Політика ізраїльської держави у світі не вперше наштовхується на гостру критику з боку частини представників лівих сил. У цьому випадку коронний аргумент проти Ізраїлю звучить наступним чином: місцева націоналістична держава чинить злочини проти беззахисного цивільного населення з метою його знищення. Ізраїльтян навіть звинувачували у геноциді.

Наратив у руслі лівих поглядів зводиться до того, що Ізраїль представляють як жорстокого експлуататора, який виступає втіленням західного колоніалізму, тоді як палестинці – це одна з багатьох груп, серед яких і жінки, темношкірі, гомосексуалісти, і належать до проклятих «народів на землі».

Цей антиізраїльський курс отримав назву «лівий антисемітизм». Звичайно, він має пейоративне значення. І тому представники лівих, позицію яких визначають цією назвою, присягаються, що вони не антисеміти, а антисіоністи. Вони стверджують, що не мають нічого проти самих євреїв, проте їх муляє сіонізм, тобто націоналістична ідеологія, яка стала основою ізраїльської державності.

Пікантності ситуації додає те, що серед «лівих антисемітів» достатньо людей єврейської національності та єврейського походження. При цьому вони не творять єдиного політичного середовища. У них значні розбіжності у різних питаннях. Однак цих людей єднає вороже налаштування до Ізраїлю. В очах єврейських патріотів така позиція може здаватися виявом ойкофобії.

Ось сім різних прикладів «self-hating Jews», які представлені у досить випадковому порядку. Розглядаючи діяльність цих осіб, варто задуматися, чи антиізраїльтизм (антисіонізм) – це справді антисемітизм.

Джудіт Батлер:

Хамас та Хезболла – це прогресивні суспільні рухи

Останнім часом часто згадують цю американську філософ (вона народилася 1956 р.), тому що в інтернеті пригадали її доповідь 2006 року, з якою вона виступила у Каліфорнійському університеті у Берклі. Тоді Батлер заявила, що Хамас та Хезболла – це прогресивні суспільні рухи, які є частиною світових лівих сил.

Ця теза може шокувати, якщо наголосимо, що йдеться про організації, над якими тяжіють не тільки звинувачення у тероризмі (їхня мета – знищення Ізраїлю), але які ґрунтуються на ісламському фундаменталізмі. Це означає, що Хамас та Хезболла виступають за встановлення шаріату в суспільствах, де більшість становлять мусульмани. Отож йдеться про нав’язування цим суспільствам юридично санкціонованих жорстких моральних звичаїв, які суперечать лівим емансипованим цінностям. Саме це пропагує Батлер.

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

  У неї революційні погляди. Сказати, що вона феміністка, – це сказати нічого. Джудіт Батлер критично переглядає фемінізм та підпорядковує його ґендерній теорії. Вона вважає фальшивим твердження, що існують межі між статями. Для неї стать – це культурний, а не біологічний факт.

Батлер виступає як речниця сексуальних меншин. Сама вона відкрита лесбійка і живе в одностатевому зв’язку. Тому неможливо собі уявити, щоб вона була авторитетом для побожних мусульман, які керуються «сексизмом» та «гомофобією».

Водночас, 13 жовтня цього року філософ заявила, що засуджує різанину, яку вчинив Хамас над ізраїльським цивільним населенням тиждень перед тим, однак вона відокремлює цей акт насилля від опору палестинського населення Ізраїлю. Запитання залишається відкритим – чи можливо відокремити одне від іншого? Варто також додати, що частина родини Джудіт Батлер по материнській лінії загинула під час Голокосту.

Ноам Хомський:

Ізраїль здійснює етнічну чистку палестинців, які не мають змоги захищатися

Передовсім це дуже відомий лінгвіст ( у галузі, якою він займається, його вважають визначним науковцем). Але поважний американський вчений (народився 1928 р.) займається також політикою. Він ментор альтерглобалістів. Себе він називає «ліберальним соціалістом» («libertarian socialist»). Він критикує капіталізм як систему, у якій, на його думку, влада зосереджена в руках великих корпорацій, які обробляють маси за допомогою продажних приватних засобів масової інформації. Він вважає, що саме це осередок справжньої влади, а не партії, які виграють вибори в демократичних суспільствах.

Хомський сприймає американську активність на міжнародній арені як «імперіалістичну». Він оскаржував її ще в період холодної війни. Як пацифіст він протестував проти участі США у в’єтнамській війні. А потім намагався довести, що вбивства в Камбоджі за часу комуністичної диктатури Пол Пота перебільшені та «прикрашені» американськими ЗМІ, щоб скомпрометувати червоних кхмерів на користь Білого Дому.

Єврейське походження Хомського не завадило йому висловити солідарність з Робертом Фауріссоном – французьким літературознавцем, який потрапив у халепу, тому що заперечував Голокост (а також знищення німцями євреїв у газових камерах). «Освенцимська брехня» не обурила американського лінгвіста. Він аргументував це тим, що у такій ситуації просто потрібно берегти свободу слова.

Зрештою, Хомський належить до найбільш відомих у світі противників ізраїльської держави. 2012 року він заявив, що, атакуючи Сектор Гази, Ізраїль не так бореться з тероризмом Хамасу, як здійснює етнічну чистку палестинців, які, за його твердженням, не мають засобів для захисту.

Зиґмунд Бауман:

Мур довкола окупованих територій – це як мур довкола ґетто

Польський соціолог (1925 р.н.), який помер 2017 року, був відомий у світі як незалежний та відважний мислитель. Передовсім він вирізнявся як прискіпливий критик сучасності та постсучасності, а також культурних витоків тоталітарних систем.

Через події у березні 1968 р. він був змушений податися в еміграцію. В результаті оселився в Лідсі. Тому у світі він діяв як дисидент, який, як прийнято було вважати, став жертвою антисемітської кампанії, яку розпочала влада Польської Народної Республіки. Це було геніальною ширмою, за якою ховалося його ганебне минуле.

А притичина була в тому, що до 60-х років, коли Зиґмунд Бауман потрапив у немилість влади Польської Народної Республіки (у реальному соціалізмі він добачав все більше помилок та перекручень), раніше, у період сталінізму, він служив у її органах – був політичним офіцером у Відділі внутрішньої безпеки та агентом Військової інформації. Тоді комуністи високо оцінювали користь для режиму молодого апаратника.

Примітно, що Бауман ніколи висловив каяття за цей епізод своєї біографії. В інтерв’ю 2007 року для видання «The Guardian» він сказав, що комунізм – це було найкраще рішення для польських проблем після 1945 року, а учасників антикомуністичного підпілля де-факто трактував як терористів. Таким чином можна було б припустити, що відомий соціолог підходить з розумінням до категоричності ізраїльської держави у боротьбі проти арабського тероризму. Але все було цілком інакше.

2011 року Зиґмунд Бауман викликав шквал емоцій своїми заявами у розмові з тижневиком «Polityka». Він тоді запитав: «У такому випадку, чим є мур, який сьогодні будує [Ізраїль] довкола [палестинських] окупованих територій, якщо не спробою перевершити ініціаторів муру довкола Варшавського гетто?» Таким чином він визначив палестинців жертвами – такими, якими були євреї у Варшаві під німецькою окупацією, а ізраїльську державу прирівняв до Третього Райху.

Хоча у випадку Баумана тут не було нічого нового. Варто також згадати, що до того, як поселитися у Великій Британії, після виїзду з Польщі соціолог певний час мешкав в Ізраїлі. І ця держава йому не сподобалася. Він як представник міжнародного крила лівих засуджував сіонізм. І звинувачував євреїв у тому, що вони використовують пам’ять про Голокост для досягнення своїх національних інтересів.

Ісраель Шагак:

Юдаїзм – це одна з форм расизму

Як і у випадку з Бауманом, Батьківщиною цього професора хімії Гебрайського університету в Єрусалимі була Польща. У дитинстві Ісраель Шагак (народився 1933 р.) пережив Варшавське ґетто, німецький трудовий табір у Понятові та німецький концтабір Берген-Бельзен. 1945 року він емігрував до Палестини. Помер 2001 року.

Він займався не лише хімією. Захоплювався також історією. Як публіцист виступав на шпальтах ізраїльської преси з невеликими тиражами, що пропагувала ліві погляди.

«The Guardian» стверджує, що погляди Шагака на єврейсько-арабські відносини сформувалися у другій половині 60-х рр., коли він служив в ізраїльській армії. Ймовірно, незадовго після шестиденної війни він став свідком знущання ізраїльтян над палестинцями і на підставі цього випадку зробив висновок, що Ізраїль не демократична держава.

Витоки ізраїльської політики Шагак вбачав у єврейській релігії, яку він звинувачував у расизмі. Він вважав, що проявом цього є узаконений в юдаїзмі поділ на євреїв та «ґоїв» (людей інших віросповідань) та визнання вищості перших і приниження других.

Погляди Ісраеля Шагака набули популярності у світі. У США вони отримали позитивну оцінку від таких різних людей, як, наприклад, відомий письменник з радикальними лівими переконаннями Ґор Відаль (написав вступ до однієї з його книжок), та політик, представник правих, колишній лідер Ку-клукс-клану, Девід Дюк. br>
Після смерті Шагака у щоденному виданні «The Independent» (і тут важливо, що це преса ліберально-лівого спрямування) було опубліковано текст, в якому ізраїльського публіциста представили як відважного борця за права людини. Його порівнювали зі старозавітними пророками. А вони, як ми знаємо, не мали підтримки серед свого народу, тому що найважче бути пророком у власному домі.

Наомі Кляйн :

Ізраїльські чоловіки – мізогіністи

Канадська журналістка (народилася 1970 р.) успадкувала поклик до суспільної та політичної діяльності від своїх предків, які активно брали участь в ініціативах лівих у широкому значення цього поняття у США та Канаді. Як і Ноам Хомський, вона належить до провідних гуру альтерглобалістських рухів. Її погляди чітко відображені у назві книги, яку вона опублікувала 2007 року, – «Доктрина шоку. Як сучасний капіталізм використовує стихійні лиха та суспільні кризи».

Кляйн суворо оцінює ліберальні правила гри, які відіграють роль рушійної сили у глобалізаційних процесах. На її погляд, капіталізм – це причина класового поділу у світі, тобто прірви, що розділяє багату Північ від багатого Півдня. Можна сказати, що канадська журналістка засуджує те, що почало застосовуватися у польській економіці у 1989 році. Тому нічого дивного, що їй перепало від засновника польської економічної трансформації Лешка Бальцеровича.

Події на Близькому Сході Наомі Кляйн коментувала ще будучи 19-річною студенткою. У тексті, який опублікували у студентській газетці в Торонто, вона закликала ізраїльську державу припинити переслідування палестинців. При цьому робила це з феміністичної перспективи. Свої закиди вона спрямовувала на ізраїльських чоловіків, яких звинувачувала не тільки в расизмі, а й у мізогонії. Її позиція викликала обурення студентів з місцевої єврейської спільноти.

З того часу Кляйн зайняла позицію на боці палестинців проти Ізраїлю. 2009 року, коли ізраїльські війська проводили операцію у Секторі Гази, мета якої полягала у ліквідації Хамасу, вона закликала до бойкоту ізраїльських товарів. На її думку, метод економічної боротьби перевірений і раніше, оскільки, за її твердженням, таким чином вдалося досягни занепаду апартеїду в ПАР.

Шльомо Санд :

Єврейської національної спільноти не існує

Цей професор історії Тель-Авівського університету народився 1946 року в Австрії. Син польських євреїв, які дотримувалися комуністичних поглядів та яким вдалося вижити під час Голокосту. Він був пов’язаний з ізраїльськими лівими угрупованнями.

Шльомо Санд став відомий завдяки книжці «Коли і як вигадано єврейський народ». У ній він висунув тезу, що з історичного погляду, не існує чогось такого, як єврейська національна спільнота. Він вважає, що ми маємо справу з міфологізацією подій, яка замовчує, що протягом останніх двох тисячоліть юдаїзм, тобто чинник, що упродовж віків визначав єврейство, у світі приймали різні етнічні групи, саме тому багато сучасних арабів в Ізраїлі – це нащадки давніх євреїв.

В іншій книзі – «Чому я більше не єврей» («Jak przestałem być Żydem» – Санд виступає проти сіонізму. Історик стверджує, що ця ідеологія запозичила в юдаїзмі ексклюзивність віри, якій надала світського характеру. На думку Санда, ізраїльтянам притаманна колоніальна ментальність. «Ліки» від цього він вбачає у визнанні ними факту, що ізраїльське суспільство – це суспільство багатокультурне, як США чи інші західні країни. Тому Санд хоче, щоб «палестино-ізраїльтянин» почувався в Тель-Авіві як єврей у Нью-Йорку. Однак він розуміє, що це високо поставлена ціль.

Сіоністи звинувачують Санда в антисемітизмі поглядів, які він пропагує.

Норман Фінкельштейн:

Єврейські організації інструменталізують пам'ять про Голокост

2001 року в Польщі було видано книгу «Бізнес голокост». Це був польський переклад гучної публікації американського історика та політолога Нормана Фінкельштейна (народився 1953 р.), який, як і Шльомо Санд, є сином польських євреїв, що вижили під час Голокосту.

Тоді у Польщі тривала дискусія щодо злочину у Єдвабному, які викликала інша книжка, а саме «Сусіди» Яна Томаша Ґросса. Якщо коротко, то суперечка стосувалася того, чи поляки як народ під час німецької окупації виявили себе антисемітами і вмочили пальці у Голокості. Цей закид – це лейтмотив «Сусідів».

Ця книжка викликала гостру реакцію з боку середовищ польських правих, які вважали за необхідне не тільки з’ясувати правду, але й просто захищати добре ім’я поляків у світі. І тоді для польських правих виявилася підтримкою книжка «Бізнес голокост». З її автора створили прообраз анти-Ґросса.

Книга Фінкельштейна підіймає проблему, як єврейські організації використовують пам’ять про Голокост як інструмент, щоб у світі євреїв сприймали як народ, що заслуговує особливого місця, і з цього отримує вигоду й Ізраїль. Основна тема книги – питання фінансових претензій (необґрунтованих, на думку автора), які висувають ці організації до різних суб'єктів як компенсацію за те, що чинили з євреями у Третьому Райху.

Однак показово, що Норман Фінкельштейн за своїм світоглядом та політичними поглядами не має нічого спільного з правими. Це людина лівих, яка підтримує універсалізм та засуджує будь-який націоналізм, зокрема і єврейський.

У «Бізнесі голокост» він ставить знак дорівнює між тим, що німці вчинили з євреями, та нещастями, які спіткали афроамериканців, в’єтнамців та палестинців (звичайно, через американську та ізраїльську держави). Такий його егалітарний підхід порушує єврейське табу, що полягає у переконанні в унікальності Голокосту. А якщо так, то це з його боку блюзнірство, і за це його звинувачують в антисемітизмі.

***

Як тоді інтерпретувати антисіонізм лівих інтелектуалів єврейської національності та єврейського походження? Чи це завуальований патерналістський антисемітизм? Однозначно ні. Ні ізраїльська держава, ні єврейські організації в діаспорі це не «святі корови».

Справа в тому, що антисіонізм не існує у вакуумі. І якщо його проголошують самі євреї, то це робить його достовірним. Таким чином вони стать «попутчікамі» справжніх ворогів Ізраїлю та єврейського народу. Наприклад, середовищ ісламських фундаменталістів у Європі.

Інша справа, що парадоксально, коли євреї бунтують проти універсалізму, сіонізму або юдаїзму – в їхній позиції тоді відлунює єврейський культурний код. Йдеться про запозичену з юдаїзму ідею «тіккун олам» (ідею порятунку світу). У світській версії вона неодноразово проявлялася під час різних революцій, у яких значну роль надавали євреям, навіть асимільованим та позбавленим власного коріння.

–Філіп Мемхес

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Марія Редьква