Які можливості, вартість та організація зміни статі в Польщі? Як це було у Вашому випадку?

На початку, коли мені було 14-15 років, гормони і блокатори тестостерону мені надсилала Єва, і це були не дорогі препарати, принаймні на той час. Пізніше вона надсилала мені рецепти. Коли мені було майже 18 років, психологиня, яку рекомендував фонд транссексуалів «Trans-Fuzja», під час одного візиту сфабрикувала мені діагноз «транссексуалізм», який знадобився для подальшого етапу. Я запитав її, чи може вона зробити для мене кілька тестів, щоб підтвердити, чи справді мені потрібно змінити стать. Проте вона поспішала за кордон і сказала, що це непотрібно. Вона скерувала мене до психіатра та сексолога, які також поставили мені діагноз «транссексуалізм» без жодних діагностичних тестів чи клінічних інтерв’ю під час одного візиту.

Варто згадати, що в 15 років я теж звертався в іншу клініку, де поставили діагноз, що я не транссексуал, а гей, який не може прийняти своєї орієнтації. Мені порадили прийняти себе, а не змінювати стать, але тоді я був серйозно збентежений і емоційно розгублений, і Єва підтримала мене в тому, що цей діагноз був неправильним, що я дійсно повинен змінити свою стать. Сьогодні трансактивісти кажуть, що такі діагнози та лікарі, які їх ставлять, трансфобні, а також радять від них відмовитися. Той перший негативний діагноз, коли мені було 15, був повідомлений психологу, який сфабрикував діагноз транссексуалізму незадовго до того, як мені виповнилося 18. Вона махнула на це рукою. Напевно, вона спрямовувала молодь на зміну статі, тому що вбачала у цьому свою місію. Її високо оцінювали та рекомендували на сайті «Trans-Fuzja».

«Trans-Fuzja» звинувачує Вас у брехні.

Вони стверджують, що не рекомендували таких людей, що в них не було списку, але в Інтернеті нічого не втрачено. Запис із їхніх серверів того часу було швидко знайдено, і я з повною відповідальністю можу сказати, що такий список існував.

І згодом, маючи таке рішення щодо трансгендерності, я зміг вирішити юридичні питання. Всупереч сказаному, сам процес офіційної зміни статі теж не є особливо складним. Я подав документи відразу після повноліття, і пам'ятаю, що в 19 років пішов в університет з жіночими персональними даними.

Коли сьогодні трансгендерні активісти заявляють, що їх «переслідують», тому що зміна статі в Польщі «важка» і вони не мають базових прав, варто відповісти, що зміна статі в країні легальна ще з часів комуністичної Польщі. Транссексуали, на відміну, наприклад, від геїв і лесбіянок, мають тут усі права, і видають себе за жертв, якими вони не є.

Чи існує в Польщі підпілля, пов'язане з операціями, адже все-таки те, про що ми говоримо, є незаконним?

Так, у Польщі неповнолітнім заборонено змінювати стать, але за згодою батьків це все одно робиться, маніпулюючи законом, що початок зміни статі є фактично діагностичним процесом «реального життєвого тесту». Наскільки я чув, у Вроцлаві є приватна клініка, яка виконує мастектомію підліткам, які вважають себе транссексуалами, але їм менше ніж 18 років.

Однак уся ця метушня з моєю статтею на блозі, де я описав свою історію, а пізніше з голосною заявою проф. Лева-Старовича у тижневику «Wprost» про те, що нас чекає лавина детрансферації, виявилося позитивним. Деякі лікарі та психологи злякалися і почали відмовлятися від швидкої діагностики, відмовилися від призначення блокаторів статевого дозрівання після першого візиту без психіатричного огляду, перестали видаляти підліткам здорові груди просто тому, що у них гендерна дисфорія, яка все одно в 90% випадків мине з віком. Але не через почуття відповідальності, а через страх перед судовими справами.

У всякому разі, світ починає тверезіти. До недавнього часу зміна статі для неповнолітніх проводилася у Швеції та Фінляндії, а нещодавно була скасована. Каролінський інститут, який присуджує Нобелівську премію з медицини та фізіології, також заборонив це робити. Про це багато сперечаються в США, а у Великій Британії минулого року закрили клініку зміни статі «Tavistock». Тисячі сімей готуються до судових позовів щодо каліцтва.

Але в Іспанії, наприклад, нещодавно узаконили зміну статі з 12 років за згодою суду, з 14 років за згодою батьків і з 16 років без обмежень, плюс т. зв. self-ID, автоідентифікація статі – гендерний перехід на вимогу, тобто зміна статі на основі поданої заяви до держадміністрації, без діагностики та судової справи. Це означає, що якщо хтось заявляє, що він транс, ні РАЦС, ні лікар чи психолог не мають права у цьому сумніватися. Навіть якщо вони бачать, що насправді людина з гендерною дисфорією є геєм чи лесбійкою, яка не приймає своєї орієнтації, або має якийсь психічний розлад чи травму. Проти цього протестували різні медичні та наукові організації, зокрема Мадридський медичний коледж, Іспанське товариство педіатрії та Іспанське товариство дитячої психіатрії, але політики до них не прислухалися. Таким чином, цю ідею в Іспанії запровадила та юридично затвердила партія «Podemos», еквівалент польської партії «Разом». Раніше Іспанія була країною справжньої толерантності, легалізувавши навіть одностатеві шлюби, але тепер вона стала полем діяльності для трансгендерних активістів, які хочуть змінити стать дітей.

Деякі ЗМІ в Польщі охоче підтримують цю тенденцію. Вам так не видається?

Пропагування зміни статі без критичної оцінки, часто ігноруючи результати наукових досліджень, з’являється, наприклад, у «Wysokie Obcasy», додатку до «Gazeta Wyborcza». «Wysokie Obcasy» навіть після мого камінг-ауту опублікували текст, у якому активіст із «Trans-Fuzja», який мене переслідував, говорить як авторитет, при цьому до мене не зверталися з проханням дати коментар, хоча це стосувалося безпосередньо мене. Не знаю, чи порушує це законодавство про пресу, але безумовно це було по-людськи, нечесно та неетично з боку журналіста «Wysokie Obcasy», залученого, як виявилося, до трансгендерного активізму. Проте мушу сказати, що попри всю некритичність «Wysokie Obcasy», сама «Gazeta Wyborcza» поставилася до мене чесно. Журналістка Октавія Крамер запросила мене на інтерв’ю в «Duży Format» і підійшла до теми старанно та дуже професійно. Я спілкувався з нею п'ять годин, показував медичні та судові документи, роздруківки заяв шантажистів і сталкерів. «Duży Format» наразі був єдиним ліберально-мейнстрімним медіа, яке поспілкувалося зі мною після розкриття моєї історії, тоді як інші або опустили завісу мовчання, або звинуватили мене, як-от «Krytyka Polityczna», «AszDziennik» чи «Donald.pl», а також «Oko.press», в якій я колись працював.

«Krytyka Polityczna» продає книжечку «Мене звуть Джаз», адресовану «трансдітям усього світу», яка написана героєм відомого «транс реаліті-шоу», де в останній серії відбулася вечірка «Прощання з пенісом»...

Хоча я ціную «Krytyczna Polityczna» як джерело цікавих публікацій, інтерв’ю чи книжок на деякі економічні чи міжнародні теми, і я сам дотримуюся лівих поглядів, проте все одно дивуюся, чому питання руху транслюдей та інших антисоціальних постмодерністських рухів домінують на її шпальтах. Я вважаю, що такий спосіб подачі теми в ЗМІ шкодить самій гомосексуальній спільноті, оскільки сприяє невеликій групі агресивних активістів, які використовують насильство, переслідування та шантаж.

Мене також засмутила реакція на мій камінг-аут «ЛГБТ»-організацій, які або нападали на мене особисто, або публікували красномовний контент, що пропагує зміну статі. Вони, як село, що захищає педофіла, бо «свій». Тільки портал «Queer.pl» критично відгукнувся про транс рух і став на мій бік. Решта «ЛГБТ» медіасередовища накинулися на мене або вдали, що теми не існує. Прикро, тому що я гей, якого скривдили трансактивісти.

І я свідомо беру «ЛГБТ» у лапки, тому що за останні кілька років ці організації були в основному захоплені трансактивістами, а також фетишистами, пропагандистами проституції та нормалізації вживання наркотиків, у тому числі хімічного сексу, тобто сексу під впливом наркотиків. Зараз «ЛГБТ» організації не мають майже нічого спільного з пересічними геями, лесбійками чи бісексуалами. Ми їх не обирали, вони самопроголошено діють від нашого імені, нав’язуючи дискурс навколо негетеросексуальних людей. Подібний процес відбувався і на Заході, а зараз створюються нові ЛГБ-організації в США та Великій Британії, без подальших букв, які виключають фетишистів, трансвеститів, повій і наркоманів. Вони борються за однакові права гомосексуалістів. У Польщі цього не вистачає.

ЛГБТ, в якому з’являються наступні літери, не моноліт?

Постулати квір-людей або транс- і небінарних людей не мають нічого спільного з гомосексуальними людьми. Феміністок-лесбіянок, які не хочуть, щоб трансгендери користувалися жіночими роздягальнями, критикували за трансфобію. Нещодавно на гей-параді в Кардіффі сталася бійка через зняття лесбійського банера: «Лесбійки не люблять пеніси». 73-річного гея розтоптали та лінчували на прайді у Вермонті «за те, що він трансфобний». 70-річного!

Я взагалі вважаю, що трансактивісти дуже шкодять гомосексуальним людям і нашим постулатам. Візьмемо тему зміни статі та правомірності такої операції. Транслюди мають усі права, вони десятиліттями можуть змінити стать, а геї не можуть навіть вступити в цивільне партнерство, не кажучи вже про шлюб. Чому «ЛГБТ» організації здебільшого наголошують на проблемах транссексуалів? Цьогорічний Парад Рівності у Варшаві своїм другим основним постулатом вважав сприяння медичній та юридичній зміні статі. Одностатеві шлюби відійшли на другий план.

Існує навіть термін «трансшевизм», тобто більшовизм у культурних питаннях, нав’язування більшості соціальної філософії меншин...

Саме слово може здатися незрозумілим, але асоціація точна, тому що меншість хоче нав’язати всім щось протилежне науці та здоровому глузду – зміну статі у дітей, self-ID у дорослих, заперечення існування статі в біології та медицині. Мій аргумент, коли я дискутую з трансспільнотою, завжди полягає в тому, що геї та лесбіянки борються за особисту свободу, за особисті права, тоді як транслюди борються за право калічити себе, калічити дітей, ще й у законний спосіб, фінансований державою. Одні просто хочуть узаконити свої стосунки, інші змінюють визначення статі та нав’язують іншим свою точку зору. Геї та лесбіянки хочуть мирно створювати сім’ї, тоді як трансактивісти прагнуть цензури, змушуючи інших сприймати їх як іншу стать. Вони хочуть кинути виклик основам біології та внести зміни, які вдарять по правах людини, а також по конкретних правах жінок і дітей.

Що ви думаєте про соціальні кампанії на кшталт «Ми – батьки» чи про нагороду для журналіста, який розповів про те, як він підтримує свою трансдитину?

Це завдає великої шкоди. Я вважаю, що це схоже з утвердженням дитини у переконанні, що вона має протилежну стать, хоча насправді ця молода особа тільки розвивається і не повинна утверджуватися в трансгендерній ідентичності. Я думаю, що більшість батьків, які мають дитину з цією проблемою, просто дуже стурбовані. Вони не хочуть відмовлятися від дитини, але навіть якщо не хочуть, щоб вона прийняла поспішне рішення про зміну статі, справа потрапляє до фахівців, які можуть це підтвердити. Оскільки ми знаємо, що гендерна дисфорія є психічним розладом, а в деяких випадках вона породжена соціальним середовищем, мабуть, це трохи безвідповідально безкритично підтримувати дитину в її розгубленості. І, напевно, так думає більшість раціональних батьків. Крім того, безліч досліджень – найновіші були опубліковані минулого року – показали, що більшість підлітків переростають гендерну дисфорію.

Проте є ще одна група батьків, які активно працюють у неурядових організаціях, підтримують одне одного та отримують користь від грантів чи кампаній у ЗМІ. Вони також можуть бути батьками, які страждають на нав’язаний іншому синдром Мюнхгаузена. Вони навіть перевершують один одного в гонитві за новими синдромами та стражданнями своїх дітей. А оскільки вважається, що «трансдитина» найбільше страждає, батьки, які хочуть привернути до себе увагу коштом своєї дитини, мають чудову можливість переконати дитину, що вона транс.

Стосовно згаданого Вами журналіста, я вважаю, що він просто вміло пропіарився на історії своєї дитини. З нікому не відомого медійника він став зіркою тільки тому, що його дитина змінила стать. Він розповідає про те, що в Польщі, аби змінити стать, потрібно подати до суду на батьків за «неправильне» вказання статі при народженні, що зволікання є скандальним. Відповідаю: ну, може, у когось буде більше часу подумати. Можливо, варто замінити позов проти батьків іншою процедурою, але те, що це триває деякий час, це добре, адже дає більше часу подумати і зрозуміти себе. Повинен існувати стандарт психотерапії, спрямований на усвідомлення своїх мотивів, а не психотерапія, яка зміцнює переконання, а психотерапевти не повинні бути ідеологічно мотивованими активістами.

Тут потрібні об'єктивність і спокій. Тому що, коли людина, яка хоче змінити стать, починає краще усвідомлювати свою особистість, цілком можливо, що вона відмовиться від ідеї гендерного переходу, адже буде знати, що це не має сенсу. У середині квітня науковий журнал «Current Sexual Health Report» опублікував результати останнього медичного дослідження про те, що докази свідчать про відсутність користі від зміни статі. Люди з гендерною дисфорією повинні про це знати. Гендерний перехід – не рятує життя.

Чи 18 років це не зарано, щоб вирішувати такі фундаментальні для нашого життя питання?

Звичайно. Мозок дозріває набагато пізніше, приблизно у віці 25 років – особливо центри мозку, відповідальні за раціональне мислення, регулювання емоцій або розгляд далекосяжних наслідків власних дій. Крім того, значно видовжився час дорослішання та здобуття незалежності, тепер люди часто стають самостійними лише у 25-27 років, а створюють сім'ю набагато пізніше. На мою думку, лише після 25 років сучасна людина здатна прийняти свідоме рішення, чи варто понівечити себе процедурою зміни статі. Я думаю, що такий закон захистив би мене від страждань, які спричиняє гендерний перехід, але я не наполягаю на такій кількості років. Тут, мабуть, потрібна додаткова дискусія з експертами.

Інша справа, що в сучасному дуже ліберальному суспільстві ніхто не зважиться пересунути законну межу повноліття. Можливо, на рік-два, але не до 25 років, окрім того, в деяких ситуаціях таке зміщення дорослого віку на 7 років може мати негативні наслідки. Але в контексті зміни статі слід запроваджувати відповідну та довгострокову терапію, насамперед терапію, зосереджену на пошуку мотивації, чому молода людина відчуває гендерну дисфорію. Це може допомогти зрозуміти, чи підліток хоче змінити стать, оскільки не приймає своєї сексуальної орієнтації, чи, можливо, страждає на емоційно нестабільний розлад особистості або ж має фобію щодо будови тіла, або став жертвою сексуального насильства та заперечує свою стать через травму. Це встановлюється завдяки професійній психотерапії чи життєвим обставинам, а не прийманням блокаторів статевого дозрівання та статевих гормонів протилежної статі з надією, що зміна статі розв’яже складні проблеми.

– Розмовляв Цезари Корицький

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

  – Переклала Олена Ковалевська