Результатом випадкового арешту 14 грудня 1972 року у Варшаві Ванди Дембінської, торговки валютою, стало гігантське розслідування, яке виявило, що в Польській Народній Республіці існували банди, які займалися контрабандою золота, творів мистецтва та людей.

Затримана довго не хотіла розкривати своїх спільників. Вона вигадала фіктивного постачальника на ім’я «Анджей», навіть дала його опис. Слідчі їй не повірили. Нарешті Дембінська визнала, що золото та монети постачав її двоюрідний брат Зигмунт Моссаковський. Вона думала, що її свідчення йому не зашкодять, оскільки він був поза межами країни. Це було помилкою.

Коли її родича затримали, вона знову змінила свідчення і заявила, що єдиним постачальником золота та валюти був Вітольд Ментлевич. Обох затримали та допитали. Таким чином правоохоронці встановили, що у країні вже багато років діє дуже ефективна контрабандна мережа. Її назвали «золотоголовими».

Аферу почали бразильці

Який був масштаб процесу? Преса ПНР писала, що величезний. Це була найгучніша справа тих років. Сотні імен у ній замішаних, деякі фігуранти справи не зовсім усвідомлювали, до чого вони причетні.

У Слідчому управлінні МВС була створена спеціальна група. Було відібрано поважних офіцерів, яких приставлено до окремих підозрюваних. Розслідування проводилося одночасно у Варшаві, Гданську, Катовіце, Лодзі, Жешуві, Вроцлаві, Бидгощі, Кракові, Любліні та Ольштині. Загалом у справі «золотоголових» плюс тих, що виплили «між іншим», проведено 29 розслідувань, за результатами яких обвинувачено 85 осіб. 59 з них засуджено.

Підписуйтесь на наш фейсбук «Справа почалася досить давно (наприкінці 1940-х – прим. авт.), коли бразильські дипломати Роберто Ч. Пачеко, Анібал Мараньяо та Дж.А. Гонклавес де Хезус почали привозити з-за кордону долари в купюрах. Потім долари приходили вже у золоті, і ці дипломати вирішили з цієї нагоди засмажити шматок власного м’яса. Почалися приватні обмінні операції. Поступово торгівля зростала», – писала газета «Życie Warszawy». – «Тоді на горизонті з’явився майбутній голова контрабандної мафії Чеслав Беднарчик, на той час оцінювач у антикварній крамниці на площі Трьох хрестів».

Йдеться про магазин «Верітас», що діяв при Асоціації світських католиків «PAX». До речі, асоціація була цілком легальною, до того ж співпрацювала з владою ПНР, яка намагалася підпорядкувати собі Католицьку Церкву.

Ці двоє – Чеслав Беднарчик та Вітольд Метлевич, виявилися вирішальними. Обидва деякий час працювали у PAX – перший був оцінювачем у букіністичному магазині «Верітас», другий влаштувався у пов’язані з PAX «Об’єднані економічні групи «INCO». PAX ще з’явиться пізніше у цій історії.

Чому саме антикваріат?

Торгівля та контрабанда золота, валюти та антикварних предметів – творів мистецтва, рідкісних книжок, нумізматики тощо були в ПНР дуже прибутковими. Через повоєнний хаос, включення «повернених територій» до складу Польщі і... законодавство.

Аграрна реформа від 1 березня 1945 р., що дозволяла «забезпечити твори мистецтва, що містяться в маєтках, на які поширюється Закон, від знищення або розпорошення», девальвація злотого у 1950 р. та Закон від 28 жовтня 1950 р. про заборону володіння іноземною валютою, золотом і платиною, а також посилення покарань за валютні злочини (включаючи смертну кару) загнало приватну торгівлю творами мистецтва, валютою та золотом у підпілля.

У 1950 р. було створено Державне підприємство «ДЕСА», але воно пропонувало дуже низькі ціни порівняно з цінами вільного ринку. Тому речі з нижньосілезьких чи поморських замків, вивезені з Берліна «трофейними» військами НКВД чи теж продані зневіреними колишніми поміщиками, потрапляли на чорний ринок. Деякі з них не були описані у збірнику «Польські колекції. Архіви, бібліотеки, кабінети, галереї, музеї та інші колекції пам’яток минулого на батьківщині та за кордоном в алфавітному порядку за місцевостями», упорядкованому Едвардом Хвалевником.

Швидко з’явилася група колекціонерів, зацікавлених у поповненні колекцій, фальсифікаторів, які підробляли твори великих майстрів, і контрабандистів, які перевозили разом з майном твори мистецтва, валюту, годинники і навіть... людей (німців, євреїв і колишніх поміщиків) разом з їх майном.

В історію увійшла втеча графів Анджея та Марії Потоцьких, які в жовтні 1946 року намагалися втекти з країни з 42 скринями, наповненими творами мистецтва з власних колекцій. Були там картини Баччареллі, Матейка, Міхаловського. Потоцькі скористалися допомогою мережі контрабандистів Стефана Рибіцького, відомого як «Білий капітан». Їм не вдалося. Їх заарештували, а колекцію передали в Управління громадської безпеки.

Мистецтво не знає кордонів

Однак у 1960 році за кордон вдалося виїхати Чеславу Беднарчику. У 1953-1960 роках він тримав антикварний магазин у Варшаві і зібрав величезну колекцію. Її велику частину він забрав із собою. Проф. Станіслав Лоренц, тодішній директор Національного музею у Варшаві, поясняв у «Політиці», що підприємливий антиквар вивіз до Відня 43 предмети за згодою Консерваторських служб.

В австрійській столиці Чеслав Беднарчик заснував антикварний салон. Він швидко отримав репутацію міжнародного експерта зі скла, порцеляни та срібла. Організовував виставки польського мистецтва. Він також купував польські твори мистецтва, наприклад предмети з колекції Мервіна, що зберігалися в поганих умовах у Нью-Йорку. Журналісти представляли його як бездушну людину – головний мозок банди.

«Знаючі люди кажуть, що хоч варшавський антиквар покинув нашу країну, він не припиняв контактів з нею, у Відні його відвідують друзі з Польщі, серед яких багато людей зі світу культури та науки, і можна домислюватися, що ці візити мають не лише товариський характер», – писав тижневик «Політика».

Контактними особами Беднарчика були, наприклад, брати Ментлевичі, Томаш і Вітольд, які разом з батьком тримали антикварну крамницю у Варшаві. Саме завдяки їм до Відня відсилалися картини польських та іноземних художників, срібло 16-17 ст. (не завжди автентичне), вироби зі скла та порцеляни, старовинний фаянс та дерев’яні скульптури 16 ст. Натомість до Польщі напливали золоті злитки, іноземна валюта та автомобілі.

Бізнес такого масштабу був би неможливий без дипломатів з посольства Бразилії, а також, можливо, з Венесуели, Мексики та Ірану. Саме вони за своїми дипломатичними паспортами вивозили з Польщі твори мистецтва та ввозили золото. Їхній багаж ретельно не перевіряли. Важливу роль у справі відіграв перекладач посольства Бразилії Мечислав Млинарчик, який разом із Ментлевичем довозив «товар» дипломатам.

«Власнику віденського салону не подобалося лише одне: самостійний вихід з бізнесу», — повідомляла варшавська преса, спираючись на свідчення Влодзімежа Хриневецького, який був одним із постачальників банди.

Хриневецький переконував правоохоронців, які його допитували, що під час одного зі своїх перебувань у Відні він намагався вийти з бізнесу. Тоді Беднарчик дав йому зрозуміти, що він і його родина більше не зможуть почуватися в безпеці. «Знаючи характер Беднарчика та його жорстокість у боротьбі з конкурентами, я просто злякався», – мав свідчити Хріневецький.

Слідчі матеріали свідчать, що Млинарчик також стверджував, що його шантажують польські одержувачі золота, і боявся, що припинення його діяльності та розголошення правди може закінчитися для нього «так само, як для сина Болеслава Пясецького» – сказав на допиті, хоча не підтвердив це жодними доказами.

Дуже відомою на той час була справа про вбивство 15-річного Богдана Пясецького. 15 січня 1957 року хлопчика біля його школи викрали двоє чоловіків. Пізніше з’ясувалося, що викрадачі відвезли його на таксі в бомбосховище у будівлі на алеї Сьверчевського, 82а (нині Алея «Солідарності») у Варшаві. Там, імовірно, того ж дня Богдана вбили. Його тіло знайшли лише 8 грудня 1958 року. Що шукали викрадачі? Невідомо, справа не з’ясована й донині, але одна з багатьох гіпотез говорить, що йшлося про викуп, інша – про помсту.

Батько хлопчика, Болеслав Пясецький, за ПНР був заможною та впливовою людиною: до війни був пов’язаний з націоналістами, очолював Національно-радикальний рух «Фаланга», після війни заснував і багато років очолював Асоціацію «PAX», до якої входили, між іншим, мережа магазинів «Верітас» та підприємство «INCO». У той час він був також депутатом до Сейму Польської Народної Республіки, а в 1971-1979 роках – членом Державної ради.

У статті, опублікованій у «Sunday Times», сам Чеслав Беднарчик представився другом Болеслава Пясецького. І, звісно, всі звинувачення заперечив.

Однак правоохоронці, які проводили слідчі дії, перевірили комерційні контакти обох «друзів». Вони також цікавилися, що могло спонукати впливового політика працевлаштувати Беднарчика у «Верітас». Крім того, вони підозрювали, що Беднарчик міг знати про аж 300 контрабандистів.

Чи насправді СБ не знало?

Тим часом антиквар у різних західних газетах рішуче заперечував свою причетність до торгівлі золотом чи іноземною валютою.

У статті, опублікованій у німецькому тижневику «Spiegel», він стверджував, що його відвідали у Відні «панове з Варшави з листами від чотирьох підсудних. Думаю, вони були написані під диктовку. Я мав перевести гроші зі Швейцарії та повернути деякі твори мистецтва». Йому, як повідомляється, запропонували за це виключити його ім’я з процесу. Беднарчик, скоріш за все, відмовився. Суд над «золотоголовими» він назвав політичною пропагандою і запевнив, що у його великому та авторитетному магазині «предмети з Польщі не становлять і одного відсотка» товарів.

У всякому разі, німецькому журналісту також здалося дивним те, що Служба безпеки, пов’язана з широко розгалуженою валютніою аферою 1972 року, нічого не знала про цю справу, яка тривала понад 20 років (з 1953 по 1973 рік).

Є багато вказівок на те, що банда була нафарширована людьми, які у тій чи іншій мірі співпрацювали з СБ. Вітольд Метлевич був інформатором, доносив, наприклад, на Беднарчика, розраховуючи на паспорт для себе та дружини. Паспорт не отримав, але доносити продовжував. Есбеки дали йому псевдонім «Вітольд». Млинарчик стверджував, що передавав гроші двом співробітникам служби. Інститут національної пам’яті має докази на підтвердження його слів. Але він також був алкоголіком і вважався абсолютно ненадійною людиною.

До кола «золотоголових» належав також куратор і меценат Тадеуш Вєжейський. Був впливовою особою у світі музеєзнавців. Теж був колекціонером і мав велику колекцію. Наприкінці життя подарував її кільком польським музеям. Беднарчик купував у нього антикваріат.

Вєжейський співпрацював зі службами у 1950-57 роках. Він підписав угоду про лояльність після того, як його допитала полковник Юлія Брістіґер. Не був засуджений у процесі над «золотоголовими», і його ім’я було вилучено зі справи. І наостанок: відомо, що СБ намагалася також завербувати Беднарчика.

Суд над бандою відбувся в 1975-76 роках. У звинуваченні йшлося про вивезення з Польщі сотень творів мистецтва та контрабанду до Польщі 16 тонн золота. 18 грудня 1976 року був винесений вирок: Вітольд Ментлевич і Мечислав Млинарчик були засуджені до 25 років ув’язнення, штрафу по мільйону злотих і конфіскації майна. Ще восьмеро отримали менші покарання. Беднарчик перед судом так і не постав. Бразильські дипломати теж.

Не тільки «золотоголові»

Афера із «золотоголовими» була найбільшою, але не поодинокою. Вже в червні 1969 року «Polityka» згадувала випадки невдалої спроби контрабанди творів мистецтва з Лодзі, іншого колекціонера, який поїхав до Парижа і відкрив там антикварну крамницю, а також про історію американського художника-графіка, у багажі якого було знайдено 180 сумнівного походження предметів. У тому ж номері можна прочитати історію старовинної брошки, яка була перехоплена на кордоні, повернена до «DESA», а незабаром після цього... опинилася на дипломатичному прийомі у Парижі на бюсті однієї з графинь.

«Щороку, особливо влітку, магазини «DESA» окуповують іноземці, а найчастіше люди, які замість них купують за польські злоті речі, які, як відомо, не можна вивезти. Врешті-решт вони вивозяться з нашої країни різними каналами. Відомі зарубіжні колекціонери, наприклад Клеван з Австрії чи Козловський з ФРН, уже багато років подорожують Польщею, шукають те, що їх цікавить, і після завершення формальностей у відділі зовнішньої торгівлі «DESY» перевозять наші культурні надбання по шматках у власних фургонах. Не випадково два роки тому, коли допитливі митники, зазирнувши до багажу пана Клевана, знайшли картини XVIII століття, які не мали печатки консерватора на вивезення», – писав тижневик.

На дивовижну легкість, з якою релігійні предмети, світські картини, порцеляна, ювелірні вироби та навіть антикварні меблі «витікали» з Польщі, звернула увагу також «Sunday Times». Британські журналісти заявили навіть про наявність списку з 83 дуже цінних об’єктів. Він мав включати такі імена, як Гейнсборо, Ель Греко, Дюрер, да Вінчі та Рубенс. Чи це правда? Не знаю.

– Малгожата Борковська
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Джерела:
Д-р Міхал Гааке, «Втрачений шедевр. Доля картини Юзефа Панкевича „Овочевий базар”»
Анджей Ґас «Золотоголові, або як вивезти з Польщі 18 мільйонів доларів», «Культура» від 4 січня 1976 р.
«Мистецтво не знає кордонів», «Polityka» від 14 червня 1969 року.
«Гіркий епілог солодкого життя», «Polityka» від 20/27 грудня 1975 року.
«У мафії довгі руки. Гучний контрабандна афера перед воєводським судом у Варшаві», «Życie Warszawy», 16 грудня 1975 року.
«Контрабанда. Політика підпільного мистецького бізнесу», «Sunday Times», 1 лютого 1976 р.
«Секретний багаж», «Spiegel» від 7 березня 1976 року.