Грудень 1939 року на Помор'ї був жахливим. Ті, кому судилося пережити погром на Помор'ї, поверталися до своїх родин. На інших все ще чекали, хоча й з дедалі меншою надією, адже людей продовжували забирати з домівок, їх вистежували, кудись вивозили, а їхні сліди зникали. Наближалися кошмарні різдвяні свята, без жодних звісток про близьких, найчастіше про батьків, братів, онуків, хоча жінки зникали також. Натомість їх супроводжували новини, які, як тільки можна розтрубили німці, що Польщі більше не існує, а Помор'я "завжди" було частиною великого німецького Рейху й залишиться таким назавжди. Війну виграли Німеччина.

  Офіційно, 8 жовтня 1939 року. В цей день Адольф Гітлер видав декрет, яким в односторонньому порядку приєднав західні території Польщі, що були окуповані Німеччиною до Третього Рейху.

  Про це можна прочитати на сайті Музею історії Другої світової війни: «Для поляків, які проживали на окупованих територіях, це мало трагічні наслідки. Німецька політика щодо підкореного населення відзначалася винятковою жорстокістю. Її метою була германізація окупованих територій, що означало культурне й навіть фізичне винищення польського населення. У рамках так званої Intelligenzaktion німці з особливою жорстокістю вишукували й ліквідовували представників польської політичної, економічної та інтелектуальної еліти».

    Дивом урятований

  Мій дідусь дивом вижив під час поморського погрому. Як вчитель і директор сільської школи в населеному пункті по дорозі до Накло-над-Нотецем, він був визначений для ліквідації, депортований і, як пізніше з'ясувалося, ув'язнений у Коронові, в місцевій в'язниці. Це сталося невдовзі після того, як вся родина повернулася додому після тритижневої втечі від німців. Вони тікали в напрямку до Варшави. Сотні тисяч біженців, які шукали притулку й порятунку від німецьких загарбників, рухалися польськими дорогами. Сім'я, разом з цілим гуртом інших польських родин біженців, прямувала до столиці на возах, що були запряжені кіньми.

  Приблизно через два тижні польська армія остаточно розвернула скитальників біля Сохачева і наказала їм повертатися додому. Майже одразу після повернення нападники дали знати людям про свою присутність. Вони призначили місце збору для вчителів. Там їх проінформували про нові закони та розпорядження. Проте з цих «зборів» так і ніхто не повернувся. Дідуся відвезли до тюрми в Коронові (тюрма була відома, серед всього іншого й тим, що до війни тут ув'язнювали політичних дисидентів, передусім комуністів), де на третьому поверсі розмістили групу польських вчителів.

  «Об'єкт використовувався як місце тимчасового інтернування осіб польського походження, підозрюваних у нелояльному ставленні до місцевих німців. Після ретельної перевірки саме щодо цього пункту частину в'язнів відпускали додому, а інших розстрілювали в сусідньому селі Бушково, розташованому на північний захід від Коронова», – писав професор Влодзімєж Ястшембський, автор ґрунтовної праці «Терор і злочин», яка вийшла друком ще в 1974 році.

  Дідуся врятувало те, що, окрім вчительської роботи, він мав ще один рід діяльності – був неабияким бджолярем. А новим власникам сусіднього маєтку в Потуліце терміново потрібна була людина з такими навичками. Тож вони поцікавилися, чи є хтось такий у цій околиці, і місцеві жителі вказали на «нашого вчителя». Він повернувся в останній день року, 31 грудня 1939 року, напередодні Новорічної ночі.

  Обручки з Долини Смерті

  У 2024 році мине 85 років від подій осені 1939 року. Вони лише нещодавно отримали власну назву. Поморський злочин.

  У Гданському Помор'ї в 1939 році було вбито щонайменше 30 тисяч осіб (а можливо, жертв могло бути до 50 тисяч) у близько 400 населених пунктах. Загальну кількість жертв неможливо визначити через знищення документації німцями перед тим, як вони залишили територію наприкінці війни, а також через розкопування та спалення тіл вбитих. Жертвами були польські цивільні особи (інтелігенція, духовенство, робітники, землевласники), євреї та люди з інвалідністю, пацієнти психіатричних лікарень. Не військові, не члени збройних формувань, які чинили опір окупантам, а просто цивільне населення.

  Чи пам'ять про цей жахливий злочин пролунає наступного року досить гучно – так, що її почують не лише в Польщі, але й у Берліні, а можливо, і в усій Європі? Будемо на це сподіватися. Однак для цього має бути створена відповідна політична атмосфера.

Злочинні дії німців та місця масових вбивств знаходять й досі. Серед останніх – ігельські поля в Долині смерті біля Хойніце. Дослідження, які вже два роки проводяться тут під прокурорським наглядом Інституту національної пам'яті (IPN), дали свої результати. Про це розповів, зокрема, керівник археологічної групи доктор Давид Кобялка в інтерв'ю порталу chojnicenaszemiasto.pl.

   В останній день досліджень було знайдено місце масового поховання поляків, вбитих восени 1939 року та на початку 1945 року (коли сліди злочину були похапцем знищені) німецькими формуваннями.

       Підписуйтесь на наш фейсбук   
    «Ми перевірили слова свідка, який стверджував, що брав участь у копанні ровів у 1939 році, які потім були місцями розстрілів. Це була основна ділянка наших досліджень цього року. І в останній день, коли всі вже були переконані, що з цих досліджень нічого не вийде, я разом з прокурором вирішив, що ми все ж таки спробуємо перевірити ще первісну Долину смерті, тобто ігельських поля, які розташовані неподалік сьогоднішнього присілка Ігли. Це та місцевість, яка власне була названа Долиною Смерті місцевою громадою восени 1939 року. І уявіть собі, що ці довгі дослідження були безрезультатними, а тут, куди ми прийшли, ми одразу знайшли місце, де було велике скупчення польських довоєнних монет і набоїв. Через два метри ми натрапили на перемішану землю, а це означає, що тут щось відбувалося, і за мить ми мали першу пістолетну гільзу, а потім і перші останки. Емоції, які ми тоді переживали, неможливо передати на загал. Ми були просто щасливі», – розповідає доктор Давід Кобялка.

  Інститут національної пам’яті Польщі повідомив з цього приводу, що ексгумаційні та археологічні роботи, проведені до сьогодні в Долині Смерті, виявили останки жертв злочину, а також особисті речі або фрагменти, що їм належали. Було знайдено понад 4250 артефактів або ж елементів артефактів, які належали жертвам на момент смерті, серед яких були обручки, персні-печатки та звичайні перстеники, медальйони із зображенням Діви Марії, хрестики, намистини як частини вервиці, срібні кишенькові та наручні годинники, фрагменти взуття, ґудзики різного виду, окуляри, ложки, штучні зуби. Частина предметів була знищена від контакту з вогнем. На основі знайдених каблучок вдалося встановити особи двох вбитих і, найімовірніше, потім ще й спалених жінок.

  Такі шокуючі та зворушливі знахідки знайомі полякам з іншого, найжорстокішого злочину, який був скоєний радянською владою, а саме Катинського злочину.

На сьогодні відомо, що найбільшими й найвідомішими місцями Поморського злочину є: П'ясніца біля Вейхерово, Шпенгавськ біля Старогарду Гданського, Ляси Каліські біля Картуз, Скаршеви, Мнішек біля Сьвєцє-над-Віслою, Ігли в Хойніце, Рудзький Міст біля Тухолі, Каролево й Радзім біля Сенпулно-Краєнського, Патерек біля Накло-над-Нотецем, Трищин і фордонська Долина смерті біля Бидгоща, Барбарка біля Торуня, Кламри біля Хелмно, Лопатки біля Вонбжезно й Скрвілно біля Рипіна.

  Сусідський злочин

  Як дійшло до цього злочину? Головну відповідальність за Поморський злочин несуть німці, які проживали в той час на території нинішніх Поморського й Куявсько-Поморського воєводств.

  У результаті Версальського договору Гданське Помор'я, яке понад століття перебувало в складі Пруссії, повернулося до Польщі. Частина німців виїхала після приєднання Помор'я до Польщі, але ті, хто залишився, намагався за будь-яку ціну зміцнювали свої позиції. Вони створювали організації та партії, в тому числі найчисельнішу й найвпливовішу Молодіжну німецьку партію. Західні території Другої Речі Посполитої німці вважали «своїми» землями й прагнули якнайшвидше їх «деполонізувати». (Entpolnisierung). Як метод зрештою було використано геноцид.

  Планувалося повністю онімечити Помор'я протягом п'яти років. Це завдання взяв на себе губернатор рейхскомісаріату Гданськ-Західна Пруссія Альберт Форстер. Цей злочинець, якого спіймали після війни й зрештою стратили (хоча можна прочитати також думку, що не зовсім зрозуміло, чи це відбулося напевно), заявив 27 листопада 1939 року в Бидгощі: «Той, хто належить до польської нації, повинен зникнути. Найпочеснішим завданням для нас є зробити все, щоб кожен прояв польськості загинув без залишку».

  Уже на початку вересня 1939 року на Гданському Помор'ї почали формуватися місцеві загони, що складалися з фольксдойчів. Голова Інституту національної пам’яті Польщі доктор Кароль Навроцький заявив з приводу відкриття місця злочину на Ігельських полях, що жертви були вбиті восени 1939 року їхніми ж сусідами. «Сусідами-німцями, які були активними членами організації Зельбстшуц (Selbstschutz) і користувалися підтримкою спецпідрозділів Айнзацгруп (Einsatzgruppe)», – підкреслив він.

  Були підготовлені розстрільні списки з іменами поляків, які підлягали знищенню. Допомагали в цій справі люди німецького походження, які проживали на польській території та не мали німецького громадянства. Свідчення показують, що в багатьох випадках існували особисті рахунки з польськими сусідами. З цієї причини деякі дослідники описують Поморський злочин 1939 року як злочин на ґрунті сусідства.

  Жертви й злочинці знали одне одного ще з довоєнних часів, але що з цього випливає? Чи не розмиває термін «сусідський злочин» відповідальність, чи не заплутує і не затуманює він правду в процесі?

  Найбільша відповідальність лежить на Volksdeutscher Selbstschutz – це було поєднання вже наявних на той час місцевих організацій. Зельбстшуц була створена по всій території окупованої Польщі, але особливу роль відіграла саме на Помор'ї.

  Найзагальніший принцип був такий: німецькі сусіди, громадяни довоєнної Польщі, вказували на своїх сусідів-поляків, які їм чимось «не вгодили» і видавали їх. Зельбстшуц використовував безжальні методи допитів, тортури, зґвалтування, розстріли або вбивства іншими жорстокими способами. 

Як підкреслюють дослідники: цивільних ув'язнювали й убивали за расовою ознакою, лише тому, що вони були поляками, ототожнювали себе з польськістю й боролися за неї. Це була етнічна чистка в масовому масштабі. Безкарний геноцид. Німецький терор, включаючи вбивства хворих і людей з усіма видами інвалідності, на два роки випередив расово вмотивовану політику винищення єврейського населення в цих самих районах Помор'я, починаючи з 1941 року.

  Таємниця бидгоської кривавої неділі

  Серед багатьох істориків, які протягом кількох десятиліть досліджували німецькі злочини на Помор'ї під час окупації, вже згаданий професор Влодзімєж Ястшембовський є одним із найбільш знаних. У 1970-х роках він ще не називав ці події «Поморським злочином», оскільки ця назва лише нещодавно увійшла у вжиток. Підзаголовок, який він дав своїй праці, був «Винищення польського та єврейського населення у Бидгоському воєводстві в 1939-1945 роках». Це видання, яке вражає, сповнене фактів, імен жертв, свідчень очевидців, виявлених місць розстрілів. І все ж воно містить лише частину даних, оскільки багато випадків на той час ще не були виявлені. Однак загальну картину й сам характер злочинів було задокументовано та опубліковано в такому широкому виданні вперше.

  Саме з цієї книги ми дізнаємося, що перші облави відбулися у Бидгощі. Вона рясніє прикладами злочинних дій німців від самого початку війни.

Там також є загадкове (навіть на сьогодні) твердження про те, що: «Окупаційна історія Бидгоща в 1939-1945 роках затьмарена подіями, що відбулися 3 вересня 1939 року, які нацистська пропаганда назвала згодом «Бидгоською кривавою неділею».

  Того дня у ще вільному від нацистських військ місті, близько 10.20 ранку розпочалася повномасштабна диверсійна операція, підготовлена за активної участі місцевої німецької меншини та спрямована проти польських військ, що відходили так званим «Поморським коридором», а також польського цивільного населення міста. Місцеві німці, а також диверсанти з Райху, таємно завезені до Бидгоща в останні дні перед війною, відкривали вогонь з гвинтівок з горищ, дахів будинків, з-за парканів, з підвалів і церковних веж. Вогонь вівся переважно по частинах 15-ї піхотної дивізії, які йшли маршем вулицями міста.

  Початок диверсії викликав контратаку польських нелінійних частин, яким допомагало патріотично налаштоване польське населення міста. Останнє зробило неоціненну послугу у виявленні об'єктів, що належали німцям, з яких були атаковані польські війська.

Walki, jakie wywiązały się w dn. 3 i częściowo jeszcze 4 września 1939 roku na ulicach Bydgoszczy, pociągnęły ze sobą ofiary w ludziach tak z jednej, jak i z drugiej strony. Wszyscy polscy badacze, którzy zajmowali się dotychczas okupacją hitlerowską na Pomorzu Gdańskim, są zgodni co do tego, że fakt zabicia kilkudziesięciu dywersantów bądź solidaryzujących się z nimi niemieckich mieszkańców miasta (liczbę tę ocenia się na ok. 150 osób) przez kontratakujących Polaków posłużył hitlerowcom, po wkroczeniu do Bydgoszczy, za pretekst do wzięcia srogiego odwetu na cywilnych jej obywatelach. W tym celu goebbelsowska propaganda stworzyła mit o rzekomym męczeństwie mniejszości niemieckiej w Bydgoszczy”.

To początek jednego z rozdziałów publikacji prof. Jastrzębowskiego z 1974 roku.

Jak to wyglądało od strony niemieckiej wyraziście obrazuje pisarz Günter Grass, niemiecki noblista w słynnej, wydanej w 2006 roku powieści autobiograficznej „Przy obieraniu cebuli” :

„Jako członek Hitler-Jugend byłem przecież młodym nazistą. Wierzącym do samego końca. Specjalnie nie wyróżniałem się fanatyzmem, lecz wzrok miałem odruchowo skierowany niezmiennie na flagę, o której mówiło się, że jest „»czymś większym niż śmierć«, pozostawałem w ordynku, wyćwiczony w maszerowaniu równym krokiem. Żadna wątpliwość nie brukała wiary, nie może mnie odciążyć nic nieprawomyślnego, choćby potajemne przekazywanie ulotek. Żaden dowcip o Göringu nie ściągnął na mnie podejrzeń. Bądź co bądź uważałem, że ojczyzna jest zagrożona, bo otoczona przez wrogów.

Od kiedy przeraziły mnie budzące grozę doniesienia o »bydgoskiej krwawej niedzieli« , które zaraz po rozpoczęciu wojny zapełniały strony »Danziger Vorposten« i ze wszystkich Polaków czyniły skrytobójców, wszelkie niemieckie działania odwetowe wydawały mi się usprawiedliwione”. ( str. 40 Günter Grass, „Przy obieraniu cebuli”, przekład Sławomir Błaut, Polnord Wydawnictwo Oskar 2007).
        ODWIEDŹ I POLUB NAS     Czy inny fragment potwierdzający to, o czym się wówczas pisało w gdańskich i rzecz jasna we wszystkich innych niemieckich gazetach:

„(…) – dorosły zbieracz szczegółów, zanim po raz wtóry przerażą go propagandowe okropności wieloszpaltowych relacji, w których strona po stronie roztrząsa się dokonaną przez »polskie potwory« masakrę z trzeciego września, »bydgoską krwawą niedzielę«, przygląda się samemu sobie (…)”.

Tak to wyglądało wszędzie. „Mit ów (…) poszedł w świat, służąc jesienią 1939 roku nie tylko do usprawiedliwienia agresji na Polskę, ale jeszcze w większym stopniu stanowić miał »moralne« usprawiedliwienie gwałtów dokonywanych na Polakach w pierwszych tygodniach i miesiącach okupacji” – pisze prof. Jastrzębowski.

Włodzimierz Jastrzębowski (w tamtym czasie ze stopniem naukowym doktora) informował, że w polskiej historiografii istnieją dwie sprzeczne ze sobą hipotezy dotyczące celu wywołania dywersji w Bydgoszczy. Pierwsza miała mieć charakter odgórnie zorganizowanej prowokacji, przygotowanej w porozumieniu z centralnymi władzami III Rzeszy. Według tej hipotezy prowokacja zakładała poświęcenie pewnej grupy miejscowych Niemców po to, by można było mówić o „Bromberg Blutsonntag” (krwawa bydgoska niedziela) i używać tych wypadków w najokropniejszym wymiarze propagandowym.

Друга гіпотеза підкреслює, що німецька диверсія була пов'язана з підтримкою Вермахту і мала на меті допомогти нацистам швидко перебрати під свій контроль Бидгощ.

  Сам Ястшембовський змінив свою думку через роки. Цей історик, пов'язаний з Університетом Казимира Великого в Бидгощі, врешті-решт дійшов висновку, що ніякої диверсії не було, а заворушення в місті були спровоковані якоюсь дорожньо-транспортною пригодою за участю кінного екіпажу на одній з вулиць міста. Це, в свою чергу, спричинило паніку серед городян та натовпу біженців, яка переросла згодом у заворушення, погроми та вбивства поляками німецьких мешканців міста. Така зміна перспективи знайшла широке відлуння в засобах масової інформації, а полеміка з Ястшембовським згодом велася в різних формах.

  Ще одним проривом у німецькій історіографії стала публікація Гюнтера Шуберта монографія «Бидгоська кривава неділя. Смерть легенди». Автор, історик і журналіст, довів, що всупереч тому, що проголошувала попередня німецька історіографія, насправді 3 вересня 1939 року в Бидгощі відбулося «повстання», яке підготували диверсанти з Третього Рейху. До прибулих з Німеччини (через Гданськ) мали приєднатися деякі мешканці Бидгоща і сформувати з них диверсійні групи, що нараховували по кілька осіб. Вони були розміщені в кількох точках міста та почали обстрілювати польських солдатів, що відступали.

  Вина без кари

  Ці суперечки між польською та німецькою історіографією, суперечки про правду, тривають вже роками. Проте, попри це все, Поморська різанина, яка сталася в перші тижні після німецького вторгнення в Польщу і зачепила тисячі сімей на Помор'ї, є безперечним фактом. Німецька сторона повинна визнати свою провину, в тому числі й в цьому жахливому масовому вбивстві на етнічному ґрунті. Підсумовуючи провину, слід також пам'ятати, що винуватці здебільшого уникнули покарання. І це також є неприйнятним.

  Кароль Навроцький, президент Інституту національної пам'яті Польщі, звертає увагу на статистику. Не лише щодо Хойніце та Долини смерті, але й щодо всього Поморського регіону. «Після 1945 року німецька держава, яка ставала на шлях демократії та процвітання, мала всі інструменти для того, щоб судити злочинців, а всіх 1 701 винуватця злочину було ідентифіковано. Було навіть порушено 258 кримінальних справ, 233 з яких були припинені. Лише 10 осіб було засуджено, а вбитих людей у 400 містах та селах Помор'я було тридцять тисяч. Такою є брутальна і жорстока статистика. Чому злочинці так і не були притягнуті до відповідальності?», – запитує Навроцький.

  Проте, не забуваючи про провину, слід визнати й те, що траплялися й випадки, безумовно, поодинокі, але все ж таки задокументовані, коли німці рятували своїх сусідів від гноблення і допомагали їм пережити найжорстокіший час репресій. Про це також згадували свідки.

  – Гражина Рашковська

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад українською Оксани Усатенко 

  В статті було використано, зокрема:

  Матеріали Інституту національної пам'яті Польщі;
Влодзімєж Ястшембовський «Терор і злочин. Винищення польського та єврейського населення на території Бидгоського округу у 1939-1945 роках». Видавництво «Interpress». Варшава, 1974;
  Інформація з місцевих медіа Поморського та Куявсько-Поморського воєводств;
Гюнтер Грасс «Цибулина пам'яті», Polnord, видавництво Oskar 2007.