Новий фільм «Знахар». Рік 1935 чи 1936. На екрані конверт, наповнений купюрами. Заглядаємо всередину – напис «Емісійний банк». Тобто Емісійний банк у Польщі часів німецької окупації, який у Генерал-губернаторстві випускав окупаційні злоті, т.зв. «млинарки» (від прізвища голови банку Фелікса Млинарського – перекл.). На дуже схожих довоєнних банкнотах були написи «Bank Polski» (Польський банк) – і це їх треба було вкласти в конверт...

На екранах кіно і телевізорів досить часто з’являються фільми, дія яких відбувається в давнину – наприклад, за часів ПНР чи раніше, наприклад, до війни, як-от «Шарлатан». У брошурі, опублікованій Міністерством культури та національної спадщини, повідомиляється, що з 2018 року в Польщі було створено 42 історичні художні фільми, а у процесі зйомок майже 50. Від часу публікації брошури деякі фільми з другої групи вже перемістилися до першої. Люди, які мало знаються на історії, не помітять помилок, які в них трапляються. Але деякі речі можна розгледіти досить легко.

Вантажівка XVII століття

Є люди, які дивляться фільми дуже уважно і можуть вказати на найбезглуздіші помилки в них. Помилки, що викликають найбільше обурення, були описані в багатьох статтях у різних журналах. Наприклад, у «Quo Vadis» один із римлян у сучасному спортивному взутті. У «Пані Володийовському» в одній зі сцен з’являється вантажівка. У фільмі «1920. Варшавська битва» в певний момент можна побачити телевізійні антени на даху будинку. А в «Катині» з-за рекламного щита виринає фрагмент жовтої літери «М» на червоному тлі – «МакДональдз».

Прикладів такого типу багато. У колись популярному серіалі «Чотири танкісти і собака», так само як у «Варшавській битві», на дахах деяких будинків можна побачити телевізійні антени, а багато солдатів стріляють під час Другої світової війни з автоматів Калашникова, які почали випускати тільки в 1947 році. А у знятому раніше фільмі «Хрестоносці» король Владислав Ягайло мав годинник на зап’ясті, хоча це не точно, тому що новіші версії цього фільму були трохи перемонтовані і нічого такого там не видно. У статтях, доступних в Інтернеті, постійно висловлюються міркування: чи справді було видно годинник чи це був лише його слід на засмаглій руці Еміля Каревича, який грав Ягайла?

Але правда в тому, що, знімаючи історичний фільм, важко уникнути помилок такого роду. Всього 20-30 років тому Вроцлав легко міг «зіграти» Берлін чи будь-яке інше німецьке місто, особливо у час війни, трохи запущене, напівзруйноване та брудне. Але тепер Вроцлав виглядає дедалі красивішим – і важко знайти місця, «не забруднені» сучасністю.

Подібна ситуація і з меншими містами та селами. Якщо ми бачимо на екрані заміські котеджі з солом’яними дахами, то на 100% можемо бути впевнені, що знято у музеї під відкритим небом. Так є у новому «Знахарі», в якому «знявся» Музей люблінського села. Звичайно, скансен – музей під відкритим небом не схожий на живе місто, тому його потрібно відповідним чином «охарактеризувати», щоб справляв враження місця, де насправді живуть люди.

Майже в кожному місті можна зустріти старовинні багатоквартирні будинки, але вони вимагають серйозних заходів, щоб виглядати довоєнними або XIX століття. Треба перекрити сучасні написи і повісити старомодні вивіски, зробити так, щоб вуличні ліхтарі виглядали як колись. Комп’ютерні технології можуть допомогти, але вони дорогі й не обов’язково дають хороші результати. У сильно розкритикованому фільмі «Таємниця Вестерплатте» створений комп’ютером німецький лінкор «Шлезвіг-Гольштейн» виглядає гірше, ніж якби його модель була побудована. Спроба накрити його якимось дивним туманом, що пливе по воді, виглядає як мінімум дивно...

Проблеми зі зброєю

У випадку з фільмами про війну справа особливо складна. У Польщі діють численні реконструкторські групи, чудово забезпечені, що чудово «відчувають» старовину – від середньовічних лицарів до солдат Другої світової війни. Але у більш сучасних тільки бутафорська зброя, бо інакше не можна; а на знімальний майданчик зброя повинна бути доставлена справжня.

Кінорежисери розповідають, що коли в 1958 році знімали фільм «Вільне місто» про оборону Польської пошти в Гданську 1 вересня 1939 року, там було багато польської та німецької зброї початку Другої світової війни і вона ще була у досить доброму стані. У 1967 році було знято «Вестерплатте», також про вересень 1939 року – тоді кількість цієї зброї вже значно скоротилася. Зараз ще складніше, хоча є заклади і люди, які мають дуже гарне обладнання і охоче здають його в оренду кіновиробникам. Звісно, в одних зброя краща, в інших гірша – і продюсери та режисери повинні про це знати.

Сумним прикладом накопичення історичних помилок є фільм «Орлята. Гродно '39». Переглядаючи форуми, де експерти обговорюють цю тему, можна помітити, що першою помилкою вони помітили використання чеського ручного кулемета (імовірно ZB vz. 26) замість польського браунінга, а другою – післявоєнних сумок для протигазу.

Можна сказати, що це деталі, але є багато серйозніших помилок, і вони стосуються не лише зброї. Як зазначив один з істориків, перебіг боїв за Гродно 20-22 вересня 1939 р. відомий вже дуже точно. Відомо, на якій вулиці, коли і який радянський танк був знищений, а також що сталося з його екіпажем. Але режисеру було наплювати на це – у фільмі немає реальних персонажів із числа захисників міста, а сцени радянської атаки на міст через Німан розігрувалися в... Познані, яка не нагадує Гродно взагалі. Біля барикади, що захищала міст, було напхано все, що можна, від зенітної установки (насправді такі в Гродно були, але стріляли з височини) до протитанкової (якої у захисників не було). Це мало виглядати красиво, що не обов’язково означає, що воно було правдивим і розумним.

Ну добре. Кшиштоф Лукашевіч, схоже, закінчує свій черговий фільм «Червоні маки» про бої за Монте-Кассіно. Ймовірно, ця картина створюється у Болгарії, яка, як відомо, дуже схожа на Італію. Але треба сподіватися, що цього разу вийде твір трішки більш історично точний.

Не тільки гроші

Фундаментальною проблемою сучасного польського кіно є очевидна фінансова нестача. У минулому сотні чи навіть тисячі статистів грали в «Хрестоносцях» або «Потопі» (у цьому фільмі 70 головних ролей і 600 акторів другого плану, а також 40 тис. статистів!). Тепер потрібно економити.

В одній із рецензій на «Таємницю Вестерплятте» (реж. Павел Хохлєв) читаємо: «Під час першої атаки близько 220 осіб штурмової роти лейтенанта Геннінґсена намагалися взяти штурмом об’єкт «Пром». Я не вимагаю, щоб [у фільмі] на моїх очах була кинута фаланга. Я не вимагаю, щоб двісті штурмовиків вискочили з-за муру, як біси з-за куща. Тим не менше, під час перегляду фільму складається враження, що об’єкт іде захоплювати групка 10 статистів, які представляють атакуючу сторону, плюс один оператор (...). У фільмі глядач бачить максимум кілька статистів одночасно, що характерно для батальних сцен фільму, які дуже «ощадні» за своїм розмахом». І ще одна цитата: «Бої за участю форпосту «Форт» (командувач маат Риґєльскі) – це щось на кшталт курйозу. П’ятеро німців, як повні ідіоти, атакують позиції вздовж відкритого пляжу вдень, на місцевості, відкритій як більярдний стіл, і вогнева дуель між атакуючими та форпостом починається і закінчується незмінно на відстані 10-15 метрів – половина відстані штурму».

Гірше, коли режисер має більш ніж скромні знання з історії та військової справи, але вирішує створити твір, який потребує певних знань. Так було з фільмом «Орел. Останній патруль» (режисер Яцек Блавут), розкритикованим передусім за слабкий сценарій, у якому більшу частину часу екіпаж сумно й ніби безцільно блукає по своєму кораблю.

Але на дискусійному форумі на FilmWeb один із глядачів звернув увагу на інше: «Мабуть, найабсурднішою сценою фільму було непомічене заходження ОКЕАНІЧНОГО ПІДВОДНОГО ЧОВНА в мілководну голландську гавань та спостерігання за весіллям на узбережжі. Не знаю, звідки поляки взяли на «Орлі» перископ, тоді це була справді космічна техніка. Інакше як можна пояснити той факт, що моряки за допомогою зуму могли чітко побачити матір, яка танцює з дитиною під музику, яку чорний чоловік весело вигравав на саксофоні. (…) Раптом наш відважний човен спливає на поверхню, щоб зачерпнути повітря, попри усвідомлення, що навколо кружляють німецькі кораблі. «Орел» піднімається на поверхню і починає СТРІЛЯТИ З ГВИНТІВОК (!!!) по німецьким кораблям. Чому, якщо корабель був озброєний 105-мм гарматою і спареною 40-мм зенітною гарматою? (…) Серед інших, вибачте, дебілізмів варто згадати грюкання ключем по трапу, щоб звернути на себе увагу німецьких кораблів. Навіть не знаю, як це прокоментувати».

На «Орла...» витратили щонайменше 12 мільйонів злотих, на «Таємницю Вестерплатте» – 14 мільйонів злотих. Це офіційна інформація.

Консультантів немає?

Звичайно, гроші – не єдина проблема, але вони важливі. Чудовий «Дюнкерк» коштував щонайменше 100 мільйонів доларів, тобто 420 мільйонів злотих. При спробі порівняти з подібним польським фільмом на думку спадає «1920. Варшавська битва», яка коштувала понад 25 мільйонів злотих (без урахування інфляції та різниці курсу). Ну так, але «Варшавська битва» сповнена історичних помилок, зовсім не пов’язаних з фінансами. Перший приклад: у фільмі зображений радянський бронепоїзд (створений за допомогою комп’ютера), абсолютно нереальний, схожий на якийсь морський броненосець на колесах. По-друге: радянські броньовики є копіями довоєнних польських зразків wz. 29 і wz. 34, лише злегка «загримовані» і зовсім не схожими на ті з польсько-більшовицької війни. А можна було хоча б обклеїти їх фанерою. І третє: священик Ігнаци Скорупка має на собі столу, впроваджену після Другого Ватиканського Собору (таку, як зараз), а не тогочасну, розширену донизу. А тим часом оригінальна стола о. Скорупки знаходиться в Музеї Війська Польського…

Підписуйтесь на наш фейсбук Це все дивно, адже у фільму були консультанти – насамперед проф. Януш Цісек, директор Музею Війська Польського у 2006-2012 роках (нині покійний). На жаль, ми не можемо запитати його, чому він не помітив цих помилок. А може його ніхто не слухав?...

Можна, звичайно ж, втішатися тим, що інші теж роблять помилки. В Інтернеті існує безліч списків найгірших фільмів у цьому плані. У тих списках і «Перл-Харбор», де ми бачимо варварську поведінку японців – бомбардування цивільної лікарні, якого не було. Та інші, від «Закоханого Шекспіра» (мабуть там все неправда) через «Патріота» до «Хороброго серця» (дуже багато помилок).

Може скластися враження, що творці вважають пересічного глядача абсолютним невігласом в історії, тому «втискають» будь-що, бо й так не помітить, що щось не так. Ті нечисленні, хто помічає, будуть сперечатися на різних сайтах і вказувати на помилки, а інші будуть радіти тому, що з’явиться можливість написати ще одну статтю або створити ще одне відео на YouTube із серії «помилки в кіно».
< br> Найгірше те, що, побачивши абсолютно неправдиву картину про визначні історичні події, люди подумають, що це було насправді. А кіно може сильніше творити історію, ніж книги професорів.

– Пйотр Косьціньскі

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян