«І сьогодні у сиротинці в Капшагаї у Казахстані наш чудовий волонтер із Сілезії пан Казімєж є «дідусем» для всіх дітей, – із задоволенням оповідає Тижневику TVP отець Лєшек Крижа, директор Групи допомоги Церкві на Сході при Конференція єпископату Польщі. – Пан Казімєж поїхав на місяць, спочатку залишився на три місяці, а тепер має візу на цілий рік».

«Але хочу зауважити, що волонтерство не мені прийшло на думку, – усміхаючись, але твердо каже він. – Це запропонували монахині з Сибіру, які мені неодноразово казали, що було б добре, якби люди зі звичайних парафій, які їх підтримують, приїхали до них і побачили як там живеться. І поділилися вірою, талантами і часом».

І ось у 2017 році Група допомоги Церкві на Сході оголосила «Сибірське волонтерство». Відгук перевершив усі очікування, адже зголосилося 40 осіб, і після річного циклу формування, яке охоплювало як справи санітарні, психологічні, методи самозахисту, так і духовні питання, була сформована команда з 24 осіб різного віку, від 19 до 60 років.

«Були і студенти, і пенсіонери, і вчителі, і шахтар, і лікар, і навіть сім’я з сином бажала так провести відпустку», – розповідає керівник гурту.

Він є членом Товариства Христа, що означає належність до релігійної конгрегації, заснованої в 1932 році кардиналом Августом Гльондом саме з цією метою: душпастирство серед польських емігрантів. Повна назва згромадження – Товариство Христа для польських емігрантів (TChr), а його заслуги неймовірні, про що знає кожен, хто був в еміграції, мав з ним контакт, підтримував його чи отримував від нього підтримку. Саме християни були опорою Групи допомоги Церкві на Сході від самого початку. Колектив був створений польськими єпископами восени 1989 року, як тільки з’явилися можливості легально підтримувати католиків у країнах Радянського Союзу, а тепер і в країнах, що виникли після його розпаду.

«Сибір завжди був присутній у нашому польському житті», – розповідає священик Тижневику TVP і ділиться спогадами про одну зі своїх перших поїздок до Якутії.

«Ми їхали нескінченними дорогами, за кермом була полька, яка там народилася, і в якийсь момент вона каже: Отче, знайте, що куди б ми не їхали, всюди польські могили. Старіші, з ХІХ століття, чи новіші, навіть із 1950-х років, але ми на великому польському цвинтарі». І тоді отець Лєшек вирішив, що кожна меса, яку він там відправлятиме, буде за цих незліченних безіменних мертвих.

Сибірське волонтерство почало діяти п’ять років тому. Тоді волонтери були у легендарному селі Вершина, де від 1910 року зберігаються польські молитви, традиції та залишки польської мови. Були також в Улан-Уде на Байкалі, в Абхазії та Довбиші.

О. Крижа: «Зараз зі зрозумілих причин ми не їздимо в Росію. Цього року 16 волонтерів були в Україні в Дрогобичі та Бориславі, де відпочивали діти, були у Харкові, а також у Казахстані, де організовували Дні молоді у селі Озерному, відомому своїми багатьма позитивними заходами».

Двоє волонтерів залишилися довше: уже згаданий пан Казімєж, улюблений у дитячому будинку в Капшагаї дідусь, та пані Анна, вчителька на пенсії, яка керує студентським будинком в Алма-Аті, спеціально для тих вихованців дитячого будинку. які пішли вчитися далі. Вони різних національностей, різних релігій, але їх усіх однаково люблять і плекають.

Сибірське волонтерство є настільки привабливим викликом, що цього року кілька людей із польської громади у Франції зголосилися взяти участь у цьому проекті після реколекцій у Парижі о. Лєшека Криже.

«Вони проходять навчання та розвиваються разом із нашими волонтерами, – наголошує Моніка Мостовська, віце-президент Фундації «Pallottine Salvatti». – І деякі з них повертаються до Польщі неодноразово, я б відзначила передусім пані Колетт Кертуа з Бельгії та Гаррі Шарпа з Великої Британії, який приїжджає на своїй машині з подарунками, додає наші посилки і, за підтримки польського волонтера, їде своїм в глиб України, бо там чекають допомоги».

Солдат попросив вервицю

«Ця допомога виходить за межі розколів, ніхто не перевіряє, до якої належиш конфесії, до якої церкви, йдеться про людину, яка її потребує. Це також вияв нашої солідарності, якою раніше ми користувалися, а тепер цю солідарність можемо дати іншим» – сказав о. Лєшек Крижа три тижні тому під час прес-конференції перед Днем молитви та матеріальної допомоги Церкві на Сході, який щорічно організовується у Другу неділю Передрізвяного посту.

Отець Лєшек Крижа принаймні раз на місяць їздить в Україну з транспортом допомоги, щоб зустрітися з людьми та дізнатися про їхні поточні біди та ситуацію. У травні він поїхав до Запоріжжя, куди єпископ Ян Собіло запросив його відвідати вояків на фронті, за 800 метрів від російських окопів. Там, у бункері, раптом один із солдатів попросив у нього вервицю, бо на війні, як він сказав священику та його здивованому командиру, – «невіруючих немає». І попросив священика навчити його, як на ній молитися.

У розмові з Доротою Ґібултовіч (KAI) о. Лєшек Крижа зізнався, що «це був для нього надзвичайний урок. Якщо ви вважаєте себе віруючою людиною, навчіть тих, хто десь на окраїні, „що з цим робити”. Ці хлопці перебували в духовно важкій ситуації, бо втратили двадцятьох своїх друзів. Ще недавно вони всі разом були в бункері, в окопах, а тепер їх нема. І загинули вони не від куль, а від запалення легенів, тому що сиділи по пахви в багнюці і їх звідти неможливо було забрати, такий був обстріл. А коли вже вдалося їх евакуювати, було вже пізно».

Отець Крижа також розповів про візит до лікарні, де американська компанія взялася допомогти, передавши протези рук і ніг для інвалідів, і попросила священика поїхати зі своїми представниками до Києва: «Ми були в лікарні, де лежать в основному молоді люди без рук, без ніг. Це було шокуюче видовище, коли до них приїжджали провідати родини, а хлопець навіть не міг обійняти свою дитину. Нам сказали, що в черзі на протези стоять понад 20 тисяч людей!»

Відповідаючи на запитання, священик підтверджує, що подарунків зараз менше, а потреби не зменшилися.

«Передусім нам потрібні пічкибуржуйки, – сказав він 30 листопада, – бо все вказує на те, що знову будуть відключення електроенергії та газу. Ми купуємо звичайні, прості печі і відправляємо їх в Україну, або купуємо їх там безпосередньо, а потім від нашого імені їх передають нужденним. У 2023 році нам вдалося зібрати 3 мільйони 11 тисяч злотих, які ми передали на реалізацію майже 200 проектів, більше половини ми виділили Україні, це 1 млн 600 тис. злотих».

Підписуйтесь на наш фейсбук Священик також розповідає про фантастичну винахідливість і ощадливість монахинь: сестри-оріоністки під Харковом утримують будинок для матерів-одиначок, а в Житомирі монахині з Конгрегації сестер від Ангелів щосуботи їздять по маленьких селах з програмою для дітей – трохи пісні, трохи розваги та смачної їжі, щоб хоча б на кілька годин відволікти дітей від страху та травми війни. Священик розповідає і про сестер із Запоріжжя та Херсона та тамтешні парафії, для яких постійно шукає друзів, адже будь-яка підтримка є цінною: піддону консервів чи більшій кількості памперсів завжди раді.

«Я читав у якомусь дослідженні, – каже він, прощаючись, – що кожен п’ятий житель Сибіру має польське коріння. І навпаки, адже незліченна кількість польських родин залишила там не лише могили своїх зачасту забутих предків, але й просто свої сліди».

«Але й на львівській та стрийській землях, – додає він – ще живе багато поляків, найчастіше дуже старих людей, часто в селах, яких немає на карті, у справді трагічних умовах, покинутих напризволяще. Для них ми разом із польською громадою ще до цього етапу війни створили пункти благодійної допомоги «Добре серце» – у Стрию, Самборі та Бориславі, а також у Житомирі. Коли почалася повномасштабна війна, вони виявилися ще більш потрібними: ми постачаємо ліки, їжу, візки, милиці, засоби гігієни, підгузники, все, що допомагає людям похилого віку та хворим... До них теж поїхав волонтер із посилкою з Польщі! Повіз усмішку на Святвечір!»

– Барбара Сулек-Ковальска

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян