ТИЖНЕВИК TVP: Справжній символ непохитної боротьби поляків знаходиться у Варшаві, тільки сьогодні мало хто знає, де він. Що сталося в Редуті Ордона 6 вересня 1931 року?

РОБЕРТ ВИРОСТКЕВИЧ: Пам’ятаємо з уроків історії: наступ царської армії на Варшаву, завершення польсько-російської війни, відомої як Листопадове повстання. Найзапекліші бої точилися за позицію № 54, пізніше названу Редутом Ордона. Шанець мав лише 1/3 особового складу і постійно піддавався атакам не лише піхоти, а й насамперед артилерії. Не капітулювали. Археологічно підтвердженим фактом є вибух порохового складу, який знаходився серед укріплень. Пізніше це стало частиною міфології, пов’язаної з Редутом, тільки порохівню підірвав не легендарний Юліан Ордон, а інший вояк, імовірно, капітан піхоти Фелікс Новосельський, який таким чином убив кількадесят росіян. Адам Міцкевич, пишучи свою знамениту патріотичну поему, трохи перекривив історію.

Здається, підпоручик Ордон образився з цього приводу на поета.

Під час знаменитого вибуху порохового складу Ордон отримав опіки, але вижив. Це Міцкевич убив його в літературі, на що Ордон образився на все життя. Сам вірш, однак, навряд чи можна назвати фікцією, хоча й є у ньому явні неточності. Хід битви та навіть такі елементи, як могила миру, були в основному підтверджені археологами. Я брав участь у документуванні вовчих ям, де лежать переплетені останки польських і російських вояків.

Розвіялося все як сон. – Лише чорна брила
Землі безформної лежить – могила миру.
В ній ті, хто захищав, і ті, хто увірвався,
Вперше уклали щирий і вічний мир

Це не просто літературний опис. Це факт, вичитаний із землі між Єрусалимськими Алеями та вулицею На Батарейці у варшавському районі Охота, де знаходиться Редут Ордона. Не в сусідній Волі, як ми звикли вважати. Підписуйтесь на наш фейсбук

Якщо говорити про землю, за останні 190 років ми так і не прочитали всього, що у ній записано?

І це досить шокуюче в нашій історичній пам’яті. Сам Редут знайшли лише у 2008 році, а як історичне місце археологи підтвердили у 2010 р. Відтоді він був забутий світом і людьми, остаточно залишається сміттєзвалищем і громадським туалетом між житловими масивами та офісними будівлями, що тут зводяться.

Пам'ятаю, що все ж таки була спроба вшанувати пам’ять.

Пам’ятник, встановлений громадськими активістами, владою району Охота був визнаний самовільним будівництвом. Тут варто згадати ім’я справжнього захисника пам’яті Редуту, покійного пана Влодзімєжа Пачесного – він разом із сином Казімєжем невтомно боровся за вшанування місця з бюрократичними структурами. Нарешті запис до реєстру пам’яток був внесений, але не зовсім логічно, оскільки... з нього виключили мусульманську мечеть, а внесли ділянки, що належать приватним особам, розташовані на початку вулиці. От тільки вони знаходяться на такій же відстані від редуту, що й від мечеті, і не мають жодного стосунку до укріплення.

Все ж таки на ньому була побудована мечеть?

Є ймовірність, і я це підтверджую як археолог, що мечеть, тобто Центр мусульманської культури, стоїть на фрагменті Редуту Ордона, а скоріш за все на вовчих ямах, тобто військових могилах. Їх уже немає, тому що земля перед інвестицією була глибоко перекопана. Нинішній археологічний нагляд нічого не виявив, але чи був він достовірним? З’ясуємо, якщо дозволить консерватор проводити подальші дослідження. Якщо виявиться, що лінія вовчих ям продовжується за ділянкою, що належить місту, під мечеттю, то буде відомо, що ці могили вивезли вантажівки під час будівництва ісламського храму. Це можуть підтвердити або спростувати лише археологічні дослідження, на які ми й надалі чекаємо.

І тут у Варшаві знову виникла проблема з землеволодінням.

Саме так. Сам Редут Ордона розташований більшою частиною своєї площі на земельній ділянці іспанського забудовника, який купив її у 2006 році, коли ще ніхто не знав, що це земляна споруда з поеми Міцкевича. Іспанці діяли відповідно до стандартів, тобто замовили за великі гроші археологічні роботи, які були першими такими масштабними дослідженнями цієї території. Пізніше розкопки були повторені і після 2013 року Державним археологічним музеєм було видано два томи документації, доступні в Інтернеті. Великий парадокс цієї справи полягає в тому, що нею була зацікавлена не тодішня влада та національні інституції, а приватний інвестор.

Як це можливо, що хтось продав історичне місце іспанському забудовнику?

Це хронологічна помилка, яка була введена в публічний обіг декількома політиками, під час виборчої кампанії. У всякому разі, Редут Ордона – це поле, де політики можуть похизуватися під час кожних виборів. Повторюю: продали не Редут, а лише земельну ділянку, тому що ніхто тоді й гадки не мав, що там Редут Ордона. Дослідження замовила лише приватна структура, і, що смішно, Редут виявили за гроші забудовника, подобається це комусь чи ні. Це факт.

Треба віддати належне іспанцям, тому що, організувавши перевірку землі, вони обмежили власні можливості дій.

Вибачте, але ваше запитання свідчить про те, що ми в Польщі маємо трохи криве уявлення про вшанування історичних місць. Адже саме в такій Іспанії забудовники можуть натрапити на пам’ятки римських часів двохтисячолітньої давнини, буквально при кожному капіталовкладенні. І це зовсім не означає його блокування! Виявлене археологами місце згодом вміло вписується в житлову зону, є цінністю і атракцією, часто під скляною підлогою, з частково збереженими фрагментами пам’яток, з якоюсь цікавою, попередньо затвердженою музейною експозицією, стаючи живою тканиною в міській структурі. Тоді воно живе і виховує, тобто дає людям цінний археологічний зміст. Про таку потребу вписування пам’ятних знаків у живу міську тканину у випадку місць боїв чудово писали проф. Юзеф Ленартович і проф. Роберт Барелковський. Сьогодні проф. Славомір Ґзелля закликає зробити так, щоб Редут Ордона жив у місті, а не був порожньою площею з могилою в оточенні високої мечеті та ще вищого торгового центру.

Поки що тут височіє лише сучасний мінарет Центру мусульманської культури.

Після археологічного дослідження, коли були знайдені артефакти часів війни та людські останки, іспанському забудовнику не дозволили будувати там, але він був змушений платити податок на землю. Пов’язані з цим витрати сягли вже 10 мільйонів злотих, і не було жодних ознак, що справа буде вирішена найближчим часом. Варшава ж не мала коштів, щоб купити цю землю. Так чи інакше, сьогодні мер Рафал Тшасковскі не цікавиться Редутом Ордона, нічого не робить і нічого не обіцяє, я б не здивувався, якщо він взагалі не знає, де це і що це за місце. Тому я поставлю тут крапку, бо він навряд чи щось додасть до справи.

Редут Ордона сьогодні виглядає погано – хащі, сміття, щебінь...

Забудовники, а їх декілька, мають огороджену, вирівняну, прибрану територію і 10 років чекають рішення. Іспанська компанія «Tremon» навіть запропонувала Варшаві, що може вкласти кошти в музей, пілон, стіну з історичною графікою, освітню стежку, подальші дослідження, збереження пам’яток, поховання тощо – тільки нехай хтось там угорі почне діяти. Їм ніяково, тому що вони нічого не можуть зробити, а стагнація триває з 2013 року. Це зі сторони інвестора. Територія міста, тобто територія за мечеттю, наповнює жахом. Це неможливо описати. Це тонни сміття, фекалії собак і людей, притони, а віднедавна ще й бомжі.

Чи під усім цим ще можуть бути останки польських повстанців?

Це недосліджена територія, тому тут, ймовірно, під сміттям і екскрементами знаходяться ще могили вояків 1831 року. Наразі було виявлено переважно два типи поховань: братська могила, тобто кістки, які були викинуті після незаконного пограбування Редути Ордона у 2008 році, і найпоширеніший випадок – кістки у вовчих ямах. Редути – це фортифікаційні споруди, пристосовані для всебічної оборони, їх укріплення – дерев’яні частоколи, рів і низка викопаних ям перед ним. Вовчі ями мали мати палі, але їх не поставили вчасно, що ми виявили під час розкопок. Редут зробили спішно. Останки воїнів скидали в ями, тобто вже підготовлені поглиблення в землі. Тому, оскільки якісь вовчі ями йдуть у напрямку до мечеті, то майже напевно там є могили. Крім того, навіть простий підрахунок показує, що останки кількох сотень полеглих на Редуті Ордона вояків, поляків і росіян, досі не знайдені.

Як археологи, чого ще ви очікуєте від цього місця?

Рухомі пам’ятки можуть бути різними. Не секрет, що під час незаконних т.зв. досліджень у Редуті Ордона виявлено дві ракети. Ну а півбатареї піших і кінних ракетниць були сенсацією в ті часи. Королівство Польське було першою армією в континентальній Європі, яка застосувала цей тип снарядів. Ці залізні конструкції нагадували сучасні ракети, але мали великі проблеми з точністю, особливо під час поривів вітру. Однак вони викликали паніку у царських солдатів, які до цього часу ракет не бачили. Така ситуація мала місце, наприклад, в Ольшинці Гроховській, де польська армія використовувала цю новаторську зброю. На жаль, залізо роз’їдається, а тонкі стінки також не допомагають зберегти об’єкт, тому до наших часів не збереглося жодного такого артефакту. Крім тих, що були знайдені в Редуті Ордона, а може є ще не знайдені донині. Хто знає, можливо, наступні ракети знаходяться на незвіданій території? Може, є теж золоті дукати, якими платили платню? Подібні нумізматичні предмети вже виявлені на шанці. Але для нас найважливіше – зафіксувати хід насипу, щоб на основі наступних знахідок передбачити справжній хід усього редуту на території.

Що про все це думає Міністерство культури та національної спадщини?

У квітні цього року Редут відвідав проф. Пьотр Ґлінський, міністр культури та національної спадщини. Було зрозуміло, що йому досить застою, і він заявив про два ключових рішення, які необхідно прийняти. Редут Ордона має бути повністю археологічно досліджений, і останки воїнів, по яких зараз можна прогулюватися, будуть викопані з землі. Це перше слово віце-прем’єра Ґлінського. Здається очевидним, але якщо Мазовецький воєводський консерватор пам’яток з вересня 2022 року не може видати Державному археологічному музею рішення про завершення досліджень з 2013 року, все ще ховаючись за деякими адміністративними проблемами, то не здивуюся, що міністр Ґлінський тільки тупнув ногою.

Яка мета активістів, що має бути на цьому місці?

Межа між гордим поляком і крикуном з польським прапором дуже тонка. Я брав участь у дослідженні Редуту з 2010 по 2013 рік. Разом із друзями ми провели там сотні годин. Брав участь у створенні Комітету оборони Редуту Ордона. Я висвітлював дослідження в ЗМІ з самого початку. Раніше я вірив у викуплення цілого клаптика цієї землі. Наразі я надіюся лише на те, що хтось над партійними, приватними та громадськими поділами сяде за стіл переговорів і зробить правильний крок. Відомо, що після періоду пандемії та під час війни в Україні ковдра дуже коротка, особливо коли йдеться про кошти на культуру. Це зрозуміло, але протягом десяти років ми не можемо налагодити державно-приватне партнерство у Варшаві. Я прочитав останню промову Асоціації приятелів Редуту Ордона. Вони вимагають, насамперед, завершення археологічних досліджень і спільних зустрічей урядових і місцевих органів влади, «Тремону» та природоохоронних служб для розробки плану для Редуту і, нарешті, щоб понад політичними розбіжностями покласти край періоду ганьби. Але чи це можливо? Може передвиборчий період тут буде додатковою мотивацією. Час покаже. Безумовно, рух з боку міністерства важливий. Якщо його чиновники підуть шляхом мудрого вшанування пам’яті, а не планами великого цвинтаря, тобто наступними роками судочинства, то вогник надії засвітиться...

Чи не найпростішим планом було би, наприклад, створення військового поля поховань і меморіальної кімнати?

І тут повстає ключове питання. Якщо під військовими похованнями ми маємо на увазі оссуарій, тобто гробницю з останками, яка також є місцем пам’яті – це ідеальна ідея, яку легко реалізувати. Але якщо де-юре поле військових поховань, то маємо нову проблему. Кістки, які й так значною мірою перемішані і часто неможливо відокремити поляка від росіянина, мають відносно невеликий об’єм на сто і кілька десятків ексгумованих. Якщо це розглядати як кладовище, то, як і будь-яке інше кладовище, воно повинне пройти ряд процедур, включаючи місцевий план забудови і, зрештою, відповідати приписам санепіднагляду. Якщо додати необхідну співпрацю центральної влади та міста, які наразі є політичними опонентами, то одразу можна сказати, що ця пропозиція означає кілька років паперової тяганини та ще більше тонн сміття на Редуті. Проте, якщо міністр Ґлінський мав на увазі меморіальну кімнату із спеціальним місцем для осуарію, його заява породжує велику надію, що врешті-решт останки вояків будуть витягнуті з картонних коробок на складах, де лежать понад десятиліття.

– Розмовляв Цезарій Корицький
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Роберт Виросткевич – археолог, колишній журналіст Польського радіо, член програмної ради Радіо для Тебе.