Історія

Сміттєвоз приїхав швидше. Як врятувати документи Варшавського повстання?

Яким чином архів опинився в Україні? Ймовірно, після 1945 року його вивезли росіяни, а після 1990 року він опинився в українця, який навіть не здогадувався, яку цінність мають ці документи для поляків. Спочатку він вимагав за архів 50 тисяч злотих. Коли за реакцією колекціонерів він зрозумів, що саме потрапило йому у руки, піднімав ціну, поки не зупинився на мільйоні злотих.

Увімкнути комп’ютер і знайти у ньому відскановані документи, фотографії та інші пам’ятки минулого – це щось захоплююче та незвичне для кожного. Але незважаючи те, що кількість сканів збільшується, зростає і кількість архівних документів, тож стан оцифрованості польських архівів залишається на рівні одного відсотка. Що потрібно зробити для прискорення діджиталізації?

Проблема очевидна і гостра, але про неї мало говорять і не намагаються її вирішити. Скористаюся власним прикладом.

Як історик, я провів багато годин у вітчизняних та зарубіжних архівах, шукаючи документи для кільканадцяти моїх виданих книжок та багатьох наукових і науково-популярних публікацій. Доступ до архівів стає дедалі важчим, наприклад, у Бюро історичних досліджень Центрального військового архіву в Рембертові у черзі на доступ до документації потрібно чекати тижнями.

Навіщо змінили коди?

Професор Стефан Кеневіч, вже покійний великий історик, якось сказав, що глибинне, критичне вивчення історичної теми потребує півстоліття пошуків і досліджень. Минуло вже півстоліття, а Варшавське повстання не може дочекатися повної монографії. З простої причини: численна повстанська документація, яка збереглася після війни, розпорошена по різних архівних і музейних установах та приватних колекціях. У Польщі та за кордоном. Щоб дістатися до неї, потрібно багато часу і зусиль.

Пишучи на зламі ХХ та ХХІ століть монографію про повстанське угруповання Армії Крайової майора «Барткевича», я спирався на нечисленні збережені документи, але переважно на репортажі, спогади, щоденники тощо. За єдиним винятком. Після війни повстанці 3-ї (1150) роти цього Угрупування знайшли прихований ротний архів зі списками взводів, зброї, заявами про підвищення та нагороди. Покійний повстанець Ромуальд Ян Лютерек «Моряк» тримав їх у своїй квартирі у Варшаві. Порадившись із колегами з роти, він передав увесь збережений архів до Музею Армії Крайової у Кракові. Тому мені довелося знайти час і поїхати до Кракова на кілька днів, щоб ознайомитись із цією документацією.

Підписуйтесь на наш фейсбук Збираючи повстанську документацію для своїх публікацій, я провів багато годин у трьох найбільших архівах, куди повстанська документація потрапила після ліквідації архіву Управління громадської безпеки ПНР у 1956 році. Більшу частину документації було передано до Військово-історичного інституту (ВІІ) у Рембертуві, багато – до Відділу історії партії (Польської об’єднаної робітничої партії, ПОРП), згодом перетвореного на Архів ЦК ПОРП, розташований у підвалі Сейму на вул. Вєйській у Варшаві. Найцінніші документи, які перебували під постійною охороною цензури і були практично недоступні пересічним історикам, були передані до архіву МВС ПНР. Для комуністичної влади було важливо, щоб вони ніколи не об’єдналися. Їхні дії були настільки лицемірними та віроломними, що вміст однієї папки було розділено на кілька частин і розміщено окремо в цих трьох архівах залежно від їх вихідної цінності.

На початку 1990-х років, після падіння комунізму, документацію, у тому числі повстанську, було передано з підвалу Сейму до Архіву нових документів, зі збереженням старих кодів, які використовуються донині (з позначкою AAN). Під час переїзду частина документів, цінних для істориків, але не для комуністів – сьогодні важко визначити, скільки і яких – була знищена. Є ще живі свідки, які можуть це підтвердити. За оцінками керівництва АНД, у його колекції зберігається близько 50 000 сторінок документації з Варшавського повстання.
Ілюстрація з записника з дублікатами наказів, що перебуває в фондах Меморіального музею Варшавського повстання. Записка полковника «Радвана» (Едвард Францішек Пфайффер) до майора «Барткевича» (Влодзімєжа Завадзького). Фото: Мацей Кледзік
Більша колекція є лише в Рембертові, вона налічує 70 тисяч сторінок повстанських документів. У 2002 році документацію було передано до архіву створеного тоді Військового бюро історичних досліджень (ВБІД) у Варшаві.

Я пригадую, що користувався спеціальними фондами Наукової бібліотеки Військового бюро історичних досліджень. У 2010 році військова влада РП перетворила ВБІД на Військове бюро громадянської освіти, а через шість років воно повернулося до Рембертова як Військове історичне бюро з Центральним військовим архівом. Тоді керівник відділу обліку фондів, полковник Анджей В., абсолютно безвідповідальним, навіть ганебним чином змінив коди на всіх документах. Ніхто з керівництва тодішнього Бюро не протестував. Полковник помер через два роки, поставивши всіх, хто користувався фондами Бюро, у дивну ситуацію. Чи у попередніх публікаціях вони мають вони вносити примітки до змінених кодів? На щастя, полковник не дав наказу усунути старі коди і на справах вказані старі та нові коди. Просто до них немає доступу в Інтернеті. Вони відскановані, але в такій поганій якості, що частина пересвічена та зовсім нечитабельна або ледь розбірлива, а ВІБ ЦВА не дає доступу до їх цифрової версії.

Земля обітована чи проклята земля? Друга світова війна та польські емігранти у США

Іноді американська мрія виявлялася американським кошмаром...

побачити більше
Третя, але дуже важлива колекція, передана з ліквідованого архіву Управління безпеки до Міністерства внутрішніх справ, нині зберігається в Інституті національної пам’яті. Вона містить приблизно тисячу сторінок повстанських документів, але до цього треба додати сторінки допитів колишніх повстанців, і не тільки з Армії Крайової, після 1945 року, аж до середини 1950-х рр. Їх ще не обліковують як допоміжні документи у дослідженні історії Варшавського повстання.

Українець зник із документами

На четвертому поверсі в бічному крилі Банку Польського, повстанського редуту на вул. Бєлянській, 10-12 знаходиться Меморіальний музей Варшавського повстання. Він був заснований керівництвом Історичної групи Угрупування «Радослав» у лютому 2017 року, а через рік внесений до реєстру міністра культури та національної спадщини. Керують ним троє ентузіастів Варшавського повстання: Томаш Карасінський, Богдан Беднарчик і Марек Зярковський.

Цілий поверх для експозиції надало Військове торговельне підприємство, яке покриває поточні витрати. У музеї зібрані незвичайні експонати, оглянути які екскурсантам пропонують варшавські гіди. Керівники музею прочісують блошині ринки, в т.ч. у варшавському Колі, антикварні крамниці, аукціони і часто першими дізнаються про повстанські документи та експонати.

За два роки до відкриття музею до одного з польських колекціонерів пам’яток Варшавського повстання звернувся українець із пропозицією продати колекцію документів – листування, звітів, наказів, посвідчень, печаток тощо з повстанського Середмістя Північ. Як доказ він надав скани кількох десятків вибраних документів і експонатів. Окрім документації та посвідчень Армії Крайової, запропонована українцем, знахідка містила також печатки командування Варшавського напрямку Армії Крайової.

Без жодних сумнівів, це був архів генерала «Лаща» Альбіна Скрочинського, голови Командування Армії Крайової Варшавського напрямку, який шукали у Польщі понад 70 років. Як він опинився в Україні? Ймовірно, після 1945 року його вивезли росіяни, а після 1990 року він опинився в українця, який навіть не здогадувався, яку цінність мають ці документи для поляків. Спочатку він вимагав за архів 50 тисяч злотих. Коли за реакцією колекціонерів він зрозумів, що саме потрапило йому у руки, піднімав ціну, поки не зупинився на мільйоні злотих.
Телеграма командувача Варшавського повстання генерала «Бора» Тадеуша Коморовського з архіву генерала «Лаща» Альбіна Скрочинського, командувача штабу Армії Крайової Варшавського напрямку. Фото з архіву Мацєя Кледзіка
Дізнавшись про знахідку, керівництво Архіву нових документів негайно повідомило про неї міністерство закордонних справ та міністерство культури і національної спадщини. Але вони не відреагували, і українець зник із повстанським архівом з Середмістя. Не допомогли навіть кількарічні пошуки з залученням варшавської прокуратури.

Якщо колекція опиниться в руках росіян на окупованих територіях України, ми можемо зарахувати її до воєнних втрат. З цього архіву залишилося понад тридцять сканів, які були надіслані разом з пропозицією щодо продажу.

Викинути у смітник

Для мене, історика повстанської Варшави, безцінним експонатом Меморіального музею Варшавського повстання є записник з дублікатами наказів полк. Францішека Едварда Пфайффера «Радвана», командувача Середмістя. Його помітив пан Томаш Карасінський і купив для музею в «Поліарті», найбільшій сільській крамниці старожитностей у Польщі, у Котах, що у гміні Творуг.

На початку 90-х років минулого століття, перебуваючи на тримісячній стипендії Фонду Армії Крайової ім. Ф. Міщака в Лондоні, вивчаючи ресурси Інституту підпільної Польщі, я не знайшов документів і спогадів про полк. Пфайфера. Я дізнався, що після його смерті в 1964 році власниця будинку, де він жив, винесла його речі в мішках на вулицю. Працівники Інституту підпільної Польщі запізнилися. Сміттєвоз приїхав швидше за них, тому ті кілька збережених пам’яток про генерал-полковника є такими цінними.

Кілька місяців тому під час демонтажу кахельної печі в одній із квартир у Варшаві випадково через 78 років знайшли архів підрозділів, які воювали на півдні Середмістя. Особа, яка їх знайшла, виставила на продаж близько 600 документів. Меморіальний музей Варшавського повстання придбав 400 сторінок документації. Інші дві сотні розсіялися. За одну сторінку документа продавець вимагав тисячу злотих.

Вибрати свободу МіГом

Польські льотчики утікали з ПНР на військових літаках.

побачити більше
З оцифруванням документів, які придбав Меморіальний музей, проблем не буде. Архів нових документів допоможе їх відсканувати. А інші двісті? Чи потраплять вони до дослідників Повстання і в якому вигляді? Не володіючи ними усіма, буде складно написати повну монографію про південне Середмістя. Поки що жоден історик не взявся за це завдання.

В очікуванні діджиталізації

План оцифрування документації Варшавського повстання розробив один із кільканадцяти польських архівів і музеїв – Архів нових документів. Директор Маріуш Ольчак потроху реалізує цей проект, розширюючи його за рахунок документації Польської підпільної держави. Нещодавно він придбав три додаткові сканери, і маючи їх загалом вісім, зрівнявся з Інститутом національної пам’яті за кількістю подібного обладнання для оцифрування.

Залишається невирішена проблема: хто і як буде координувати роботу з оцифрування? Після обговорення з директорами, музейними працівниками та істориками ми вирішили, що міністр культури має призначити групу, яка координуватиме та сприятиме оцифровці документації про Польське підпілля та Варшавське повстання. Адже за два роки ми святкуватимемо 80-ту річницю повстання.

–Мацєй Кледзік, професор історії Вармінсько-Мазурського університету, габілітований доктор.
Переклад: Марія Шевчук


TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Основна світлина: Як архів генерала «Лаща» Альбіна Скрочинського, командувача штабу Армії Крайової на варшавському напрямку, опинився в Україні? Фото з архіву Мацєя Кледзіка
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.