Вже понад два тижні вся Франція переживає події в Креполі, де 16-річний Томас Перотто був убитий ножем під час нападу групи арабських іммігрантів на сільський бал. Виходячи за рамки окремої трагедії, ця драма, як лінза мікроскопа, фокусується на ряді найважливіших соціальних проблем сучасної Франції.

Щорічний зимовий бал у маленькому селі Креполь, організований місцевим комітетом, справді є регіональною інституцією. У суботу, 18 листопада 2023 року, він зібрав майже 400 осіб, переважно молодь із довколишніх сіл, і для багатьох із них це був перший у житті бал. 16-річний Томас пішов на свій перший бал з дозволу батьків під наглядом 23-річного брата, а потім мав запросити друзів до себе ночувати. У селі говорили, що «він був знайомий з 80% відвідувачів вечірки». На жаль, цей безтурботний сценарій порушили непрохані гості.

Згідно з першим повідомленням у соцмережах, після опівночі на бал з’явилася група з десятка людей. Як потім пояснювали, почули, що там багато дівчат, а після півночі вхід вільний, чотири євро не кожен день заощадиш. Деяким вдалося потрапити – вони сиділи купкою, скоса дивилися на тих, хто веселився і шукали приводу для суперечки. Інші пішли пити пиво на стоянку. Виник і перший конфлікт: кількох із них один із охоронців не впустив через відсутність у списку учасників, а після обшуку виявилося, що вони мали при собі ножі «довжиною 20-25 сантиметрів». Ситуація загострилася, почалася бійка, охоронець отримав поранення в руку. У перших свідченнях говорилося навіть про відрубані пальці.

«Ми прийшли вбивати білих людей»

Потім пішло швидко. Непрохані гості оточили зал, де відбувався бал, і на виході почали нападати на відвідувачів. Одні різали наосліп, інші кидали в людей каміння – справжня бійня. Внаслідок нападу дев’ять осіб отримали тілесні ушкодження та ножові поранення, у тому числі двоє молодих людей 23 та 28 років були доставлені до реанімації, шестеро отримали легкі тілесні ушкодження. Ще вісьмом людям, що перебували в стані глибокого шоку, надали допомогу екстрені служби. «Зал був схожий на бійню. Поранені лежали на підлозі, як на війні», – розповідає свідок.

16-річний Томас Перотто, старшокласник і капітан місцевої команди з регбі, був поранений ножем в серце і горло. Він помер під час транспортування гелікоптером до лікарні в Ліоні.

Зловмисники втекли з місця події до приїзду рятувальників, а під час втечі відстрілювалися з вогнепальної зброї. Вони повернулися додому, у квартал Монне в Роман-сюр-Ізер, що розташований за 20 кілометрів від села. Нападники належать до конкретної соціальної категорії: усі вони – це «молоді люди емігрантського походження», належать до однієї з банд. Антиподи населення маленького села у французькій місцевості, до якого належали їхні жертви.

За словами багатьох очевидців, під час нападу агресори сказали «ми прийшли вбивати білих». У роликах можна почути расистські, антифранцузькі образи, наприклад, популярне серед іммігрантів арабське слово «ґвер». Расистський характер агресії та її навмисність, здається, не викликає сумнівів. З самого початку поліція і прокуратура говорили про «сплановану каральну експедицію».

Поліція досить швидко встановила особи учасників рейду на Креполь. Це не особливо складно в епоху смартфонів і геолокації. Однак заарештували їх не одразу, за ними непомітно стежили, прослуховували та збирали інформацію. Лише коли через три дні після інциденту один із підозрюваних взяв шістьох своїх друзів і раптово виїхав з міста на машині матері, було прийнято рішення. У видовищній акції 50 жандармів елітного підрозділу GIGN (Група втручання французької жандармерії) затримали сімох осіб, у тому числі трьох неповнолітніх. Все це відбулося в Тулузі, за 450 кілометрів від Роман-сюр-Ізеру, що дозволяє припустити, що зловмисники мали намір втекти через Іспанію в одну з країн Магрибу, де вони могли розраховувати на підтримку родичів і безкарність з боку французької юстиції.

Водночас у Роман-сюр-Ізері затримали ще двох підозрюваних. Усі затримані є членами однієї банди іммігрантів, віком від 17 до 20 років, усі вони мають арабські імена та прізвища, багато з них мають кримінальне минуле, а головний підозрюваний, Чаїд Акаблі, раніше був засуджений за крадіжки та зберігання зброї. Як не парадоксально, 25 вересня 2023 року він отримав судову заборону володіння та носіння холодної зброї на два роки.

Дві Франції

Цей портрет є прямою протилежністю жертви та символом протиставлення двох облич сучасної Франції. Томас Перотто знаходиться на протилежному кінці спектру: старшокласник, не має проблем із поліцією, і його єдиний наркотик – це спорт. Захоплено грав у регбі, що характерно для французької провінції.

Подібний контраст між «двома Франціями» представлений місцями походження жертв і злочинців. З одного боку Креполь – маленьке село в місцевості, яку називають гірським Дромом, наче взяте прямо з пісні Шарля Трене про «солодку Францію». 500 жителів, церковна вежа, маленька мерія, світлиця, де сталася трагічна подія, спокій, тиша, природа. Єдиною туристичною визначною пам’яткою є Фантастичний палац листоноші Шеваля в Отриві, за п’ятнадцять хвилин їзди, де батьки Томаса тримали ресторан.

Цікаво, що деякі жителі Креполя є мігрантами. Не «військові біженці» з Африки, а корінні французи, які тікають із французьких міст від вибуху злочинності та насильства в пошуках миру та нормального життя для своїх дітей і родин. На жаль, насильство догнало їх і там, а прийшло звідти, звідки вони й боялися – із кварталу іммігрантів.

Квартал Монне Роман-сюр-Ізер – майже класичний приклад того, від чого французи тікають у сільську місцевість. Панельні будинки, побудовані у 1950-х роках, коли у місті процвітала взуттєва промисловість, поступово перетворилися на гетто іммігрантів, де домінують банди та торговці наркотиками. Незважаючи на те, що у Романі лише 34 тис. жителів, а Монне не можна порівняти з відомими передмістями агломерацій – Парижем, Ліоном або Марселем, він добре відомий поліції і регулярно з’являється в кримінальних хроніках, як район Піссевен в Німі або Плануаз в Безансоні.

Такі райони, як Монне, є чудовою ілюстрацією вибухонебезпечної суміші під назвою «французькі передмістя», створеної конденсацією кількох негативних явищ. Марі-Елен Тораваль, мер Романа, говорила на цю тему в ЗМІ, і її свідчення дуже далекі від політкоректності, що, треба визнати, є досить унікальним для французького політика. Вона описала квартал із 4500 мешканців, який контролює сотня гангстерів, у тому числі близько 30 із «твердого ядра», до якого належали вбивці Томаса. Усі затримані у цій справі – «злочинці, діти злочинців». «Можна сказати, що це свого роду культура, яка передається з покоління в покоління», – каже мер.

Політика позитивної дискримінації

Мер Тораваль також зазначає, що у перетворенні робітничого кварталу на іммігрантське гетто не можна звинувачувати так звану дискримінацію. З 2014 року на програму реконструкції будівель там було витрачено 150 мільйонів євро. Як легко підрахувати, це понад 33 тисячі на одного жителя. Багато панельних будинків було знесено, щоб зменшити щільність населення та відбудувати будинки по-людськи. «Ля-Монне – один із найкраще забезпечених районів! У Романі немає іншого такого району, в якому був би будинок культури, бібліотека та медіатека», – зазначила мер, додавши, що район, де проживає лише 12% населення міста, поглинає 45% бюджету на освіту.

Чим мешканці відплачують за цю турботу? «У 2020 році будинок культури був частково спалений мешканцями, ясла у 2017 році, а школа – у 2016 році». Подібне було під час останніх заворушень у липні 2023 року, коли спалили офіс управління житлового масиву та розгромили китайський ресторан і бар, який досі залишається закритим. Як не дивно, але коли уважніше придивитися до збитків, виявляється, що не був пошкоджений жоден із місцевих «комунальних» бізнесів, тобто тих, якими керують люди, пов’язані з бандами, часто з мусульманським профілем, такі як халяльні магазини чи кебабні. Крім коштів, які цей район постійно висмоктує на ремонт, збитки коштують міському бюджету 500 тис. євро на рік.

Ці вражаючі цифри не є чимось незвичайним у Франції. Подібна схема повторюється в кожному великому місті. Так звана міська політика, яка проводиться з рубежу 1970-х і 1980-х років, тобто політика позитивної дискримінації на користь іммігрантських районів, за оцінками, спожила величезну суму від 200 до 400 мільярдів євро в національному масштабі, тоді як баланс його ефектів близький до нуля.

Підписуйтесь на наш фейсбук Коли справа про вбивство Томаса займала заголовки газет, 25 листопада помер Грерад Колломб, багаторічний мер Ліона, одна з історичних постатей Соціалістичної партії, а потім асистент Еммануеля Макрона з самого початку його президентської кар’єри і його перший міністр внутрішніх справ. Збіг його смерті у часі з подіями в Креполі призвів до того, що в хвилі спогадів і некрологів згадалися слова, сказані ним, коли він у 2018 році залишав пост у Міністерстві внутрішніх справ. Тоді він попередив, що «сьогодні ми живемо поруч, але боюся, що незабаром станемо по різні сторони барикади». Це надзвичайно радикальна думка, яка узгоджується з текстом колишнього президента Франсуа Олланда про розпал розбіжностей у Франції.

Децивілізація розливається по всій карті

Насправді поділ на дві Франції, що стоять одна навпроти одної, вже відбувся, але ще офіційно не закріплений – соціологічний поділ, територіальний, з фасадними гаслами про інституційну єдність. Просування ідеології різноманітності як мирного співіснування виявилося наївною фікцією. Про це символічно свідчать два білі марші пам’яті двох трагічно загиблих молодих людей. Марш пам’яті Нахеля, застреленого поліцейським, наприкінці червня зібрав учасників, серед яких білими були лише політики та активісти крайніх лівих сил. Серед шести тисяч учасників білого маршу в Романі після смерті Томаса представників «різноманітної Франції» можна було перерахувати по пальцях.

Територіальні межі цього поділу мінливі та постійно зміщуються. Нещодавні заворушення, які спалахнули у Франції на рубежі червня та липня і частково поширилися на міські центри в провінціях, дозволили нам помітити явище поширення культурних кодів, типових для іммігрантських передмість великих агломерацій, до цих менших міст і містечок. Соціологи навіть винайшли спеціальний термін для цього явища: banlieusardisation, тобто «субурбанізація» (від фр. Banlieue – передмістя). Переміщення стосується не лише корінного населення, яке тікає від насильства та злочинності, а й населення, яке через джентрифікацію та ціни на нерухомість виштовхується до менших міських центрів. Коли переїжджають у провінцію, вони приносять із собою культурні коди no-go zones, тобто місць, куди краще не ходити: гіпернасильство, банди, торгівлю наркотиками та явище втрати моральних норм, що називається децивілізацією. Пляма цієї «нафти» дедалі ширше розливається по карті Франції, а це означає, що залишається все менше безпечних місць, включаючи навіть села, де живуть тільки 500 осіб.

А тим часом політики роблять усе від них залежне, щоб не визнавати зв’язку між імміграцією та насильством. З одного боку, це ідеологічно вмотивовано, оскільки диференціація за критерієм походження кардинально суперечить апріорному постулату рівності, а якщо факти говорять про інше, то тим гірше для фактів. З іншого боку, мотивація теж дуже прагматична. За словами Еріка Земмура, влада боїться «арабської вулиці» та її реакції. Саме тому хвилина мовчання в пам’ять про Нахеля, злочинця і рецидивіста, якого застрелив поліцейський після того, як він відмовився зупинитися для перевірки і ледь не переїхав цього поліцейського, відбулася в Національних зборах Франції наступного дня після інциденту, коли всі обставини інциденту ще навіть не були відомі. Томасу своєї хвилини мовчання довелося чекати десять днів, і лише для того, щоб заспокоїти громадську думку, обурену нерівним ставленням до іммігрантів і корінних жителів. «У той перший момент стався розкол, а через кілька місяців, коли французи побачили кардинально інше ставлення до Томаса, вони розлютилися», – каже Марі-Елен Тораваль.

«Банальний інцидент», у якому винні потерпілі

Симптоматичним був той факт, що прокуратура та міліція замовчували імена підозрюваних навіть після їх затримання, що також викликало жаль та незрозуміння. Мотивацію можна зрозуміти: небажання відразу підтверджувати, що «завжди ті самі». Але сама процедура була дуже наївною, адже список і так просочився в соцмережі. Анонімний міністр сказав журналістам, що «це французи [тобто французькі громадяни, у французькій мові немає відмінностей], але жоден із них не має французького прізвища». Інтернет, добрий лакмусовий папірець суспільних настроїв, розпалився.

Можна припустити, що з тих же міркувань прокуратура не включила до висунутих вбивцям Томаса обвинувачень обтяжуючу обставину: расизм, незважаючи на свідчення свідків і на невдоволення батьків жертви. Відчула на собі реакцію «арабської вулиці» і мер Романа, яка підтримує вимоги батьків Томаса. У відповідь на її заяви їй почали погрожувати вбивством, у тому числі обезголовленням.

Владі, як завжди, підіграють мейнстрімні ЗМІ, від самого початку наводячи різні виправдання, щоб зняти одіум із злочинців. Був запущений цілий арсенал прийомів соціальної інженерії. Окрім класичних звинувачень у «обнуленні» правими політиками, згідно з якими те, що говорили про трагедію Марін Ле Пен чи Ерік Земмур, гірше від смерті невинного хлопчика, до телебачення і в газети було запрошено широкий асортимент «актуальних» експертів.

З першої години для опису трагедії в Креполі ЗМІ використовують слово «бійка», що передбачає певну симетрію між агресією та жертвами, хоча свідки чітко говорять про напад. Багато журналістів і коментаторів не задовольнилися симетрією і почали перекладати провину на потерпілих. Відомий коментатор Патрік Коен в ефірі RMC наважився заявити, що молодь з житлового масиву прийшла повеселитися, а всьому, що сталося, виною глузування з боку регбістів. В очах лівих парижан сільські регбісти є чи не символом агресії. Ультраліва депутатка Клементін Отен висловила феміністичну інтерпретацію, написавши, що «лише чоловіки нападають один на одного, а насильство між молодіжними бандами є типово чоловічим». Відомий соціолог з CNRS (Національний центр наукових досліджень) Ізабель Вейра-Массон сказала, що смерть Томаса, «тривіальний випадок», нагадала їй «Ромео і Джульєтту». Перелік цих гротескних абсурдів нескінченно видовжується.

Свідчення проти патріотів: державний прапор

На допомогу владі несподівано прийшли французькі патріоти, які організували 25 листопада в Романі демонстрацію з вимогою справедливості для Томаса. Пропаганда негайно скористалася цією можливістю та показала потужну зброю: ультраправі, неонацисти, самопроголошене ополчення, яке хоче лінчувати арабів тощо. Демонстрацію розігнала поліція, яка розгорнула значні сили в цьому районі, щоб запобігти маршу сотні молодих французів кварталом і захистити тих, хто щодня кидає в поліцію коктейлі Молотова. Було заарештовано 20 осіб, кілька з яких піддані суду в спрощеному порядку та засуджені за сфабрикованими звинуваченнями до суворих вироків від 6 до 10 місяців ув’язнення. Нечувано для Франції, де покарання до двох років практично не відбуваються, молодих активістів із зали суду відправили просто до в’язниці.

Один з учасників розігнаної поліцією демонстрації, 20-річний хлопець – не радикальний, але відзначений французькими службами лише за участь у демонстрації на захист запланованої до знесення церкви був схоплений арабами з Монне, колегами вбивць Томаса. Витягли з машини, потягли на район, роздягли і побили – і мало не лінчували. Коли гнобителі збиралися взяти каністру бензину, щоб спалити його живцем, перехожий викликав швидку допомогу. Як пише щоденник «Le Monde», від рук катів його врятували двоє місцевих ісламістів, яких там вважали колишніми джихадистами. Знаковий інцидент, який не отримав широкого висвітлення в ЗМІ.

Користуючись нагодою, кілька патріотичних демонстрацій у різних містах Франції були адміністративно заборонені, ніби солідарність із жертвою расистського вбивства була більшою загрозою для Республіки, ніж іммігрантські банди, які тероризують Францію. Придушення патріотичних поривів доходило до арештів просто за розклеювання плакатів із зображенням Томаса за звинуваченням у розпалюванні расової ворожнечі. Під час обшуку в квартирі молодої жінки, яку звинувачують у розклеюванні, поліція вилучила як речовий доказ... державний прапор.

У своєму повідомленні щодо демонстрації в Романі префектура використала цікаву формулу, написавши, що «80 осіб намагалися вторгнутися в район Монне». Ляпсус? Якщо так, то знаковий. Зрештою, слово «вторгнення» є імпліцитним визнанням того, що іммігрантські райони становлять окремі території, відокремлені від решти Франції кордоном, перетин якого заборонено. Префектура квазіофіційно освячує тут житлові квартали для іммігрантів, і горезвісні заборонені зони починають цілком заслуговувати на свою назву. Поліція туди ще може заходити, особливо після підвезення підкріплення, але звичайні громадяни – вже ні.

Відомо, що у довгостроковій перспективі дві протилежні групи населення на одній території не можуть співіснувати. Навіть якщо нинішня запальна ситуація не закінчиться громадянською війною, як пророкують пророки Апокаліпсису, щоденна конфліктогенність, безумовно, посилиться.

Чи здійсниться сумне бачення Жана Распая з опублікованого 2004 року тексту «Батьківщина, зраджена Республікою»? «Залишиться те, що етнологія називає ізолятором: сильна меншість, ймовірно, приблизно 15 мільйонів французів, не обов’язково всі білі, які все ще розмовлятимуть більш-менш правильною французькою та триматимуться спадщини нашої культури та історії, переданої нам попередніми поколіннями. Їм буде нелегко». Правду кажучи, це вже не так...

– Адам Гвязда

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян