Серйозні вчені витрачають роки, щоб виявити підробку витвору мистецтва, знаменитостям достатньо одного селфі, виставленого в мережі. Про правдивість цієї тези свідчить, наприклад, історія книги «Втрачений шедевр. Доля картини „Овочевий базар”» („Ukradzione arcydzieło. Losy obrazu „Targ na jarzyny”) проф. Міхала Гааке, мистецтвознавця з Університету ім. Адама Міцкевича в Познані. Майже ніхто не помітив цю добре задокументовану, достовірну та добре написану книгу, опубліковану майже три роки тому, а все вказує на те, що вчений виявив підробку в колекції Національного музею в Познані. Йдеться про «Овочевий базар» Юзефа Панкевича.

Проф. Гааке зауважив, що картина з познанської колекції відрізняється від фоторепродукцій твору з такою ж назвою, опублікованих до 1939 року, зокрема в 1902 р. у тижневику «Tygodnik Ilustrowany», у 1926 р. у книзі «Malarstwo Polskie» Еліґіуша Нєвядомського та у монографії, написаній Юзефом Чапським. Вона також відрізнялася від тої, що на фотографії, яка зберігається в Національному музеї у Варшаві: фігури та предмети мають іншу форму.

Він не єдиний мистецтвознавець, який сумнівається в автентичності картини. У 1954 році подібні спостереження зробила у своїй магістерській роботі Галина Стемпєнь, яка згодом стала відомим європейським експертом.

Підписуйтесь на наш фейсбук Проф. Гааке провів ретельне розслідування. Він досліджував різні напрямки, що вели, наприклад, до нацистського колекціонера Пітера Ментена або ж суперечливого колекціонера, торговця мистецтвом і філантропа Тадеуша Вєжейського. Він проаналізував історичну документацію твору, оглянув картину за допомогою спеціальної апаратури та наукового інструментарію, яким користуються мистецтвознавці. І виявилося, що історія цієї картини Панкевича справді маловідома. Відомо лише, що «Овочевий базар» був написаний у 1888 році, а через рік представлений на виставці Товариства заохочення красних мистецтв у Варшаві. Подальша ж доля оповита таємницею.

Її міг придбати відомий колекціонер Ігнацій Корвін-Мілевський. Однак ані на колективних, ані на індивідуальних виставках робіт художника вона не була представлена. Документація свідчить, що у 1948 році її було придбано для колекції Великопольського музею (нині Національний музей у Познані) у Ванди Хлаповської. Перед тим вона пройшла через руки реставратора Єжи Ремера та краківського інженера Вінцентія Шаркєвича.

З досліджень, проведених проф. Гааке можна зробити висновок, що інженер Шаркєвич жив не в Кракові, а у Варшаві. Неможливо було відновити обставини придбання картини Єжи Ремером, також у родині Хлаповських не збереглося відомостей про картину «Овочевий базар», ані архівних документів щодо неї. Коротко кажучи: зіставлення історичних джерел не дозволяють підтвердити, що картина, написана в 1888 році, ідентична твору, придбаному в 1948 році познанським музеєм.

Сумніви поглибив візуальний і технічний аналіз картини: флуоресцентні фотографії та рентгенівські знімки свідчать про те, що згадані відмінності не є результатом консерваційних робіт. За розмірами картина, яку придбав музей, також відрізняється від тієї, що була написана в 1888 році. Відмінності можна множити. Тому можна припустити, що познанський «Овочевий базар» – це підписана копія, випущена в обіг як автентична картина Юзефа Панкевича.

«Ліві» Аксентовичі

Починаючи з 19 століття на польському ринку кружляло багато підробок. Виробництво «фальшивок» стало результатом буму в мистецтві, викликаного розвитком музеїв, приватних колекцій і падінням курсу рубля. Заможні, хоч часто і неосвічені в мистецтві, варшав’яни вкладали кошти у відомі імена – Аксентович, Брандт, Коссак, Панкевич. Траплялося, що купували «Аксентовичів», виготовлених, наприклад, на Фабриці польських картин, яка випускала підробки творів ХІХ-ХХ ст. «Ліві» картини потрапляли до Польщі також з Берліна чи Мюнхена.

Бум не закінчився й під час Другої світової війни. В окупованій Варшаві було багато добре укомплектованих антикварних крамниць не лише з картинами, а й із золотими, срібними та порцеляновими виробами. Замислюючись про своє майбутнє після війни, поляки позбувалися окупаційних банкнот і вкладали їх у цінні предмети мистецтва. Не завжди автентичні. Мистецтвознавці з Національного музею у Варшаві, які за згодою проф. Станіслава Лоренца працювали експертами в художніх салонах, намагалися боротися з цим явищем, проводячи інвентаризацію цінних картин і відсіюючи «фальшивки».

Після закінчення Другої світової війни ситуація загострилася. Процвітав чорний ринок, на якому з’явилися речі із західних і північних областей, а також з Німеччини (продавали їх російські солдати та мародери). З’являлися не тільки «Аксентовичі», але й «Брейґелі» та «Дюррери». Картини та срібло підробляли за допомогою спеціальних клейм – «пуансонів». Були й підписані копії. Однією з таких копій може бути «Овочевий базар».

Варто, однак, наголосити, що сучасні дослідження походження твору значно перевищують рівень експертного висновку 1948 року. Крім того, музей у Познані придбав твір сумлінно, за дуже несприятливих обставин: був гігантський хаос, спричинений як війною, так і будівництвом комунізму. Тодішнє керівництво не мало нічого спільного з нинішнім колективом Національного музею в Познані.

Проте варто поставити питання: якщо «Овочевий базар» з Національного музею в Познані – копія, то де оригінал? Наразі це питання залишається без відповіді, а полотно пройшло дуже ретельну консервацію. Якщо ж дисертація проф. Гааке буде підтверджена, а все на це вказує, ця картина має бути внесена до офіційних списків викрадених і вивезених пам’яток культури.

Дуже сучасна свята

Придбання підписаної копії трапилося не лише цьому музею. Директорів багатьох зарубіжних галерей можна звинуватити в недостатньо критичному підході та бажанні збагатити свої колекції. Наприклад, Шермена Емері Лі, директора Музею мистецтв Клівленда, і принца Бадра з Саудівської Аравії.

У 1973 році музей у Клівленді придбав за майже два мільйони доларів у галереї Фредеріка Монта в Нью-Йорку частину вівтарного триптиха, приписуваного Маттіасу Ґрюневальду (під таким ім’ям німецький живописець, майстер епохи Відродження Ґотгарт Нітгарт увійшов у всесвітню історію мистецтва). Це було зображення св. Катерини Олександрійської. Під час покупки директор музею Лі описав роботу як «прекрасну таємничу картину великого історичного значення». І це при тому, що мистецтвознавець, автор джерелознавчого дослідження з історії німецького мистецтва «Deutsche Academie der edlen Bau-Bild und Mahlerey-Künste» Йоахім фон Сандрарт переконаний, що цього триптиха не існує: під час Тридцятилітньої війни його вкрали шведи і завантажили на корабель, який потім затонув.

Через п’ять років відомий німецький журналіст Рейнхард Мюллер-Меліс повідомив, що Фредерік Монте купив «Св. Катерину» у відомій художній галереї Оскара Шайдвіммера у Мюнхені. Торговець мистецтвом мав купити її у приватної особи, яка успадкувала картину від померлої тітки, що володіла замком в Ельзасі. Тим часом журналіст виявив, що насправді «Св. Катерину» намалював маловідомий сучасний художник Крістіан Ґоллєр. Він навіть брав у нього інтерв’ю.

Художник заявив, що написав близько сотні картин «в типі» оригіналів. Він не вважав себе фальсифікатором. Не збирався продавати свої роботи як справжні. Малював виключно для задоволення.

Тим не менш, в американського музею виникла неабияка проблема.

З такою ж проблемою сьогодні стикається саудівський принц і міністр культури Бадр бін Абдулла, який у 2017 році на нью-йоркському аукціоні Крістіз за 450 мільйонів доларів купив «Спасителя світу», приписуваного Леонардо да Вінчі. І в цьому випадку історія картини нагадує трилер, на цю тему навіть знято фільм.

Музей з піску і туману

Леонардо завершив «Спасителя світу» в 1513 році. Його власником став французький король Людовик XII. Картина пройшла через багато рук, але кінець кінцем була оголошена втраченою. І раптом виплинула. У Великобританії. У 1958 році її продали на Сотбіс за 45 фунтів.

Вже в 21 столітті нею зацікавився американський арт-дилер Роберт Саймон. Він помітив її на аукціоні в маленькій галереї у Новому Орлеані. Купив її і одного вечора приніс картину, загорнуту в поліетиленовий пакет для сміття, своїм приятелям – реставраторам Діані та Маріо Модестіні. Подружжя визнало роботу картиною учня Леонардо і взялося за її реставрацію. Після реставрації полотно було представлене багатьом експертам, які прийшли до висновку, що це втрачена картина Леонардо да Вінчі (хоча сумніви щодо автора були, підозрювали, що її міг написати Джованні Больтраффіо, учень художника). У 2011 році вона експонувалася в Національній галереї в Лондоні на виставці «Леонардо да Вінчі – художник при міланському дворі».

Через кілька років «Спасителя світу» купив російський олігарх Дмитро Риболовлєв. Мільярдер, який розірвав стосунки з Кремлем і тепер підтримує українських громадян, вирішив диверсифікувати свій інвестиційний портфель: він придбав футбольний клуб «Монако», особняк у Флориді та за допомогою швейцарського арт-дилера Іва Був’є 38 картин на загальну суму 2 мільярди доларів США, включаючи роботи Леонардо, Рене Маґрітта, Ґустава Клімта та Амадео Модільяні.

У 2017 році мільярдер продав «Спасителя світу» за допомогою нью-йоркського аукціонного дому Крістіз. Робота була піддана надзвичайним маркетинговим заходам. Крістіз створив з Леонардо «бренд», художника усіх часів і народів, який не підлягає жодній класифікації. А сама картина була представлена як «Останній Леонардо», єдина, що залишилася в приватних руках (хоча насправді в приватних руках залишається ще «Мадонна з прялкою», власність герцога Буклеша). Не могло бути й мови про сумніви щодо авторства твору.

Після жорсткого телефонного аукціону картину продали за 450 мільйонів доларів. Особа покупця мала залишитися анонімною. Однак «New York Times» швидко виявила, що покупцем був саудівський принц Бадр, міністр і поважний інвестор із численними бізнесами у сфері нерухомості, телекомунікацій та переробки відходів.

Ймовірно, робота Леонардо да Вінчі була куплена в рамках здійснюваної протягом останніх років трансформації образу пустельного королівства: від глобального постачальника нафти до глобального центру культури і туризму. Саудівці, передбачаючи втрату прибутків від нафти через перехід на сучасні технології, впроваджують соціально-економічні реформи, щоб країна почала залучати іноземні інвестиції та туристів. Консервативне мусульманське королівство запроваджує закони, які вирівнюють становище жінок і чоловіків: жінкам дозволяється керувати автомобілями та власним бізнесом, а саудівські принцеси з’являються на обкладинках іноземних модних журналів. Лібералізує культуру: відкриваються кінотеатри. А також інтенсивно інвестує, наприклад, у регіон Аль-Ула, внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він розташований в історичній землі Хіджаз, на березі Червоного моря, на стародавньому шляху пахощів. Вважається музеєм під відкритим небом: тут можна помилуватися 111 гробницями I століття нашої ери, є руїни міста, яке пов’язують з біблійним Деданом.

Інвестиції полягають, серед іншого, на розширенні мережі готелів. Є інформація, що створюється спеціальний музей, щоб представити «Спасителя світу» як великий туристичний об’єкт.

Фото, яке сколихнуло Францію

Але проблема у тому, що після придбання цієї картини сумніви щодо її автентичності повернулися. У 2018 році саудівці відправили її в Лувр, де піддали технічному аналізу (флуоресценція, рентген, інфрачервоне випромінювання). Автентичність мав підтвердити Жан-Люк Мартінес, тодішній директор паризького музею. Цікаво, що «Спаситель світу» не з’явився на виставці, організованій у 2019 році Лувром з нагоди 500-річчя флорентійця.

Скандал за скандалом. По-перше, російський олігарх Риболовлєв подав до суду на свого арт-дилера Був’є та аукційний дім за нібито цінову змову та завищення цін. Тоді музей Прадо визнав «Спасителя світу» копією, а в травні 2022 року Жан-Люк Мартінес був заарештований за ймовірну причетність до незаконного обігу творів мистецтва та відмивання грошей. Прокуратура Парижа почала проти нього розслідування за «пособництво та підбурювання до групового шахрайства та приховування походження незаконно придбаних культурних цінностей».

Розслідування, яке шокувало Францію, зосередилося на дев’яти об’єктах, куплених Лувром за 50 мільйонів євро, включаючи стелу з рожевого мармуру з вигравіруваним ім’ям Тутанхамона, яка, можливо, була викрадена з Єгипту після Арабської весни (2010-2012). Протягом цього періоду з регіону було викрадено багато антикваріату, на який потім виставлено фальшиві сертифікати автентичності та продано, зокрема, європейським галереям. У скандалі фігурують німецько-ліванський арт-дилер Робен Діб, підозрюваний у торгівлі награбованим антикваріатом, і відомий археолог Крістофер Куніцкі, експерт зі старожитностей, якого звинувачують у злочинній змові та відмиванні грошей.

Скандал розгорівся... випадково. Все почалося з нью-йоркської Мет Гала, організованої в музеї мистецтва Метрополітен у 2018 році. Символом події стала фотографія телевізійної зірки Кім Кардаш’ян, на якій вона стоїть біля золотого саркофага – двотисячолітньої золотої труни священика Неджеманха вартістю 4 млн. дол. Фото розійшлося в Інтернеті. Його помітив єгипетський мисливець за гробницями, якого обдурили торговці мистецтвом. Єгиптянин повідомив прокуратуру Манхеттена, що труну на фото було викрадено в 2011 році з Єгипту та завірено фальшивим сертифікатом автентичності. Він дав підказки, що ведуть до Об’єднаних Арабських Еміратів, Німеччини та Франції. Так поліція вийшла на слід Діба та Куніцького. Перший сам зголосився до німецьких служб, другий був заарештований і зізнався у фальсифікації документів. Мет повернув злощасний саркофаг.

Незабаром після цього французька прокуратура почала розслідування приватного обвинувачення проти аукціонного дому П’єр Берже, де працював Куніцкі. Галерея звинувачується у продажу підробленої римської статуї (вона мала походити з IV століття нашої ери, але виявилася сучасною копією). Вважається, що Крістоф Куніцкі продав багато антикваріату, вкраденого з Єгипту, Лівії, Сирії та Ємену, на аукціоні дому П’єр Берже. Мартінес стверджує, що він невинний, але в лютому 2023 року французький суд підтримав звинувачення проти нього.

Звісно, цей скандал кидає тінь на всі його експертні думки – в тому числі й щодо «Спасителя світу». Тож невідомо, чим закінчиться ця історія. Наразі саудівці запросили британського мистецтвознавця Мартіна Кемпа та попросили його вивчити походження твору.

Як бачимо, селфі Кардаш’ян світовий розголос отримало.

– Малґожата Борковська

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян

Бібліографія

Michał Haake. „Ukradzione arcydzieło. Losy obrazu „Targ na jarzyny” Wydawnictwo UAM 2020
Jan Świeczyński „Grabieżcy kultury i fałszerze sztuki” Wydawnictwo Radia i Telewizji Warszawa 1986
Grunevald Painting disclosed as fake „NYT” https://www.nytimes.com/1977/10/28/archives/grunewald-painting-disclosed-as-fake.html
Kunstmarkt:Fälscher füllen Marktlücken
https://www.zeit.de/1978/20/faelscher-fuellen-marktluecken
How this 2018 Met Gala photo of Kim Kardashian helped solve the case of looted 4 mln USD tresaure „Daily Mail” https://www.dailymail.co.uk/femail/article-10092449/How-photo-Kim-Kardashian-Met-Gala-helped-solve-case-stolen-4MILLION-ancient-gold-coffin.html
French archaeologist and husband charged over Mideast antique trafficking https://www.france24.com/en/20200626-french-archaeologist-and-husband-charged-over-mideast-antique-trafficking
Pierre Bergé & Associés again under investigation https://newsinfrance.com/pierre-berge-associes-again-under-investigation/