Виставка «Видіння Єзекіїля» в Музеї Варшавської архідієцезії відбувається саме вчасно: листопад. Бо Яцек Мальчевський не залишав ілюзій: смерть всюдисуща. На його тривожних картинах про неї нагадують прекрасні жінки з трохи глузливою посмішкою, молодопольські хлопці із золотими віями, янголи та таємничі диваки. І Єзекіїль з його шокуючим видінням поля кісток. Але вони одягнуться в м’язи і тіла. Це буде воскресіння – не тільки те, обіцяне у Святому Письмі, Старому та Новому Заповітах, воскресіння людини. Польща також воскресне з мертвих.

«Малюйте так, щоб Польща воскресла», – казав Мальчевський студентам, будучи ректором Академії образотворчих мистецтв у Кракові в 1912-1914 роках. І це також свідчить про те, що листопад – найкращий час для цієї виставки. Адже 11 листопада ми святкуємо річницю Незалежної Польщі.

Залишилися тільки горобці

«Але Мальчевський також казав, що обов’язок художника – малювати так, щоб людина, яка дивиться на ці картини, зверталася до Бога. Про це він писав в опитуванні часопису «Przegląd Powszechny» перед світовою війною, – наголошує д-р Пйотр Копшак, директор Музею Варшавської архідієцезії, який багато років був «зв’язаний» з Мальчевским. – Він із самого початку хотів писати релігійні картини, але Матейко порадив йому, що ще зарано і треба ще чогось навчитися». А я додам, слідом за довоєнною «Історією мистецтва» 1934 року (Міхал Валіцкі, Юліуш Стажиньскі, видавництво M. Aрцт, том II), що саме Яцек Мальчевський і Станіслав Виспянський, ці два видатні митці, «понесуть Матейкову концепцію мистецтва як національної місії».

Підписуйтесь на наш фейсбук «Він був, напевно, дуже чутливою дитиною, вихованою на патріотичних зразках, і, мабуть, взяв близько до серця і вибух Січневого повстання (йому тоді було 9 років), і його поразку. Це був його найсильніший і найважливіший досвід. Протягом усього свого життя він повертався до повстання, заслань до Сибіру та постатей засланців, які ми показуємо на нашій виставці», – зазначає д-р Копшак.

«Він малював повстання часто неочевидно», – припускає директор Музею Варшавської архідієцезії і показує «Горобців», начебто просто пташок на паркані, але це польський двір після погрому. Мить тому тут пройшла смерть. «Після жнив», а далі – шокуючі, хоча дехто скаже, що незакінчені «Покладення у труну» та «Смерть вигнанки» («Смерть Елленаі»), експресивний «Відпочинок у шахті» і шокуючий «Поліцейський рапорт». Але сам Мальчевський на засланні не був.

Знову звернуся на авторів довоєнної «Історії мистецтва», які пишуть, що «це ніби духовний синтез кількох поколінь порозділової Польщі з трагедією її туги та героїчних поривів до визволення».

Д-р Пйотр Копшак нагадує, що Яцек Мальчевський, який, імовірно, з дитинства був знайомий із поезією Юліуша Словацького, черпав з неї багато натхнення, особливо важливим для художника був «Ангеллі». В експозиції є картина (1918), на якій Ангеллі повертається додому, але увійти не встигає – смерть забере його на порозі.

Видіння тітки, закоханої у містиці

«Бо Мальчевський постійно нагадував про страждання поляків, позбавлених батьківщини і які не зупинялися у своїй боротьбі за неї, – підкреслює д-р Копшак. – Вибір видіння Єзекіїля є спробою знайти сенс цього страждання. Але цикл «Видіння Єзекіїля» є також вираженням надії Яцека Мальчевського на відродження та воскресіння людини і нації».

Книга Єзекіїля з її зворушливою історією про пророка, якому Бог каже йти до свого народу, непокірного, з «нахабними обличчями», який лише нарікає, зітхає та горює, і каже йому говорити про гріхи та покарання за них, але й пробуджувати надію на життя, на життя після смерті, тобто воскресіння – чи була ця книга несподіваним відкриттям для Мальчевського?

Знавці його біографії скажуть, що метафізичним пошукам та релігійним візіям він, мабуть, завдячує тітці Ванді, (1822-1896), видатній представниці роду Мальчевських з Радомщини. Ванда, не приховуючи своїх релігійних мотивів, проводила широку патріотичну, громадську та просвітницьку діяльність серед населення польського села. Вона підтримувала племінника всіма силами, але особливо духовно. Вона була містичкою, і в записах її одкровень Польща, що воскресла, займає багато місця.

Яцек Мальчевський був не лише художником, у творчості якого Бог і віра займали перше місце, про що молилася його тітка. Він був членом Терціарського Ордену Францисканців, що означає належність до третього чину, тобто до групи мирян, які хочуть жити згідно з принципами ордену святого Франциска. І навіть якщо Мальчевському це не зовсім вдавалося, його художнє послання залишалося чітким: малювати так, щоб люди наверталися.

Спочатку смерть

Може, «Книга Єзекіїля» надихала Мальчевського завжди? Як писав о проф. Вальдемар Хростовський в одній зі своїх перших книжок, «вперше вибраний народ прочитав, що кінець долі побитих і замучених – це не смерть, сухі кістки чи знищення, що прийде Божий час, коли ці кістки оживуть і повернуться до нового життя. Це видіння мало показати, що надія сильніша за знищення, що не все закінчується в цьому світі» («Герої віри Старого Завіту», Варшава 1992). Надія сильніша за загибель.

На виставці в Музеї Варшавської архідієцезії д-р Пйотр Копшак хотів зібрати якомога більше картин із серії «Видіння Єзекіїля». Цикл створювався під час Першої світової війни і відразу після неї. Перша картина була написана, ймовірно, у 1914 році, наступні – у 1916-1920 роках. «Ми знаємо, що серія включала дев’ять картин, оскільки така інформація міститься в каталозі виставки Яцека Мальчевського в Познані, організованої в 1925 р. На нашій виставці представлені чотири з цих робіт – одна картина належить до колекції Музею мистецтва в Лодзі, дві – з приватних колекцій, остання походить із колекції Варшавської архідієцезії, – каже директор. – Сьогодні ми знаємо про вісім, одна з яких тут і має свою додаткову історію. І окрім нашої, у відкритому доступі є лише ще одна».

Тож повторимося: на цій виставці ми побачимо аж чотири картини – і лише заради цього варто піти до Музею Варшавської архідієцезії.

Нагода надзвичайна: захоплюючі постаті Христа та Єзекіїля у полі засипаному кістьми – тут ми побачимо автопортрет художника, а також портрет молодого тоді Властіміла Гофмана. А потім серед цих кісток уже вкриті м’язами, що збуджує захоплення не тільки баченням, але й геніальністю малюнка художника. Колись його малюнки допомагали студентам-медикам вивчати анатомію. Проте ще раз підкреслю його бачення: Польща воскресне. З поля кісток постане життя!

Отже, воскресіння, але спочатку смерть. Її ми знаходимо у творчості Яцека Мальчевського завжди, без особливих зусиль. І на цій виставці вона спокусить нас таємничим поглядом, піднесеною усмішкою, незвичайним жестом: навіть жінка з дохлою куркою, якій вона, мабуть, щойно відрізала голову, має про що розповісти, не кажучи вже про «Балладину», «Танатоса» чи «Весну» з автопортрета, для якого художник позує у францисканському габіті з хрестом на грудях. Листопад – найкращий час для Мальчевського.

Фавни і фавниці, русалки і химери

«У формальному плані ці шедеври, у майстерно витягнутому ритмі запаморочливого обертання, приховують незмірне багатство мистецьких жестів і експресії, з надзвичайно широким діапазоном градацій почуттів і душевних станів» («Історія мистецтва» Міхал Валіцкі, Юліуш Стажиньскі, вид. M. Арцта, том II). «Поступово картини Мальчевського все більше починають наповнюватися фантастичними витворами, у хоровод якихось напівлюдей-напівзвірів, фавнів, русалок, химер, дивних істот вплітаються живі люди».

Для тих, кого може збентежити останнє речення: «Критикуючи літературний символізм Мальчевського, ми надто часто забуваємо, що він був також чудовим колористом, який не цурався багатства і можливостей імпресіоністичної палітри. Як художник-портретист, окрім усієї складної символіки стафажу, він зумів проявити чудові характеристики моделі та висвітлити її внутрішнє життя, а також ці невеликі пейзажні фрагменти, які постають ніби на полях великих алегоричних композицій Мальчевського, цікаво стилізовані, яскраві та освітлені сонцем, вони є одними з найглибших, найбільш пікантних відчуттів польського пейзажу.

Дівчата з ґетто

Настав час для найбільшої таємниці цієї виставки, пов’язаної з найбільшим «Єзекіїлем», який з усією силою погляду Мальчевського дивиться на нас з головної стіни, суворо і по-філософськи, а, можливо, теж з якимось таємничим посланням. Про таємницю директор музею розповідає не лише в інтерв’ю «Тижневику», а й показує її на виставці. Бо хто знає, хто і коли відкриє її праджерело, хто додасть відсутні сюжети, хто розплутає заплутані нитки?

Що ж, після познанської виставки 1925 року саме ця картина потрапила до приватної колекції, можливо, голландського колекціонера – інформації мало. «Ми знаємо, що її зняли з підрамника і скрутили, про це свідчить стан картини», – пояснює директор. І далі починається сюжет для сценарію сенсаційного фільму.

Ми на вулиці Гожій, 53 у Варшаві, де знаходиться згромадження Сестер Францисканок Родини Марії, засноване св. Зиґмунтом Щенсним Фелінським, варшавським єпископом перед Січневим повстанням. У 1942 р. сестри ще проживають на вулиці Гожій, а заявляє, що жодна єврейська дитина не вийде звідти без порятунку і допомоги. У своїх кількох монастирях сестри врятували майже сім сотень дітей і підтримують контакти з багатьма з них та їхніми дітьми досі. У 1985 році сестра Матильда Ґеттер була посмертно нагороджена медаллю «Праведник народів світу», її диплом висить у будинку конгрегації.

«Всі люди, які просили сестру про допомогу, вижили. Усі, хто був залучений до рятувальної місії, дожили до кінця війни», – пише Аліна Петрова-Васілєвіч у біографії М. Ґеттер під назвою «Врятувати тисячу світів». «Мати Матильда до історії порятунку євреїв після війни ніколи не поверталася. Вона вважала, що це закритий розділ. Треба було допомагати – допомогла разом із сестрами».

І, мабуть, тому вона нікому не розповіла про те, що в 1945 році дві врятовані дівчинки, Іренка та Малґося «Мірські», тобто Фрідманівни, принесли, а точніше привезли, бо він величезний, цього самого «Єзекіїля» з присвятою на звороті: «Преподобній Матильді Ґеттер, Настоятельці Конгрегації Сестер Францисканок Родини Марії.

З вдячністю та шаною від імені врятованих єврейських дітей у 1942-45 роках – Малґожата та Ірена Фрідман-Мірські, Варшава 1945».



В архіві сестер францисканок і в книзі Аліни Петрової-Васілєвіч є зворушливе фото матері з доньками: Люція Фрідман з Малґосєю та Іренкою. З 1942 року дівчата перебували в монастирі в Плудах біля Варшави під опікою сестри Анєлі Ставовяк. Після війни, як описує Аліна Петрова-Васілєвіч, там зустрілася вся родина: мати, яка після Варшавського повстання перебувала в концентраційному таборі Равенсбрюк, батько – адвокат Роман Мірскі, який як польський офіцер був інтернований в Угорщині, і дівчатка. Згодом Малґожата вийшла заміж і народила двох дочок, одна з яких стала лікарем. У її приймальні її мати поставила фотографію сестри Анєлі Ставовяк: «бо я хочу, щоб усі знали, завдяки кому вони живуть на світі», – написала вона в листі до сестер у 1993 році.

У 1983 році Малґожата Ахер, уроджена Фрідман, приїхала до Польщі та відвідала монахинь, залишивши зворушливий запис у Книзі Пам’яті Генерального Дому Сестер. Також видала книгу «Не те обличчя. Спогади вцілілої у варшавському ґетто» (Ченстохова, 2001).

Наприкінці розділу про врятованих дітей Аліна Петрова-Васілєвіч пише: «Я стою перед великою картиною Яцека Мальчевського в Музеї Варшавської архідієцезії. „Ось я відчиняю ваші могили і виводжу вас із ваших могил, народе мій, і введу вас у Ізраїлеву землю, і пізнаєте ви, що Я Господь, коли відкрию ваші могили та виведу вас звідти, народе мій”. З того, що мені відомо про мецената Романа Фрідмана Мірського, він не був релігійною людиною. Але він з надзвичайною чуйністю обрав свій подарунок – подяку черницям, які врятували його дочок від смерті. Вони вивели їх до життя».

Ще більш загадковіше посміхаються нам Христос з очима Яцека Мальчевського та Єзекіїль. «Перемагає не смерть, саме це я вам показую. Не тільки на картинах» – каже нам Мальчевський.

– Барбара Сулек-Ковальска

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян

Виставку творів Яцека Мальчевського «Видіння Єзекіїля» можна відвідати в Музеї Варшавської архідієцезії, вул. Дзєканя, 1, до 7 січня 2024 року