ТИЖНЕВИК TVP: Який стосунок має Головне лісництво Сроково до Вовчого Лігва у Герложі?

ВОЙЦЕХ КОЗЬОЛ: Wolfsschanze, колишня воєнна штаб-квартира Адольфа Гітлера займає 250 гектарів, а площа всього лісу – 800 га. Сроківське лісництво від 2017 року виконує роль керівного органу Вовчого Лігва – території, на якій знаходиться цей для багатьох міфічний об’єкт…

Так, найпопулярніші поп-культурні міфи та легенди з часів Другої світової війни – це бурштинова кімната, золотий потяг, Вовче Лігво. Порозмовляймо про факти та міфи, що стосуються штаб-квартири, адже ваше завдання полягає у створенні тут освітнього простору з історії.

Важливо, що цих міфів тут народилося чимало. Спочатку Гітлер сприйняв ідею Вовчого Лігва з ентузіазмом, однак поступово його ентузіазм згасав. Шокує факт, що він провів у цій своїй штаб-квартирі загалом 836 днів з перервами на візити у Берліні, Мюнхені, штаб-квартирі в Беркгофі у Зальцбурзьких Альпах. Тобто саме звідти він керував своєю імперією та вів ІІ Світову війну. Практично, це була столиця Третього Райху, а не якийсь Берлін.

Це місце на Мазурах було вибрано передовсім тому, щоб вождь міг бути близько, коли німецький бліцкриг поставить на коліна Радянський Союз. 22 червня 1941 року – початок операції «Барбаросса», найбільшої та найважливішої операції німецької армії, що закінчилася поразкою і яка значною мірою вплинула на поразку Німеччини у ІІ Світовій війні.

Гітлер був переконаний, що Німеччина програла І Світову війну передовсім тому, що головнокомандувачі були далеко від фронтових окопів та не цікавилися долею своїх солдатів. Він хотів мати все під контролем та, перебуваючи якнайближче до воєнних дій, безпосередньо керувати перебігом дій на фронті. Він припускав, що пів року – це максимальний час, необхідний йому для підкорення СРСР. Бліцкриг не вдався, ситуація на фронті ускладнювалася, а війна затягувалася. Тому первинно тимчасова штаб-квартира (дерев’яні бараки, малі сховища середнього класу), протягом чотирьох років перебувала у стані постійної розбудови.

Будівництво розпочали восени 1940 року і до кінця існування Вовчого Лігва тут збудували близько 200 об’єктів різного розміру та з різним призначенням. Було створено містечко з ідеальною інфраструктурою, в якому Гітлерові вірно служило приблизно 2500 людей, які були забезпечені всім необхідним. Незважаючи на невдачі на фронті, Адольф Гітлер тут приймав важливих гостей, організовував товариські зустрічі, розважаючи гостей своїми нудними розповідями. Власне, у Вовчому Лігві значно погіршився стан його здоров’я, і коли він залишав Східну Пруссію, виглядав як вимучений хворобою старець з тремтячою лівою рукою, яку він намагався ховати за спиною. Не залишилося навіть тіні від великого вождя Третього Райху, яким він був ще кілька років тому.

Однак росіяни не зайшли до штаб-квартири, а лише на її руїни. Як так сталося?

Гітлер покинув штаб-квартиру тоді, коли Червона Армія була майже за 100 кілометрів від Вовчого Лігва і коли воно стало небезпечним місцем. Через два дні після його від’їзду Вільгельм Кайтель, який згодом підписував акт повної капітуляції Німеччини, виконав наказ Гітлера під криптонімом «Підрив острова», тобто цілковите знищення штаб-квартири. Гітлер не міг дозволити, щоб штаб-квартира, завдяки якій він повинен був перемогти СРСР, потрапили в радянські руки. Відразу після від’їзду вождя розпочалися приготування до знищення об’єктів, всередині яких була величезна кількість вибухівки. Щоб знищити сховище такого типу високого рівня безпеки, необхідно було використати 8-11 тонн тротилу! Малоймовірно, що всі три зони Вовчого Лігва було знищено за такій короткий час – з 24 на 25 січня 1945 року. Через 2 дні, 27 січня, солдати Червоної Армії заходять на територію штаб-квартири без єдиного пострілу і нікого там вже не застають.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Сила вибуху та ударна хвиля були надзвичайно потужні. Від цього постраждали насадження дерев, які покалічило фрагментами сталі та бетону. Сьогодні це старі дерева, але оскільки для нас важлива безпека туристів, ми дбаємо про їхній стан та проводимо регулярні огляди. На багатьох деревах досі можемо побачити залишки маскувальних сіток. Ми демонструємо одну сітку великого розміру, яку ми знайшли у першій зоні, коли впорядковували це місце після прийняття у 2017 році. Ми повісили її над однією зі стежок, однак туристи нам постійно її підскубують на пам’ять про екскурсію. Тому цілком ймовірно, що незабаром цього матеріального свідчення не стане.

Вовче Лігво бомбардували раніше? Чи росіяни та британці взагалі знали, де розташована ця штаб-квартира?

Обидві сторони мали необхідну технічну спроможність та можливості сягнути сюди. Варто нагадати, що Кролевець (Калінінград) бомбардували. Однак у нас є розбіжності в інформації. Штаб-квартиру будували в умовах засекреченості, під прикриттям хімічних закладів під назвою «Асканія», і про це інформували вивіски, розвішані в радіусі кількох кілометрів від Вовчого Лігва, спочатку у цьому також були свято переконані місцеві мешканці. Однак 1942 року в цих околицях було загально відомо, хто головний «квартирант» цього місця. Тому важко собі уявити, що радянська розвідка, яка працювала чудово, не знала, що знаходиться у герлоському лісі.

Те, що територію не бомбардували, можна пояснити тим, що ні росіянам, ні союзникам не було важливо вбити Гітлера. У британців була своя операція «Foxley», мета якої полягала у приготуванні замаху на Адольфа Гітлера та Генриха Гіммлера, яка проводилася під наглядом самого Вінстона Черчилля. Він і наказав відступити від операції, оскільки зрозумів, що Гітлер – це невиправний мегаломан, який вважає себе абсолютним генієм, однак він допускався численних помилок, через які німецька армія зазнавала поразки за поразкою. Побоювалися, що після смерті Фюрера владу захоплять офіцери, які можуть змінити хід війни, тому було краще, щоб Гітлер жив та надалі керував.

Нещодавно мені вдалося знайти фрагменти рапортів близького соратника Лаврентія Берії, який очолював НКВД, генерала Віктора Абакумова. У них він описував, що радянські солдати, які зайшли на цю територію у січні 1945 року, не знали, куди вони дісталися. Варто додати, що дістатися до Вовчого Лігва та захопити його й так було не легким завданням. Місце було замасковане, оточене розлогими замінованими полями, на яких гинули радянські солдати, просуваючись до штаб-квартири. 14 лютого 1945 року Абакумов з’явився там особисто, і лише тоді зорієнтувалися, що саме в цьому місці майже весь час перебував Гітлер. Ми намагаємося дотримуватися фактів, але ця інформація не до кінця підтверджена, і, можливо, саме тому існує стільки міфів, пов’язаних з Лігвом.

А можливо, розуміли, як це збудовано і що цього не вдасться розбомбити дощенту?

Конструкція повинна була надійно витримати будь-яке авіаційне бомбардування та артилерійський обстріл. Бомбосховища збудували не тільки для Гітлера, а й окремо для кожного з його найближчих соратників. Окрім Гіммлера, тому що у нього була своя окрема штаб-квартира в іншому місці, між Гіжицьком і Венгожевом, у Позездже і називалася Hochwald (Високий Ліс). Герман Геринг тут мав своє особисте сховище і будинок у формі літери L, адже він був вождем Luftwaffe. Дім був облаштований дуже розкішно, хоча Гітлер забороняв надмір, у стандартному облаштуванні повинні були бути дерев’яні панелі, паркет та дуже прості меблі. Усі знали, що Геринг обожнював розкіш та багате життя, а крадені для нього по всій Європі твори мистецтва транспортували до його маєтку Карингол (Carinhall). Геринг жодної ночі не провів у Вовчому Лігві. Він приїжджав сюди на паради або коли виникала така необхідність. Жив у дерев’яному мисливському дворику цісаря Вільгельма ІІ на території Ромінтенської Пущі, де він полював, – полювання було його великою пристрастю.

Можна було б розповідати, що ще він там любив робити у товаристві та які у нього були особливі хобі та бажання…

(Сміх). Повертаючись до Вовчого Лігва, сьогодні ми бачимо лише руїни цих сховищ, але й вони збуджують уяву: видно стіни у розрізі (товщиною 4-6 метрів) або перекриття (6-10 метрів). Усе будували з цементу найкращої якості у Європі, який спеціально привозили з італійських Доломітів, та з арматурної сталі, яку до сьогодні, незважаючи на те, скільки минуло років та що неї впливають атмосферні явища, неможливо ні зламати, ні навіть зігнути.

Штаб-квартира – це не тільки три зони безпеки, що розташовані в межах уже згаданих 250 га, з котрих у першій панував найстрогіший порядок, тому що там перебував Гітлер зі своїми найближчими соратниками, яким він найбільше довіряв, дві інші знаходяться відповідно за головною дорогою та за залізничним переїздом. У цих віддалених зонах з менш вимогливими правилами безпеки функціонували військові представництва, адміністрація штаб-квартири, кілька казино, офіцерські готелі, казарми для солдатів, гаражі.

Тобто це не все були сховища такої надзвичайної витривалості, що жодна з тодішніх бомб не могла пробити перекриття.

Звичайно, що ні. У важких сховищах з настільки товстими стінами та перекриттями можна було сховатися у випадку небезпеки – кожен військовий чиновник у своєму. Відразу поруч будували легші конструкції, з вікнами, тобто саме цегляно-залізобетонні бараки. Там ці люди та їхні штаби працювали щодня. Звичайно, ці важкі сховища були пристосовані до того, щоб у них також можна було нормально жити та функціонувати: там були ванні кімнати та вбиральні, спальні та вітальні. Будинки опалювали коксом та брикетами фірми TROLL, а котли, які на вигляд зовсім не відрізняються від тих, що й досі можна знайти в старих кам’яницях, сьогодні можна побачити на наших експозиціях. Також на ній є речі, що належали мешканцям цього місця, а саме: зубні щітки, голярки, запальнички, люльки, гребінці, різні особисті речі, а також предмети з технічних приміщень.

Для шукачів скарбів тут є що шукати – така зубна щітка Адольфа була б чимось великим та дорогим для колекціонерів «сувенірів з Третього Райху».

Ми як Головне лісництво понад три роки співпрацюємо з Фондом втрачених творів мистецтва «Latebra» з Ґданська. Вони досліджують цю територію, а ми показуємо результати їхньої праці на наших експозиціях. Що ж до зубної щітки Фюрера, гадаю, що ми б її не знайшли, хоча він і був педантом, але, за свідченнями багатьох його соратників, взагалі не дбав про свої зуби. У його роті стирчало зо п’ять власних зубів, також до нього важко було наблизитися через нестерпний запах з рота. Як я вже згадував, за винятком «палацу» Геринга, інші приміщення були дуже скромні, усі їли зі схожих столових сервізів і однаковими приборами з мотивами Третього Райху, всюди однакові кахлі та арматура, зрештою, ми демонструємо фрагменти підлоги одного з таких житлових будинків.

Люди люблять оглядати фортифікаційні споруди та навіть їхні руїни. Однак якби не замах на Гітлера у Вовчому Лігві, то сюди б не приїжджало 300 тис. туристів щороку, тому що, швидше за все, ніхто б учням у школі не розповідав про це місце.

Історія замаху надає цьому місцю особливого характеру і саме через неї треба його побачити. Важливо показати, як довго та ретельно готували замах. Як полковник Клаус фон Штауффенберг намагався вбити Гітлера та втекти з Вовчого Лігва, проте це було нелегко. Як він, припускаючи невдачу, приготував до цього свою сім’ю, намагаючись захистити родину від страшних наслідків невдалого замаху. Як жорстоко чинили з учасниками змови, яким стинали голови на шибениці або вішали покараних учасників замаху на масарських гаках чи товстих фортепіанних струнах. Однак не вірмо ілюзії, що Штауффенберг був людиною, яка хотіла вбити Гітлера, щоб зупинити це божевілля та врятувати існування людства. Нічого подібного. Цей чоловік був затятим нацистом, який, як й інші учасники змови, мав на меті лише добробут та майбуття Третього Райху.

Місце для замаху було ідеальне, але їм не вдалося…

Але не вдалося. Гітлер часто говорив, що він обраний і його береже провидіння, він повинен виконати місію від самого Бога і вважав, що він має право так говорити. Провидіння особливо не рятувало його від помилок. Загалом було приготовано близько 40 замахів на Гітлера, здійснено 13 спроб, однак завжди ставалося щось, що важко було пояснити і що перекреслювало плани учасників замахів, і Фюрер виходив з цього живий та цілий. Того дня все відбувалося подібно – через певні випадковості Гітлер залишився живий.

Штауффенберг з’являється у Вовчому Лігві та йде на нараду з течкою, у якій має бомбу. Він просить про можливість підійти ближче до Вождя з огляду на проблеми зі слухом. На нараді він перебуває дуже коротко та під претекстом виконання важливого телефонного дзвінка до Берліна покидає залу, повідомивши про це полковника Гайнца Брандта, та залишає під столом, якнайближче до Гітлера, цю течку. Коли Штауффенберг покинув барак, полковник Брандт двічі зачіпає течку ногою, потім нахиляється і переставляє її з іншого боку товстої підпори стола. І це випадок № 1.

Випадковість №2 – перенесення часу наради з 13.00 на 12.30 з огляду на візит у Вовчому Лігві Беніто Муссоліні цього ж пообіддя, і Штауффенберг, звичайно ж не міг знати заздалегідь, а дізнався лише тоді, коли був на зустрічі в укритті Вільгельма Кейтеля. Він зрозумів, що не встигне зарядити дві підготовлені бомби за такий короткий час, який йому залишився, – на одну йому потрібно було близько 22 хвилин. Зрештою, він був інвалідом без правої руки, двох пальців лівої руки і лівого ока. Оскільки це була не перша його спроба вбити Гітлера, він вирішив нарешті зробити це, незважаючи на несприятливі обставини. Під приводом освіжитися і змінити сорочку, він йде до будівлі ад'ютантури Вермахту і саме там заряджає зброю. Його ад'ютант тим часом стоїть на варті біля дверей. Змовникам вдається зарядити одну бомбу, яку забирає полковник. Іншу, незаряджену, забирає ад'ютант. Безумовно, офіцери, перебуваючи у величезному стресі, не додумалися покласти обидві бомби в портфель, який мав бути під столом. Відбувся б самопідрив незарядженої бомби, що збільшило б шанси вбити Фюрера.

Випадок № 3: відчинені вікна в цегляно-бетонному бараку, де проходила нарада. Того дня температура сягала 35 градусів за Цельсієм. Якби нарада відбувалася у важкому укритті, ймовірно, ніхто б не вижив від вибуху.

А так Гітлер вийшов з нього живим, тільки з пораненням руки. Чи знаємо тепер достеменно, в якій саме будівлі було здійснено замах? Які це руїни?

Так, тому що ми намагаємося дуже точно відтворити тут історію. Хоча насправді туристи, які приїжджають до нас через багато років, іноді вказують на зовсім інше місце атаки. Деякі з них розповідають історії про підземну залізницю, про підводні човни, які мали плисти звідси підземним каналом до Балтійського моря, або про те, що люди, які будували сховища, були в'язнями таборів і їх масово вбивали в мазурських лісах. Сьогодні ми дуже скурпульозно і точно подаємо історичні факти, хоча неминучі деякі незначні відхилення, адже ніхто з нас не був свідком цих подій. Однак я можу з повною відповідальністю заявити, що у Вовчому Лігві не було підземних каналів, якими відходили підводні човни, не було підземної залізниці, не було підземних ходів між кварталами і Кентшином чи Мамерками. У свою чергу, люди, які будували штаб-квартиру головнокомандувача Третього Райху, це були німецькі робітники, пов'язані з Організацією Тодта. Її заснував у 1938 році Фріц Тодт, міністр збройної промисловості, людина, яка відповідала за будівництво Вовчого Лігва аж до своєї трагічної загибелі 8 лютого 1942 року на летовищі в сусідньому Віламові, який був головним аеродромом штаб-квартири Гітлера.

Оскільки Гітлер перебував тут зі своїм оточенням найдовше, то, мабуть, тут зародилися найжахливіші божевільні ідеї нацизму і спровокована Німеччиною Друга світова війна. Саме тут приймалися згубні рішення для всієї Європи…

Я часто думаю про це, коли гуляю цим лісом, і хочу, щоб наші туристи теж про це подумали. Саме тому це місце важливе. Саме тут вирішувалася доля Варшави та її мешканців; саме сюди телеграфували, що більше немає набоїв для подальшої Різанини на Волі; саме тут віддавали наказ про захоплення Москви, про блокаду Ленінграда і виморення голодом його мешканців, або про ліквідацію гетто в окупованій Європі. Саме тут вирішувався практично кожен акт тієї німецької війни, яка з 1942 року велася супроти людства.

Іноді туристи запитують, чому ми створили у Вовчому Лігві виставку про Варшавське повстання, описану польською та німецькою мовами. Відповідь проста: «Кожного жителя необхідно вбити. Полонених не брати. Варшава повинна бути зрівняна з землею і таким чином стати прикладом для всієї Європи». Такий наказ віддав Адольф Гітлер, перебуваючи у Вовчому Лігві, коли ввечері 1 серпня 1944 року йому повідомили про початок повстання. Але тут вирішилася і його доля. Про це, а також про 180 тис. невинних жертв та про знищення польської столиці нам розповідає спеціальна стіна перед входом на цю виставку. Як і при кожній диктатурі, в гітлерівській Німеччині рішення приймалися на найвищому рівні, і тому неминуче саме тут, де Гітлер перебував практично безперервно протягом майже трьох років.

У вересні ми відкрили мультимедійну виставку «Час терору 1939-1945», яка розповідає історію нацизму від його зародження, про жахи війни і часу до його загибелі. Щоб люди, які приходять сюди, глибоко усвідомлювали цей меседж: ніколи більше! Сьогодні Вовче Лігво – це Центр історично-природничої освіти. Ми маємо спеціальну пропозицію для шкіл, щоб покоління молодих людей ніколи не забували, що таке війна, що вона з собою несе, і щоб вони не стирали зі своєї пам'яті величезні жертви тих страшних часів. Тому щороку ми приймаємо близько 2 500 учнів місцевих шкіл.

Я особливо хочу підкреслити, що, створюючи виставки та розповідаючи історію цього місця, ми жодним чином не прославляємо нацизм. Ми також не зображуємо Штауффенберга як героя. В одному з бараків є виставкова зала, яка підсумовує німецький антифашистський рух, і він там спеціально не представлений, на відміну, наприклад, від організації «Біла троянда». Зрозуміло, що він був нацистом з плоті і крові, антисемітом, ненавидів поляків і зневажав їх, про що писав у своїх щоденниках... Він хотів убити Гітлера, щоб запобігти військовій поразці Німеччини під його керівництвом, тобто виграти війну, поки він ще міг. Не для того, щоб перестали диміти газові камери. Він був військовим злочинцем, а не новонаверненим. Це була боротьба за владу і спроба врятувати власну шкуру та майно, яку здійснила група генерала Геніга фон Трескова, відомого польським історикам вбивствами, здійсненими його підлеглими над польським цивільним населенням у вересні 1939 року. Ми тут не розповідаємо псевдоісторію, як у фільмі з красенем Томом Крузом, а опираємося на факти.

Цього року під час відпустки я відвідала цей музей…

Вовче Лігво – це не музей. Ні державний, ні громадський, ні регіональний, ані приватний. Він також не внесений до реєстру пам'яток. Об'єкт лише внесений до реєстру пам'яток, який є лише зведенням інформації про об'єкт, що не дає органам охорони пам'яток повноважень втручатися у права власника.

Територія була передана Державному управлінню лісового господарства ще в 1954/1955 роках. Однак протягом багатьох останніх років, аж до 2017 року, коли після довгої і бурхливої боротьби його прийняло Головне Сроківське лісництво, об'єкт перебував у руках різних зовнішніх суб'єктів. З 1992 до 2012 рік ним опікувалася компанія «Вовче гніздо», на жаль, вона займалася ним без натхнення та відданості, що спричинило значні руйнування. Об'єкт був дуже занедбаний і перебував у жалюгідному стані. Тим не менш, 2012 року, коли закінчився термін оренди, ця компанія знову виграла тендер і взяла Вовче Лігво під свою опіку на 20 років. Нова угода, окрім «орендної плати», передбачала проведення необхідних ремонтних робіт та утримання об'єктів, піклування про безпеку відвідувачів, впорядкування території тощо, чого компанія не зробила, крім цього, вона не дотрималась визначених термінів виконання необхідних робіт. Оскільки проблеми не вдалося вирішити мирним шляхом, 31 березня 2015 року договір з компанією було розірвано. Зрештою, 4 квітня 2017 року за рішенням суду об'єкт знову перейшов у власність Державного лісництва, де було створено вищезгаданий Центр історико-природничої освіти «Вовче Лігво».

Аж не хочеться мені вірити у таку безгосподарність упродовж років. Сьогодні тут панує порядок, діють постійні та тимчасові виставки, є великий паркінг та навіть квиткова каса drive-thru. Крім цього, крамниця з цікавими сувенірами та книжками, аудіогіди багатьма мовами, застосунок для смартфона. Є де поїсти, де освіжитися…

Так, загалом об'єкти привели до ладу та прибрали територію. Крім туристичної зони, створено музейну зона. Ми робимо все можливе, щоб наші відвідувачі, а їх за минулий сезон було понад 300 тис. і це ще не кінець року, мали приємні спогади про перебування тут і водночас отримали урок живої історії. Враховуючи інфраструктуру та постійні роботи, в тому числі реставраційні, я б сказав, що сьогодні Вовче Лігво – це об'єкт, що відповідає вимогам ХХІ століття.

З початком пандемії, а згодом війни в Україні, ми хвилювалися щодо роботи закладу. Наші гості – це переважно іноземні туристи. Як відомо, державний кордон був закритий, а згодом через війну іноземці побоювалися відвідувати Мазури. Внаслідок побоювань територіального розширення збройного конфлікту були численні скасовування бронювань туристичними фірмами з-за кордону. Однак врятували нас польські туристи, які й налалі приїжджали до нас. Сьогодні ми надаємо великого значення освіті, і кожен наш гість вносить свою частку в розвиток цього місця, оскільки інвестиції здійснюються за рахунок проданих квитків.

Це означає, що і в Польщі можна чудово організовувати освітній історичний проєкт без жодних дотацій – центральних чи місцевих, не будучи при цьому ані пам’яткою, ані музеєм, а лісництвом. Потрібні лише захоплення, ідеї та заангажування.

Насправді це для нас було величезним викликом, але ми з ним справилися. Що це підтверджує? Задоволені туристи.

– Маґдалена Кавалец-Сеґонд

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

  –Переклад Марія Редьква


Войцех Козьол – за освітою педагог, любить бути й туристичним гідом, промоутер гармонійного управління лісом та його дарами, а також займається природничою освітою. За фахом фахівець з популяризації туризму та освіти в Головному сроківському лісництві (Регіональна дирекція державних лісів в Ольштині), де він відповідає за організацію масових заходів, зокрема Міжнародної акції «Садіння лісу», #sadziMY,  #sprzątaMY, скульптурних майстер-класів, пікніків та історичних реконструкцій. Промоутер бренду «Добро з лісу». Ініціатор та співавтор виставок на території Центру історично-природничої освіти «Вовче Лігво». Натхненник створення рекреаційних локацій та інформаційно-природничих вивісок, за допомогою яких щороку поширюється інформація про ліс для сотень тисяч відвідувачів Освітнього історично-природничого осередку «Вовче Лігво».