ТИЖНЕВИК TVP: 12 травня ми відзначали 659-ту річницю заснування Казимиром Великим університету в Кракові, пізніше названого Ягеллонським університетом. Річниця не кругла, але учасникам урочистостей, напевно, хотілося б побачити засновницький акт чи інший установчий документ за підписом короля. Чи можливо це?

АРТУР ВУЙЦІК:Так, якщо відвідувачі Музею Ягеллонського університету чи учасники церемонії (а ми в Кракові в Ягеллонському університеті любимо ювілейні святкування, тому що, окрім Католицької Церкви, мабуть, це найстаріша фірма у Польщі, як сьогодні кажуть, незмінний бренд) задоволяться переглядом копії, створеної після Другої світової війни. Її джерелом стали фотографії документа, зроблені 1900 року, коли відзначалося 500-річчя другого заснування, вже Владиславом Ягайлом. Оригіналів обох згаданих документів моєї альма матер немає, оскільки вони зникли під час Другої світової війни. Історія ця довга, сповнена драматичних поворотів і таємнича, а головну роль відіграють такі значні для історії Польщі та нашого музеєзнавства постаті, як Кароль Естрайхер. Призвела вона до появи краківських міських легенд і навіть теорій змови. Тому її треба розповідати з самого початку. Тим більше, що нещодавно мені вдалося знайти у Краківському Національному архіві звіт, який розвіює багато сумнівів щодо того, що сталося з цими середньовічними пергаментами.

Під час війни в нашій країні було втрачено багато безцінного, так само і з Кракова, який не знищили ні бомбардування, ні вогнемети. Пропало, або ж було вкрадено. Це товстий том, який міністр культури та національної спадщини проф. Пьотр Ґлінський нещодавно представив президенту Німеччини Франку-Вальтеру Штайнмаєру.

Однак у цьому випадку можна виключити пограбування з боку німців. Отже, по черзі: 12 травня 1364 року Казимир Великий видав акт про заснування у Кракові Studium generale. Так на польських землях з’явилася нова установа, і це була королівська установа, бо останній король Польщі з династії П’ястів заснував її своїм рішенням і фінансував зі своєї скарбниці. Цей документ був підтверджений невдовзі спеціальною папською буллою, без якої заклад не міг існувати як університет.Тут варто згадати, що в середні віки в університетах зазвичай було чотири факультети, на яких могла навчатися молодь: вільних мистецтв, медицини, права і богослов’я (теології). Цікаво, що теологічний факультет не згадується в фундаційному документі Казимира Великого. Він був заснований лише в 1397 році. Історики досі сперечаються, чому це сталося. Найпростіше пояснення – це була найважливіша кафедра університету, і там не міг викладати будь-хто. Мало побудувати кафедру, треба ще й поставити когось її очолювати. Цегла лекцій не проведе. Ні тоді, ні сьогодні.

А як щодо другого засновницького акту?

Фундація Казимира Великого, ймовірно, не продовжилася після його смерті – достеменно невідомо, що сталося з університетом за наступного правителя. Вважається, що в той час він працював у певній залишковій формі. Лише королівське подружжя Ядвіга та Владислав Ягайло вирішило відновити фундацію і створити справжній університет. Тут історики знову сперечаються, чи було це перезаснування, чи оновлення попереднього Studium , старшого майже на півстоліття. Фактом залишається те, що 26 липня 1400 року Владислав Ягайло видав ще одну фундаційну грамоту. Королева Ядвіга померла роком раніше, залишивши свій особистий капітал на організацію університету. Король саме готувався одружитися з новою нареченою – Анною Цилейською. По матері була вона з роду П’ястів, розмовляла німецькою, а вивчати польську змушена, як стверджує хроніст Ян Длугош. Що правда, припускають, що вивчення мови було дипломатичним прийомом, щоб розірвати заручини, тому що Анна просто не подобалася Ягайлові.

Повертаючись до старих пергаментів: ми точно знаємо, до якого часу існували оригінали установчих документів Ягеллонського університету?

Ці документи фігурували в різних архівних описах, а реальним доказом їх існування протягом століть є фотографії, зроблені у 1900 році з нагоди 500-річчя Ягеллонського університету. Цьому посприяв проф. Станіслав Кжижановський. Тоді було вирішено «оправити» документи в дубові скриньки, у яких вони й мали зберігатися. Існують також джерела, які підтверджують, що після відновлення Польщею незалежності, у 1920-х і 1930-х роках, вони разом із найціннішими скіпетрами та університетськими коштовностями були покладені в сейфи у «Bank Gospodarstwa Krajowego» та «Bank Związku Spółek Zarobkowych» як депозит Ягеллонського університету. Чи документи були вилучені з депозиту, сьогодні сказати важко.

Ми знаємо, що, наприклад, для урочистих інавгурацій академічного року з депозиту були вилучені інші елементи скарбниці Ягеллонського університету, наприклад, два найдавніші відомі нам сьогодні ректорські скіпетри – королеви Ядвіги та кардинала Збіґнєва Олесніцького, які з гордістю несла перед ним церемоніальна служба. Звичайно, у таких випадках уживано також ректорські ланцюги. Скарбниця Ягеллонського університету містила близько 30 предметів, і всі вони зберігалися в цьому депозиті. Депозитарні розписки на цю скарбницю збереглися в архіві Ягеллонського університету.

Коли стало відомо, що війна неминуча, чи існував план захисту чи евакуації всіх цих дивовижних скарбів і яким він був? Такі стратегії були розроблені, наприклад, щодо кафедральних скарбниць як у Страсбурзі, так і у Львові. Було зрозуміло, що війна буде вестися сучасними засобами, що будуть бомбардування, пожежі.

Вже Перша світова війна показала, що втрати для культури можуть бути значними, тому в Кракові демонтували фігури з вівтаря Віта Ствоша у Маріацькому костелі. В останніх числах серпня 1939 року вдалося організувати евакуацію елементів вівтаря – їх через Віслу баржою перевезли до Сандомира. Це була реалізація плану Кароля Естрайхера молодшого, який реалізував його особисто. Звісно, німці в Сандомирі знайшли і конфіскували статуї, а прямо кажучи – вкрали. Але вавельські гобелени збереглися, у хаосі війни їх з великими труднощами вивезено до Канади. Відомо, що над усім цим працювали з весни 1939 року.

Рішення про те, як і що убезпечити чи евакуювати, іноді були кращими, іноді гіршими, іноді взагалі їх не було. На це заздалегідь не було передбачено коштів. Потрібні були кошти для належного захисту цих артефактів, транспорту, який би їх не пошкодив. У Ягеллонському університеті не було такого спеціального фонду, і він не був наданий державою. Люди не хотіли вірити, що буде війна, і в кошмарних снах ніхто не передбачав, якою довгою і страшною вона буде. Деякі працівники Ягеллонського університету, особливо з кафедри мистецтвознавства, яка тоді розташовувалася в «Collegium Novum», вирішили, що оскільки не було підтримки зверху, вони повинні організуватися самі. Вирішили підготувати криївку, або фактично використати таємну кімнату, яка була спроектована під час будівництва «Collegium Novum» наприкінці ХІХ ст., і сховати там найцінніші колекції кафедри і університету в цілому. Метким планом того самого Кароля Естрайхера молодшого було зробити в цій схованці ще одну схованку.

І тут починаються домисли, оскільки немає жодного плану чи доказів, які б стверджували, що був другий тайник, або навіть чи був він там, де сьогодні припускають. Ми не знаємо, чи був він висічений у стіні, а може, в склепінні чи в підлозі. Ми навіть не знаємо, чи було на той час дно цього приміщення в криївці бетонованим, цегляним чи просто земляним, а якщо бетонованим, то що і якої товщини було під бетоном. Викуто чи просто вирито яму в землі (що, звичайно, було б легше замаскувати)? В принципі, цей хитрий тайник призначався тільки для металу, тобто золотих та срібних скіпетрів, ланцюгів та монет. Однак, як вказують джерела, на жаль, нечисленні і пізніші самого моменту використання тайника, можливо, в момент відчаю, бо «бомби падають на голову», було вирішено заховати там всю скарбницю. У тому числі дерев’яні коробки з двома фундаційними документами Ягеллонського університету: пергаменти з печатками, що висять на шовкових стрічках. Усе це було поміщено в схованку вранці 1 вересня 1939 року під час перших нальотів німецької авіації на Краків.

Хто у цьому брав участь, окрім Кароля Естрайхера?

Естрайхер був співробітником кафедри мистецтвознавства, а це означає, що він співпрацював переважно з доцентом Адамом Бохнаком, який стояв вище в університетській ієрархії, але на приватному рівні вони були близькими друзями. Про план напевно мав знати завідувач кафедри проф. Тадеуш Шидловський. Хоча він фізично в цьому не брав участі, оскільки немає джерел, що підтверджують його присутність на місці, без його відома нічого б не зробили. Сам Кароль Естрайхер фізично не міг брати участь у закритті криївки, оскільки саме тоді він повертався із Сандомира, куди в ніч з 31 серпня на 1 вересня переправив статуї з вівтаря Віта Ствоша. Повернувся лише ввечері. Тодішня влада Ягеллонського університету, головним чином в особі секретаря Влодзімєжа Оттмана, вирішила не чекати його і передати депозит Бохнаку, який заповнив скриньку, назвемо її «внутрішньою», і замурував доступ до неї в підвалах «Collegium Novum», де вже раніше були розміщені твори мистецтва, наприклад, численне університетське майно та деякі елементи вівтаря Маріацького костелу.

Засипати землею та замаскувати внутрішній тайник, щоб він не виглядав як свіжі розкопки, здається ефективнішим, ніж замурувати його. На жаль, тільки по відношенню до металів, не обов’язково пергаментів. Якщо зовнішній тайник буде виявлений, а саме так сталося, внутрішній все ще буде безпечний. Що було далі?

Що ми знаємо напевно? Вранці 1 вересня Адам Бохнак отримує депозит від згаданого вище секретаря Оттмана, а потім поміщає його в тайник і маскує, у супроводі молодшого помічника Єжи Жарнецького та за допомогою Міхала Оркіша, якого усі поважали, відставного та надійного університетського доглядача (крім прямих обов’язків, понад 40 років йому доручали, наприклад, каталогізацію). Панове, безумовно, зобов’язалися зберігати найсуворішу таємницю, оскільки у квітні 1945 р. в офіційному звіті Адама Бохнака університетській владі про його особисту долю під час окупації відсутні будь-які подробиці, які б дозволили знайти «внутрішній» тайник. Там також відсутні будь-які технічні дані і навіть список цих коштовностей.

Те, що сталося далі, знаємо головним чином із чотирьох уцілілих протоколів про відкриття тайника в липні 1945 року. Доцент Бохнак провів окупаційний період у Цєнжковіцах. Єжи Жарнецький втік з окупованої країни і потрапив до Франції, де брав участь у французькій кампанії, під час якої потрапив у німецький полон. У 1943 році йому вдалося втекти, і він опинився в Лондоні, де Кароль Естрайхер (який тісно співпрацював з генералом Владиславом Сікорським) влаштував його в Управління ревіндикацій, що діяло при уряді Польщі в екзилі. Офіс займався підрахунком втрат від війни, особливо культурних втрат, відстежував, куди німці вивезли награбовані твори мистецтва та планував майбутнє повернення майна. Завдяки цьому Естрайхер зазначив у своєму щоденнику, що скарбниця була надійно забезпечена. У всякому разі, під час війни жоден її елемент не виплив, а такими досягненнями німці би пишалися.

Після війни Єжи Жарнецький не повернувся до Народної Республіки Польща, він став поважним англійським мистецтвознавцем і донині невідомі (і не знаю, чи їх шукали) жодні його розповіді про переховуванням скарбів Ягеллонського університету. У 1945 році Кароль Естрайхер повернувся до країни, в атмосфері значного скандалу серед польської діаспори у Лондоні. Він встановив контакти з комуністичним урядом і тому його донині оцінюють дуже по-різному, багато хто кваліфікував його рішення як зраду. Проте немає сумніву, що це він повернув до Польщі вівтар Маріацького костелу, сприяв у поверненні «Дами з горностаєм» Леонардо да Вінчі та багатьох інших творів мистецтва. Чи це б вдалося, якби він залишався у Лондоні, а поверненнями тут займався якийсь політрук? Коли він приїхав у своє місто, бачив російських солдатів, які блукали вулицями, арешти, ґвалтування та грабунок. Що починається перманентне стеження за суспільством. Треба рятувати те, що можна врятувати. Естрайхер зробив внесок у створення Музею Ягеллонського університету, співробітником якого я сьогодні є. Це була одна з найяскравіших постатей в історії університету та міста, без перебільшення.

Можливо, ви розкажете про самого Естрайхера, адже досліджуєте його діяльність для Ягеллонського університету. А поки запитаю: а як же тайник?!

Стан цього схрону залишається невідомою до липня 1945 року, а його існування покрито найсуворішою таємницею. Нагадаю, що проф. Бохнак у тих квітневих свідченнях не повідомив про його місцезнаходження. Проте було занепокоєння щодо того, що з ним відбувається і чи він взагалі зберігся. Бо виїжджаючи, німці все плюндрували (про що свідчить слід черевика солдата вермахту на «Дамі з горностаєм»), тож не можна було виключати, що вони її знайшли. Тодішня влада Ягеллонського університету остаточно 28 липня 1945 року вирішила відкрити тайник і витягти сховане. Дата, що цікаво, збігається з моментом першого повоєнного візиту Кароля Естрайхера до Польщі, він завершував тоді формальності щодо майбутньої ревіндикаційної місії до Німеччини як представника ПНР.

Таємну кімнату відкрила комісія, до складу якої входили видатні представники історичних наук та мистецтвознавці, зокрема Адам Бохнак, який закрив її у вересні 1939-го. Серед зібраних він був єдиним, хто міг вказати місце, тому що Міхал Оркіш помер у 1940 році, а Жарнецький був на еміграції. До складу комісії входили люди загалом бездоганної репутації, але з дуже різних верств населення: проф. Ягеллонського університету Генрик Барич, відомий краківський історик, Богдан Третер, воєводський консерватор пам’яток і архітектор, який помер через кілька місяців, Фелікс Копера, директор Національного музею в Кракові, Станіслав Ґонсьоровський, директор Музею Чарторийських, і Станіслав Дзюжинський, проректор Ягеллонського університету. Важко уявити змову всіх цих людей, щоб приховати правду. Хоча слід визнати, що очі зібраних, згідно з дуже лаконічним протоколом, додатково підписаним постфактум, побачили видовище настільки ж дивне, як і трагічне. А саме, все було на місці (хоча через два дні, у понеділок, вони повернулися до сховку в пошуках зниклого ланцюга), але щодо документів – залишилися лише фрагменти повністю знищених скринь та печатки.

Відсутність на протоколі відкриття підпису Третера, який помер у середині листопада того ж року, свідчить про те, що документ був підписаний пізніше, тобто навіть через півроку. Абсолютно незрозуміло чому. Так почалися міські легенди і навіть теорії змови про те, що, наприклад, Естрайхер виніс ці акти і десь їх сховав. Хоча спалахнули вони не тоді – мабуть, у роки сталінщини у людей були серйозніші проблеми, а у 2014 році за участі місцевих ЗМІ. І це з приводу 650-річчя фундаційного акту з печаткою Казимира Великого. Як я вже згадував, ми в Кракові любимо святкувати ювілеї. 650 років традицій і все зрозуміло (сміється).

Той факт, що ланцюг у тайнику загубився і потрібно було повертатися за ним, а потім його знайшли, може свідчити про те, що тайник справді був у викопаній у землі ямі, а речі були скинуті разом у якийсь мішок. Бо в металевому чи дерев’яному ящику, зрештою, в цегляній чи бетонній ямі він би не загубився. Чи не могли б ви детальніше розповісти про протоколи відкриття сейфа, бо вони тут, здається, відіграють головну роль? І що насправді було знайдено, коли тайник відкрили?

По-перше, варто зазначити, що факту виявлення тайника та віднайдення в ньому, наприклад, ректорських скіпетрів, золотих ланцюгів тощо в тогочасній пресі не надавалося пропагандистського значення. Це дуже незвично. Знайдені предмети були передані в скарбницю на Вавелі, де вони мали зберігатися. В архіві Ягеллонського університету ми знаходимо протоколи першого відкриття тайника та другого, коли врешті був знайдений відсутній ланцюг. Протокол перераховує, що було знайдено (загалом 28 одиниць), але не містить інформації про те, де тайник був точно розташований, немає технічної інформації. Проте була інформація, що знайшли сильно зотлілий папірець, на якому було написано: «Skarbiec U.J. schowany 1IX1939 godz...[?] Adam Bochnak, Jerzy Żarnecki, Michał Orkisz» (Скарбниця Ягеллонського університету схована 1 вересня 1939 р. о год... [?] Адам Бохнак, Єжи Жарнецький, Міхал Оркіш). На жаль, цей папірець або розсипався в руках, або загубився, бо його вже немає. Однак, одна деталь залишається поза увагою, а саме: записка була схована в жерстяній коробці, можливо, тому вона й вціліла, а середньовічні пергаменти ні? Більше того, як я вже казав, є впевненість, що тут була як мінімум недбалість, бо протоколи були складені не на місці, а пізніше – можливо, навіть набагато пізніше.

У літературі на цю тему можна знайти згадки про те, що ці установчі документи були втрачені університетом під час війни «за нещасливих обставин», і що вони мали бути повністю знищені. Однак подробиці справи невідомі. Понад 50 років нею ніхто не цікавився. В результаті всі свідки вже померли. Шкода, адже Єжи Жарнецький до 2008 року жив в Англії. Лише ювілей Ягеллонського університету у 2014 році спонукав істориків зайнятися цією темою. Шукають і питають. Тут дозвольте мені згадати Марціна Бастера з архіву Ягеллонського університету, який виконав потужну пошукову роботу. Були різні припущення щодо того, що могло статися з пергаментом, який, як ми знаємо, є досить стійким до мінливостей долі та умов навколишнього середовища матеріалом, більше, ніж папір.

Пергамент – це шкіра ссавців, тобто колаген, він важко розкладається, для цього треба багато теплої води, яка діє довго, і протеолітичних ферментів, які можуть надходити від мікроорганізмів. Жук-короїд не чіпляється пергаменту, тому що він харчується рослинним, а не тваринним матеріалом, а моль – це істота, яка літає по шафах, а не в підвалі...

А в 1946 році Ян і Ванда Заблоцькі, доктори ботаніки, опублікували експертний висновок про те, що середньовічні документи пожирали ногохвістки.

Це членистоногі, тісно пов’язані з комахами. Але вони також харчуються рослинною целюлозою, а крім того живуть у воді або вологому ґрунті – бажано перегнійному. Тож, мабуть, не вони, хоча експертиза знову сходиться на тайнику в землі.

Нехай вони будуть найдивнішими речами, які серйозні люди пропонують розглядати у цьому питанні! Ми також маємо справу з чимось, про що точно знаємо з 2014 року, що це був свого роду обман, хоча його автор радше назвав би це символічним спектаклем. Я говорю про «банку Естрайхера», яка все ще знаходиться на складах музею Ягеллонського університету. Це звичайна довоєнна банка польського виробництва, з широкою пружиною, в якій наші бабусі зберігали квашені огірки, наповнена піском, гравієм, тирсою, землею... власне до 2014 року ми не знали, чим саме. Сьогодні після аналізу, проведеного спеціалістами Ягеллонського університету, стало зрозуміло, що пергаменту там ніколи не було, а є... вирізки з німецьких газет періоду Другої світової війни. Тобто матеріалу із цього справжнього тайника у тій банці не може бути.

Відносно швидко після війни (у 1953 році) на основі збережених фотографій 1900 року були створені дуже гарні пергаментні копії цих середньовічних фундаційних документів. Вони представлені в музеї Ягеллонського університету і хоча написано, що це копії, це нікого не дивує. Оригінали таких рукописів рідко публічно виставляють. І взагалі про них роками не розмовляли. Не тому, щоб була якась змова, просто спеціально не цікавилися. Оскільки професор Естрайхер демонструє професійні копії цих пергаментів у Музеї Ягеллонського університету, а також показав банку із тим, що залишилося від тайника, або, радше, символ цього, справу вважали закритою.

Пергаментні документи згнили безслідно, зотліли, розпалися, «перетворилися на желатин і витікли», миші їх з’їли – думки розходилися, бо ніде не знайдено записів про те, як саме було, коли відкривали тайник. Ми не знаємо, де він був, щоб перевірити. У всякому разі, не знаю, чи вдасться через стільки років відтворити умови, що панували у час війни у підвалах «Collegium Novum». Сьогодні територія осушена, зневоднена, а тоді може так не було.

Нікого також не здивувало те, що Кароль Естрайхер створив пам’ятку, адже він цим славився. Це «середньовічне гасло Ягеллонського університету»: Plus ratio quam vis (Більше значення має розум, ніж сила), яке розміщене на порталі дверей, що ведуть з Аудиторії до залу Коперника в «Collegium Maius». Це портал, авторсько відбудований Естрайхером. Розташовано там музей Ягеллонського університету. Це він придумав це гасло у 1950-х роках. Це слова поета Максиміана з 6-го століття, а стверджував, що це краківський оригінал, що сягає початків університету! До сьогодні більшість студентів і співробітників вірять у це, навіть медалі вручаються під таким девізом. Я думаю, що Кароль Естрайхер з його блискучим пером та ідеями був би сьогодні чудовим керівником рекламного агентства (сміється).

Вочевидь, межі історичної реконструкції у нього зміщалися, і не бракує навколо нього суперечок.

Саме тому міська легенда звинувачує його в тому, що це він відкрив тайник і витягнув ці пергаменти, залишивши печатки, і сховав їх хтозна-де... Його засуджують за те, що він взагалі вигадав цю схованку, тому що пергаменти могли лежати у банку і нічого б не сталося. Проблема в тому, що німці все ж таки вкрали основоположні документи Празького університету, які не знайдені донині. Тут не було доброго виходу. У таких ситуаціях ніколи не буває хорошого рішення. Деякі люди, здається, про це забувають.

Але щоб закрити рот пліткарям і розповсюджувачам сенсацій, потрібні докази. І вони можуть походити з лондонського приватного архіву Єжи Жарнецького, якщо такий взагалі існує. Або з докладних наукових досліджень, здатних визначити, що може статися протягом шести років з 600-річним пергаментом в умовах такої схованки, ймовірно, земляної. Або... Ну, прошу розповісти, що ви знайшли і де?

Я займаюся цією справою як хобі, бо що б ми про це не думали, вона інтригує. Дещо випадково нещодавно мені вдалося в Національному архіві у Кракові натрапити на службовий щоденник, який вів, записуючи від руки, Богдан Третер, воєводський консерватор пам’яток, уже згаданий під час розповіді про відкриття тайника, який помер через півроку після цієї події. Кожного дня він записував, з щоденними датами і досить детально, усе, що робив у рамках своїх службових обов’язків, виїздів, які консерваційні процедури потрібно було провести, у якому стані об’єкти тощо. Ох, як би нам, історикам, стали в нагоді такі «деталісти» та педанти! Більше того, це добре прошитий товстий блокнот формату А4 з пронумерованими сторінками, тож є велика впевненість, що нічого не вирвано чи вставлено.

Я знайшов запис на півсторінки під датою 28 липня 1945 року про «регалії Ягеллонського університету в Кракові», що можна вважати фактом участі автора як члена комісії Ягеллонського університету у відкритті тайника. «У зазначеному місці [на жаль, точно не описано – прим. А.В.] виявилося, що схованка була цілою», а після відкриття «всі сховані там предмети були знайдені в тирсі та піску», тобто «4 скіпетри, кілька перснів, десяток або близько того золотих дукатів, 5 ланцюгів ректора і деканів, скринька, обтягнута шкірою, яку неможливо було відкрити, ймовірно з ланцюгом королеви Ядвіги [тут текст закреслено, бо йшлося про ланцюг Анни Ягеллонки – прим. А.В.] і, нарешті, дві нецілі печатки фундаційних документів. На жаль, пергаментні документи взагалі не знайдені, а за дрібними чорними клаптиками біля печаток слід припускати, що пергамент повністю розклався від вологи. Присутні були…». Далі перелічені професори: Дзюржинський, Копера, Ґонсіоровський, Барич, Бохнак. І далі: «Оскільки одностайно висловлена думка, що весь пісок і тирсу, які є в тайнику, слід ретельно перевірити, чи немає в ньому ще чогось. Д-р Бохнак списку схованих речей не має і не пам’ятає, цю дію вирішено було виконати в понеділок, 30 липня. Щоб убезпечити вхід, його закріпили печаткою консерватора. Незрозуміло, чому найцінніші документи Ягеллонського університету не були відповідно захищені від вологи, або чому вони не зберігалися в іншому тихому місці». І під цим його підпис: БТ.

Підписуйтесь на наш фейсбук На даному етапі дослідження це фактично закриває питання про теорію змови та міські легенди від «Вони є у росіян» через «Естрайхер узяв і сховав» до «Вони є в американців», тому що тоді їх продати було неможливо, а і сьогодні скоріш за все ні. Все ж дивує повне розкладання по суті довговічного матеріалу, яким є пергамент, і тут було б дуже рекомендовано найдетальнішу експертизу археологів, спеціалістів із середньовічних пергаментів. Якщо ці документи лежали у дуже вологому ґрунті в умовах низького вмісту кисню…

Нещодавно я знайшов ще одне цікаве свідчення на цю тему. Це джерело згадується в публікації проф. Станіслава Вальтося про пограбування вівтаря Маріацького костелу. Автор цитує розповідь Еріха Майєра-Хасіґа, куратора мистецької колекції у Вроцлаві, якого як спеціаліста викликали до Кракова, щоб він приєднався до німецької розбійницької групи. Після війни він заявив, що був свідком відкриття цієї «зовнішньої» схованки в «Collegium Novum». За його словами, «очищення» сховища фактично врятувало ці артефакти від знищення, адже взимку 1939 року через сильний мороз у цій будівлі прорвало систему опалення, через що були підлоги та підвальне приміщення повністю залило водою. Якщо це правда, це пояснило б драматичний і непередбачуваний рівень вологи. Тепер потрібно якось вияснити, чи цей «внутрішній» тайник просто не простояв у воді роками. Свідків тих днів уже немає в живих.

Отже, в Кракові сталася історія, як у «Секретних матеріалах». Поки що про це буде наукова стаття, може, колись, книга чи репортаж? Хоча оригінальних установчих актів Ягеллонського університету вже не існує. Друга світова війна їх безповоротно забрала, хоча й не були просто вкрадені.

– розмовляла Маґдалена Кавалєц-Сеґонд
– переклала Аліна Возін

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Артур Вуйцік – історик, співробітник Музею Ягеллонського університету, популяризатор історії, творець подкастів і сайту Sigillum Authenticum, автор книги «Fantazmat Wielkiej Lechii. Jak pseudonauka zawładnęła umysłami Polaków» (Фантазмат Великої Лехії. Як псевдонаука заволоділа свідомістю поляків). Його цікавлять забуті та неочевидні сюжети нашої історії.