Коли говорять про колоніальні загарбання Російської Імперії, першим на думку спадає донський козак Єрмак та захоплення Сибіру або походи генералів у степи Середньої Азії. Дехто згадає також російські поселення в Каліфорнії та на Алясці. І мало хто знає, що планувалося створення російської колонії на території сучасної… Папуа Нової Гвінеї.

Чорний континент не згадують майже ніколи. Тоді, наприкінці ХІХ століття, піддані царя Александра ІІІ з'явилися на Сомалійському півострові, щоб заснувати Нову Москву. Це була перша російська колонія на цьому континенті.

Збудуємо будинки, храм і монастир

Ця історія настільки ж яскрава, як і її головний персонаж. Навіть можна сказати, що Нова Москва і спроба укласти договір з Абіссинією – це авторський авантюрний проєкт Ніколая Івановича Ашинова, людини з яскравою біографією, сповненою таємниць і суперечностей. Достеменно невідомо навіть час і місце його народження та смерті. Найімовірніше, він народився в Царицині або Пензі 1856 або 1857 року. Помер, ймовірно, 1902 року на своїй батьківщині або в маєтку своєї дружини, заможної української поміщиці з-під Чернігова.

Він точно не був козаком. За однією з версій, походив з міщанської родини з Царицина, за іншою – з селян-кріпаків із Пензенської губернії. Достеменно відомо, що не закінчив навіть гімназії і покинув батьківський дім у 17-річному віці. Він опинився аж на Кавказі, де приєднався до козацтва. Брав участь у військових і торговельних походах на Туреччину та Персію. 1883 року представив план створення низки козацьких станиць у районі Сухумі на Чорному морі. Проєкт підтримали у впливових слов'янофільських колах, проте він зазнав фіаско.

Після поразки на Кавказі Ашинов знову вирушив до Туреччини. У Константинополі він дізнався від черкесів, які поверталися з Єгипту, що далеко на півдні знаходиться країна «чорних християн» – Абіссинія (сучасна Ефіопія). Саме цього було потрібно його авантюрній натурі! Він негайно вирушив морем до Єгипту і провів там чотири місяці, а звідти 1885 року вирушив до порту Массауа на Червоному морі (на території сучасної Еритреї). Він подорожував під егідою кількох російських торгових організацій та за підтримки генерал-графа Ніколая Павловича Ігнатьєва, колишнього російського посла в Константинополі.

Вірогідно, в Массаві Ніколай Ашинов познайомився з Османом Дігною, ад'ютантом самого Магді (Мухаммедда Ахмад аль-Магді, який оголосив себе «Магді», тобто месією). Магді у свій час організував переворот у Судані. Чи він був посередником у спробі налагодити контакти між Магді та царем? З огляду на досягнення отамана-самозванця це не виключено. Адже він повернувся до Росії з подарунками від лідера суданського повстання.

Однак під час цієї подорожі до Африки вирішальне значення мала Абіссинія і контакти з тодішнім негусом (імператором) Йоанном IV (1871-1889), який побоювався британських та італійських планів щодо його держави. На жаль, у цьому випадку ми черпаємо інформацію лише зі спекулятивних та часткових відомостей з російської преси або з опублікованих згодом розповідей соратників Ашинова та його власної, доволі сумнівної, версії подій. З Массауа Ашинов вирушив углиб країни через Асмару, Аксум і Адуа до двору негуса (імператора). Очевидно, росіянин, хоча і не мав відповідних повноважень, виступив як представник царя Александра ІІІ. Перемовини повинні були стосуватися політичного та релігійного зближення двох країн. Імовірно, від імені російської влади Микола Ашинов обіцяв всебічну підтримку і допомогу. Йоанн IV в свою чергу наполягав на постачанні великої кількості зброї з Росії та на допомозі російських офіцерів у модернізації абіссинської армії. В обмін на це Ашинов, можливо, просив надання дозволу на заснування порту, який став би важливою зупинкою для судноплавства з Чорного моря через Суецький канал і Червоне море до Тихого океану (Росія уклала подібну угоду з Суданом через більше ніж сто років).

 1886 року Ашинов повертається в Росію і, використовуючи свої зв'язки з впливовим видавцем і журналістом Михаїлом Катковим, починає бомбардувати державні установи своїми проєктами щодо створення російської факторії на узбережжі Червоного моря в Африці. Катков, якого вважають одним із ідеологів сучасного російського націоналізму, був видавцем дуже популярної газети «Московские ведомости» і користувався великою прихильністю при дворі консервативного Александра ІІІ. Журналіст надав проєктові Ніколая Ашинова ідеологічного обрамлення. Ось Росія, Третій Рим, і її історична місія нести світло добра і правди по всьому світу. Наприклад, в Африці, де європейські колонізатори намагаються захопити останню незалежну державу – православну Абіссинію.

План Ашинова знайшов схвалення у слов'янофільських, а також крайньо консервативних колах. Експансію в Африці підтримали губернатор Нижнього Новгорода Ніколай Баранов, міністр внутрішніх справ Дмітрій Толстой, обер-прокурор Священного Синоду Костянтин Побєдоносцев, міністр морський сил Іван Шестаков та багато інших високопосадовців. Концепція перенесення інтересу з Балкан в Африку приваблювала багатьох слов'янофілів, яких дедалі більше розчаровували повільні темпи російської експансії на південь до Босфору. По-друге, Москва була стурбована, що Британія контролює Суецький канал (тому вона лобіювала Конвенцію про Суецький канал 1888 року).

У лютому 1888 року Ашинов у супроводі дружини Софії (яка походила з відомого українського роду Ханенків), за словами сучасників, «розумної, енергійної, освіченої, надзвичайно добросердої жінки», та групи козаків вирушив з Константинополя на кораблі «Кострома». Цього разу не до Масави, а на кілька сотень кілометрів південніше, до затоки Таджура, відгалуження Аденської затоки. Це територія сучасної Республіки Джибуті, тоді відомої як Французьке Сомалі (ще 1862 року Франція окупувала Обок, порт у затоці Таджура, і посилювала свій вплив серед сомалійських племен).

Росіяни висаджуються на сушу в невеликому селищі Таджира. Отаман виголошує коротку промову: «Тут, на цьому безлюдному березі, через деякий час буде збудовано місто Нова Москва. З часом ми побудуємо тут будинки, храм, монастир». Проте через два тижні він повертається на Батьківщину. Імператор Йоанн IV посилає до Таджури двох священнослужителів і просить Ашинова відвезти їх до Росії на святкування 900-річчя руського християнства і дати їм можливість попросити царя про допомогу для Абіссинії. Ніколай Ашинов виконує бажання імператора, а у тимчасовому таборі в Таджурській затоці залишає шістьох козаків. Зрештою, це йому вигідно. Він сподівається отримати ще більшу підтримку його проєкту в Росії та повернутися до Африки з набагато більшою кількістю колоністів.

 Похід під знаком хреста

Гостей з Абіссинії, яких супроводжував Ашинов, прийняв Костянтин Побєдоносцев, керуючий справами Російської православної церкви та впливовий радник Александра ІІІ. Він написав царю листа, в якому зазначив, що Абіссинія «з давніх давен сповідує східне християнство» і здавна «відчуває симпатію до Росії», саме тому правитель повинен особисто зустрітися з Ашиновим і ефіопами. У його листі до Александра також прозвучало суттєве зауваження: «Щодо Ашинова, то він, безумовно, аферист, але в сьогоднішній ситуації він єдина російська людина, якій вдалося проникнути в Абіссинію. Варто принаймні серйозно допитати його, щоб почути від нього особисто про цю затію, яку він розпочав на березі Червоного моря. Є всі підстави вважати, що вона може мати для нас неабияке значення. У таких відчайдушних аферах найзручнішим інструментом є розбійники на кшталт Ашинова».

Александр ІІІ погодився на аудієнцію. Приблизно тоді ж цар отримав проєкт, який ще більше втягнув його в плани Ніколая Ашинова. Пропозиція надійшла від генерал-губернатора Нижнього Новгорода, палкого прихильника Ашинова. Ніколай Баранов закликав царя підтримати створення Російсько-Африканського об'єднання на кшталт колоніальних ініціатив інших європейських держав.

Ашинов навів низку аргументів на користь російської присутності на Сомалійському півострові. По-перше, російська присутність на Суецькому шляху становила б загрозу для Великої Британії. По-друге, вигідну позицію на узбережжі Червоного моря можна використати як предмет торгу для просування російських інтересів на Босфорі. А російський порт у затоці Таджура став би відправною точкою для розвитку контактів з християнською Абіссинією. Росія могла б зміцнити цю державу і використовувати її підтримку в протистоянні з британцями.

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Проти африканської «авантюри» виступили дипломатичні служби. Керівник імперської дипломатії Ніколай де Гірс (зять впливового політика Александра Горчакова) та його команда побоювалися негативної реакції зі сторони європейських держав на плани Ашинова. Але обер-прокурор Синоду Побєдоносцев вигадав, як мінімалізувати ризик. Експедиція Ніколая Ашинова отримала релігійний характер. Митрополит Ізидор поблагословив цю ініціативу та наказав пошукати капелана, який буде офіційно супроводжувати та керувати цією місією.

Вибір припав на отця Паїсія. Священнослужитель, який походив з оренбурзьких козаків, в 1840-62 роках брав участь у військових походах в Середній Азії, а потім багато років провів у монастирі на Афоні. Ймовірно, він володів східними мовами. Офіційна мета експедиції полягала в тому, щоб добратися до Абіссинії та зміцнити релігійні зв'язки з ефіопськими християнами.

Незважаючи на застереження чиновників дипломатичного відомства, Александр ІІІ більше схилявся до позиції «яструбів» у комерційних і церковних колах, які були в захопленні від можливості експансії в Африці, що відкривалася перед ними. Після поразки у Кримській війні уряд Російської імперії все більше просував свої інтереси на Близькому Сході. Слов'янофільські організації, такі як Слов'янське товариство та Палестинське товариство, уряд почав використовувати у суто політичних цілях. Релігія все частіше слугувала прикриттям для зовнішньополітичних маневрів російської держави.

Тому Александр III наказав надати фінансову допомогу для організації експедиції Ашинова до Африки, але зробити це неофіційно. Імператор не хотів псувати відносини з Італією та Францією, які претендували на території сучасних Еритреї та Джибуті. Палестинське товариство, яке очолював брат царя, слов'янофіл, великий князь Сєргєй Александрович, зібрало кошти, які дозволили Ашинову знову вирушити до Африки.

Проте відразу було зрозуміло, що йдеться передовсім про стратегічні, а не релігійні інтереси. У Військово-морському архіві зберігся наказ командиру канонерського човна «Маньчжур» від 11 листопада 1888 року, в якому йому доручали ретельно вивчити Таджурську затоку і доповісти Морському міністерству, чи вона «надійне місце для кораблів і наскільки недоступна для ворога». Справи ускладнилися, коли через десять днів після цього помер адмірал Шестаков і новим морським міністром став адмірал Васілій Чихачов. Він відмовився від обіцянки свого попередника Ніколаю Ашинову, що канонерський човен «Маньчжур» буде супроводжувати експедицію в Африку. За цих обставин у жовтні Ашинов поїхав до Одеси, щоб найняти корабель для перевезення експедиції.

Пароплав «Корнілов» відплив до Олександрії 10 грудня 1888 р. Скільки сміливців пливло з Ашиновим? Немає точної інформації. Найпоширеніше число – 150 осіб, хоча зустрічається і 175. У записках одного з учасників експедиції читаємо, що до її складу входила релігійна місія з 40 осіб, а також військовий загін, що налічував 150 осіб. Крім так званих вільних козаків, на борту були одесити, кілька осетинів, кілька терських козаків, троє петербуржців, двоє харків'ян.

Хто вони? Кільканадцять інтелігентів, а також столяр, тесля, коваль, слюсар, садівник, ще колишні військові з дітьми та дружинами. Добровольців поділили на шість підрозділів, якими керували колишні військові. З Олександрії в Порт-Саїд їх також доставив російський корабель «Лазарєв». У Порт-Саїді Ашинов винайняв австрійське судно «Амфітріда», щоб доставити експедицію до місця призначення. 6 січня 1889 року корабель увійшов у Таджурську затоку.

Прибрати звідти цього хама…

Експедиція зустрілася з козаками, яких Ашинов залишив під час свого попереднього візиту, а також з абіссинськими священнослужителями, які очікували на прибуття колоністів. Після цього мандрівники з Росії планували вирушити до Абіссинії. Це була офіційна версія. Формальним правителем цих земель був султан Мугаммед Сабег, з яким Ашинов встановив дружні стосунки під час попереднього візиту. З ним і з Мугаммедом Лейтою, вождем племені афар, росіянин уклав угоди, які дозволили колоністам зайняти покинутий колишній турецько-єгипетський форт Сагалло, розташований приблизно за 40 км на південний захід від Таджури.

14 січня 1889 року росіяни захопили форт і підняли над ним російський прапор. Ашинов оголосив про заснування поселення під назвою Нова Москва, а землі, що простягалися вздовж моря на 100 і вглиб материка на 50 верст, були оголошені російськими (на той час одна верста дорівнювала 1066 метрам). Колоністи почали насаджувати сади і городи (саджанці і насіння привозили з Батьківщини) і будувати будинки. Невдовзі з Росії прибув торговельний корабель із запасами продовольства, зброї та заліза.

Слов'янофіли, які підтримували Ашинова, продемонстрували повне невігластво в питаннях європейського колоніалізму, вважаючи, що захоплення території в Африці групою козаків не викличе підозр з боку інших держав. Велика Британія та Італія від самого початку були відкрито вороже налаштовані щодо планів Ніколая Ашинова. Їхні дипломатичні представники в Петербурзі неодноразово докладали зусиль, щоб експедиція, про яку вже давно писала преса, не вирушила в дорогу. Не менш небезбечною видавалася думка про постачання зброї до Абіссинії.

Проте не Лондон і не Рим становили реальну загрозу для Нової Москви. Здавалося, що поки Ашинов був готовий визнати французький суверенітет у регіоні, французька влада була налаштована залишити його в спокої і дозволити йому продовжувати будувати Нову Москву. Однак, коли Ашинов заявив французьким чиновникам, що він як партнера розглядає лише місцевого вождя Мугаммеда Лейту, це викликало підозри. Тим більше, з'ясувалося, що релігійний характер експедиції був тільки прикриттям. Французький офіцер, який прибув до Сагалло, зажадав, щоб російські прибульці якнайшвидше покинули форт. Ніколай Ашинов не погодився. Оскільки Франція була в добрих відносинах з Росією, то місцеві представники офіційного Парижа не наважилися вжити негайних заходів та вигнати непроханих, але все ж таки представників дружньої держави.

Александр III, який спочатку не надто переймався тим, що Ашинов може спровокувати французів, невдовзі отримав доноси від свого посла в Парижі та морських офіцерів про неправомірну поведінку отамана-самозванця. Після низки французьких протестів цар прийняв рішення: «Однозначно необхідно якнайшвидше прибрати звідти цього хама Ашинова..... Він тільки ганьбить нас, і нам буде соромно за його діяльність».

Цар доручив повіреному в справах у Парижі повідомити французького міністра закордонних справ, що російський уряд «абсолютно не в курсі авантюри Ашинова, і він здійснив її на свою власну відповідальність і на власний ризик», і що йому «зовсім нічого не відомо» про угоду, яку Ашинов нібито підписав з місцевою владою щодо Сагалло, і у випадку переходу місцевості під протекторат Франції Ашинов буде змушений підкорятися діючим там законам. Погодившись з точкою зору де Гіра, Александр III вирішив, що з метою арешту авантюриста необхідно відправити російський військовий корабель у Таджурську затоку.

Спочатку Париж планував розібратися з Новою Москвою самостійно, були віддані накази ескадрі адмірала Орлі в Червоному морі. Проте їх скасували, коли стало відомо, що росіяни мають намір вирішити цю проблему самостійно. Але було надто пізно: на той момент французька ескадра вже вирушила з порту Обок.

У неділю 5 лютого, після служби в імпровізованій церкві Святого Миколая, жителі Нової Москви помітили крейсер і три канонерські човни у водах навпроти Сагалло. Ашинов отримав листа від гінця з ультиматумом: козаки повинні скласти зброю і здатися протягом години. Подейкують, що отаман, який погано знав французьку мову, подумав, що французи хочуть зійти на берег, щоб офіційно привітати нових господарів форту. Тож він відправив гінця з привітанням і запрошенням для адмірала Орлі, не підозрюючи нічого поганого від дружньої до Росії сторони.

Замість дружньої зустрічі о третій годині дня почався артилерійський обстріл Сагалло. Загинуло кілька людей, серед них четверо дітей і дві жінки, яких придавило уламками. Шестеро чоловіків були поранені. Французькі снаряди знищили сади. Поселенці в паніці втікали з берега. У фортеці залишилося близько сімдесяти осіб, серед них і Ніколай Ашинов, його дружина і отець Паїсій. Як білий прапор над Сагалло підняли сорочку. Через п'ять хвилин французи припинили вогонь.

Людей Ашинова перевезли в Обок, де знаходився французький торговий заклад, два католицькі монастирі, три магазини, кілька кав'ярень і мешкало понад сотню французьких підданих. На запитання, чому росіяни опинилися на сомалійському узбережжі, отець Паїсій відповів, що вони чекали на караван, який мав прямувати до Абіссинії, і що Ашинов зовсім не мав наміру захоплювати цю територію.

Прибульців з Росії ув'язнили. Коли вони почали протестувати, то у відповідь почули: «Ваш уряд дозволив нам поводитися з вами, як з піратами». Потім їх завантажили на корабель і відправили в Суец. У березні 1889 року російські кораблі «Чихачов» і «Забіяка» забрали їх звідти. Ашинов залишився під арештом.

З пана на Івана

Коли вони прибули до Севастополя, комендант міста конфіскував усі документи експедиції, а міністр внутрішніх справ граф Дмітрій Толстой отримав наказ від царя підготувати звіт. Усі намагалися відхреститися від «авантюриста» Ашинова і «неписьменного ченця» Паїсія. Газети публікували статті про кримінальне минуле «шукача пригод», якого лише кілька місяців тому порівнювали з Єрмаком і Колумбом, а корабель, що відпливав до Африки, на одеській набережній проводжав, якщо вірити тогочасним повідомленням, 20-тисячний захоплений натовп.

Російський уряд зображував Ніколая Ашинова не як бунтівника, а передусім як невдатного авантюриста. Цар Александр наказав уряду опублікувати офіційну заяву, в якій було визнано французьку владу в Сагалло і підтверджено, що французи діяли легально, коли змусили Ашинова підкоритися місцевим законам.

Міністр закордонних справ де Гір звинуватив Ашинова, що він хотів посварити Францію з Росією, і вимагав заслати його до Сибіру на п'ять років, а його соратників – на три. У цій ситуації його врятували лише вплив і гроші дружини. Софія Іванівна заступилася за чоловіка в Петербурзі, і врешті-решт Сибір замінили засланням у Балашове Саратовської області. А в жовтні 1889 р. Ашинова помилували. Йому дозволили поселитися у маєтку дружини. У квітні 1890 року з нього зняли поліцейський нагляд. Існує версія, що пізніше Александр III приймав його в Гатчині, де отаман передав цареві два таємні рукописи з Ефіопії.

Ці факти підтверджували б, що Ашинов не діяв в Африці самовільно, а виконував покладену на нього місію. Лише коли авантюра провалилася, Петербург поспішно розірвав зв'язки зі своїм ставлеником. Що сталося з Ашиновим після цього? Кажуть, що він опинився в Парижі, а звідти переїхав до Лондона, надсилаючи царю листи, в яких висував нові ідеї щодо колонізації африканських земель. Легенда каже, що на одному з таких листів Александр ІІІ нашкрябав два слова – «записки божевільного». У будь-якому випадку, про подальшу долю Ашинова відомо небагато. Відома дата його смерті (1902 рік) не достовірна. Ще менше відомо про місце, де він жив. За однією версією, в рідному місті, за іншою – в маєтку дружини на території сучасної України.

Сьогодні можна лише здогадуватися, до чого б призвело успішне завершення місії Ашинова і заснування російської колонії в Африці. Якби Петербург виявив більше зацікавленості, наполегливості та стійкості супроти тиску з боку Парижа. Французи, яким був необхідний союз з Росією для протистояння з Німеччиною, можливо, погодилися б виділити російським колоністам кілька сотень, а може, й тисяч квадратних кілометрів тоді ще практично незаселеної території у французькому Сомалі.

– Ґжеґош Кучинський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Марія Редьква