Ванда Козловська склала присягу до Армії Крайової з позивним «Текля» в 1942 році. Жінка була зв’язковою капітана «Жбіковського» Казімєжа Коната в Угрупованні військової служби охорони повстання. Вона брала участь у вишколах із санітарної підготовки і зв’язку, які проводив поручник «Жук» Вітольд Замендровський. У перший же день повстання її призначили зв’язковою командира 3-го округу капітана «Ратуша» Владислава Бжезінського. Наступного дня її перевели до штабу командира 4-го Угруповання армій крайової «Гурт». З 19 вересня Козловська була зв'язковою у 1 роті Угруповання «Гурт». Наприкінці повстання служила у 2-й харцерській зенітно-артилерійській батареї «Жбік».

Після капітуляції повстання жінок, які брали у ньому військову участь, перевезли до Шталагу 344 у Ламсдорфі. 1 листопада їх вивезли вагонами до Шталагу IV B у Мюльберзі, який знаходився у Саксонії між Дрезденом і Лейпцигом. Від залізничного вокзалу 1256 польських жінок пройшли пішки три кілометри під проливним дощем. Коли вони дісталися до табору, виявилося, що місцева влада не була повідомлена про конвой і для більш ніж тисячі жінок лише у цей момент почали зносити сінники та ковдри. Частина промоклих і промерзлих ув’язнених провела ніч у переповнених бараках на заболоченій підлозі.

Підписуйтесь на наш фейсбук Вранці виявилося, що табір із трьома рядами бараків межує з табором польських військовополонених з вересня 1939 року, а також англійських військовополонених. Через дротяну огорожу чоловіки передавали жінкам светри, шкарпетки, шарфи та рукавички, а також продукти харчування з посилок Червоного Хреста. Їжа тут була набагато краща, ніж у таборі в Ламсдорфі. Буханець хліба на п'ятьох жінок, порція маргарину і часто трішки мармеладу, сиру і іноді м'ясні консерви. На вечерю досить поживний суп, десять картоплин і чайна ложка цукру.

Німецьке керівництво табору погодилося призначити Анелю Цєшковську «Регіну» польською наглядачкою табору. Вони домовилися продовжувати військові вишколи, які розпочалися ще в Ламсдорфі, а також уроки на рівні середньої шкоди, бесіди, лекції і культурні заходи. Духовну підтримку ув’язнені польки отримували від капелана чоловічого табору отця Роберта, французького домініканця, який відправляв богослужіння та сповідав. Ванда Козловська згадувала, що він красиво співав прованські пісні та організовував культурне життя в таборі.

З Мюльберга кілька сотень учасниць Варшавського повстання перевезли залізничними вагонами до Шталагу IV E в Альтенбурзі в Тюрінгії. 12 грудня жінок-офіцерів Армії Крайової перевезли до табору-офлагу Оберланген біля голландського кордону. В Альтенбурзі залишилися рядові та унтер-офіцери.

15 грудня «Текля» Козловська відсвяткувала свій двадцятий день народження. Разом із «Маєю», справжнього імені та прізвища якої вона так і не дізналась, вони вирішили втекти з табору, який німецька влада збиралася ліквідувати. На відміну від інших таборів для військовополонених, огорожа з колючого дроту не була підключена до електричного струму. Дівчата домовились, що найкращим часом для втечі буде ранній ранок напередодні Різдва. Вони збиралися пішки дійти до Лейпцига, який був розташований приблизно за 40 кілометрів від Альтенбурга. Жінки розраховували на допомогу польських залізничників, які курсували між Лейпцигом, Вроцлавом, Краковом і Варшавою.

У неділю, 24 грудня, о п'ятій годині ранку перестав падати сніг, але сильний мороз продовжував тиснути. Одягнені в брудний, просочений потом одяг, дівчата заховали в кишеню шматки хліба, прибережені від учорашньої вечері. Крадькома підійшли до дротяної огорожі. Того ранку табір охороняли двоє охоронців. Один, старий і явно втомлений, пройшов від гауптвахти вздовж огорожі близько 200 метрів. Дійшовши до повороту, він зустрів другого охоронця, і вони трохи порозмовляли.

Заховавшись за рогом бараку, втікачки скористалися моментом розмови вартових, підбігли до дротяної огорожі і, калічачи руки, перескочили на інший бік. «Текля» зачепилася ногою за дріт і впала на землю. Охоронець почув шум і роззирнувся. Дівчата сховалися за будкою. Вони бачили, що охоронець їх не помітив і продовжував іти вздовж огорожі. Дівчата відповзли і повільно віддалилися від табору.

Містечко в цей час було порожнім. Мешканці ще спали. Втікачки пройшли вуличками до головної дороги, що вела до Лейпцига. Подолавши 17 кілометрів, вони дісталися до міста Борна. Зі переданих мені спогадів «Теклі» Козловської:

«Між кварталами низеньких будиночків із подвір’ями височіла струнка церковна вежа, куди ми наважилися зайти й перекусити винесеними з табору скибками хліба. Церква була невелика, але затишна. З'ївши хліба, ми заснули.

Мене розбудив сильний поштовх. Переді мною стояли кілька людей, які голосно розмовляли, а той, хто мене штовхнув, був одягнений у форму СС. Нас відвезли у відділок поліції і допитали. Після допиту мене разом із вахманом посадили на потяг, щоб доставити до табору в Альтенбурзі. Був Святвечір, я намагалася про щось мріяти, але моя уява була порожньою. Потяг рухався повільно, м’яко погойдуючись на рейках. Я лежала на підлозі, і мені було тепло. Оскільки потяг прямував до Альтенбурга через Лейпциг, там у нас була пересадка.

Вокзал у Лейпцигу був повний галасливих людей і приглушеного світла. Я сіла за стіл, у кінці лавки. Біля мене сів вахман. Годинник пробив шосту вечора. Раптом хтось, проходячи повз мене, поставив на стіл картонну тацю з ковбасою і шматком хліба. Таким був мій Святвечір 1944 року».

***

З ліквідованого табору в Альтенбурзі Ванду Козловську перевели до табору в Оберлангені. Після звільнення вона пішла служити в польські частини у Франції та Великій Британії. Після закінчення війни вона два роки вивчала право в Оксфордському університеті, потім у Технічному коледжі в Ноттінгемі. Після повернення до Польщі у 1950 році закінчила Політехніку в Лодзі. Вийшла заміж.

З 1996 року Ванда Козловська-Войцеховська була головою ветеранського об’єднання 4-го Угруповання «Гурт» при Всесвітньому союзі солдатів Армії Крайової.

– Мацей Кледзік

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук