«Чи ти віриш у Бога?» – запитав режисера Даррена Аронофскі його значно старший колега Вільям Фрідкін. Це сталося під час розмови у подкасті Гільдії режисерів Америки «Director’s Cut» 2017 року. Режисер легендарного «Екзорциста» поспілкувався з Аронофскі у зв’язку з прем'єрою його кінотрактату «Мати!».

Хоча «Екзорцист» 1973 року за своїм духом є католицьким фільмом, чого не приховував католицький автор книги та сценарію Вільям Пітер Блатті (він сам став режисером контроверсійної третьої частини 1990 року), Фрідкін все одно називає себе атеїстом, але таким, що керується вченням Ісуса.

Чи Аронофскі теж атеїст? Однозначно не такий, як Фрідкін. Фільми Аронофскі сповнені релігійним синкретизмом.

Даррен Аронофскі неодноразово стверджував, що він не є релігійною людиною, хоча його виховували в юдейських традиціях. В інтерв’ю Фрідкіну він підкреслив, що Святе Письмо належить усім, і він не бачить проблеми в тому, щоб переосмислити його історію та прочитувати його заново.

«Кит», за який Брендан Фрейзер отримав «Оскар» цього року, є продовженням пошуків, які з часів «Пі» (1998) супроводжують режисера родом із Брукліна. «Джерело» (2006), «Ной» (2014), «Мати!» (2017) і вищезгаданий «Кит» (2022) – це фільми, які рішуче й однозначно посилаються на Біблію та юдейсько-християнський містицизм, змішаний з екологічним і навіть неоязичницьким поглядом на Матір-Землю. Аронофскі цікавить інше. Зіткнення науки з духовністю та конфлікт тіла й душі.

«Кит» поєднує в собі все те, що режисер раніше використовував у своїх гучних картинах про доведення тіла до крайнощів і самознищення. Про це розповідає «Реслер» (2008) з видатним Міккі Рурком у головній ролі та «Чорний лебідь» (2010) з оскароносною Наталі Портман. Обидва фільми були про самознищення тіла в ім’я доведення його до досконалості. В обох також розповідалося про жертву.

«Кита» можна розглядати як продовження цих творів. Показово, що полеміка навколо останнього фільму стосується звинувачень у «бодішеймінгу» [піддавання когось приниженню та критиці через риси його тіла – ред.] Це, звісно, чистісінький курйоз, який може виникнути лише в публічному просторі, дегенерованому культурою віктимізації, де більше не дозволяється критикувати людей із ожирінням, навіть якщо прийняття їхньої хвороби є руйнівним для суспільства та для них самих.

На жаль, ми живемо у такі інфантильні часи, що нападки на фільм Аронофскі з цих ідіотських позицій зовсім не дивують. Шокує натомість те, що з’явилося так мало релігійних аналізів «Кита». А саме ці мотиви є найсильнішою та при цьому найбільш дражливою (переважно для християн) частиною фільму. Що ж, у світі вшановування та поклоніння матерії вони залишаються мало помітними.

Благодать, прощення, спокута

Брендан Фрейзер грає в цьому фільмі роль Чарлі, вчителя, який проводить уроки з учнями з вимкненою веб-камерою. Він соромиться своєї величезної ваги і живе замкненим життям у своїй квартирі. Єдина людина, яка відвідує його, це його медсестра та подруга Ліз (Хонг Чау). Вона приносить йому чергові порції шкідливої їжі, але також наполегливо закликає його лікуватися. Ліз знає, що у Чарлі залишилося вже небагато часу і незабаром його вкриті жиром органи почнуть відмовляти.

Тим часом у житті ненажерливого Чарлі несподівано з’являється донька Еллі (Седі Сінк) – колись покинута ним у дитинстві, а тепер бунтівна та розгнівана. Вона звинувачує батька у тому, що він покинув сім'ю багато років тому і зійшовся з чоловіком, своїм учнем.

Коли його партнер покінчив життя самогубством, Чарлі впав у депресію, яка переросла в компульсивне переїдання. «Я не хочу спокути», – каже він місіонеру (Тай Сімпкінс), який (непроханий гість, мотив, відомий з іншого релігійного фільму Аронофскі, але про це пізніше) приходить до його квартири, щоб проповідувати Благу Вість.

Ось лише увесь шлях Чарлі веде до спокути. Відкуплення через жертву.

Сценарій «Кита» був створений за мотивами п'єси Семюеля Д. Хантера 2012 року. Хантер виховувався в Єпископальній церкві, де його гомосексуалізм з раннього дитинства ішов урозріз із вірою його батьків. Зрештою він зрікся своєї віри, але у «Киті» хотів розкрити її найважливіші аспекти: благодать, прощення та спокуту.

Чарлі свідомо жертвує собою. Він відмовляється лікуватися, а всі свої гроші хоче віддати доньці. Він також цитує есе (ми б назвали це твором) про «Мобі Діка» Германа Мелвілла, написане його дочкою у початковій школі. Він знає, що тіло кита має бути знищено, але цей текст парадоксальним чином кілька разів рятує йому життя.

Еллі написала своє есе, коли їхня сім’я жила в ідилії, перш ніж Чарлі покинув рідних. Це був їхній рай, Едем, який є важливим елементом усієї фільмографії Аронофскі.

До речі, варто додати, що у цитованій на початку цього тексту розмові з Аронофскі режисер «Екзорциста» згадує історію про Йону та кита в контексті власного погляду на біблійну міфологію.

Дорогу до смерті Чарлі, «спокушуваного» місіонером, який закликає його йти християнським шляхом, ми спостерігаємо протягом менш ніж тижня. Історія починається у понеділок, коли Чарлі чує вирок. У четвер з'являється жахаюча картина його Тайної Вечері. Фінал припадає на п’ятницю, коли настає мученицька смерть і негайне, буквальне, вознесіння «кита» – після очищення сумління.

Цеq фрагмент фільму Аронофскі найчастіше висміюється кінокритиками, але він вписується у всю химерну теологію режисера, який раніше взяв під свій перекручений об’єктив історію самого Ноя.

Люди і тварини

Можна поєднати «Кита» з «Реслером», герой якого теж шукав спокути. Його колись ідеально виліплене тіло стало його хрестом. Ринг був Голгофою, а прощення доньки – спокутою. Калічила тіло і героїня «Чорного лебедя», що прагнула досконалості.

Чарлі ж сповідається перед колишньою дружиною та дочкою, але при цьому не звертає з саморуйнівного шляху, яким пішов раніше його партнер. У п’єсі Хантера це була анорексія. Аронофскі вважає за краще зосередитися на стосунках між двома чоловіками та протиставити їх моральному фундаменталізму, який втілює молодий місіонер. Отже, вознесіння Чарлі не відбувається в результаті відмови від його сексуальних схильностей, які для більшості християн досі є гріхом.

Показово, що також М. Найт Ш'ямалан («Шосте чуття», «Знаки») у своєму останньому апокаліптичному горрорі «Стукіт у двері» показує, що порятунок світу приходить через жертву (майже як в Андрія Тарковського) гомосексуальної сім'ї, любов якої є кришталево чиста. Вознесіння геїв? Хто б міг подумати, що таке далеке від Аронофскі кіно Ш'ямалана буде об’єднане такою модерністською ідеєю.

Чи є це несподіванкою у творчості Аронофскі? Ні, тому що навіть його версія історії про Ноя пронизана екологічними поглядами сьогодення. У «Ної» людство засуджене за те, що воно не живе в райському симбіозі з природою і тваринами. Рассел Кроу, який грає Ноя, пояснює своїм синам на початку, що їсти тварин погано. Головний лиходій, нащадок Каїна (Рей Вінстон), виголошує тираду про те, що тварини повинні підкорятися людям, після чого вбиває тварину з Ковчега та з'їдає її на очах у свого спільника Хама.

На схід від Едему. Але якого?

Едем і вигнання людей на Схід – це те, що роками захоплює Аронофскі. У фільмі «Джерело» (2006) лікар (який в інших часових площинах є конкістадором та астронавтом) у виконанні Г’ю Джекмана шукає безсмертя у біблійному Дереві Життя. Раціоналіст і науковець намагається вилікувати свою кохану дружину (Рейчел Вайс) від раку, і саме завдяки її глибокій духовності він повертається в Едем.

Відкуплення тут відбувається також через любов, а ще через відділення душі від тіла. Вознесіння полягає у фізичному єднанні з Деревом Життя, що згодом стає провідною ідеєю «Ноя». Бог живе у природі, і тільки наш симбіоз з нею дає нам вічність.

Великий голлівудський теолог природи Теренс Малік тут дає п’ять Аронофскі, хоча саме він у своєму останньому фільмі «Приховане життя» остаточно відмовився від релігійного синкретизму на користь католицизму. Аронофскі, з іншого боку, сповнений цього синкретизму. А, може, це навіть гностицизм?

Покарання тіла атлетичного реслера, огрядного вчителя та балерини, що грає білого та чорного лебедя, відбувається для того, щоб звільнити чистий дух. Математик із дебютного «Пі» бачив можливість божественного елемента в досконалості та нескінченності чисел. Йому також довелося скалічити своє розтерзане мігренями тіло.

Хіба не те саме робили наркомани в «Реквіємі за мрією»? Вони шукали нірвани у героїні, таблетках і сексі. Повернення до Едему найсильніше виражене у фільмі «Мати!». Хав'єр Бардем і Дженніфер Лоуренс грають подружню пару, яка власними руками відбудовує сімейний будинок. Їх спокій порушують гості – лікар (Ед Гарріс) та його дружина (Мішель Пфайффер). Ми швидко знаходимо підказки, про що насправді цей фільм. Бардем нагадує Бога Отця. Старозавітнього, заздрісного і спраглого похвали народу Божого, чиєю найсвітлішою стороною є Вона. Тобто, хто?

Новоприбулі – це Адам і Єва, на очах у яких один син убиває іншого. Фільм «Мати!» пронизаний мотивами, взятими з Книги Буття та Апокаліпсису св. Івана. Тут у нас також є жертва Христа, яку приносить син головної пари.

Щоправда, це не свідома жертва, бо вона відбувається у ранньому дитячому віці. Їхній син відданий фанатичній масі в ім'я задоволення егоїзму Бога-Отця. Тож Лоуренс можна було б вважати марійною постаттю або Святим Духом.

Але вона хоче відгородитися від гостей і служити забаганкам свого примхливого чоловіка. Тож це скоріше язичницька богиня, що символізує Землю, осквернену дурними людьми. Але ким вони створені? Злісним деміургом? Отже, знову маємо гнозис, чи, може, своєрідний деїзм?

Мідраш від Аронофскі

«Мати!» найкраще показує відсутність цілісного бачення в релігійному еклектизмі Аронофскі. Проте в ньому ніколи не бракує екологічного елементу. Його і Її дім із садом витоптані людьми, які непрохано входять у будинок і руйнують його гармонію. Отже, ми повертаємося до риторики «Ноя» і «Джерела». Божественна єдність можлива лише через симбіоз із природою. Тих, хто її нищить, в кінці кінців зітре з лиця Землі новий потоп. Виживуть лише праведники, як еколог Ной і його сім’я. Або Чарлі – Мобі Дік, що вознесеться на небо після того, як звільнить дух від свого оскверненого тіла. Підписуйтесь на наш фейсбук Що ж, Аронофскі виріс на юдаїзмі, тому мідраш (який в даному випадку розуміється як особисте тлумачення Тори) йому близький. Коли Вільям Фрідкін сказав, що буквальне сприйняття теорії Великого вибуху для нього таке ж далеке, як буквальне прочитання книги Буття, Аронофскі відповів, що лише наука дає відповіді на деякі запитання. «Я науковець, але залюбки послухаю, в якого Бога віриш ти», – сказав той. А чи повіримо ми у вознесіння кита?

– Лукаш Адамскі
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори