Він співав понад шість десятиліть. Виступав на кількох континентах. Залишався стійким до зміни музичних форм – віддавав перевагу тим, з яких почав свою вокальну пригоду, що підкреслював піснею «Un peu demode». Вірність традиціям також була сильною стороною його стилю, якій наслідували наступні покоління. Чи міг він стати зіркою світового масштабу?

Хорист

Талант Фоґґа відкрився у вокальному гурті під керівництвом композитора, піаніста, дипломата та радіоведучого Владислава Даніловського, який під час консульського стажування в польському посольстві в Парижі зачарувався джазом, що в той час зароджувався. Особливо його вокальною версією, у виконанні американського квінтету «The Revelers» («Гульвіси»!). З цього почався «Хор Дана», який у 1928 році з’явився в «Qui pro quo» (дослівно: «те, для чого») – нашому найвідомішому кабаре в історії. Даніловський зібрав п’ятьох співаків у відповідь на німецький вокальний секстет «Comedian Harmonists», заснований кількома місяцями раніше у Веймарській республіці. Він одразу підкорив Європу. Сприяли цьому й два польські елементи. Перш за все, до його складу входив Роман Цицовскі з Тушина біля Лодзі, а його візитівкою стало танго «О, донна Клара», тобто «Танго Мілонга» композитора Єжи Петерсбурського на слова Анджея Власта. Завдяки перекладам тексту воно швидко здобуло світову популярність.

Підписуйтесь на наш фейсбук Оригінальну версію заспівав «Хор Дана», який поступався чисельно та фінансово західним конкурентам, але, тим не менш, боровся за першість у, як би ми сьогодні сказали, сегменті бойз-бендів на Старому континенті. Конкуренція була рівною та запеклою. Обидва колективи виступали в тих самих містах і концертних залах, але ніколи не виходили на сцену одночасно. Як згадував Даніловський: «Організатори туру планували його так, щоб, не дай Бог, наші дороги не перетнулися, а про фестивалі поп-музики тоді ще ніхто не мріяв». А тому пальму першості протягом міжвоєнного періоду не віддано нікому. Неформальну конкуренцію у 1934 році закінчив розпад німецького гурту, спричинений тим, що до влади прийшов Адольф Гітлер та його камарилья. Троє музикантів гурту «Comedian Harmonists» мали «неарійське походження». Один з них – Цицовський. Фоґґ познайомився з ним через чверть століття, коли через багато років приїхав до США з концертами для поляків.

Даніловський: «Мені прийшла в голову ідея на виступ Мєця запросити Романа Цицовського, який давно відмовився від естради на користь стабільної роботи кантора та вчителя синагоги. І це подвійно. Викладав і спів, і німецьку мову. Він нещадно калічив польську мову, вживаючи діалект, що нагадував персонажів з так званих „шмонцес”». Після сольного концерту Фоґґа Цицовський щиро привітав його. Він підкреслив, що якби „Хор Дана» та «Comedian Harmonists» об’єднали зусилля, то це був би вокальний супергурт. І стверджував, що такий намір мав керівник секстету Гаррі Фроммерманн. Мабуть, він навіть запропонував це у листі до Даніловського. Останній, правда, нічого не згадує про це у своїх вичерпних спогадах – шкода, що їх надрукувало лише еміграційне видавництво. Можливо, пропозиція була адресована людям, відповідальним за записи та подорожі «Хору Дана»?

Соліст

Даніловський зазначає, що Фоґґ упустив можливість отримати міжнародне визнання, так би мовити, за власним бажанням. «Якби він не повернувся до Польщі в січні 1939 року, а залишився по той бік Атлантики, Бінґ Кросбі, безсумнівно, отримав би гідного суперника».

Треба пояснити, що Фоґґ вже тоді домовився з амбітним і надзвичайно впливовим імпресаріо Солом Гуроком, який очолював найактивніше на той час агентство з просування артистів. Акула естради з єврейсько-російським корінням, а так про нього говорили, гарантувала співаку присутність на американському ринку. Для цього він влаштував йому концертний тур і записи. Підготовлений для них диригентом та аранжувальником Іво Уесбі (під час окупації співак врятував йому життя, вивізши з гетто та організувавши криївку), він записав шість альбомів для відомого лейблу «RCA Victor». Це абсолютний прецедент у кар’єрах польських поп-музикантів за океаном.

