СРСР не стало, але диверсійна діяльність спецслужб працює на тому ж рівні. Правила гри оприлюднив Юрій Безменов, офіцер КДБ, який працював журналістом в Агентстві друку «Новини». Навчений до виконання дезінформаційних операцій, він був одним з агентів, які поширювали пропаганду, що призвела до ідеологічних потрясінь на Заході. У 1970 році він вирішив змінити сторону. Як він сам стверджує у власній книзі «Love Letter to America» [перекл. з англ. «Лист Америці з любов'ю» – прим. перекл.], подією, яка змусила його на цей крок, стала «братня допомога» з боку Радянського Союзу та його союзників у 1968 році. Якщо називати речі своїми іменами, то мова йде про вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину, яка прагнула соціалізму з людським обличчям.

Безменов втік до Канади, звідти виїхав до США, де займався різною діяльністю, але прославився своїми дослідженнями й лекціями, в яких попереджав американців про наслідки дій своїх колишніх колег по фаху.

Пропаганда та дезінформація, звісно, не були чимось новим. У своїх текстах Безменов звертав увагу на античне коріння цих ідей, відносячись до стратегії геніального китайського філософа Сунь Цзи, який ще в 500 році до н.е. описав ідею завоювання без жодного пострілу, лише за допомогою ідеологічної та культурної підривної діяльності у ворожій державі.

Інформація, якою володів Безменов, була небезпечною для Радянського Союзу, а сьогодні вона небезпечна для Росії та всіх її союзників, що діють у західних країнах. Тому, як у 1980-х, так і зараз, тези, які він ставив, висміюють, а його самого називають параноїком. Однак, що б про нього не говорили, досвід колишнього агента КДБ видається тривожно актуальним.

Фази саморуйнування

Коли був агентом, Безменов використовував методи відповідно до інструкцій своїх радянських роботодавців, а після втечі з СРСР намагався розповісти про них американцям. «Ця війна має багато облич, але це все та ж війна, – писав він. Її називали по-різному: одні – класовою боротьбою, інші – «антиколоніалізмом», треті – «рухом за мир». Безменов називав її світовою комуністичною агресією. Він також узагальнено описував інструменти оперативної діяльності, яку проводив як він, так і інші агенти. Хід ідеологічних диверсій у ворожих державах він розділяв на чотири етапи:

Деморалізація
Дестабілізація
Криза
Нормалізація

Перший етап – найважчий і найдовший, але деморалізація – це міцний фундамент, який закладає підґрунтя для успіху справи у майбутньому, він настільки важливий, що на нього варто витратити 15-20 років. Саме стільки часу потрібно, щоб сформувати переконання молодого покоління, яке буде охоче проповідувати підкинуті йому ідеї.

«У кожному суспільстві є групи, які виступають проти домінуючих цінностей. У кожній країні є тенденції, які йдуть у протилежному напрямку від загальноприйнятих моральних норм і цінностей, – сказав Безменов під час лекції в Лос-Анджелесі. Завдання агресора – скоригувати напрямок, в якому рухаються ці групи, та утримувати свої ідеї на лідируючих позиціях.

Деморалізація повинна торкнутися певних сфер суспільного життя. Почати варто з висміювання провідної релігії країни, заміни її іншими віруваннями, сектами чи екзотичними культами, які можуть бути цікавими, але не об'єднуватимуть людей у великі спільноти. «Навіть якщо вони будуть наївними, примітивними, якими завгодно, суть в тому, щоб поступово зруйнувати релігійні цінності даного суспільства, – відзначав Безменов. – Найважливіше завдання в цьому випадку – порвати з ідеями, які підтримують зв'язок людини з Всевишнім, і таким чином зруйнувати якусь спільну, об'єднуючу цінність.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Іншою чутливою сферою життя є освіта. Вже за часів Безменова через прогресивні течії відбувався вплив на інші освітні системи, які робили більший акцент не на конструктивних предметах, а, наприклад, на знаннях про сексуальність.

Потребували змін і звичайні суспільні відносини. Природні зв'язки, які об'єднують людей, особливо родинні, мали бути розірвані, а відносини, які об'єднують цілі суспільства, слід було замінити бюрократичними інституціями з переважно контролюючими функціями. «Пересічна людина більше не зосереджуватиметься на сім'ї, дружніх зв'язках чи навіть сусідських відносинах. Замість цього вона буде зосереджена на заробітку, який отримує від інституцій», – пояснив Безменов. Система правосуддя та законодавства у розумінні спецслужб також потребує внесення певних модифікацій.

Найкращі ефекти приносили дії, які легко засвоювалися масами. За словами Безменова, це було очевидно вже в його часи, на приклад, у фільмах. Поліціянта чи військового зазвичай зображували тупим, дегенератом або свинею, яка зловживає своєю владою. Злочинець, з іншого боку, зазвичай – це своя людина, яка курить траву та якого скривдило суспільство. На думку Безменова: «Метою такої діяльності було одне – підірвати довіру до інституцій, які стоять на сторожі правопорядку та за визначенням повинні захищати державу і громадян».

На зміну боротьбі за кращі умови праці прийшла часто безглузда боротьба, яка не покращувала становище пересічного працівника. Натомість на Заході вона забезпечувала дедалі більший вплив профспілкової верхівки, яка часто керувалася інтересами спецслужб. «Не йшлося про жодне поліпшення умов праці, лише про ідеологію і нічого, крім того», – зізнався колишній агент 40 років тому.

Від деморалізації до дестабілізації

Друга фаза – дестабілізація, яка настає в той момент, коли вороже суспільство вже просякнуте ідеями, які вкидають ворожі спецслужби. Для цього загарбнику не потрібно використовувати власні збройні сили. Суспільство завойованої країни має зробити це само, вважаючи, що таким чином воно житиме краще. Ця мета вимагає розпалювання конфліктів, демонстрацій і вуличних заворушень, організованих з будь-якого приводу, адже кожна проблема повинна супроводжуватися переконанням, що її не можна вирішити мирним шляхом. «Жодних компромісів, лише боротьба і радикалізація претензій» – зазначав Безменов.

Під час фази дестабілізації прокидаються так звані «сплячі», тобто таємні агенти, які до цього часу вважалися порядними громадянами й користувалися повагою інших. Це також можуть бути фонди, які субсидуються щедрими іноземними покровителями або утримуються за гроші платників податків. Безменов згадував, зокрема, про прогресивних студентів Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби, який не раз описувався в дослідженнях як розсадник агентів і терористів.

Колишній радянський агент продовжував перераховувати у своїх лекціях й інші приклади «сплячих агентів». «Це міг бути гомосексуаліст, який ще 15 років тому працював посудомийником і ніхто на нього не звертав уваги, а сьогодні став політиком, бо, зрештою, його сексуальна орієнтація – це політичне питання», – з іронією визнав він.

Нормалізація, або прихід «рятівника»

Від хаосу залишається лише крок до серйозної кризи, передостаннього етапу ідеологічної дестабілізації, що веде до захоплення влади без застосування сили. «Криза настає тоді, коли чинні державні інституції втрачають контроль, а на зміну їм приходять самопроголошені угруповання, які проголошують, якою має виглядати демократія, – пояснював Безменов. «Люди втомилися і роздратовані. Ослаблена країна стоїть перед вибором: громадянська війна або вторгнення ззовні».

Громадянам потрібен рятівник. І п'ять хвилин перед дванадцятою він приходить. Це може бути політик, який твердою рукою бере владу у свої руки, якого щедро підтримують зовнішні спонсори. Держава може отримати кошти, але на умовах, передбачених донором. У країні надходить період нормалізації – це завершальний етап.

ЗМІ, на які ще на попередньому етапі не шкодував гроші спонсор, що прагне здобути вплив, починають писати про спокій і зміни, розкручувати тему кращого завтра й подальших волелюбних змін. Водночас зі своїх посад звільняються більш-менш свідомі агітатори, які не так давно закликали до боротьби з попереднім режимом. Сьогодні вони непотрібні, а якщо хтось не може цього зрозуміти, то його слід усунути у той чи інший спосіб. Новій владі більше не потрібні заворушення. Їй потрібна підтримка й довіра, яку вона так довго здобувала.

Безменов вічно живий

За словами д-ра Міхала Войновського, історика та аналітика, який вивчає наслідки радянської «спецпропаганди», діяльність, про яку писав Безменов, відбувається й досі. Змінився лише спосіб, у який вона здійснюється. – Під час холодної війни, як і сьогодні, намагалися впливати на вибори на Заході. Тоді, однак, це робилося через організації або журналістів, яких доводилося вербувати або купувати. Сьогодні, потужну зброю становлять, наприклад, соціальні мережі. Завдяки їм можна швидше та ефективніше реалізувати цілі, про які говорив і писав колишній російський агент, – говорить д-р Войновський в інтерв'ю «Тижневику TVP».

Звичайно, Росія як спадкоємиця СРСР не забуває про інструменти, якими були й надалі залишаються журналісти. Зокрема три дні тому Хуберт Зайпель, німецький журналіст і письменник, автор біографії (фактично панегірика) Владіміра Путіна, потрапив на перші шпальти газет. Зайпель вважався експертом з питань Росії. І ось з'ясувалося, що за свою роботу він отримував сотні тисяч євро від Москви, інформує часопис «Spiegel».

Не вперше і не востаннє німецькі журналісти грають в унісон зі своїм великим східним партнером. З кінця 1950-х років у Західній Німеччині виходив журнал «Конкрет», який був особливо популярним серед лівої молоді та прогресивної інтелігенції. Журнал роками фінансувався владою НДР. Його видавець Клаус Райнер Рьоль був чоловіком Ульріки Майнгоф, однієї з найвідоміших лівих терористок і співзасновниці «Фракції Червоної армії». Журнал у свої найкращі роки – тобто в 1970-х роках – розходився серед студентів, як свіжі булочки. Пізніше Рьоль зробив кар'єру в Німеччині як академік, журналіст і політик, активний член ліберальної Вільної демократичної партії.

Ще більшого успіху досяг лівий порушник громадського порядку 1960-х і 1970-х років Йошка Фішер. Його фотографія 1973 року, на якій він б'є поліцая, облетіла весь світ. На початку цього століття його опублікувала донька Майнгоф і Рьоля, Беттіна Рьоль. У Польщі ці фото були показані багатьма ЗМІ як свідчення бурхливого, але не ганебного, якщо не славного минулого Фішера, який зумів стати віцеканцлером і главою дипломатії в Німеччині.

– Російську інфільтрацію в Західні країни можна спостерігати й сьогодні. Франція та Німеччина були й залишаються об'єктами особливої пенетрації радянських і російських спецслужб, оскільки ці країни найбільше прагнуть унезалежнитися від США. Вся німецька політика спрямована на те, щоб викинути американців з Європи. Так що їх інтереси збігаються, – пояснює д-р Войновський, вказуючи на родючий ґрунт, який росіяни знаходять й сьогодні.

Ефективні удари

– Те, що зруйнувало Європу в традиційному розумінні, тобто Європу, засновану на римському праві, грецькій естетиці та християнстві, – це марксизм. Власне візія світу Маркса та Енгельса, модифікована Леніним, спричинила ідеологічний переворот на Старому континенті. Але його вплив на Заході почався раніше, ніж культурний бунт 1960-х років. У 1920-х роках у Франкфурті-на-Майні був заснований знаменитий Інститут соціальних досліджень, або так звана Франкфуртська школа, головне завдання якої полягало у вивченні та популяризації марксистських ідей. Зараз доступні документи, які чітко вказують на інфільтрацію цієї інституції радянськими спецслужбами, – відзначає Міхал Войновський.

Хоча більшовицьку революцію не вдалося експортувати за межі Радянського Союзу, на Заході замислилися над тим, що ця ідеологія потребує певної модифікації, що також відбулося не без участі Москви. – Контркультурні рухи, що виникли в 1960-х роках, підтримувалися органами безпеки СРСР. Масштаби цієї підтримки є дискусійними: одні вважають, що вона була фундаментальною, інші – маргінальною, але незаперечним є той факт, що вони були корисними для Країни Рад. Зокрема, пацифістські рухи, які вимагали роззброєння НАТО, пропагували антивоєнні настрої, але, що цікаво, лише щодо Заходу, а не Радянського Союзу. Само собою зрозуміло, що ці мирні рухи були інфільтровані радянські спецслужби, як і в багато інших інституцій, які часто виконували схожі завдання з вищезгаданими спецслужбами, – згадує історик.

Д-р Войновський також зазначає, що західний марксизм є творчим, що призводить до його подальших мутацій. – Замість робітників ключове місце відводиться меншинам. Герберт Маркузе прямо пише про «войовничі меншини». На зміну робітничому пролетаріату наприкінці індустріальної епохи прийшли інші соціальні верстви, в тому числі етнічні, сексуальні меншини або мігранти, як такі, що постійно перебувають у конфлікті з реальністю, – каже експерт.

Новий марксизм почав розглядати інші соціальні групи як важелі революції, але, як зазначає історик, він також зробив дещо набагато небезпечніше: здійснив лінгвістичну маніпуляцію. – Маркузе переосмислив поняття толерантності. І сьогодні воно дійсно стосується лише тих поглядів, які відповідають лівим рухам, – зазначає Войновський.

Новий марксизм спрямований переважно на інтелігенцію, впливає на ідеологічну позицію лідерів громадської думки. Він не обов'язково проявляється лише в соціальній чи політичній сфері. Антоніо Грамші, італійський історик і філософ, визнав, що здобуття влади полягає на захоплені «культурної гегемонії», яка є ключем до здобуття політичної влади. Тому нові марксисти так високо цінують роль мистецтва, літератури, кіно й театру, які вони охоче підтримують.

На якому етапі перебуває Європа?

Чи може Захід протистояти цим тенденціям? – Я щиро сумніваюся, що такий процес відбудеться. Тим більше, що ми бачимо централізацію Європейського Союзу, де роль першої скрипки відводиться Німеччині та Франції, в яких ідеологічне форматування базується на принципах нового марксизму. Консервативні групи змаргіналізовані. Щобільше, групи, які вважаються правими, тісно пов’язані ні з ким іншим, як з Росією, яка також підтримує ультраправі та антиєвропейські сили, які парадоксальним чином вважають східну імперію опорою старих цінностей. – говорить д-р Войновський, вказуючи на те, що Росія ніколи не намагалася підігравати як ультраправим, так і ультралівим, оскільки обидві ці течії руйнують старий порядок, тобто європейську цивілізацію в консервативному розумінні.

А враховуючи наплив культурно чужих елементів, таких як мігранти з Африки та Азії, шанси змінити тенденції, які руйнують існуючі європейські цінності на Заході, на його думку, невеликі. – Для цього необхідно повернути християнство і цінності, які об'єднують людей. Тим часом він визнає, що Захід рухається до чогось постцивілізаційного, що навіть важко окреслити – стверджує аналітик.

На якому етапі перебуває Європа, зважаючи на тези Безменова? – Фаза деморалізації для Європи вже давно минула. Ми перебуваємо у фазі переходу від дестабілізації до кризи, – вважає Войновський. – У Польщі такою переломною датою для мене став 2021 рік і штурм мігрантів на східному кордоні. Достатньо побачити, наскільки глибокі розбіжності, викликані цим явищем, як серед політичної еліти, так і в суспільстві. На додаток, як російські, так і натівські аналітики вважають, що подібні процеси поглиблюватимуться у майбутньому по всій Європі.

Тези Юрія Безменова робляться актуальними щоразу, коли виникає великий конфлікт чи явище, яке змінює геополітичну ситуацію у світі. Тоді всі згадують його діагноз як похмуре нагадування, щоб потім, під натиском хвилі глузливої критики, швидко забути його на наступні кілька років. Зрештою, кому захочеться жити з ярликом божевільного чи параноїка, як називали Безменова?

– Славомір Цедзинський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

  – Переклав Юрій Ткачук
Автор є журналістом порталу i.pl