ТИЖНЕВИК TVP: Половина людства, включно з нами, розмовляє індоєвропейськими мовами. Розробляється все більше теорій їхнього походження, поширення, спорідненості – нещодавно з'явилася так звана гібридна теорія. Як досліджуються мови, щоб зробити певні висновки про їхнє походження та вік?

КІНГА ПАРАСКЕВИЧ: Як філолог з традиційною освітою, я цікавлюся мовами, які є або були природними, якими розмовляли, є записані, або які можна реконструювати за допомогою історико-порівняльного методу. Мене цікавлять мови, які вже були вивчені, а також ті, що досі приховані від нашого розуміння, як, наприклад, лінійне письмо А з Криту. Штучні мови, з іншого боку, є продуктом людства...

А природні мови – це чий витвір? Також людства. Тільки не одна людина взяла й вигадала таку мовну систему як це було у Людвіка Заменгофа з есперанто.

Штучна мова – це свідоме людське творіння, тоді як природна мова формувалася в популяції у результаті більш тривалого, природного процесу. Тому мови дуже різноманітні – як генетично (тобто за походженням), так і типологічно – вони мають різну структуру. Мовознавці вивчають мови з різних боків. Вони описують їх на конкретному етапі розвитку (наприклад, як сьогодні виглядає розмовна чи письмова англійська) або ж займаються їхньою історією, еволюцією структури. Є лінгвісти-теоретики, які будують моделі окремих мов або теорії про їхні універсальні риси. А є дослідники, які цікавляться практичними аспектами мови, так званою прикладною лінгвістикою, що реалізується у викладанні мови чи перекладі. У будь-якому випадку, лінгвістика – це робота з текстом. Без тексту нічого достеменного сказати не можна.

Оскільки половина людства розмовляє індоєвропейськими мовами, а решта – іншими. Що це за мовні групи та звідки вони взялися?

Існує дві основні класифікації: історична, яка поділяє мови за спільним походженням, і типологічна, яка поділяє мови за їхніми системно-структурними особливостями. Перша класифікація (яку також називають генетичною або генеалогічною, але це має лише технічне значення – при її визначенні не використовуються тести ДНК), таким чином, досліджує спорідненість мов за принципом родинних зв'язків. Мови укладаються у своєрідні генеалогічні дерева, від сучасних до найдавнішого предка, якого найчастіше реконструйовують, оскільки він вимер.

Окрім найбільшої, індоєвропейської групи, люди спілкуються афро-азійськими мовами, які донедавна – відповідно до імен біблійних синів Ноя Сима і Хама – називали семітськими. Був ще третій син – Яфет. Існування сім'ї яфетичних мов постулював у Радянській Росії в 1920-х роках грузинський мовознавець Микола Якович Марр – до них він відносив, серед іншого, кавказькі мови. Крім того, Марр також був засновником теорії про еволюцію мови, головним чинником якої вважалася зміна суспільних формацій (так званий марризм). Йосип Сталін, також грузин, спочатку прихильно ставився до цієї теорії; на щастя, марризм випав з його поля зору в 1950 році, що поклало край життю теорії. Повертаючись до мовних сімей, ми також розрізняємо угро-фінську, тепер більш відому як уральська, кавказьку, алтайську та китайсько-тибетську. Таких сімей багато. Вважається, що в межах кожної сім'ї всі мови мають походити від спільного предка.

Чи існувала одна прамова для нас усіх, як один праотець Адам?

Звісно, такі теорії існують, наприклад, так звана ностратична («noster», що означає «наш»), яка намагалася об'єднати мови спільною пра-пра-мовою. У 1903 році данський лінгвіст Гольґер Хольгер Педерсен постулював існування такої гіпотетичної мовної макросім'ї. Прихильники цієї теорії відносять до неї щонайменше індоєвропейську, алтайську та уральську сім'ї. Але це лише цікаві інтелектуальні конструкції. Все, що ми можемо сказати із найбільшою вірогідністю, це те, що мовні сім'ї утворюють природну систему. Тобто, безумовно, існували спільні предки, наприклад, для індоєвропейської або афро-азіатської групи. Проблемою є так звані ізольовані мови, які не можна віднести до жодної групи. У Європі до них належить, наприклад, баскська, генетична приналежність якої досі не встановлена.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Навіть з біологічної точки зору баски є унікальними, можуть бути значною мірою нащадками перших палео- і мезолітичних мисливців-збирачів, які з'явилися на нашому континенті й збереглися в гірському анклаві. Окрім того, з невідомої причини вони мають досить багато спільного з корінними жителями Шотландії. Мабуть, вони просто не відмовилися від своєї «палеолітичної» мови.

Саме так. Це такі «сироти», яких не можна приклеїти до жодного дерева, але їхня мова продовжує жити. Існують припущення, що баскська мова споріднена з картвельськими мовами Південного Кавказу, переважно Грузії. Хоча група індоєвропейських мов, яка їх оточує, має досить віддалену писемну історію розвитку. Найдавніші й доступні тексти датуються 4 000 роками та належать хетській мові – нині вимерлій. Також маємо давні санскритські тексти – найдавніший з них, Ріґведа – збірка релігійних гімнів, ймовірно, була написана між 1500 і 1200 роками до н.е., хоча деякі вчені датують її раніше. Нам відомі найстарші та найпізніші версії грецької та латинської мов, тож можемо їх порівнювати. Це дозволяє нам знайти певні фонетичні закономірності, так звані закони голосу, схожість у граматиці чи лексиці. Що, до речі, також дає можливість розділити всю групу індоєвропейських мов на підгрупи, такі як романські мови (похідні від латини), германські, слов'янські, іранські та індійські.

А чи враховується при цьому географічний фактор, адже назви цих груп походять від місця, де сьогодні проживає населення, яке розмовляє цими мовами? Зрештою люди мігрують, утворюють «міжплемінні» союзи, від яких народжуються діти....

Географія при назві мовних сімей є неістотною, саме з тих причин, про які ви згадали. Індоєвропейські народи прийшли в Європу з Азії, хоча звідки саме – у лінгвістиці це скоріше питання здогадок і суперечок, аніж питання певного твердження. «Половина світу», яка сьогодні розмовляє індоєвропейськими мовами, є результатом гігантських іспанських, португальських, англійських, французьких і німецьких міграцій та колонізації обидвох Америк, Океанії й т.д. Історично, це відбулося не так давно, максимум 500 років тому. Натомість номенклатура, поділ на лінгвістичні підгрупи, є умовністю. Сама назва «індоєвропейська» передбачає, що цими мовами розмовляють в Індії та Європі. Німеччина, звісно, має власну назву для цієї групи, традиційно називаючи її «індогерманською». Це має багато спільного з політикою, минулою і теперішньою…

Так, нещодавно проф. Маріуш Зюлковський з Варшавського університету розповідав нам, як організація Генріха Гіммлера, що досліджувала спадщину своїх предків – Аненербе – будувалася переважно німецькими лінгвістами, а не археологами чи антропологами...

Мова йшла саме про арійців, а це – лінгвістично – предки сьогоднішніх мешканців Індії, які розмовляють, серед іншого, мовою гінді. І про предків іранців, про яких згадують рідше. У санскриті та вайшнавських текстах «ар'яна» означає «наш, рідний», на відміну від тих «чужих». Назва Іран є нічим іншим, як колишнім «ар'янам». У 1930-х роках німці використовували концепцію арійськості для реалізації свого божевілля. Тут, однак, варто зазначити, що Іран – це перейменована назва країни, яку ми всі в Європі знали завдяки грекам як Персія (хоча Парс/Фарс – це була лише однією з провінцій). Саме Реза Шах Пехлеві у 1930-х роках звернувся до європейських держав з проханням не використовувати в міжнародній номенклатурі, дипломатії тощо назву Персія, а просто Іран – власну назву, яку століттями використовували в самому Ірані.

Сьогодні те саме відбувається в Індії – прем'єр-міністр Нарендра Моді та правляча партія вважають, що назва держави, яка використовується у світі, асоціюється з колоніальним періодом. У запрошеннях, розісланих на саміт G20, Драупада Мурму був підписаний як «президент Бхарата».

Так, в Індії Індія називається Бхарат. Польща в Ірані перською теж називається не Польщею, а Лачестаном. Але ми не протестуємо проти цього – і правильно, бо це красива та історична назва, записана там у старих книгах. Так само італійці не протестують проти того, що ми не називаємо їхню країну Італією.

Повернімося до виникнення індоєвропейських мов та їхніх змін. Звідки нам знати, як люди розмовляли давно вимерлими мовами, коли ми не можемо прочитати і зрозуміти без виносок написану у XIII чи XIV столітті польською «Богородицю»?

На щастя, більшість індоєвропейських мов ми знаємо, як я вже згадувала, зі стародавніх текстів. І до тих часів ми можемо повернутися без проблем. Що ж до більш ранніх подій, то залишається реконструювати їхніх предків на основі голосових законів, етимології тощо. У цих мовах базова лексика, яка не піддається іноземним впливам, наприклад, назви спорідненості чи числівники, є стійкою. Візьміть санскрит чи авестійські форми, грецьку, латинську – скрізь мами це матар, метр, матер. Так само з батьком: пітар, патар, патер. Те саме буде у випадку з братом, сестрою, дочкою, сином тощо. Зараз я порахую до 10 перською мовою: єк, до, се, чахар, пандж, шеш, гафт, хаш, нох, дах - скільки числівників ви впізнаєте? Це сучасна перська мова, і числівники збереглися з найдавніших записів давньоперської мови, тобто з 6 століття до нашої ери. Звичайно, вимова трохи змінилася. У всіх цих мовах – єдиним цікавим винятком є анатолійські мови – також збереглася спільна лексика, пов'язана з... колесом і колісними транспортними засобами.

Найважливішими для реконструкції є закони голосу та фонетики, що випливають з таких аналогій. У Лодзі був професор Іґнацій Ришард Данька, який не лише займався реконструкцією праіндоєвропейської мови, але навіть писав нею вірші та гімни. Очевидно, у фонетичній нотації, оскільки ми не знаємо писемності цієї мови, якщо вона взагалі існувала. Коли чеський сходознавець Бедржих Грозний прочитав найдавніші індоєвропейські хетські тексти 2-го тисячоліття до н.е., з вимерлої анатолійської групи, він з'ясував, як саме звучала ця мова, яка була мертвою протягом тисячоліть. Адже вона була написана староассирійським клинописом, в якому він вважався експертом. Він знав, як ці клинописи більш-менш вимовляються, тож, ще не знаючи змісту тексту, зміг його прочитати. Так поволі була реконструйована вимерла мова могутньої хетської держави в Анатолії, яка процвітала пів тисячоліття.