І тут на сцену вступила історія. Обертання її колеса змусило співака, який помітив чорні хмари, що насувалися на Польщу з її західного кордону, без вагань відмовитися від думки про завоювання США. Якнайшвидше він повернувся на батьківщину, до дружини та сина і, кажучи сучасною термінологією, до шанувальників, яких у нього було найбільше серед співаків ІІ Речі Посполитої. Він дистанціювався від Адама Астона, Тадеуша Фалішевського, Альберта Харріса... А Америка, нажаль, залишилася в його спогадах і... репертуарі.

Адже після прем’єрного візиту до країни Дюка Еллінґтона, Луї Армстронга та Джорджа Гершвіна, ще коли там був як хорист «Дана», він повернувся до Польщі з румбою під назвою «South American Joe» (Південноамериканський Джо).Текст було перекладено польською на «Це – Америка» ефемерною авторською спілкою Людвіка Смарагда та Алєксандра Йелліна (це постаті для окремої історії, досить сказати, що перший під псевдонімом Ларрі Бредлі служив розвідником у Інтелідженс під час Другої світової війни, а згодом став шанованим гравцем у бридж, тоді як останній пішов у дипломатію, представляючи Польщу в Австралії). Популярна пісня здобула заслужену репутацію хіта, але в 1949-1955 роках Фоґґу не дозволяли співати її на публіці! З ідеологічних міркувань. Адже слова пісні вихваляли вороже налаштовані до «табору прогресу» Сполучені Штати, тому Управління з контролю за пресою, публікаціями та виконанням видало відповідну заборону на її виконання...

Акомпанемент

Повернімось до першої подорожі Фоґґа через Атлантику. Вона відбулася на борту розкішного трансатлантичного лайнера «Іль де Франс». Випадково на ньому пливли і найвідоміші дзазові вокалісти всіх часів – «The Mills Brothers» (Брати Міллс). На капітанському балу відбувся своєрідний океанський турнір. «Судячи з реакції пасажирів, ми виграли цю дуель. Кожний гурт виконав по три пісні. Під бурхливими оплесками ми виконали ще три рази на біс, тоді як Брати Міллс вийшли на біс лише один раз. Менеджер американського квартету одразу звернувся до Дана з пропозицією ангажементу. Він нічого не домігся. Але передбачив, що скоро Фоґґ стане солістом. Він пророкував, що той зажене в кут Ела Боуллі, європейського співака №1 того часу, який потім загинув під час нальоту Люфтваффе на Лондон у 1941 році. Відродження його спадщини почнеться завдяки відомому трилеру Стенлі Кубрика «Сяйво», інкрустованому понадчасовим хітом британця «Midnight with the stars and you».

Минуло кілька десятиліть. Фоґґ знову відвідав Чикаго. Саме тоді у Вітряному місті виступали брати Міллс. Підприємливий польський імпресаріо Ян Воєвудка супроводжував пана Мєця в залі, а потім повів його за лаштунки – до гримерки співаків. Вони миттєво згадали один одного, хоча минуло 25 років з моменту їхньої зустрічі на кораблі. І навіть зробили коротку джем-сесію.

«Дивлячись з перспективи років, як у пісні під назвою „Ja mam już to za sobą” (Я це вже пройшов), що підсумовує мою мистецьку діяльність, я можу впевнено сказати, що найважливіші сольні концерти я дав у Варшаві під час повстання. Хтось підрахував, що їх було 104. Часто супроводжувалися бомбардуванням, кулями та снарядами. Я б не проміняв це на найпрестижніші сцени світу», – згадував він.

І це, мабуть, відповідь на запитання, поставлене у пролозі цього тексту.

– Томаш Збіґнєв Заперт

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян


Бібліографія:
1. Jan Wojewódka „Ja, Janko ryzykant”
2. Władysław Walter Dana Daniłowski „Oj, dana, dana…”
3. Dariusz Michalski „Poletko pana Fogga”
4. Dariusz Michalski „Piosenka przypomni ci…”
5. Dariusz Michalski „Powróćmy jak za dawnych lat…”
6. Mieczysław Fogg „Od palanta od belcanta” opr. Zbigniew Rogowski