Наполеон – вічно живий. Здавалося, що після гучного святкування ювілеїв (останнім з яких було 200-річчя смерті імператора) навколо цієї постаті запанує тиша. Але нічого подібного! 2023 рік знову став роком переможця битви під Аустерліцом.

На екранах кінотеатрів з’явився фільм Рідлі Скотта, а також вийшла книга, яка проливає нове світло на епоху, коли Франція була прикладом і водночас жахом для решти світу. Кілька днів тому на аукціоні в Парижі один бонапартист, який побажав зберегти анонімність, заплатив за двокутну шапку кумира майже два мільйони євро. Це чимало, навіть враховуючи, що таких артефактів збереглося всього двадцять. Пару шкіряних черевиків імператора для верхової їзди нещодавно продали лише за 117 тисяч, тоді як оригінал свідоцтва про шлюб Наполеона та Жозефіни Богарне пустили з-під молотка за 437,5 тисяч.

Завоювання пекла Театральна версія фільму триває 158 хвилин, анонсована режисерська – чотири. У категорії «видовищність» стрічка заслуговує на високу оцінку. Від облоги Тулона до катастрофи під Ватерлоо – битви, які є переломними моментами в біографії «бога війни», показані з розмахом і пафосом, гідним культових радянських кінофільмів. На жаль, коли замовкають гармати, а камери покидають воєнне пекло, на екрані панує нудьга. Важко сказати щось нове про людину, про яку написано понад 75 тисяч книг і знято понад 700 фільмів, але сценарист Девід Скарпа навіть не намагався вийти за межі наявних схем.

Якщо ви очікували, що 85-річний Скотт зніме епопею, ви будете сильно розчаровані. Задоволеними не залишаться й історичні ревізіоністи. Режисер, який через «Царство небесне» вибачився перед арабами за хрестові походи, а у «Завоюванні раю» дав аргументи прихильникам тези про те, що відкриття Америки принесло більше зла, ніж добра, цього разу вирішив не відсилатися до сучасності. «Наполеон» нагадує масштабні костюмовані стрічки, які були популярними у роки молодості сера Рідлі. Їх створювали, щоб показати перевагу кіно над телебаченням. Монументальні декорації, блиск і зірковий акторський склад успішно маскували інфантильність сюжету.

Історична інтрига зазвичай супроводжувалася мелодраматичною лінією. Головною сюжетною лінією «Наполеона» також є любов. До самого себе і до Жозефіни. Політичні дилеми епохи не цікавлять Скотта та Скарпу. Вони пошкодували часу, щоб розібратися з аргументами опонентів і союзників Бонапарта, захисників старого порядку та прихильників перманентної революції. Вони воліють заглядати в спальню розпусної імператриці і вболівати за одержимість корсиканця у питаннях продовження роду.

Безжальний мамин синочок

У фільмі Стенлі Кубрика, який там і не був знятий, Наполеона мав зіграти Джек Ніколсон. Характерною рисою цього імператора була б, мабуть, нотка божевілля. Хоакін Фенікс може зробити ще більше, хоча йому зараз стільки років, скільки було Бонапарту, коли той животів у вигнанні. На жаль, американському акторові довелося зіграти антипатичного персонажа. Це жорстокий чоловік, одержимий славою і ідеєю заснування династії. Коли він говорить про «велич Франції», він має на увазі своє власне піднесення. З примхи він наказує людям стріляти з гармати в єгипетську піраміду.

Коммод з «Гладіатора» був лиходієм з великої букви, Наполеон з обличчям Фенікса – це звичайнісінький хам. Щоб ще більше принизити його, Скотт і Скарпа наводять на висновок, що без жінок він був би ніким. Біженець з Корсики пнеться вгору, щоб виконати волю своєї матері. Але не тільки Летиція Бонапарт перевершує Наполеона силою характеру. У Парижі молодий генерал зв'язується із залізною дамою.

Коли Жозефіна Богарне (Ванесса Кірбі може пишатися цією роллю) каже: «Імператором повинна бути я», вона потрапляє в яблучко. Її чоловік має тільки один талант – військовий, що робить його небезпечним для оточення. Як бачимо, чорна легенда, пропагована критиками «малого капрала» з кінця XVIII століття, досі знаходить прихильників. Здається, сер Рідлі не помічає, що, принижуючи ворога, він тим самим применшує значення перемог Гораціо Нельсона та герцога Веллінгтона.

У тенетах пропаганди

Голлівудські продюсери запозичили британську точку зору, бо не знають історії. Сполучені Штати багато чим завдячують Наполеонові. По-перше, він продав їм Луїзіану. По-друге, він достатньо довго й ефективно відволікав увагу Лондона, щоб молода американська держава змогла укріпити свої позиції. Невипадково переможений імператор хотів провести решту свого життя саме у США.

Самі ж французи ставляться до Бонапарта неоднозначно. Тому не варто очікувати, що у відповідь на фільм Скотта вони екранізують «Меморіал Святої Єлени». Цей найбільший бестселер ХІХ століття був водночас шедевром пропаганди. Допомагаючи майбутнім біографам та історикам, автор представив себе у книзі лібералом (!), пацифістом (!!), щирим демократом (!!!), а також другом пригноблених народів. Часи змінилися. Сьогодні бачення силового об’єднання Європи навіть у Брюсселі не користується особливою прихильністю. Тут панує радше дух Талейрана, збоченого й корумпованого міністра, який викликав у Бонапарта огиду, але останній не зміг знайти нікого кращого йому на заміну.

«Наполеон» ігнорує поляків, хоча в оточенні героя їх було чимало. Можливо, вони з’являться в режисерській версії, але я б не плекав щодо цього великих надій. Зважаючи на позицію авторів, вони покажуть максимум пані Валевську, яку наша патріотична еліта запхала в ліжко завойовника пруссаків. Марія, до речі, була єдиною жінкою, яка залишилася вірною імператору в момент його падіння. Епізоди за участю князя Юзефа Понятовського, шеволежерів з-під Сомосьєрри чи генерала Юзефа Зайончека (який пізніше так само ревно служив російському царю) нам доведеться знімати самостійно.

Слон проти кита

Той факт, що у фільмі Скотта на високому рівні представлена лише баталістика, певною мірою підтверджує тезу про те, що Наполеон був генієм лише на полі бою, а його особиста політика і приватне життя можуть надихати хіба що творців фарсів і не дуже романтичних комедій. Історик Адам Замойський, який виріс в Англії, пішов ще далі, називаючи Бонапарта «спритним маломістечковим маніпулятором» і кепським стратегом.

Александер Мікаберідзе, автор «Наполеонівських війн» – двотомної праці, яка претендує на роль біблії для тих, хто цікавиться епохою, –уникає радикальних оцінок. Він не закриває очі на недоліки корсиканця (безжалісність, цинізм, непотизм), але при цьому цінує його переваги: працьовитість, фотографічну пам'ять, аналітичний склад розуму та вміння відокремлювати важливе від другорядного, що зробило його дуже ефективним лідером та управлінцем.

Американський історик, народжений в Грузії, підкреслює, що війни перейшли до Наполеона у спадок від республіки. Загалом він не був противником мирних рішень, але мир завжди мав бути на його умовах. Прийшовши до влади, він наполегливо прагнув досягнути примирення у відносинах з одвічним ворогом Франції. Ам'єнський мир проіснував 420 днів, перш ніж англійці його порушили. Вони не стерпіли ситуації, коли на Старому континенті є країна, явно сильніша за решту.

Масштаби боротьби невпинно зростали, її ареною стали також колонії. Мікаберідзе використовує термін «зіткнення слона і кита», адже французи домінували на суші, а англійці – на морі. Адмірали Його Королівської Величності виправдали очікування своїх співвітчизників: їм вдалося прогнати ворожі кораблі з океанів. Наполеон програв глобальну війну перед походом на Москву.

Сон про гегемонію

Франція, яка раніше мала найчисленніше населення в Європі, стекла кров’ю після 23 років майже безперервного конфлікту, втративши півтора мільйона громадян. За приблизними оцінками, кількість жертв у Європі досягла чотирьох мільйонів. Найбільше в процентному співвідношенні постраждала Іспанія. Кампанії Наполеона були поетапною гекатомбою. Схожі за своїми масштабами втрати принесла Перша світова війна.

Бонапарт перевершив успіх Людовика XIV, який підкорив Європу, нав’язуючи її елітам французьку мову та культуру. У Росії ж він втратив майже всю свою кінноту й артилерію, а головне – імідж Непереможного. За словами американського історика, він припустився кількох помилок: без потреби погодився на перемир'я навесні 1813 року (хоча перемога над союзною армією була на відстані простягнутої руки) і відмовився укласти мир, коли ворог уже стояв біля воріт Франції.

Ще раніше імператор викликав несприйняття католиків. Високі податки, призов до війська, розширення поліції та таємних служб не додавали йому симпатій. У сусідніх країнах французів, які вважали себе визволителями, дедалі частіше сприймали як окупантів. «Реформи втратили значну частину свого шарму, коли їх проводили під дулами карабінів», – констатує Мікаберідзе. Однак дослідник вважає, що наполеонівська система, з усіма її вадами, не мала кращої альтернативи в тогочасній Європі.

Масштаб і наслідки воєн імператора французів були набагато більшими, ніж вважалося раніше. Епопея «маленького капрала» кинула довгу тінь на все XIX століття. Вона перевернула з ніг на голову економіку, міжнародну торгівлю, людську свідомість і менталітет. Бонапартизм став постійною спокусою для політиків. Не такою помітною, але не менш важливою спадщиною цієї буремної епохи були кодифікація законодавства, віра в науку, курс на модернізацію та меритократію.

Не слухав поляків

По всьому світу прокотилися афтершоки. Розпад іспанської імперії в Америці став передвісником деколонізації. Свої заморські володіння втратили також голландці і португальці. Про зміцнення Сполучених Штатів Америки вже згадувалося. З іншого боку, зростала перевага Європи над рештою світу. Від турецької імперії відокремився Єгипет, про те саме мріяли греки та балканські слов'яни. «Бонапарт дав нам приклад, як потрібно перемагати», – донині співають поляки.

Імператор ненавмисно посприяв поширенню націоналістичних ідей у Німеччині та Італії. Поразка і смерть «корсиканського монстра» дала монархам, з Божої ласки, лише короткий перепочинок. Політичне та суспільне бродіння продовжувалося. Намагаючись вижити, старий режим мусив еволюціонувати та йти на поступки. Лібералізм здобував нові позиції, а радикали при першій ліпшій кризі намагалися знову розпалити революційне полум'я.

Одночасно з фільмом Скотта на полиці книгарень повернулися дві біографії Наполеона. Макс Галло, французький журналіст і політик, який помер шість років тому, намагався проникнути в психіку героя. Це не є твір великої літератури, але в кожному розділі вирує більше емоцій, ніж в екранізації за 200 мільйонів доларів.

Ендрю Робертс теж вміє писати з пристрастю та бути вище за національні упередження. Попри те, що автор – англієць, він називає Наполеона «Великим». Ключ до цього героя він шукає в роках, які юний Бонапарт провів у військових школах. Армія прищепила йому віру в важливість практичного інтелекту, підкріпленого тяжкою працею і мужністю. Тоді він навчився поважати науку, закон і порядок, а також зневажати політиків і журналістів.

Історики сходяться на думці, що імператор Франції був останнім і найбільшим з освічених абсолютних монархів Європи XVIII століття (хоча – за іронією долі – він став джерелом натхнення для романтиків). Він рідко помилявся на полі бою. Однак у ніч на 25 жовтня 1812 року він прийняв рішення, яке привело його до краху. Він обрав неправильний шлях відступу з Росії, що призвело до загибелі Великої армії. Так стверджує Робертс, але з польської точки зору все виглядає інакше. Бонапарт, очевидно, не міг передбачити, що противник, уникаючи вирішальної битви, відступить на схід і залишить за собою випалені землі. Здобувши Смоленськ, польські генерали намагалися відрадити його від походу на Москву. Імператор не послухався і вже через рік боровся за виживання.

– Вєслав Хелміняк

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук

«Наполеон», режисер: Рідлі Скотт, країна: Великобританія/США, в ролях: Хоакін Фенікс, Ванесса Кірбі, Бен Майлз, Тереза Кабаррус

Alexander Mikaberidze – „Wojny napoleońskie. Historia globalna”, Dom Wydawniczy Rebis, Poznań 2023 [Александер Мікаберідзе, «Наполеонівські війни. Глобальна історія»]

Andrew Roberts – „Napoleon”, Wydawnictwo Znak, Kraków 2023 [Ендрю Робертс, «Наполеон»]

Max Gallo – „Napoleon”, Dom Wydawniczy Rebis, Poznań 2023 [Макс Галло, «Наполеон»]

Підписуйтесь на наш фейсбук