Публіцистика

Мандрівки Потьомкіна 

У величезній залі, освітленій тисячоватними лампами, на трьох цинкових столах лежало те, що лишень недавно було Григорієм Олександровичем Потьомкіним. На першому столі – стегнова кістка, на другому – таз, на третьому – нижня щелепа.  До нижньої щелепи прикріплені дроти, які з одного боку ведуть до акумулятора, знятого з Tesla (модель 3 Long Range – не дрібниця, а 82 кВт/год!), а з іншого – до iPhone.

Як повідомляли агентства 26 жовтня, російська окупаційна влада вирішила «евакуювати» з Херсону останки князя-фельдмаршала Григорія Потьомкіна: коханця і радника Катерини II, завойовника козаків, правителя Криму та Новоросії.

Залишається тільки поспівчувати групі ексгуматорів: український контрнаступ йде, і війська скоро підійдуть до берега Дніпра. Поспіх (наказ в.о. губернатора поставленого Москвою Володимира Сальдо отримали телефоном дві години тому), канонада (артилерія ЗСУ вже веде вогонь по річці), а ти порпайся в якомусь підвалі. Тиждень нема електрики, генератор працює на високих оборотах (без світла, говорити нема навіть про що), аж голова болить від вихлопних газів і колупайся, чоловіку, колупайся наосліп лопатою в тісному склепі...

Було б легше, якби не всеросійський імператор Павло І. Він так посмертно мстився мамі, що змінював усі її накази навпаки. У 1791 році Катерина II наказала забальзамувати Потьомкіна і поховати в склепі, а Павло, п'ять років потому вступивши на престол, чимшвидше наказав труп «вийняти зі свинцевої труни і поховати десь у склепі, розмивши сліди, щоб не було відомо точного місця поховання». Коли кілька років потому Павла втихомирили подушкою, ніхто не подумав повертати фельдмаршала назад. А тепер мучся, чоловіче. Сморід солярки (припустимо, що це солярка), обстріли з Перекопської вулиці чути аж тут, а ти знімай гранітну підлогу, холодно, щебінь, і вважай з тим ломом, Стьопа...!

І де ці опанчі

Щось є. Якась велика, точно стегнова. І це? Таз, думаю, беремо. Ідентифікація? Це якийсь жарт. Катерина наказала своєму коханому покласти в труну її мініатюрний портрет з діамантів, але його доля невідома принаймні після виселення в кінці XVIII століття. По дорозі були ще два ремонти храму, дві його десакралізації радянською владою (1922 і знову 1962), «інвентаризація» нацистами (1941), контрнаступ (1944), три пожежі, одна повінь і одна єльцинська реприватизація. Який портрет, ти з глузду з'їхав? Візьми ще цю нижню щелепу і загортаємося, рухайся, рухайся, Стьопа!
Собор св. Катерини в Херсоні, фундований Потьомкіним, де він і був похований у 1791 році. Фото: Nataliya Shestakova, Praca własna, CC BY-SA 4.0, Wikimedia
Закрилися двері УАЗика, що чекав з включеним двигуном, чи, можливо, побігли з великою господарською сумкою через сусідній парк Слави (радянської) до моторного човна, що чекав на березі? Про це ми дізнаємося лише з розповідей свідків або зі свідчень. У всякому разі, фельдмаршал вирушив у подорож.

   Підписуйтесь на наш фейсбук   
  А колись було ж, було ж... «У момент винесення тіла князя війська стали у фрунт з обох боків ходи. Прогриміло одинадцять гарматних залпів, що супроводжувалися дзвоном усіх храмів Херсона. На початку процесії йшов ескадрон гусарів та кірасирський полк. За ними під траурний бій барабанів на площу вийшли сто двадцять солдатів зі смолоскипами в чорних опанчах (плащах) і капелюхах з чорною вуаллю з мотивом fleur-de-lys. Слідом йшли двадцять чотири оберофіцери у білих широких плащах, місцеві вельможі, генералітет, духовенство. Далі йшли офіцери, що несли регалії генерал-фельдмаршала: ікону, подаровану імператрицею, ордени, камергерський ключ, гетьманську булаву та шаблю, фельдмаршальський жезл та знамена. За ними їхала карета, обшита чорним оксамитом, запряжена вісьмома кіньми» (фрагмент опису події з 1791 року). Ну і, будь ласка: колись чорний оксамит і вісім коней, а сьогодні УАЗ і шпатель, який Стьопа всаджує йому між ребра без крихти поваги. Ех…

– Який імператор, такі й церемонії, Григорію Олександровичу.

Дивні ці росіяни: залишили в Україні близько 30 тисяч трупів своїх солдатів, а забрали старі кістки в господарській сумці, вважаючи обов’язок Антігони за безцінь, й евакуювали господарську сумку наповнену щебенем та черв’яками.

Крадуть зубні щітки, а залишають зуби

Але у них так завжди. Забирають, вивозять усе, що можна: пральні машини, сушки, валянки, нічники, лампочки, пелюшки, граблі, машини швидкої допомоги, мотопомпи, карбюратори, візки з супермаркетів і дитячі коляски, «бутель, склянка, гончак, хліб, хлібний ніж, фарфор, кришталь, посуд, нічник, білизна, шафи... ». Кочівний народ, хай там що (однак що степовики – то степовики, радів би Гумільов). Усе майже, як у вірші Адама Загаєвського «Росія входить до Польщі»: Через луги і межі, через міста і ліси
йдуть війська кінні й піші, йдуть коні,
гармати, хлопці й солдати старі, діти,
біжать худі хорти, сиплеться пір'я,
їдуть сани, кибитки, фіакри, москвичі,
пливуть кораблі, плоти, понтони,
тонуть човни, пароплави, човни з кори,
летять повітряні кулі, ракети, бомбардувальники,
мінометні ракети виспівують модні арії,
чути стогони битих батогом і чоловічі накази,
пісні лунають у повітрі, як сталеві ноти,
тягнуть юрти, намети, розтягуються канати
і лляні знамена тріпочуть вгорі.


Майже так само, але у зворотному порядку: за потреби евакуйовують гармати, кибитки, фіакри, москвичі, пральні машини, сушки, плоти, понтони, юрти, намети, пароплави, човни з кори і таз красеня-фельдмаршала.

Річ Посполита — артишок Європи. Справжні причини першого поділу

Ми з’їмо одну гостію — Польщу, — писав король Пруссії. Маніфест держав-загарбниць починався словами: «В ім'я Пресвятої Трійці!»

побачити більше
Гаразд, але чому росіяни все-таки це роблять? Вони залишають трупи своїх солдатів і поранених, залишають свідчення тортур й щойно створені концтабори, жмені вирваних під час допитів золотих зубів і брухт від танків, протоколи допитів і повні ящики відзнак – і висилають некрокомандо з п’яти осіб по крижову кістку коханця Катерини? Чи не забагато цих міркувань щодо колишніх почуттів?

Учені-інтерпретатори стверджують, що йдеться про історичну політику. Зрештою, заслуги Потьомкіна не обмежувалися ліжком: саме він переконав Катерину II розірвати мир, укладений з Туреччиною в Кючук-Кайнарджі в 1774 році, здійснити наступ на Крим та причорноморські степи і створити провінцію Новоросія, що тягнулася від Молдови до Азовського моря.

Бувши її губернатором, він двоївся і троївся: закладав корабельні й виноградники, сади і гарнізони, ферми шовкопрядів і муфлонів, Херсон і Одесу (тільки з університетом і оперою не впорався). «Потьомкінські села», нібито побудовані ним із полотна під час візиту Катерини II, улюблений анекдот усіх тих, хто сумнівається в російській пропаганді – це, за словами біографів фельдмаршала, від Олександра Панченка до Саймона Себаг-Монтефіоре, радше уява заздрісників. Але те, що він хизувався перед імператрицею – сумніву не викликає: то посадив на піску дерева з достиглими персиками, то, щоб потішити Високоповажну Подругу, створив з російських і грецьких дворянок Одеси «Роту амазонок» (на щастя, прийняття до роти передбачало лише одягнення пурпурових панталон)…

Хто розігнав Січ?

Звичайно заслуги Потьомкіна для форсованої модернізації Новоросії та зміцнення там російського панування не викликають сумніву. Але наскільки він завдяци цьому став частиною українського пантеону? На думку політрука Володимира Тихомирова та Марка Сантори з «The New York Times», викрадення його останків (очевидний злочин; ЮНЕСКО вже розпочало розслідування російських злочинів щодо руйнування пам’яток в Україні) є спробою зменшити, якщо не знищити, українську традицію та пам'ять?

Враховуючи, що саме Потьомкін остаточно знищив Запорозьку Січ, а останнього кошового отамана Петра Калнишевського та більшість тогочасної козацької старшини відправив на Соловки – я б не переоцінював заслуги фельдмаршала для сучасної української ідентичності. Не думаю, що кремлівські поневолювачі справді думають, що вони зможуть знищити цю ідентичність, грабуючи останки.

Я знаю, що це несерйозно, але моя уява – вихована на Булгакові, нагодована розповідями Анджея Піліп’юка про Якуба Вендровича, а також розгойдана пропозиціями супермаркетів на Хелловін (тюбик підробленої крові, гарбуз і три шрами, які можна змити, лише за 19,99 злотих!) – уперто скеровує мене до зовсім іншого бачення.
Херсонська могила Потьомкіна. Фото: Olaffpomona – Praca własna, Domena publiczna, Wikimedia
У величезній залі, освітленій тисячоватними лампами, на трьох цинкових столах лежало те, що лишень недавно було Григорієм Олександровичем Потьомкіним. На першому столі – стегнова кістка, на другому – таз, на третьому – нижня щелепа.  До нижньої щелепи прикріплені дроти, які з одного боку ведуть до акумулятора, знятого з Tesla (модель 3 Long Range – не дрібниця, а 82 кВт/год!), а з іншого – до iPhone, що лежить на невеликій тарілочці.

На столі, підсунутому до препараційного столу, стоїть блюдце з трохи розмазаними нутрощами, відрубана голова півня, фотографія Зеленського, у яку встромлено кнопки та «Книга Тота» Алістера Кроулі в російському перекладі з 1992 року, видно, що читана.

Дві постаті похилилися над нижньою щелепою і столом. Нижча постать, шкутильгаючи (просякнута потрохами коробка з канцелярськими кнопками, деякі з них розсипалися), друкує однією рукою щось на клавіатурі iPhone, щось шипить крізь зуби і час від часу смокче обпалені пальці (82 кВт/год, не дрібниця!) . – Новоросія! – лунає у великому залі, освітленому тисячоватними лампочками. – Фельдмаршале, веди нас! Я викликаю тебе, радість імператриці! Новоросія! Новоросія!!

Ну що ж, Владіміре Владіміровічу, успіхів.

–Войцех Станіславський

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклала Олена Ковалевська
Основна світлина: Портрет Георгія Потьомкіна (1739-1791) авторства Йоганна Хрестителя Лампі (Йоганна Баптиста Лампі старшого). Фото: Domena publiczna, Wikimedia
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.