По всій моїй країні, у великих містах і малих містечках, на американських будинках майорять українські прапори. Минулого року демократи та республіканці в Конгресі США об’єдналися для захисту свободи. Саме такими є американці, і так вони вчиняють.
Джо Байден, Варшава, 22.02.2023 р.

Виступ президента США Джо Байдена в аркадах Королівського замку у Варшаві, який був показаний майже в усіх країнах світу, а в десятках транслювався наживо, вже став культовим. Якщо оцінювати його лише в естетичних категоріях, то він, безумовно, сильніший за відомі промови Рональда Рейгана чи Джона Ф. Кеннеді в Берліні. Але чи промовистість нинішнього президента Сполучених Штатів є такою ж потужною, як слова його попередників?

Будемо сподіватися, що це так, і ми незабаром у цьому переконаємось, бо на відміну від картинки, слова потребують часу, щоб визріти в легенду. Тим паче, що у промові Байдена не вистачало bon mots, легких для запам’ятовування, сильних, символічних фраз, як-от у промові Кеннеді: «Я – берлінець». Можливо, була одна: «Київ тримається міцно».

Підписуйтесь на наш фейсбук На відміну від зазвичай поверхневих, вертких і майже боягузливих виступів нинішніх лідерів Західної Європи, усі три промови президентів США безкомпромісно та чітко вказували, де добро, а де зло, де свобода, а де гніт жорстокої імперії. Для українців, поляків та інших мешканців нашої частини Європи це чітке розмежування між світлом і темрявою має бути гарантією того, що Сполучені Штати не змінять своєї позиції. Що вони непохитно стоятимуть поруч з Україною і допомагатимуть їй фінансово та надаватимуть військову техніку аж до перемоги.

Не таке вже й велике, не таке вже й мале

Водночас інформація, яка надходить з Америки, свідчить, що все може бути не так однозначно, адже згода на підтримку Києва є все менш поширеною.

Дослідження Pew Research Center показує, що 26% американців вважають, що Сполучені Штати передають Україні занадто багато допомоги. Їх більше, ніж тих, хто хотів би цю допомогу збільшити – 20%. Відсоток тих, хто не бажає подальшого втручання США, за рік зріс аж на 19 відсотків – з 6% до 26%. Зміну фронту, дедалі більший скептицизм особливо помітно з боку республіканців. Аж 40% їхніх виборців вважають, що допомога Україні є надто великою.

Ці опитування не варто недооцінювати, оскільки республіканці мають більшість у Палаті представників

Крім того, є дослідження, опубліковані наприкінці січня NBC News. Вони, у свою чергу, свідчать про те, що на питання про те, чи повинен Конгрес надавати більше допомоги Україні, 49% висловлюються за, а 47% – проти.

Якщо перефразувати відомий вислів про Росію, то слід було б сказати, що ентузіазм американців щодо допомоги Україні не такий великий, як це випливає з промови у Варшаві та щорічного звернення про стан справ у країні, яке Джо Байден виголосив у Конгресі, і не такий малий, як хотіли б цього лідери Франції чи Німеччини. Вони, у свою чергу, хочуть якомога швидше закінчити війну, без огляду на те, які будуть наслідки для України, і повернутися до бізнесу з режимом Володимира Путіна. Безсумнівно, підписавши навіть найбільш принизливі, несправедливі договори чи угоди, вони оголосили б, що Росія повернулася на шлях миру, в сім'ю цивілізованих держав.

У Польщі частина опозиції простакувато трактує скептицизм республіканців і навіть стверджує, що якби Трамп був президентом, він би домовився з Путіним. Це обмежені, інтелектуально поверхневі балачки для потреб внутрішньої політики Польщі. Це своєрідне вибудовування поділу: «наш», тобто опозиційний, відважний президент Байден, і «їхній» – провладний – Трамп, соратник Путіна.

Водночас питання про те, хто що підтримує і навіщо, є дуже складним і повним парадоксів, але його варто показати хоча б тому, що це виклик для польської дипломатії.

Непередбачуваний Трамп

Якщо проаналізувати дії Дональда Трампа на посаді президента та Джо Байдена до 24 лютого 2022 року, тобто до дня вторгнення Росії в Україну, більшість спостерігачів, безумовно, вважали б, що перший був би набагато рішучішим, набагато жорсткішим щодо Путіна, ніж нинішній мешканець Білого дому. Це підтверджують і думки американців. Опитування, проведене Гарвардським центром американських політичних досліджень, показує, що аж 62% з них вважають, що якби Дональд Трамп був президентом, московський тиран не наважився б напасти на Україну. Такої думки дотримуються 85% республіканців і 38% демократів. 59% також вважають, що Путін віддав наказ про вторгнення, бо вважав Байдена слабким.

Близько чверті (26%) опитаних зараз вважають, що США надають Україні занадто велику підтримку, 31% вважають, що вона достатня, а 20% хотіли б ще додаткової допомоги. Дональд Трамп був президентом, який різко виступав проти завершення будівництва «Північного потоку-2» і оголосив про введення санкцій проти будь-якої компанії, яка докладе до цього руку. Він неодноразово говорив про залежність Німеччини від поставок російського палива та фінансування Берліном режиму Путіна. Він вказав на абсурдність ситуації, коли Німеччина не дотримується своїх союзницьких зобов'язань і водночас очікує, що США будуть безкоштовним охоронцем, який захищатиме їх від того, кому вони допомагають озброюватися.

Джо Байден вчинив прямо протилежно до Трампа – він погодився на завершення будівництва російсько-німецького трубопроводу та ввів великі обмеження на видобуток енергоресурсів у Сполучених Штатах, підвищивши таким чином глобальне значення російських поставок.

Якщо не рахувати Вудро Вільсона, Дональд Трамп був єдиним президентом США, який дав дозвіл американським солдатам безпосередньо брати участь у боротьбі з російськими (як раніше з більшовицькими) солдатами. У лютому 2018 року в битві за Дайр-ез-Заур в Сирії американці майже повністю знищили колони військ президента Башара аль Асада і групи Вагнера, які атакували позиції озброєної сирійської опозиції і нафтові поля, які перебували під охороною курдів і американців. Кажуть, що під час бомбардувань та боїв загинуло до 600 путінських «псів війни». Навіть Кремль не зміг приховати принизливу поразку, але вирішив не вживати жодних заходів у відповідь.

Колишній президент також суттєво збільшив присутність американських солдатів у Польщі та на східних рубежах НАТО. А Дональд Трамп має репутацію непередбачуваного політика, тому боятися є кого.

Тимчасова держава

Тим часом Джо Байден до 24 лютого 2022 року зробив багато такого, що дозволяє запідозрити, що перед обличчям російського вторгнення він виявиться слабким, нерішучим лідером, можливо, навіть брехливим і опортуністичним, як Олаф Шольц чи Еммануель Макрон. Перший рік його президентства обтяжений катастрофічною евакуацією з Афганістану, просто ганебною втечею з Кабула на кшталт втечі з Сайгону у 1975 році.

Саме Джо Байден як віце-президент безпосередньо відповідав за політику США щодо України під час каденції Барака Обами. Його численні візити до Києва не принесли нічого, крім вигідної посади для сина Хантера в найбільшій українській енергетично-паливній компанії Бурісма, скандалів, пов’язаних із цим, і брутального втручання в роботу адміністрації президента Петра Порошенка.

Байден поряд із Гілларі Клінтон і Обамою був одним із тих політиків, які підтримали перезавантаження відносин з Росією.

До початку війни Україна в Сполучених Штатах мала репутацію корумпованої, керованої олігархічними кланами, майже збанкрутілої країни, у яку не варто інвестувати не лише в економічному та військовому, а й у політичному плані. Просто якась тимчасова держава, бунтівний регіон, з яким такий сильний лідер, як Путін, наведе порядок.

Після початку війни на Донбасі та захоплення Криму у 2014 році адміністрація Барака Обами в рамках допомоги надіслала Україні ковдри та перев’язувальні матеріали. Лише за часів Трампа українці одержали перші джавеліни.

Що ще гірше, республіканці вважають, що у них залишилися невирішені питання з Україною. Перше – це дуже підозрілі бізнес-інтереси сина президента Хантера Байдена, а друге пов’язане з імпічментом Дональда Трампа. Адже безпосереднім приводом для нього стала телефонна розмова Трампа з президентом Зеленським і в результаті подальші безглузді звинувачення в тому, що тодішній президент США хотів змусити лідера України допомогти йому скомпрометувати свого суперника – Джо Байдена.

З таким багажем переконань і досвіду республіканці і демократи вступили в українсько-російську війну.

Байден, або ж здивування для Кремля

На щастя для України, для нас і для світу, прогнози кремлівського режиму щодо реакції президента Байдена та його адміністрації виявилися абсолютно хибними.

І неважливо, якою зараз є мотивація президента – чи хоче він змити ганьбу втечі з Афганістану, чи вважається, що це гарна можливість розбити Росію на шматки і запобігти її союзу з Китаєм, чи це був порив співчуття та захоплення нацією, що бореться. Тому що, як би пафосно це не звучало, американці, незалежно від партійних кольорів, дуже шанують нації, які, як і вони, здатні вибороти свою незалежність. А нинішня війна є основоположним актом України, як і Визвольна війна 1776-1783 років для США.

Так чи інакше, президент Байден виявився справжнім лідером великої наддержави, яка стоїть на боці добра і свободи. На подив світу і самої Америки, той, хто мав бути слабким, виявився сильним.

Республіканці не хочуть платити за Київ

Але ми стикаємося з іншим парадоксом. Так, нинішній мешканець Білого дому демонструє свою владу та активність зовні, але всередині Сполучених Штатів він залишається дуже слабким. Не можна заперечувати, що у президента Байдена доволі кепський рейтинг.

Республіканці звинувачують його в тому, що він краще дбає про кордони України, ніж про американські кордони. Велика імміграційна криза залишається фактом. Кордон з Мексикою перетинає рекордна кількість нелегалів, а адміністрація Байдена залишається байдужою до цього питання і очевидно безпорадною. Віце-президент Камала Гарріс, яка повинна була безпосередньо займатися великою нелегальною імміграцією, абсолютно не в змозі впоратися з цією проблемою.

Інша проблема – це економічна ситуація, а саме низькі темпи зростання ВВП і найвища за майже п’ять десятиліть інфляція. Війна в Україні підняла ціни на пальне в усьому світі, але вперше за Трампа Америка стала повністю самодостатньою в плані енергетики. Вона також стала експортером не лише газу, а й нафти. Якби не рішення Джо Байдена заборонити фрекінг, призупинення будівництва нафтогону Keystone Pipeline, американці не відчули б наслідків війни, заправляючи свої авто.

Американська економіка перебуває на межі рецесії, у той же час на допомогу Україні витрачаються мільярди доларів, – аргументує частина республіканців. У річницю російського вторгнення Марджорі Тейлор Грін з Палати представників оголосила, що подасть пропозицію провести аудит витрат України. Вона зробила це в програмі найбільшої зірки телебачення Fox News та, мабуть, найпопулярнішого політичного коментатора у США – Такера Карлсона. Схоже, видатний публіцист має особисту одержимість Україною і є, мабуть, найбільшим і, звичайно, найгучнішим противником допомоги для неї.

Fox News – це телебачення, яке однозначно асоціюється з республіканською Америкою. Це також найпопулярніший новинний канал в Сполучених Штатах. Як би нам подобались чи не подобались виступи президента Анджея Дуди на CNN чи генерала Раймунда Анджейчака на MSNBC, Fox News має незрівнянно більше охоплення аудиторії. У Сполучених Штатах CNN є практично нішевим каналом. З цієї точки зору захист українських і польських аргументів на Fox News мав би набагато більшу цінність.

Конгресвумен Грін стверджує, що навколо президента Зеленського зібралося багато корумпованих чиновників, а він не може їх контролювати. Отже, гроші американських платників податків будуть викинуті на вітер. У той же час голова Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Саманта Пауер спростовує ці заяви.

Дії Грін – це чергова ініціатива такого типу. У січні цього року 37 конгресменів-республіканців закликали директора Офісу менеджменту та бюджету Білого дому Шаланду Янг показати повні витрати на допомогу Україні. Дуже впливовий республіканець Метт Гетц із Флориди вніс до Палати представників проект резолюції під назвою «Резолюція про втому від України» («Ukraine Fatigue Resolution»). Його підписали десять конгресменів-республіканців. Республіканці вимагають негайного припинення військової та фінансової допомоги Україні та щоб Палата представників закликала Україну й Росію розпочати переговори. З подібним закликом виступає республіканський сенатор від Огайо Джей Ді Венс, який вимагає від президента Байдена представити план припинення війни в Україні.

Молоді демократи віддають перевагу Путіну

Але не лише республіканці закликають припинити надавати допомогу Україні та змусити її піти на принизливі переговори з Росією.

Ще в жовтні 30 демократів з Палати представників написали листа, у якому вимагали від президента Байдена, щоб він посприяв початку мирних переговорів з режимом Путіна. Перед листопадовими виборами лист заховали, а тепер знову витягли на світло.

Лідером ініціатив демократів є Александрія Окасіо Кортез, найвідоміша нині американська марксистка. Ця кумирка польських лівих з крила «Політичної критики» разом з іншими соціалістками навіть голосувала проти застосування санкцій до російських олігархів.

На щастя, всі ці антиукраїнські ініціативи республіканців і демократів безрезультатні, хоча в Кремлі їх охоче підхоплюють. Однак за подібними позиціями стоять різні мотиви.

Деякі республіканці представляють традиційний ізоляціонізм, який, якщо говорити простою мовою, зводиться до небажання Сполучених Штатів брати активну участь у глобальних подіях. Частково це також згадані вище невирішені питання з Україною, а також критика адміністрації Байдена в рамках внутрішньої політики. Це досить легкий, але ефективний популізм. Погляньте, державний борг США у рекордному, неймовірному розмірі понад 30 трильйонів доларів, а вони виділяють понад 110 мільярдів країні, що лежить на іншому боці земної кулі.

Розважливіші республіканці та демократи, а також так звана глибинна держава, яка складається з військових, чиновників, лобістів тощо, вказує на те, що 115 мільярдів доларів становить лише 15% річного бюджету Пентагону. Що це дуже хороша інвестиція, враховуючи її мету – зламати військову та економічну міць Росії, поставити її на коліна. Це обходиться у копійки, якщо взяти хоча б витрати на війни в Афганістані чи Іраку, які обчислюються трильйонами доларів. Лише покинута в Афганістані військова техніка, яка опинилася в руках талібів, коштувала близько 90 мільярдів доларів.

Деякі демократи, наприклад молоді марксистки Окасіо-Кортез чи Ільхан Омар, що родом із Сомалі, мають сентимент до Росії, яка досі вважається спадкоємицею батьківщини трудящих – Радянського Союзу. У світі американських кампусів, де ідолами є такі організатори геноцидів, як Ленін і Сталін, заслуговує захоплення Путін, що кидає виклик Заходу. Інтелектуальні вузли у цих людей неможливо розплутати.

Чим краще, тим гірше

Ще один парадокс на закінчення. Чим краще йдуть справи на фронті, тим гірше з підтримкою України. Ще рік тому 51% американців і 50% демократів вважали Росію серйозною загрозою для Сполучених Штатів. Тому бажання допомогти Україні було однозначно більшим.

Тепер, після 12 місяців війни, коли Росія показала свою убогість, своє гниле обличчя, пронизане корупцією та нігілізмом, свою фундаментальну, невиправну слабкість, лише 29% республіканців і 43% демократів вважають її загрозою. Тому й бажання допомагати Україні менше, бо ведмідь п’яний як чіп, хворий, вилинялий, без зубів, без кігтів, тобто не становить загрози. З іншого боку, видно, що інвестовані 115 мільярдів доларів приносять великий зиск, тому, можливо, варто витратити ще грошей, щоб цього ведмедя добити.

Відповідно до опитування Pew Research Center, проведеного 18 січня, відсоток дорослих, які кажуть, що США надають занадто багато допомоги Україні, зріс на 6 відсотків з вересня минулого року та на 19 відсотків після того, як Росія почала вторгнення в Україну минулого року.

Така зміна настроїв значною мірою пов’язана зі зростанням числа республіканців, які стверджують, що США надто сильно підтримують Україну. Сьогодні цю точку зору поділяють 40% республіканців і незалежних прибічників республіканців, у порівнянні з 32% восени. У березні минулого року так вважали лише 9%. Зараз так кажуть 15% демократів і незалежних прибічників демократів. У березні минулого року так вважали 5%.

Тоді і республіканці (51%), і демократи (50%) заявили, що вторгнення є серйозною загрозою інтересам США. З березня 2022 року в обох партіях зменшився відсоток тих, хто бачить у конфлікті головну загрозу інтересам США. Сьогодні в цьому переконані 43% демократів і лише 29% республіканців.

– Даріуш Матушак
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори