Більш ніж десятивідсоткова інфляція швидко зникла із заголовків і поступилася місцем іншим новинам. Така інфляція, якої у нас давно вже не було, викликає певні асоціації. У Польській Народній Республіці інфляції офіційно не було, був «інфляційний навіс», з яким боролися періодичним підвищенням цін, що офіційно звалося «ціново-дохідними операціями». Інфляція сьогодні також означає підвищення цін, але зараз інші часи, інша система, інші причини і можливості подолання труднощів.

В епоху Едварда Герека із присмаком кока-коли багато молодих людей ходили на перше побачення і купували свої перші джинси, тож протягом 1990-х більше половини громадян Польщі сумували за нею, принаймні, якщо вірити опитуванням. Тож ностальгія заважала згадувати, що тодішня система не мала жодних шляхів виходу з економічних труднощів, які були її невід’ємною частиною. Отже, система розвалилася під інфляційним навісом, хоча її крах мусив відбутися з дозволу центрального штабу у Москві з горбачовською перебудовою.

Підписуйтесь на наш фейсбук Інфляція у 1000 відсотків

Найстарші комуністи вже не пам'ятають, як усе починалося. У 1950 році відбувся перерахунок грошей – банківських заощаджень у відношенні 100:3, грошей у гаманцях і вдома – у відношенні 100:1. То були жалюгідні часи, і Ян Бжехва відзначив цей розбій так:

Робітники на зміні грошей не викидають
Бо збагачують державу і самі заробляють,
Бо господарюють у своїй вітчизні,
Де чути гул машин і спів трактористів.
Де постають нові доми, росте Нова Гута,
А руки такі сильні, як нова валюта!

Валюта була сильною, бо 1 злотий мав відповідати одному рублю, «найміцнішій валюті світу», і коштувати 0,22 грама чистого золота. Сила валюти протрималася до 1953 року, коли ціни злетіли на 47%. Повстання не було – Сталін був ще живий, а коли помер невдовзі після підвищення цін, то ще до 1956 року жив сталінізм. У справді репресивних диктатурах люди не бунтують. Вони дозволяють собі це, коли тиск трохи спадає.

У 1956 році, на хвилі майбутньої відлиги, повстав Познань. Зростання цін не було, але підвищувалися норми праці та неоплачувані понаднормові години, тому зубожіння пішло не з боку цін, а з боку заробітної плати, що означає те саме. Бунтівники захопили в'язницю і зброю, яка там була. Вуличні бої в місті забрали життя 56 людей, кілька сотень осіб було поранено.

У часи, відомі під назвою «мала стабілізація», Владислав Гомулка не підвищував цін до кінця свого правління. Саме різке підвищення цін у грудні 1970 року покінчило з його владою. Внаслідок вуличних «інцидентів» у приморських регіонах загинули 44 людини, 1116 отримали вогнепальні поранення (офіційні дані). Підвищення було скасовано, а інфляційний навіс, тобто відсутність покриття грошей товарами, далі почувався чудово.

Наступник Ґомулки, Едвард Герек, протримався до 1976 року. Йому також довелося відмовитися від тодішнього підвищення цін. Під час вуличних заворушень у Радомі смертельних жертв не було, але поширеним явищем стало побиття затриманих у відділках міліції та слідчих ізоляторах. Для допомоги ув'язненим було створено Комітет захисту робітників, червень у Радомі сприяв також консолідації інших опозиційних кіл.

Коли в 1980 році по всій країні, особливо на узбережжі, почалися страйки, організована опозиція дуже стала в нагоді. Робітничо-селянський союз, постульований пропагандою, був присутній у промовах секретарів, а реальна співпраця інтелігенції з робітниками призвела до політизації повстання на економічному підґрунті та появи Солідарності, тобто конкурента для влади в усіх сферах життя.

Наступне дуже дошкульне (на 270%) підвищення було введено вже в суворих умовах воєнного стану, оголошеного 13 грудня 1981 року. Успішно, бо під дулами автоматів. Чергове підвищення 1988 року після хвилі страйків закінчилося прощанням не лише з черговим секретарем, а й з самою системою.

Понад сорок років централізовано-планова економіка намагалася забути про закони ринку, натомість попит і пропозиція не забували про ПНР. На прощання з реальним соціалізмом на рубежі 1989-90 років інфляція перевищила 1000%. «Що ти знаєш про інфляцію?» Так може сказати молодим людям кожен, хто пам'ятає. Інфляційний навіс (ще й який!) показав свою силу і канув у забуття.

Канули також магазини, де нічого не було постійно, навіть у найкращі часи раннього Герека казали, що якийсь товар просто «викинули» на ринок, а туалетного паперу не було ніколи. Часи соціальних черг за меблями, бабусь з телятиною в містах, талонів на автомобілі, карток на їжу, взуття, алкоголь і цигарки – все це в ім'я найблагородніших ідеалів гуманізму, у той час соціалістичного.

Джерело демократії

Це було так гарно, бо молодість завжди гарна, про що говорили згадані на початку тексту опитування. І кому це заважало? Постсоціалістичний світ – не лише Польща – поринув у бездумне споживацтво. «Талон на батон» нічого не вирішує, за заслуги і хорошу поведінку – тільки гроші. Ревні марксисти не дожили до появи нової людини, не мотивованої матеріально. Крім того, численні товари першої необхідності (тобто предмети розкоші в часи комунізму, як і все інше, чого не було в наявності) доступні широкому загалу, а не лише мільйонерам. Ідеали програли у битві з низькою матерією.

І коли здавалося, що на людство вже не чекає нічого піднесеного, бо на інфляційний навіс не доводиться розраховувати, у чорному тунелі майбутнього засяяло світло надії, і то тріумфально червоне, наче полярне сяйво, не затьмарене випарами CO2.

В ім’я найблагородніших ідеалів, цього разу кліматичних, вже за кілька років планують запровадити обмеження продажів та талони. На центральну адміністрацію держав годі було розраховувати, вона надто закостеніла і зовсім негнучка. Все хороше йде від місцевих органів влади, справжнього джерела демократії.

Протягом кільканадцяти років мери найбільших міст світу – наразі це 97 міст, у яких зосереджена одна дванадцята частина населення світу та чверть світового ВВП – зустрічаються та обговорюють майбутнє, домовляються, підписують спільні декларації та беруть взаємні зобов’язання діяти, щоб стало краще, особливо щодо викидів CO2.

У 2019 році мери з усіх континентів підписали вказівки та рекомендації для влади – державної, як слід розуміти – що потрібно зробити до 2030 року, аби зменшити потепління клімату. Там є пункти дуже конкретних обмежень, які стосуються кожного жителя землі, особливо із більш заможних країн, яким є від чого відмовитися.

М'яса в реалістичному варіанті виділяється 16 кілограмів на рік, а в ідеалістичному – 0 кілограмів. За часів генерала Ярузельського раціон по талонах передбачав 30 кілограмів для представників інтелектуальних професій, для фізичних робітників – більше. Зараз у Польщі середній річний показник становить понад 70 кілограмів на людину на рік. Молочних продуктів ми повинні з'їдати 90 кг на рік, в амбітному варіанті – 0, а з'їдаємо 900 кг. Ми зможемо купувати 8 предметів нового одягу на рік, хоча було б добре, якби 3. Важко стриматись від спокуси задати запитання: а рукавички – це один предмет чи два?

Раз на два роки можна буде полетіти кудись на літаку, туди й назад, не більше 1500 кілометрів. Більш амбітний варіант – раз на три роки. Допустима кількість автомобілів – 190 на 1000 громадян, наразі в Польщі понад 600, у бажаному варіанті – 0.

Звісно, все це неможливо, ніхто на це не погодиться. Керівники міст, навіть найбільших, не створюють законів для своїх країн і для світу. Чи означає це, що серйозні люди редагують і підписують казки, розповіді про свої сни чи варіанти ідей для гумористичних шоу? Закрити світ на пандемію, яку перервав Володимир Путін нападом на Україну, теж здавалося б неможливим, якби хтось сказав про це раніше.

Комунізм має повернутися, при чому такий, якого ще світ не бачив, за винятком Північної Кореї, Камбоджі та Китаю. Будуть обмеження, примушування, доноси і, звичайно, покарання. Комунізм має повернутися до нас. До більшості міст з асоціації C40 Cities, які ніколи його не переживали, він має прийти вперше, і, мабуть, тому за ним особливо тужать.

Нове заангажоване мистецтво

Комунізм, яким ми його знаємо, вимагав заангажованого мистецтва у якості своєї пропаганди. Зараз не видно ніяких віршів, реалістичних за формою й екологічних за змістом романів, масових пісень, навіть серіалів чи шлягерів. Часи інші.

Тепер, без помпезності та масового охоплення (яке могло б відлякати), можна очікувати відповідних прогресивних елементів сюжетів та візуалу – насамперед фільмів – у невеликій поки що кількості. З часом це стане очевидним, як і те, що вже відбулося в мейнстрімі масової культури – фемінізація, збільшення кількості небінарних героїв чи мультирасових акторів в історичних фільмах, завжди «білій» опері чи театрі.

Якийсь герой фільму, не обов’язково у зв’язку із сюжетними подіями, енергійно відсуне тарілку зі стейком, недовго подумавши, вийде з магазину одягу, або вимовить фразу: «Моя сорочка мене точно переживе». Геть автомобільні погоні, а любовні сцени в таксі і розмови гангстерів в поліцейських машинах – теж у смітник. Такі речі відтепер тільки в метро і на велосипедах. Не відразу, а повільно, щоб жаба не помітила, що її варять.

У російській мові, яка ще не так давно була провідною мовою комунізму, є приказка: «тихіше їдеш, далі будеш», про що забули C40 Cities. Якісь поганці, що опираються ідеалам, розкопали десь не конфіденційний зміст вказівок і рекомендацій міст – членів асоціації, і почалася непотрібна дискусія. Навіть меру Варшави довелося пояснювати: «Ми маємо справу з певними рекомендаціями, які юридично нікого не зобов’язують». Поки що. Він різко відхрестився від того, що сам підписав, додавши: «це все дурниці». Що правда, то правда.

За реального соціалізму, який після повалення назвали комуною, люди втішали себе анекдотами. Була категорія анекдотів з Гуралем – представником здорового глузду у сутичці з різними проявами комуни.

У круглу дату від дня народження Леніна телебачення шукало в Пороніні когось, хто його пам'ятає. Знайшли старого пастуха, який розповідає, як він зустрів Леніна. Він підійшов до незнайомого в околиці чоловіка, одягненого на міський манер, і питає:
– Пане, то ви є Ленін?
– Ну я.
– І я його тоді за ср... і до відділку.

Завчасу, тобто до революції у відділок – можна помріяти. Зараз в Євросоюзі та інших глобальних організаціях держави підписують загальні директиви про відсотки скорочення викидів СО2, а чуйні активісти конвертують їх в штуки та кілограми, тому ні на які відділки розраховувати не доводиться, навіть якби знайшовся якийсь пастух.

– Кшиштоф Зволіньскі
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори