TVP Документ запрошує переглянути восьмисерійний документальний серіал «Люди та бджоли»

ТИЖНЕВИК TVP: Зараз весна, скоро прийде літо, а з ним ми почнемо скаржитися на комарів, кліщів та інших комах, які ускладнюють наше життя. Чи це слушна думка?

МАРЕК КОЗЛОВСЬКИЙ: Все залежить від точки зору та погляду на ситуацію. На жаль, ми часто забуваємо, що ми певним чином вплутані у цю мережу взаємодії природи, тобто живих організмів. Можна легко довести, що якби не комахи, нас би взагалі не існувало на цій Землі. Зрештою, ми походимо від тварин, які є комахоїдними. Як би там не було, комахи також є невеликими тваринами, що мають дуже довгу історію.

Протягом цього часу, якщо йдеться про наземні біоценози [біоценоз – це група популяцій рослинних і тваринних організмів і мікроорганізмів, що належать до різних видів, але пов’язані взаємозалежністю – ред.] (бо пам’ятаймо, що в океанах немає комах, там їх у певному сенсі замінюють ракоподібні) маленькі і швидкі комахи протиснулися майже в кожну щілинку навколишнього середовища і дуже добре собі живуть. Це середовище функціонує значною мірою завдяки їм.

Світ без комах насправді не є можливий, а ми, тобто люди, з'явилися у ньому порівняно недавно. Наш вид – це мізерна частка. Комахи живуть майже 900 мільйонів років, а ми живемо лише чверть мільйона. Ми по відношенню до них маленький, зовсім незначний епізод. Якби люди зникли, комахи цього навіть не помітили б.

Одним словом, комахи – це сила, до того ж корисна?

Так, це сила, що пронизує весь наземний біоценоз. Вони всюди, і багато рослин сформувалися під їхнім впливом. Ми, як учасники цієї біологічної історії, є залежними від різноманітних контактів з комахами. Хоча в нашій культурі вони часто сприймаються негативно.

У школі дітей вчать такій нісенітниці, що жаба корисна, бо їсть комах. Є багато тварин, які їдять комах, що їдять інших комах. Це харчовий ланцюжок, це зв'язок між ними, він нерозривний.

Підписуйтесь на наш фейсбук Японська культура, наприклад, не ставиться до комах зневажливо, не недооцінює їх. Якось так склалося, що наша європейська культура, особливо ота центрова, в якийсь момент створила якісь комашині атавізми, а я ще раз підкреслю, що без комах немає світу. Без них його уявити важче, а без людини – набагато легше.

Ви сказали, що природа певним чином пристосувалася до комах. Чи можна навести конкретні приклади?

Квіти чи більшість співочих птахів залежать від комах. Особливо літаючі, такі як ластівки, стрижі, а також багато інших. Вони так чи інакше відображають світ комах, подібна ситуація у випадку з квітковими або плодоносними рослинами. Для них комахи – це практично стовпи, як у будівництві, без них вони не можуть існувати. Собор без колон швидко б завалився. У природі все так само.

Коли ви говорите про квіти та комах, перше, що спадає на думку, це бджола. Століттями її називають королевою, сьогодні ж її сприймають як комаху, яку потрібно рятувати, яка необхідна як природі, так і людині.

Відповідно до теорії еволюції, людина походить від мавпи, а мавпи були плодоїдними. Чим солодшим був плід, тим поживнішим він був. Ця тяга до цукру залишилася з нами донині. У часи, коли переробка з буряка чи цукрової тростини була ще неможлива, справжніми і єдиними солодощами був мед. А його виробляв один вид бджіл – медоносні бджоли. Тому виготовлення меду стало важливою справою в діяльності людини. Раніше чи пізніше до цієї діяльності додалася згадана тяга до цих солодощів.

Протягом багатьох тисячоліть людина приручала цю бджолу. Щоправда, пасіки були зафіксовані ще у стародавньому Єгипті, але європейські різновиди бджіл дуже довго – аж до XIX століття - були лісовими. У Центральній Європі вони жили в дуплах і саме з них крали мед. Людина поводилася трохи як ведмідь. У якийсь момент їй спало на думку розводити бджіл у лісах. Люди видовбували дупла, якимись способами заманювали туди бджіл. Зазвичай їх розміщували достатньо високо, щоб дикі звірі, наприклад вже згадані ведмеді чи борсуки, не могли в них потрапити.

Так виглядало бджільницьке господарство. З часом його потроху почали опускати на землю і виколупувати дупла в колодах дерев, і нарешті, хоча й відносно недавно, лише 200 років тому, з’явилися конструкції, які нагадують сьогоднішні вулики. Відтоді почалися великі надходження меду, хоча паралельно відбувалося і виробництво цукру.

Тим не менш, бджола отримала унікальний статус в культурі. Вона не здихала, а вмирала, вона була і є дуже працьовитою, бо саме завдяки бджолі у людей є, наприклад, ріпак. Одним словом, вона впливала і досі впливає на уяву людей.

А вже згадані комарі та кліщі? Чи потрібні вони?

Оскільки я натураліст, мені важко прийняти думку, що щось потрібно чи ні, особливо людині. Для мене це очевидна реальність. Я не віруючий, тому не вірю, що Бог створив світ, щоб він служив людині. Так само я не вірю, що в природі є добро і зло, це лише людські схеми, які ми створили разом із культурою та нашою самосвідомістю. Якщо щось, що існує і живе в цій природі, нам страшенно заважає, ми намагаємося якось вирішити цю проблему.

Кліщі були завжди, ми живемо не в раю, а в світі різних паразитів, які можуть бути хвороботворними, і членистоногих, серед яких кліщі є нашими найбільшими ворогами, але так само дошкуляють і гризунам, і вовкам, і рисям чи зайцям. Виникла якась така еволюційна артерія, яка була використана надзвичайно ефективно і сподобалась всіляким мікробам, які полюбилися передусім кліщам. Ми також перебуваємо в ній деякий час.

Що стосується комарів, то вони сьогодні досить стерильні, але епідемія малярії була ще в 1960-х роках у Радомському воєводстві. Раніше це була згуба для територій навколо річок і боліт. Хоча поки що ми можемо спати спокійно, треба пам’ятати, що світ у тропічній чи субтропічній зоні населений мікробами, переносниками яких є комарі.

У зв’язку з тим, що наш клімат теплішає, такі хвороби, як малярія, можуть повернутися до нас абсолютно випадково. Згідно з дослідженням, опублікованим Lancet Planetary Health, песимістичний сценарій передбачає, що зміна клімату та темпи збільшення викидів, які ми маємо зараз, можуть означати, що до 2080 року 9 із 10 людей у світі ризикуватимуть заразитися малярією або лихоманкою денге.

Чи поширення кліщів також пов’язане з потеплінням клімату?

Так. Процес їх мікроеволюції привів до того, що вони перейшли від оленів до всіх видів тварин – від зайців до собак. Причиною їх великої кількості є також відсутність лісів. Наразі кліщів у лісах практично немає, а якщо й є, то вздовж доріг, хоча зазвичай їх можна зустріти на луках та пустирях. Вирубка лісів, зникнення традиційних сільськогосподарських культур, поява великої кількості пустирів призвели до того, що умови для кліщів стали кращими, а їхня кількість зросла.

Раніше лугових кліщів було дуже мало, сьогодні достатньо пройтися по галявині, де гуляють тварини, і ранньою весною їх можна «назбирати» десяток, а то й кілька десятків. У 70-х роках, коли я був студентом, мені зробили щеплення від кліщового енцефаліту, але в ті часи мало хто чув і говорив про бореліоз.

Під час Другої світової війни воші були комахами, яких використовували для наукових досліджень і, певним чином, для порятунку людських життів. ,

Так. Ті, хто під час окупації працював в Інституті досліджень висипного тифу Рудольфа Вайгля у Львові, розповідали, що це була прибуткова робота, яку нелегко було одержати, але завдяки ній можна було отримувати заробіток, додаткові пайки хліба і, насамперед, гарантувати собі безпеку.

Цей інститут став прихистком для понад 5000 людей. Всі вони працювали годівниками вошей. Робота полягала у тому, що цих комах поміщали в невеликі клітки з однією тонкою сітчастою стінкою. У кожній такій коробці було близько 500 комах. Їх кріпили ремінцями до шкіри на ногах – чоловікам на литки, жінкам на стегна, щоб приховати сліди укусів.

Годувальників попередньо вакцинували, але вони часто хворіли на легшу форму тифу, яка могла мати важкий перебіг, але не була смертельною. Одужавши, вони продовжили годувати вошей. Керівники вошиної ферми дбали про те, щоб цей процес не тривав довше 45 хвилин, адже самі комахи не могли відірватися від тіла і тріскали. Ця процедура, під час якої їм вводили мікроби тифу та годували людською кров’ю, допомогла створити вакцину, яка захищала людей від цієї небезпечної хвороби.

Рекордсмени вигодовували близько 8-10 тисяч вошей на день, а якщо хлопець зізнавався дівчині, що він є годувальником вошей, це піднімало його рейтинги.

Друзів вошей, тобто клопів, в давнину використовували для фарбування тканин.

Це була маргінальна справа, бо для фарбування тканин частіше використовували кошеніль польську. Звідси і пішла назва цієї комахи [пол. czerwiec – червець, - прим. перекл.], адже забарвлення, яке вона давала, було дійсно дуже красивим. Постільні клопи частіше використовувалися як ліки, в основному китайцями. З них робили настоянки, які начебто лікувати усе потроху. Чи допомагали вони? Важко сказати.

А якщо повернутися до кошенілі, то в XIV-XV столітті її активно експортували з Польщі. Цілі баржі, набиті цими комахами, пливли Віслою до Гданська, а звідти їх розвозили по всьому світу. Лише відкриття комахи, що живе на опунції в Південній Америці та Мексиці, стало причиною того, що нашу рідну кошеніль витіснив конкурент з далеких країн. Вона канула в забуття і стала рідко використовуваною комахою для фарбування.

У свою чергу, вона все ще використовується сьогодні, наприклад, у харчовій промисловості, для фарбування їжі. Наприклад, в малиновому йогурті червоний барвник часто походить саме з цієї комахи.

Тобто вживання у їжу комах, навколо якого останнім часом стільки галасу, не є чимось новим?

Усі червоні желе, гумки, якщо ми не хочемо мати в них хімічних речовин, фарбуються кошеніллю, яка зараз в основному постачається з Канарських островів. Колись, коли використовували сургуч, імпортували також сургучну кошеніль з Індії. А щодо поїдання комах… Ми ж і так їмо тварин, які поїдають комах.

Пряме споживання комах занепало у європейській культурі, ймовірно, в ранньому середньовіччі. Єдиними стравами з комах, які збереглися в деяких регіонах Франції та Німеччини, є весняний бульйон з хрущів, який навіть сьогодні є своєрідним делікатесом. Комахи – це високоякісний білок, який набагато легше отримати в деяких регіонах світу, ніж білок свиней або корів. Пам’ятаймо також, що святий Іван, наприклад, їв сарану. Це був делікатес, їжа вищих прошарків суспільства.

Норвезька біологиня Анна Свердруп-Тігесон, авторка книги «Terra Insecta», каже, що мечохвости – це комахи, завдяки яким у нас є вакцини, наприклад, від COVID-19, а завдяки мурахам створюються антибіотики.

У мечохвостів блакитна кров, схожа на гемоглобін, тільки в її основі не залізо, а мідь. Якщо ми подивимося на плодову мушку в цьому контексті, вона, у свою чергу, допомогла у дослідженнях з галузі генетики. Уже в 30-х роках минулого століття завдяки їй в одній з лабораторій США було проведено мапінг генів. Якби не мушка, в цій галузі ми були б ще на дитячому рівні.

У мене була студентка з Індії, дуже амбітна, яка цікавилася серцем комах, тому що це чудова модель для вивчення серцевого м’яза людини. Воно працює за схожим принципом.

Що стосується мурах, то дійсно було виявлено, що один вид мурах використовує антибіотики як гербіцид. У цьому дослідженні вивчали мурах-листорізів, які жили в Південній і Центральній Америці та на півдні Сполучених Штатів. Ці мурахи вирощують гриби, якими годують личинок і королеву. При цьому вони навчилися боротися з такими шкідниками, як бактерії та інші небажані види грибів. Для цього вони використовують антибіотики, що пригнічують ріст небажаних організмів. Їх виробляють бактерії, які живуть на панцирах мурашок у симбіозі. Виявляється, ці антибіотики можна з успіхом застосовувати при лікуванні як мінімум деяких грибкових захворювань.

Давайте трішки поговоримо не стільки про культурне, соціальне, скільки пропагандистське використання комахи.

Мабуть, ви маєте на увазі колорадського жука, якого – як стверджувала влада ПНР – скинули американці. Я бачив ці новини на власні очі у тодішній пресі (сміється). Колорадський жук – великий травоїдний жук, який мирно жив у Скелястих горах і нікому не заважав. Одного разу з цих гір він потрапив на картопляне поле, і воно виявилося для нього таким собі Ельдорадо. Хоча раніше він успішно їв колючі рослини, картопля йому особливо припала до смаку.

Таким чином, разом із доставками картоплі, він потрапив до Європи і оселився тут. У 20-х роках ХХ століття з колорадським жуком боролися, заливаючи поля скипидаром. Під час окупації колорадського жука не було, але після війни, через те, що це комаха літаюча, плідна і ненажерлива, його популяція посилилася і використовувалася в пропагандистських цілях. Влада вважала, що люди дурні і купляться на історію про те, що Америка скинула шкідників, які знищують наші врожаї. Ось так дуже красивий жук, який налічує близько 500 видів, уже багато років набридає полякам.

Що ми, люди, можемо зробити, щоб комахи були щасливі і щоб ми не надто їх турбували? Наприклад, не косити газони?

Оте косіння – це якесь божевілля, особливо чоловіки полюбляють це заняття. Проте, якби газони взагалі не косили, кліщів у нас було б ще більше. Не все так однозначно. Важливо, щоб в саду, якщо він у нас є, ми віддали данину природі у вигляді квітучих рослин або дикої кропиви.

А що корисного ми можемо зробити для комах? Найкраще дати їм з’їсти нас після смерті. Навіть якщо нас спопелять, то все одно дехто знайде нас і з’їсть. Колись я читав про одного чоловіка з Оксфорда, який хотів, щоб його тіло після смерті з’їли прекрасні жуки, але його останнє прохання, здається, так і не було виконане.

– розмовляла Марта Кавчиньска
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Доктор наук Марек Козловський є емеритованим професором Варшавського університету природних наук з широкими натуралістичними зацікавленнями, автором численних публікацій у галузі взаємозв’язків рослин і комах, фізіології хеморецепторів, екології поведінки комах та інвазивних шкідників. Був багаторічним віце-президентом Польського етологічного товариства. Видав книгу про комах «Комахи Польщі» та «Жуки Польщі». Зняв кілька натуралістичних телефільмів (зокрема, у співпраці з BBC та Девідом Аттенборо).