Коли я переїхала з Варшави кільканадцять років тому, маючи 33 роки, то залишила в своїй колишній квартирі холодильник марки «Мінськ». Він був старший за мене і, за винятком незначних дефектів, все ще чудово працював...

Я належу до покоління, для якого викинути річ було крайнім заходом. Моя мама носила порвані черевики до шевця, а зношену блискавку в сумочці міняв майстер зі шкіряних виробів. Пральна машина, холодильник, пилотяг, фен, сушарка, тостер, кухонний комбайн – все це служило людині в господарстві десятиліттями. Нові речі купувалися лише тоді, коли старі, багато разів ремонтовані, вже не могли служити далі.

Так само було й з радіотелевізійною технікою, хоча тут технічний прогрес був швидшим і на зміну чорно-білим телевізорам в якийсь момент прийшли кольорові пристрої, а на зміну котушковим магнітофонам – касетні, а згодом і CD-плеєри. Радіоприймачі протрималися найдовше, і до сьогодні в багатьох польських будинках можна знайти робочі моделі з 80-х років і старші.

Заміна пристроїв, які полегшують життя, забезпечують розваги, була переважно результатом нашого бажання, мрії про невідому раніше технічну новинку, або ж внаслідок того, що всі спроби ремонту просто вичерпувалися. Сьогодні це стало необхідністю, яка змушує споживача постійно шукати кошти на нову техніку. Тому що як тільки ми накопичили на новий холодильник, у нас ламається пральна машина. Ми врешті купуємо пральну машину, а посудомийна машина починає виходити з ладу. І так, поки ми живемо, ми продукуємо гори відходів. Не тому, що ми цього хочемо, а тому, що ніхто не дає нам можливості функціонувати інакше: екологічно та економічно.

Регрес замість прогресу

Колись компанія прагнула виробляти речі найкращої якості, і, зазвичай, з цим пов'язувалося думка про те, що продукт мав бути довговічним. Сьогодні на зміну якості прийшла широка доступність, підсилена рекламою, витрати на яку несе сам споживач. Нам більше не потрібно шукати товари. Вони самі плинуть до наших рук! На зміну довговічності прийшла сезонність, з'явилися численні зміни моди й навіть лімітовані тиражі. Тут, за визначенням, часовий проміжок має бути коротким.

Сучасна техніка не є більше ознакою розкоші. Її роль у повсякденному житті знецінилася. І хоча без пральної машини вже важко обійтися, особливо коли у вас є діти, усе ж вона не є надбанням, яке ви вносите у ваші стосунки як сімейний капітал. Те, що пральна машина сьогодні працює, не гарантує того, що вона працюватиме завтра. Коли вона ламається, ми зазвичай чуємо, що її не варто ремонтувати. Краще купити нову...

Я знаю справжнього щасливчика, який досі має досі справну польську пралку "Frania". І це, мабуть, не поодинокий випадок, адже раніше баки в пральних машинах були емальованими. Пізніше їх почали виготовляти з антикорозійної сталі, так званої inox, (inoxydable, що дослівно означає "що не окислюється"). Вкладки в такому пристрої виготовлялися з чавуну, про що сьогодні, з дешевою технологією пластикових одноденок, можна б тільки мріяти. Бували випадки, коли барабан пробивався кількома копійками, залишеними в кишені одягу.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Хочеться запитати: а де ж приписи та інструкції з контролю за якістю продукції? У сірій, гротескній Польській Народній Республіці таку пральну машину справедливо назвали б непортебом. Тим часом у світі, де все більше турбуються про клімат, все ще тільки обговорюють короткий термін служби побутової техніки, але ніхто не має сміливості кинути виклик корпораціям, по-справжньому відповідальним за забруднення Землі. Якби їм довелося платити кліматичні відшкодування до бюджетів країн, які відкрили свої ринки для їхньої недовговічної продукції, асортимент, ймовірно, став би більш стійким та довготривалим.

Адже ще понад 100 років тому було зрозуміло, що правила торгівлі визначаються простою людською жадібністю. До безславної історії уже увійшов сумнозвісний картель "Phoebus" (укр. "Фебус"), членами якого були такі відомі компанії, як "Osram", "Philips" й "General Electric", та який у 1925-1939 роках навмисно скорочував термін експлуатації своєї продукції, аби змусити споживачів купувати її частіше. І хоча корпорація ніколи не зізнавалася в подібних неетичних діях, відомо, що фірми, які випускали лампочки з довшим терміном служби, були покарані великими штрафами з боку зацікавленого в наживі "Фебуса".

У наш час цей механізм продовжує діяти, і це не є таємницею. Він також не суперечить екологічному наративу про так звану кліматичну кризу – явище, в якому, звісно, завжди ж винен споживач.

Широке витіснення механічних систем електронними також є причиною короткого терміну експлуатації речей. Хоча техніка сьогодні може набагато більше, ніж раніше, вона не наближає нас до ідеального світу, відомого з футуристичної літератури. Мало того, що наші розумні аксесуари недешеві, вони ще й далеко не довговічні. Якщо навіть один із них витримає механічні пошкодження та зношування, то через деякий час ми не зможемо його запустити, адже програмне забезпечення до нього просто застаріє.

Іноді причини бувають ще більш прозаїчними. Кілька років тому я купила пилосос і доплатила за продовження гарантії. Обладнання все ще працює, звісно, але який з цього толк, якщо до цієї моделі більше не виробляють мішків, і я повинна шукати їх з так званих других рук. І хоча я не повернулася до епохи совка і віника, мені довелося подбати про другий порохотяг, а значить і нові кілограми пластику. Модель, щоправда, я придбала таку, яка вже була у використанні, але арифметично кажучи, у мене тепер на один пилосмок більше, ніж мені цього потрібно. А я ж, нагадаю, не збиралася цим баластом навантажувати Землю.

Проте саме на мене, як на споживача, перекладається відповідальність за добробут планети, адже корпорації, що виробляють якусь халтуру та саботують соціальні ініціативи, спрямовані на просування можливостей ремонту старого обладнання, виключаються з цього процесу.

Nihil novi

Так само ніхто не звинувачує чиновників у безглуздих ініціативах та ідеях чи ж взагалі у їх повній відсутності.

Сегрегація використаної сировини задля ресайклінгу сьогодні зросла до статусу символу. Сучасна людина, відповідальна за майбутнє Землі, емпатичний еколог, повинен розділяти сміття. Мало хто пам'ятає, що в ПНР ринок вторинної сировини працював, мабуть, ще краще, ніж сьогодні. Продаючи макулатуру або пляшки, можна було реально підзаробити на додаток до пенсії або на кишенькові гроші. Звісно, хоча в той час кампанія зі скупівлі пляшок і мала свої недоліки, тому що пункти не завжди були відкриті та не скрізь скуповували якийсь певний вид скляного упакування, проте в поселеннях та лісах не зустрічалося стільки кілограмів викинутих відходів.

Станом на наш час беззаперечною польською патологією є скляні пляшки, які не можна здавати. Не кажучи вже про пластикову тару, яка, попри наказ про сегрегацію відходів, валяється буквально скрізь. Якби можна було повернути частину суми, витраченої на придбання напою, більшість людей не хотіли б позбуватися цих потенційних коштів.

В ЄС система грошової застави за повернену пластикову або алюмінієву упаковку охоплює все більше країн. На жаль, Польщі серед них досі немає.

Офіційно-урядові битви за чисту землю з кожним роком набирають обертів і все більш гротескних форм. У них, зазвичай, теж є більше, ніж одне дно. Тому що як інакше назвати заборону на продаж пластикових соломинок (з травня 2023 року), які були замінені паперовими аналогами, що упаковувалися в... фольгу? Я вже не нагадую про той простий факт, що, бажаючи насолодитися напоєм із використанням соломинки, паперу, який швидко намокає в рідині, ми споживаємо куди більше. Де в усьому цьому турбота про неоціненний скарб планети, тобто про дерева?

Така ж сама історія з дерев'яними столовими приладами, що додаються в готові салати ... Мало того, що вони незграбні та нефункціональні у використанні: половина порції у тебе через них може випасти та ще й в їжі трапляються уламки цього добра. Їх також важче мити та використовувати повторно. Тому, хто ж тоді з чистою совістю може сказати про себе – "Я еко! "? Споживач, який неодноразово використовує пластикову виделку та багаторазовий пакет, або той, хто у добрій надії тягнеться за дерев'яним ножем та паперовим пакетом, що коштує якийсь дріб'язок та часто ламається ще по дорозі до машини, припаркованої поруч із магазином?

Ідеї офіційних осіб ЄС не мають кінця, а логіки в них теж досить мало. Тут вже є ідея щодо введення заборони на використання традиційного туалетного паперу в рамках захисту природних ресурсів і скорочення викидів вуглекислого газу як мінімум на 35 відсотків до 2030 року. Його має замінити папір, виготовлений із соломи з аналогічними параметрами. Інтимні місця в кінцевому підсумку рекомендуватиметься мити водою з милом. Для цього брюссельські експерти рекомендують встановлювати в унітази спеціальні пристрої з дозаторами. Як цей проєкт співвідноситься з необхідністю збереження ресурсів питної води, яких стає все менше і менше?

Тут виникає закономірне питання: чи це ще наука чи вже шарлатанство? І хіба з турботи про Землю людина вже повністю виключена?

– Катажина Касьянович

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад українською Оксани Усатенко