Тема настільки гаряча, що вже пече, тому за мить ми маємо відсунутися. Але я ризикну: Штучний інтелект і його вплив на наше життя в найближчому майбутньому.

Немає ЗМІ, де б протягом останніх місяців не порушувалося питання ШІ, англійською – AI. Наскучило? Ні, тому що пункт спостереження і ракурс, з якого розглядається справа, змінюються з кожним тижнем – що доводить безпрецедентну динаміку явища.

Було оптимістично

Спочатку це було зворушливо. Штучний інтелект заощадить час і сили, позбавить від нудної, некреативної, рутинної оранки, що підвищить ефективність роботи... До переліку переваг ШІ увійшли (і залишаються) такі навички, як точніша медична діагностика, ефективніше хірургічне втручання до різних частин тіла, а це означає продовження життя людини щонайменше на півстоліття. ШІ також матиме благословенний вплив на судову систему – вона виноситиме справедливіші вироки та не буде корумпованою.

В оптимістичній версії гарантувалося, що штучний інтелект не замінить творчих людей, здатних критично мислити, з широким спектром знань. Художникам, письменникам, поетам, композиторам і музикантам також нічого не загрожувало.

Підписуйтесь на наш фейсбук І це змінилося. Вже офіційно говорять про те, що розвиток ШІ найбільше загрожує творчим професіям і тим, у яких важливою була здатність генерувати контент – тобто професійні знання, швидке асоціювання фактів та інтуїція. З останніми елементами у ШІ ще не все добре, але це лише питання часу. Як відомо, Chatbot GPT швидко вчиться і виправляє власні помилки, не ображаючись. З ним можна дискутувати, вказувати на помилки, навіть висміювати. Він не гнівається, його це не зворушує. Визнає, що все ще вчиться і що він ще «новачок».

Мало хто так покірно відреагує на уваги. Але боти не знають, що таке поранена гордість. І це для них великий плюс.

Працююча/ий жінка/чоловік

Згідно з прогнозами, протягом наступних п’яти років цифрова трансформація забере (знищить?) від 85 до 300 мільйонів робочих місць. Звичайно, мова йде про високорозвинені країни. Якщо до цього міжнародного безробіття в безпрецедентних масштабах додати високу інфляцію та уповільнення економіки, майбутнє для багатьох виглядає похмурим і для скількох – сьогодні важко оцінити.

Відомо, що завдяки економії компанії замінять співробітників роботами та системами ШІ. Іншим доведеться підвищувати кваліфікацію та вчитися співпрацювати з GPT. Вони отримають винагороду за це у вигляді значно збільшених доходів. Ті, хто вміють керувати, виростуть до вищої касти (класу).

Тим, хто цього не зробить, загрожує зниження соціального становища або безробіття. Про наслідки цього процесу – нижче.

Однак є й ті, хто може спати спокійно, ну може так до 2030 року. Цьогорічний звіт «Мізки замість м’язів: майбутнє праці в Європі» не залишає сумнівів. Всупереч назві, виживуть ті фізично працездатні, хто «не боїться ніякої роботи». Помічники по дому, тобто прибиральники та прибиральниці, будівельники та соціальні працівники, продавці та «канцелярські працівники та офіс-спеціалісти» (хоча важко сказати, кого цей опис стосується), перукарі, барбери, масажисти, офіціанти в ексклюзивних ресторанах, кравчині до поправок, шевці до ремонту взуття. Вони будуть завалені роботою – що я вже регулярно спостерігаю. Вітаємо сантехніків, електриків, садівників (разом із собакою садівника) і всіляких «золотих рук», любителів бриколажу і саморобних пристроїв, що полегшують різні роботи. Роботи їм не бракуватиме. ШІ їх не замінятиме, тому що це було б невигідно.

Людські руки набагато дешевші. І всюди доступні. Усе залежить від ініціативи та кмітливості самодіяльних інноваційних геніїв.

Під час цьогорічної відпустки на грецькому острові Кос ми спостерігали за досягненнями місцевого «спадкоємця» Адама Слодового (відомого в часи ПНР польського популяризатора майстрування, автора і ведучого телепрограми «Зроби сам» – прип. перекл.). Вангеліс (так звуть нашого героя) зібрав обладнання своєї частини пляжу з матеріалів, отриманих виключно з морської та туристичної вторсировини: гойдалки, скриньку для чайових, переносну книжкову шафу, скриню для іграшок, дах над лежаками, душові та туалетні кабіни, «подіум» для папуг і пристрій для дроблення порожніх банок від напоїв. Він ні хвилини не сидів на місці, постійно шукав, чим би ще зайнятися... Він не витратив на ці зручності ні копійки, крім (невеликої) вартості фарби. Більше того, він виявляв особливу здатність йти на контакт із кожним, хто потрапляв у поле його зору. Він дружньо розмовляв англійською чи німецькою на будь-яку тему, яку вибирав, розважаючи себе більше, ніж інших.

Цей (і подібний) тип переживе конкуренцію ШІ. Він переможе її емоційним інтелектом.

Смерть HAL

Колись ми сміятися, коли читали про луддистів – руйнівників машин з початку промислової революції, яка відбувалася насамперед в Англії. Там лідери луддитського руху організовували нічні набіги на ткацькі фабрики, під час яких руйнували ткацькі верстати, чим завдавали значних збитків (на той час оцінювалися в 1,5 мільйона фунтів).

Як можна протистояти прогресу? – думали ми. Зрештою, це для працюючих людей частину їх рутинної та нудної роботи беруть на себе машини. Завдяки цьому працівники зможуть менше працювати та бруднитися, та й загалом їм буде краще жити. Цікаво, що перед загрозою хвилі луддизму британський парламент у 1812 році прийняв Закон «Frame-Breaking Act», згідно з яким руйнування машин вважалося злочином, за який каралася смертю.

Ефект? У 1812 році 17 чоловіків було страчено за підтримку руху, а десятки його прихильників були депортовані до Австралії.

У 20 столітті профспілки стояли на сторожі інтересів найманих працівників. Вони виступали проти інновацій, які могли витіснити людину машинами. Ненадовго – технологічні інновації неможливо було зупинити. А також того, що прагнення до наживи породило аморальну, антигуманістичну поведінку.

Що особливо порочне, дії на шкоду одним, а на користь іншим відбуваються під гаслами демократії – нібито в цій системі всі мають однакові шанси.

У певному сенсі ШІ та його апологети переконують, що цей наратив хибний. Кажуть прямо: не розраховуйте на «милосердя». Непотрібні мусять піти, бо коштують занадто дорого. Там, де машина випереджає людину, місця для нас немає. Наш час минув. Є тільки один спосіб врятуватися – довести, що ти кращий за робота.

Я досі пам’ятаю сцену з фільму «2001: Космічна одіссея» (режисер Стенлі Кубрик, світова прем’єра 1968, польська прем’єра 1990). Комп’ютер на борту космічного корабля намагається знищити його людський екіпаж. Один відважний пілот зважується на сміливий крок: він вимикає електронний мозок під назвою HAL 9000. І тоді Штучний інтелект (точніше його прототип) поводиться як живий організм – бореться за виживання. Наприкінці, втрачаючи владу й силу, у відчайдушному рефлексі інстинктивного самозбереження HAL співає пісню про маргаритку... Його реакції нагадують поведінку невинних жертв усіх несправедливих судів – від бунту, використовуючи раціональні аргументи, до ідіотизму. HAL втрачає свідомість. Людина рятує життя.

Щось із космосу, щось із розуму

Понад 40 років тому, а точніше в 1982 році, на екрани вийшов фільм Джона Карпентера «The Thing» («Щось»). Щось про маніпуляції прибульцями з іншої планети, які видають себе за землян, знищуючи їх. Фільм жахів, який не втратив своєї брутальності, хоча, напевно, для багатьох вже дуже «з бородою». (І «дещо» для шанувальників кіномузики: музику для фільму написав Енніо Морріконе, про якого згадую з нагоди 3-ї річниці його смерті 6 липня 2020 року. Це було одне з багатьох його видатних досягнень). Лише через два роки після «Щось» Джеймс Кемерон підхопив естафету роботостраху в «Термінаторі» (1984). Знову бачення майбутнього, в якому світом правлять роботи, а люди зійшли до підпілля.

У тих старих фільмах (можна було б перерахувати багато інших) людський розум і людська праведність, бажання творити добро переважали над беземоційними (якщо їм самим це не загрожувало) роботами.

У той час як фільми, включно з популярними коміксами про постлюдські бачення, оповиті соусом «неверленд», нарратив сюжетів книжок серйозних інтелектуалів частіше відбувається в наших реаліях – хоча й у уявному майбутньому.

Для мене найбільш депресивна та переконлива – це версія Доріс Лессінг у фільмі «Перед тим, як я зійду в пекло» (1971), коли головна героїня повертається/має видіння повернення (?) до передісторії, до часів долюдської «цивілізації». Сучасність не гарантує духовного розвитку, радше навпаки – сприяє ренесансу дикості, жорстокості та відходу від усіх «культурних» досягнень людства.

Дивовижно, але подібні голоси попередження висилав більше ніж 30 років тому Кормак Маккарті в постапокаліптичному романі «Дорога» (2006), у якому людство повертається до первинних, атавістичних рефлексів виживання будь-якою ціною, навіть ціною канібалізму. Що спричинило цей моральний регрес? Стався якийсь катаклізм – може, війна, а може, поява невідомих раніше факторів, що запускають первинні інстинкти.

Подібним чином Мішель Уельбек сприймає падіння гуманізму в романі «Можливості острова» (2005), присвяченому (серед іншого) вічно тривалому існуванню (за допомогою клонування) групі обраних, які живуть в ізольованих самотніх місцях без шансів на будь-які «живі» емоції – тоді як здичавілі орди деградованого, позбавленого культури людства борються за існування, як тварини.

Я перелічую лише кілька видатних творів, які є своєрідним, фантастичним і далекоглядним застереженням проти того, що принесе технологічний прогрес, позбавлений етичних рамок. А саме такий може бути.

Щастя, яке стає нещастям

Радіймо – ШІ дозволить нам виходити на пенсію у ранньому віці. Не працювати – мрія багатьох. Крім того, отримувати гроші на виживання, нехай скромні, але безпечні. Вистачить на оренду, найдешевшу їжу та покупки на запис, які ніколи не будуть сплачені.

Чим наповнити таку вегетацію? А телепрограмами, теж найнижчого рівня. З часом, а це саме зараз і відбувається, повернеться безграмотність, зникне вміння розв’язувати найпростіші арифметичні задачі, зникне бажання самостійно мислити, оцінювати й асоціювати. Водночас буде спостерігатися байдужість до всього, що безпосередньо не стосується конкретної особистості.

Цими людськими пішаками буде легко керувати, особливо з дипфейками. Все буде на боці технологічних і логічних «переможців» – адже «переможець отримує все».

Ні, розвиток технологій неможливо зупинити... Боротися з ним не варто, тому що це програна гра – як з тими руйнівниками машин у 19 столітті. Однак я не можу погодитися з обнадійливими прогнозами ентузіастів ШІ. Бо коли мільйони людей втратять роботу, лише невеликий відсоток з них зможе адаптуватися до нових вимог. Решта будуть вічними бенефіціарами державних соціальних програм, які надають постійні виплати безробітним.

Чудово, от тільки здавна відомо, що людина без роботи деградує. Людське життя втрачає сенс, смак, значення. І що з того, що, згідно з медичними прогнозами, будемо жити довше і здоровіше?

По-перше, методи, які продовжують життя, будуть дорогими – як і все, що є понаднормовим і потребує дорогого лікування. По-друге, безцільне витрачання життя без приводу для отримування нових навичок призводить лише до атрофії зацікавлень і вічної ангедонії. По-третє, відсутність життєвої мети та сенсу – це слизький шлях до... прискореного кінця.

Давно відомо, що втрата роботи для багатьох стає причиною депресії і, як наслідок, суїцидальних учинків. А про ці перспективи якось ніхто не говорить...

Мистецтво не обдурить?

Цей слоган написав і візуально оформив багато років тому, у 2006 році, вроцлавський художник Павло Яродський. Він використав шаблон, який у той час здавався брутально-халтурним методом дублювання роботи, чимось, що більше належало до світу низької, популярної культури, ніж до світу культури високої, витонченої. Звісно, його витвір мав багатовимірне, багатоконтекстне повідомлення, але зараз не будемо про це говорити.

Справа в тому, що тепер мистецтво може обманює і охоче це робить – за допомогою штучного інтелекту.

Він, штучний, наслідує – як у фільмі «Щось» інопланетяни наслідували живі організми. На перший погляд навіть нерозрізнити. Однак чогось не вистачає. Чого?

Почну з фізичної сторони, тобто з матерії. Кожен видатний витвір мистецтва є таким же баченням людської геніальності, як і викликом духу становлення, створення нового буття з небуття. Я знаю, це пафос, але чомусь шедеври навіть через століття, коли ми з ними безпосередньо контактуємо, викликають емоції.

ШІ може щось видумати за командою, але він або виплюне композицію у вигляді роздруківки (може бути навіть тривимірною), або покаже лише віртуальну картинку на екрані комп’ютера.

А тим часом твір складається з... композиції. Бачимо час створення, рухи пензля, рухи рук художника, хід його думок. Кожна робота має свій запах, свою текстуру. У кожній є історія – така особиста для художника, і відображена історія даної епохи.

Чи зміг би штучний інтелект самостійно створити наскальний малюнок епохи палеоліту? Фрески Джотто? «Лаокоона» Ель Греко? «Молочницю» Вермеера? Автопортрети Рембрандта? Адже ці твори створювалися не лише з інтелектуальних розрахунків – у них були емоції та життєвий досвід. Запрограмувати їх, даючи команди Chatbot GPT на зразок «старий чоловік у тюрбані, з потворним кольором обличчя та пухким носом» або «молода товста жінка з простим і бездумним обличчям, яка наливає молоко з глечика», неможливо. А як передати віртуозність матерії?

Здатність перетворювати фарбу на те, що неможливо описати – адже зблизька можна побачити щось інше, а здалеку – мільйони інших значень.

Коли я думаю про минулі епохи, на думку відразу спадають образи та звуки. Здається, мистецтво позначило час. Що підказує вам ваша уява, коли хтось згадує гасло «відродження»? Б’юся об заклад, що відразу асоціюється: Леонардо, Мікеланджело, Рафаель. А бароко? Я одразу чую музику Люллі, Шарпентьє, Кореллі, Вівальді... або пригадую драми Мольєра, або бачу Караваджо, Рубенса, Рембрандта, Веласкеса...

Немає історії без мистецтва, що належить до даного періоду, тому що ми звикли визначати, категоризувати її мистецтвом.

Ті, хто займається точними науками, легковажно скажуть: ой, годі мистецтва, наш геній, хоч і Штучний, теж це зробить, і ніхто навіть не зауважить різниці. Вони зовсім не розуміють, що ставлять хрест на всій культурі. ШІ не створить епоху, він не створить стиль, який відповідає духу часу. Повинен мати вказівки від людини. Так, ШІ напише твір а-ля Моцарт. Однак він не вигадає Моцарта як такого, не увійде в його (надлюдський) композиторський геній.

Можна нескінченно продовжувати список того, що неможливо для ШІ. Втім, в основному це стосується сфери мистецтва. Що смішно, саме художників наш милий штучний інтелект має вигризти першими.

Ну, не вірю.

Але про всяк випадок навчіться користуватися дрилем, пилкою, ножицями та ватерпасом. Якщо раптом прийдеться зіткнутися зі штучним інтелектом. У нього немає хребта, він гнучкий. А може це наш шанс?

– Моніка Малковська
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори