На стіні занедбаної будівлі колишнього Будинку туриста на площі Старинкєвича 7/9 у столиці, який на початку 1990-х років займала редакція щоденника «Rzeczpospolita», з боку Єрусалимських алей висить брудна бронзова табличка:

Цей будинок під час Варшавського повстання був редутом вільної Речі Посполитої, яким командував ротмістр Вітольд Пілєцький «Вітольд», героїчний вояк Армії Крайової та Польського другого корпусу, засновник руху опору в концентраційному таборі «Аушвіц», куди він потрапив з власної волі, щоб відкрити правду.

У 1948 році комуністична влада вчинила над ним судове вбивство.

Вшановуючи пам’ять одного з шести найхоробріших людей окупованої Європи, редакція часопису «Rzeczpospolita» та її видавець Presspublica.

Серпень 2003 року

Повернімося у часі на десять років.

П’ять пожовклих сторінок

Восени 1993 року я отримав тримісячну стипендію Армії Крайової ім. Францішека Міщака (капітан «Реда», командир роти в батальйоні «Мілош» у повстанні, після війни в еміграції) для дослідження лондонських архівів і покриття витрат на перебування там. Я почав працювати в грудні, від перегляду колекції в Центрі вивчення підпільного руху опору Польщі. Для мене це були нові, невідомі документи, накази, спогади, рукописи та машинописи. Через відсутність відповідних стелажів і полиць частину документів помістили в картонні коробки з-під взуття. Серед них я знайшов непідписаний рапорт під назвою: «Історія 1-го батальйону групи „Хробри II”». Написаний від третьої особи автором, якому, безсумнівно, довелося брати активну участь у боях у серпні та вересні 1944 року.

Підписуйтесь на наш фейсбук Починався він так:

1 серпня. Під час боїв на Волі до підрозділу, який штурмував фабрику Чайковського на вул. Млинарській приєдналися двоє невідомих офіцерів, ротмістр і поручик. Увечері через територію лікарні св. Станіслава, вони дісталися до рогу Желязної та Холодної, де інша група повстанців намагалаться захопити бункери та укріплення німецької жандармерії. Вранці вони обоє з’явилися до командувача цієї ділянки, майора «Ліґа» [Лєона Новаковського] з Національних збройних сил, у його штаб на вул. Тварда, 40.

2 серпня. Майор «Ліґ» організовує оборону ділянки з випадково розташованих тут підрозділів та окремих добровольців. Обидва офіцери представляються майору втікачами з концтабору «Аушвіц». Ротмістр «Вітольд» і поручик «Янек» отримують наказ сформувати підрозділ і «очистити» територію малого гетто, ділянку вулиці Паньської між Твардою та Желязною, та знищити диверсантів – «голубарів» на вул. Цеґляна. Вони формують підрозділ із 17 добровольців і, виконавши завдання, залишають його під командуванням ротмістра «Сави» [Казімєжа Савіцького] та повертаються до штабу на Тварду, 40.

На той момент я вже знав, що знайшов неоціненний для історії повстання документ про участь у ньому Вітольда Пілєцького та Яна Редзея. Ротмістр Пілєцький отримав наказ від майора «Ліґа» Новаковського захопити перехрестя Єрусалимських алей (названої жителями Варшави після смерті генерала Владислава Сікорського його іменем) та площі Старинкєвича. Згідно з рапортом, вони мали «закоркувати» алею, якою курсував безперебійний транспорт з дільниці Праґа через міст Понятовського, Середмістя, Охоту до Окенця. Вранці 3 серпня о 7 годині ранку «Вітольд» з пор. «Янеком», пор. «Голіафом» (ім’я невідоме) і п’ятьма повстанцями вирушили до перехрестя.

Подальший опис не узгоджується в деталях з пізнішими свідченнями інших учасників бойових дій на цій території. Вони не згадують офіцерів «Вітольда» та «Янека», собі приписують захоплення Поштового вокзалу на вулиці Желязній. Але опис анонімного автора є більш точним. «Вітольд» і «Янек» з кількома повстанцями нападають на пошту. З рапорту:

Німці залишають будівлю, біжать у бік площі Старинкєвича. Вони залишають у дворі кілька машин із простріленими шинами та двигунами [напередодні їх обстріляв і пошкодив підрозділ підхорунжого Марека Мольєра «Мольмара» із 4-ї групи АК «Ґурт»].

Поштовий вокзал стоїть над місцем, де залізнична колія входить у рів. Тут повстанці з іншого підрозділу [групи «Ґурт»] атакують потяг. Німці біжать уздовж колії в бік площі Завіші. Від обстрілюваних вагонів відривається локомотив і, набираючи швидкість, проїжджає під Поштовим вокзалом. Підрозділ ротм. «Вітольда» викидає з вікон речі, барикадує колію та обстрілює три танки на віадуку. Танки відступають до Єрусалимських алей.

Ротм. «Вітольд» і пор. «Янек» під кулями перебігають через Алею і захоплюють Будинок туриста. До них відразу ж долучилися кілька повстанців, які вже дві доби переховувалися в сусідніх будинках, відрізані від своїх підрозділів з моменту години «W». Загін ротмістра налічує вже 8 осіб. Вони перебіжками стараються досягти [вулиці] Ліндлєя. Двоє повстанців гинуть від кулеметного обстрілу на площі Старинкєвича та з Фільтрів, третій поранений.

Уп’ятьох захоплють кілька будинків у кварталі вулиць Новоґродзька, Ліндлєя, Алеї Сікорського з будинками Податкової палати та Військово-географічного інституту (ВІҐ). На даху останнього вивішують польський прапор. Німці розгублені, це викликає шалений вогонь з їх боку. Вони не знають, які сили захопили будівлі та відрізають їм єдиний шлях зі сходу на захід.

У цей час кількаосібний загін підхор. «Мольмара» проскакує через Алею Сікорського і з Будинку туриста атакує та руйнує кілька бункерів, убивши 14 німців і захопивши багато зброї. У другій половині дня підхор. «Мольмар» отримує наказ повернутися на свою територію [вулиці Мєдзяна-Товарова].

Ротм. «Вітольд» і пор. «Янек» організовують оборону, розділяючи захоплену територію на дві частини. Капітан створює вогневі позиції в Податковій палаті, скеровані на Фільтри, пл. Старинкєвича, Кошикову та Новоґродзьку. Пор. «Янек» зміцнює Військово-географічний інститут і готується до захоплення Повітової ради – Староства [Алея Сікорського, 85, будинок існує й сьогодні], де забарикадувалися кілька озброєних німецьких чиновників і староста.

Від Поштового вокзалу до захоплених будівель переміщається півтора десятка повстанців на чолі з підхорунжим «Романом». До них приєднуються два підпоручники, «Лєк» і Ебловскі, а також підхорунжий «Бляшка» зі стрільцями «Любановскі», «Бомба», «Бум», «Роґаля» і «Бендер».

Того ж дня зголошуються поручик Драбіньскі, підхорунжий «Тадеуш» і взводний «Сава», у якого після зачистки вул. Цеґляної від диверсантів і німецьких стрільців залишилося тільки три особи. Решту затримали в квартирі на вулиці Твардій, 40. Ад’ютант командира новостворюваного угруповання заборонив підсилювати відтинок ротмістра «Вітольда», вважаючи його втраченим.

Поручик «Янек» особисто вирушає на Тварду, 40, щоб представити ситуацію в захопленому кварталі. Він повертається сам, але під іншим псевдонімом, як поручик «Островскі». Увечері він з десятьма чоловіками, озброєними двома рушницями і трьома пістолетами, атакує Староство. Безрезультатно.

Протистояння

Після повернення з Лондона я запросив кількох людей для підтвердження опису подій, псевдонімів та імен людей, згаданих у розповіді аноніма, які обороняли редути у Військово-географічному інституті і Старостві. На зустрічі були присутні: донька покійного ротмістра Пілєцького Зофія Оптуловіч, яка після прочитання анонімної оповіді мала визначити, чи стиль письма був подібний до стилю її батька, Ян Врубель – під час повстання підпоручник «Єжи» та медсестра Кристина Намойло-Домбровска позивний «Ґражина». Через деякий час Ян Врубель надав мені письмовий рапорт Яніни Ґрабської-Бжезінської «Вісли», «Янки», медсестри-зв’язкової та командирки санітарних патрулів взводу, що обороняв обидва редути.

1 серпня «Янка» в квартирі по вул. Ліндлєя, 14, у будинку безпосередньо біля пл. Старинкєвича, мала наготові сім санітарних сумок і дві пари носилок у підвалі. Вона не встигла дістатися до місця зустрічі свого загону «Технополь» в кам’яниці на вулиці Лєшно, 22, оскільки ще перед 17 годиною на вулиці було чути постріли. Трьох постраждалих чоловіків і одну жінку внесли на сходову клітку. «Янка» попросила про допомогу свого сусіда, лікаря Здзіслава Скотніцького, який наказав транспортувати поранених до сусідньої лікарні Дитини Ісуса, якою він тоді керував.

У прилеглих будинках почала збиратися молодь, яка не могла дістатися до своїх місць концентрації. «Янка» Ґрабська-Бжезінська писала: «Поручик Юзеф Ебловскі зв’язався зі мною і передав нам зброю, куплену в німців останніми днями. Він тримав її сховану в дивані в квартирі. Він також уміло взявся за організацію взводу, тому ми довірили йому командування». Через кілька годин організований таким чином взвод захопив Військово-географічний інститут (ВІҐ) на Єрусалимських алеях. Взвод взяв назву «ВІҐ».

З опису «Янки»: Ми зайняли у Військово-географічному інституті величезні приміщення, де й розмістилися. Там була велика кількість бензину, з чого негайно почали, під керівництвом 2-го підпоручника «Лєка» [Болєслав Нєвядомскі], виготовлення пляшок з горючою сумішшю. 2 серпня була створена справжня кухня, якою керувала пані Наталія Браунова «Рената». Разом із медиком «Ришардом» [Ришард Домбровскі] та магістром фармації Ґромським ми створили добре обладнаний санітарний пункт. З цього дня розпочалися атаки на окрему будівлю на Єрусалимських алеях, 85, де розміщувалося староство Варшава-село та деякі відділи старост міста. Два дні діями керував 2-й підпор. «Лєк», командир 1-го загону, який згодом був двічі поранений. Його загін очолив підпоручник «Єжи».

«Єжи» Ян Врубель підтвердив слова авторки опису. Пані Зофія Оптуловіч, уважно ознайомившись із змістом анонімного рапорту з Лондона, з цілковитим переконанням сказала, що його написав її батько.

Десять днів боротьби

З рапорту Вітольда Пілєцького, продовження опису 3 серпня:

Через відсутність мін ротмістр «Вітольд» пропонує повикладати перед барикадою на проїжджій частині алеї Сікорського великі банки з речовиною для очищення металу «Сідоль», знайдені у Військово-географічному інституті, ідею поручик «Островскі» приймає з гумором, і вони виконують її разом. Ротмістр особисто повкладав банки перед барикадою. Здалеку вони були схожі на протитанкові міни...

У Старостві при захопленні сходів гранатами вбиті підпор. Ебловскі і стрілець «Ромек», ще троє поранені. Зачинивши німців у верхніх поверхах Староства, пор. «Островскі» доручив подальші дії підпор. «Лєку», сам відійшов до Військово-географічного інституту, зміцнивши свої позиції. О 15 годині три німецькі танки, що рухались алеєю від вул. Маршалковської, зупинилися навпроти барикади і видимих «мін». Не в змозі пострілами розірвати міни, відступили і, відстрілюючись з гармат і кулеметів по будинку, звернули на вул. Халубінського і Новоґродзьку, де на розі Новоґродзької та Ліндлєя їх зустрів пострілами підрозділ ротмістра «Вітольда» (один танк підпалили пляшкою з бензином, взводний «Сава» вбиває одного панцергренадира). Танки від’їхали у бік пл. Нарутовича. (…)

У другій половині дня танки наступають від Маршалковської, зосереджуються біля Головного залізничного вокзалу в потужну колону з 79 танків і бронеавтомобілів і вирішують пройти повз Військово-географічний інститут. Після під’їзду до перехрестя з вул. Халубінського колона обстрілює будівлю градом куль з наміром, серед іншого, спричинити вибух «мін».

В Інституті 18 чоловік під командуванням пор. «Островського» (дві «блискавки», три кулемети, п’ять пістолетів і пляшки з бензином) вирішують виконати наступальні дії... Пор. «Островскі» разом із ротм. «Вітольдом», що швидко долучився, резервістом «Бляшкою» та стрільцем Берном на горищі через вікна цілять до працюючих піхотинців і панцергренадерів, убивши кількох. Піхота вирішує не заходити в будівлю. Усунувши «міни», бронеколона остаточно прорвала «барикаду з Сідолю» і з трьома палаючими танками, з тілами солдатів відійшла в бік пл. Нарутовіча, потрапила під обстріл з Будинку туриста.

У наступні дні тривала оборона кварталу, який обороняв взвод «ВІҐ». 5 серпня Вітольд Пілєцький зазначав: «О 13-ій год. 15 хв. пор. „Островскі”, який і надалі особисто керував акцією проти Староства, був смертельно поранений пострілом від вул. Халубінського і через годину помер сказавши: „за Польщу”. Так загинув відважний офіцер Янек Редке з Освенціма».

Справжнє ім’я друга Вітольда Пілєцького – Ян Редзей, разом вони втекли з концтабору Аушвіц (Освенцім) у ніч з 26 на 27 квітня 1943 року.

13 серпня о другій годині ночі капітан «Пробощч» Ян Ярошек, голова штабу групи «Хробри II», дає наказ відділам ВІҐ-Староство-Податкова палата відійти на інший бік алеї Сікорського, до Будинку залізничників на вул. Желязній. З рапорту Вітольда Пілєцького: «Останній пункт завдання, дорученого ротм. Вітольду і покійному пор. Янеку, виконано. Загони ВІҐ-Податкова палата опанували площу Старинкєвича, стримуючи рух ворожої моторизованої зброї протягом 10 днів».

О четвертій годині ранку повстанці ротм. Пілєцького евакуювалися на інший бік Єрусалимських алей. Останнім залишив руїни редуту їх командир. 13 днів військових дій, описані у серпні 1945 року в Лондоні, вмістилися на п’яти сторінках. Без них історія боїв за ВІҐ, Староство, Податкову палату та Будинок туриста залишилася б бідною та неповною.

Ідея Мацєків

Одного дня 2002 року Мацєй Лукасєвіч, головний редактор щоденника «Rzeczpospolita» і засновник суботньо-недільного додатку «Plus-Minus», запросив мене на розмову. Я був співавтором додатка ще з часів Даріуша Фікуса, першого головного редактора відновленої після 1989 року щоденної газети. Після повернення з Лондона я надрукував фрагменти історії Варшавського повстання, описані Вітольдом Пілєцьким. Раніше я опублікував їх у лондонському «Tygodnik Polski», у номері за 15 січня 1994 року.

У кабінеті головного редактора я зустрів Мацєя Росаляка, колумніста «Rzeczpospolita», друга Мацєя Лукасєвича з часу спільної роботи в часописі «Kurier Polski» в 1970-х роках аж до початку воєнного стану. Мої колеги-редактори подали мені ідею увічнити моє відкриття в лондонському архіві пам’ятною дошкою. Я сприйняв цю ідею з ентузіазмом. Відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки, а потім бенкет за участю доньки ротмістра та багатьох запрошених гостей.

Мацєків уже немає, я був на похоронах обох. Залишилася занедбана брудна дошка, під нею горить лампадка. І залишився ще «Тижневик TVP» і його головний редактор Домінік Здорт, який керував «Plus-Minus» після смерті Мацєка Лукасєвича. Сподіваюся, що цей текст дійде до читачів у Польщі та в десятках країн світу. Якщо «Тижневик» зникне, історія не забуде і точно не пробачить своїх ліквідаторів.

– Мацєй Клєдзік

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян