Усі адвокати та юрисконсульти фонду працюють на безоплатній основі. Це керівники успішних юридичних фірм, які мають досвід роботи в різних сферах права. «Дуже важливо, що у нас є фахівці з різними спеціалізаціями. Серед нас є експерти з міжнародного права та права ЄС, експерти у сфері цивільного права, фінансових справ, податків та нерухомості, – перераховує юрист Бжозовська-Пасєка. – Тому кожен позов опрацьовується детально, але все одно під час процесу може щось виникнути. У цьому принади прецедентних випадків».

Перші позови, зміна адресата

Компенсація збитків, завданих війною, є однією з найскладніших судових справ, але в цьому немає нічого нового. Постраждалі та їхні спадкоємці вже пробували свої сили, наприклад, з Італії, Греції чи Сербії, які подають до суду на німецьку державу за військові злочини або шкоду, заподіяну під час Другої світової війни. І хоча деякі справи вигравали в загальних судах своїх країн, спроби виконанням вироку закінчувалися фіаско.

Підписуйтесь на наш фейсбук «Ми вирішили піти іншим шляхом і подавати позови проти конкретних суб’єктів, а не проти держави. Почали з того, що діяли від імені спадкоємців двох людей, що теж важливо. Не від імені групи людей чи нації, а від імені окремих осіб», – каже Бжозовська-Пасєка. – Це були Тадеуш Сьлєдзінський і Леопольд Велліш.

Немає фірми? Але є її частина

Тадеуш Сьлєдзінський був відомим довоєнним інженером, винахідником, автором багатьох патентів у галузі будівництва. Він побудував і покращив, зокрема, Фабрику азотів у Тарнові. Був поліглотом, вільно володів п’ятьма мовами.

Після вступу німців до Польщі почав диверсійну діяльність. Його схопили і в одному з перших транспортів вивезли до табору Освенцим. Німці швидко помітили його знання іноземних мов, тож спочатку він був перекладачем у таборі, а згодом потрапив на примусову роботу до вже неіснуючої компанії «IG Farben».

Ця хімічна компанія була відома набагато раніше своєю щедрістю щодо NSDAP, нацистської правлячої партії в Німеччині з 1933 по 1945 рік. «Інвестиції» швидко окупилися у вигляді вигідних контрактів для збройової промисловості. Після війни понад 20 співробітників, які керували компанією, постали перед Нюрнберзьким трибуналом.

Компанія також без будь-яких обмежень використовувала рабську працю в’язнів Освенцима. Кілька сотень тисяч в’язнів пройшли через її заводи, у тому числі Тадеуш Сьлєдзінський.

В «IG Farbenindustrie», яка була остаточно ліквідована в 2012 році, входили, серед інших, заводи «Bayer». «А ця фірма все ще існує і працює чудово. Саме проти неї, від імені спадкоємців, ми подаємо позов на 1,7 млн злотих» – наголошує адвокат.

Фабрику взяли, як свою

Другий позов був поданий від імені Леопольда Велліша, інтелектуала та підприємця, а насамперед відданого польського патріота з єврейським корінням.

Леопольд очолив сімейний бізнес після свого батька Вільгельма, коли мав близько тридцяти років, і керував ним з неймовірною майстерністю. У міжвоєнний період був співзасновником збройових заводів, таких як Боєприпасний завод «Поціск» і завод вибухових речовин «Нітрат». Він також розширив і полонізував промисловість у Сілезії, відкрив складальне виробництво «Renault» в Наленчуві та був співавтором першого у Польщі заводу локомотивів, популярного «Fablok» у Хшануві. Саме звідси вирушили знамениті вагони швидкісного поїзда Люкс-торпеда.

Леопольд Велліш був дуже заповзятливим промисловцем і фінансистом, а також покровителем мистецтва, у якому він був цінним знавцем. Достатньо сказати, що саме він фінансував працю Зенона Пшесмицького по редагуванню та публікації творів Ципріяна Каміла Норвіда.

Після початку Другої світової війни, у вересні 1939 року, Велліш допомагав в евакуації польського золота та творів мистецтва. Разом із родиною він дістався Швейцарії через Румунію, а згодом став економічним радником польського уряду в еміграції. Потім оселився в США і так і не приїхав до комуністичної Польщі, де його вважали ворогом народу.

У цьому випадку юристи від імені спадкоємців подадуть позов до фабрики «Henschel», німецького магната, що виробляє локомотиви та інші транспортні засоби. З 1933 по 1945 рік концерн отримував державні замовлення Німеччини на танки, а також почав виробляти літаки та ракети. Під час війни компанія «Henschel» перейняла паровозобудівний завод у Хшануві як свою філію. «Німецька компанія протягом багатьох років змінювала свою структуру, розділялася і розвивалася, але вона все ще існує як така і може нести відповідальність за свою діяльність під час війни», – каже Бжозовська-Пасєка.

Суму компенсації оцінили в 17 мільйонів злотих. «Методологію розрахунку валоризації втрачених товарів спеціально для нас розробив проф. Мірослав Клусек» – каже юрист. Проф. Клусек є одним із авторів звіту про втрати Польщі у війні.

Права потерпілих

«Фонд військових компенсацій Захисники Захисникам» не хоче обмежуватися питаннями, пов’язаними з Другою світовою війною. Однак, на думку юристів, стратегію дій потрібно дещо змінити. «Ми бачимо проблему в адресатах звинувачень, тобто проти кого подають позови італійці, греки, поляки, жителі країн колишньої Югославії чи країн Африки. Жертви конфлікту в Україні, ймовірно, також не зможуть з цим впоратися», – вважає юрист.

«Потерпілі подають до суду на країни, на підставі імунітету від юрисдикції або терміну давності. Наша ідея полягає в розробці міжнародних стандартів для осіб, які вимагають компенсації за різні збройні конфлікти. Жертви не лише свідчать, а й виступатимуть перед спеціально призначеним судом як голос сторони у справі», – пояснює Моніка Бжозовська-Пасєка.

Водночас вона визнає, що вироки в подібних справах все одно буде дуже важко виконати, оскільки рішення, винесене міжнародним трибуналом, може не визнати навіть Федеральний суд у Карлсруе, тобто Конституційний суд Німеччини, як це вже було в деяких випадках.

«Проте безліч подібних випадків зрештою призвело б до поступок і принаймні угод, двосторонніх угод і, отже, до виплати компенсації, якщо і не названої так, то інакше» – прогнозує Бжозовська-Пасєка.

Зазначає також, що це справи на багато років, тому що багато країн доведеться переконати розпочати подібні процеси. «Саме війна в Україні призведе до зміни сприйняття цієї проблеми, – вважає Моніка Бжозовська-Пасєка. – Рани історичних конфліктів все більше загоюються, але нинішня боротьба на сході – це щось відчутне, те, що відбувається тут і зараз. Це саме той час, щоб подумати про жертв та їхні права не лише в контексті міждержавних відносин».

–Славомір Цедзинський
–переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори