ТИЖНЕВИК TVP: Аналізуючи публікації німецьких ЗМІ у міжвоєнний період, мимоволі напрошується думка, що негативний образ поляків був сформований більшою мірою ЗМІ Веймарської республіки (1919-1933), ніж Третього Німецького Рейху. Чи справедлива ця теза?

ҐЖЕҐОЖ КУХАРЧИК: Ключ до питання лежить у зрозумінні, що трапилося з Німеччиною між Першою та Другою світовими війнами? Між 1919 і 1933 роками демократична і республіканська Німеччина виховала покоління, яке згодом проводило так звану німецьку чистку на Сході в дусі ненависті до Польщі. Антиполонізм у наших західних сусідів був не відхиленням вузьких націоналістичних кіл, а важливою частиною наративу політичного мейнстриму. Основні засоби масової інформації та наукові кола Веймарської республіки формували антиполонізм у своїх співвітчизників.

Німецькі вчені, юристи, лікарі зустрічалися з поляками, наприклад, на наукових конференціях, і знали, що ця пропаганда не відповідає дійсності. Чи є свідчення, що вони пробували цьому опиратися?

В цих конференціях не брали участі члени Selbstschutz [німецька парамілітарна організація – прим. перекл.], які у вересні 1939 року в Померанії та Великопольщі здійснювали масові вбивства поляків у рамках Intelligenzaktion [серія масових убивств польської інтелігенції, вчителів, священиків, лікарів та інших відомих членів польського суспільства на початку Другої світової війни Нацистською Німеччиною – прим. перекл.]. У них не брали участі ні лікарі в есесівській формі, які складали так званий Генеральний план «Схід», ні німці, які ангажувалися в акції зі знищення поляків. Всі ці люди не ходили на наукові конференції, а читали газети та підручники, слухали радіопередачі й, коли приходив час, покірно виконували накази свого фюрера. Під час Другої світової війни німецька еліта усвідомлювала, що німці роблять жахливі речі на Сході, проте вони вірили, що це відбувається на благо батьківщини.

Політиків Веймарської республіки також об'єднувало бажанням скасувати Версальський мирний договір. Однак точилися суперечки щодо того, як це має бути зроблено: мирним чи військовим шляхом.

Проте існував консенсус щодо необхідності його перегляду. Навіть німецькі пацифісти, такі як лауреат Нобелівської премії миру Альфред Герман Фрід, стверджували в 1919 році, що Версальський мирний договір це спроба замкнути велику націю в залізній клітці. Вони виступали проти договору та існування незалежної польської держави, яка, на одностайну думку всіх німецьких політичних партій, була гнобленням і зневагою німецької честі. В цю тенденцію також вписувалися комуністи. Вони, своєю чергою, аргументували ворожість до Польщі стратегією Комінтерну. Стверджували, що незалежна Польща, як казав Сталін, є стіною, що відділяє російську революцію від німецької. На фрагментованій німецькій політичній сцені Веймарської республіки існував один спільний знаменник: вороже ставлення до Польщі.

І не було винятків з цього правила?

Так, були й абсолютні винятки, такі як Гельмут фон Герлах, близький до лівого крила німецького лібералізму, окремі соціал-демократи або автори, які ставили під сумнів усю німецьку політичну культуру, такі як Фрідріх Вільгельм Ферстен. Але коли ми проаналізуємо голосування і дебати в Рейхстазі на тему Польщі між 1919 і 1933 роками, то побачимо, що всі фракції висловлювалися однозначно вороже щодо нашої країни.

А як зображували Польщу в німецькій пресі часів Веймарської республіки? Які пропагандистські стереотипи використовувалися?

Насамперед нагнітався мотив так званої «Polnische Wirtschaft», тобто моделі польського управління, яка характеризується безладом, анархією, брудом, безпорадністю, пасивністю. На перших шпальтах газет з’являвся стереотип про Польщу як тимчасового державного організму, який заінфікований бацилою розпаду. Стверджувалося, що Польська Республіка за своєю суттю була агресивною державою, особливо стосовно до німецької та єврейської національних меншин. Кордон з Польщею був представлений як так званий кривавий кордон, як межа, що ділить і становить джерело конфлікту. Про сілезьких повстанців писали «банди Корфантного» [Войцех Корфантий – польський державний та політичний діяч, один з керівників Третього сілезького повстання, депутат Рейхстагу Німецької імперії та Сейму Польщі I і II скликань – прим. перекл.]. Атмосфера ворожості до Польщі постійно нагніталася, в тому числі у шкільних підручниках, особливо з історії та географії. Вони візуалізували несправедливість, яка спіткала Німеччину у Версалі. Представлялися карти, які показували, що польсько-німецький кордон 1919 року був несправедливим, оскільки мільйони німців залишилися на польській стороні.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Навіть поки тривала військово-дипломатична боротьба щодо кордонів відродженої Польщі, в німецькій пресі з'явилися повідомлення про хвилю нібито єврейських погромів на польських землях.

Перші повідомлення на цю тему з'явилися на рубежі 1918/1919 років. Пізніше їх розтиражувала західна преса. Писали, що 27 грудня 1919 року, в день початку Великопольського повстання, в Познані відбувся величезний погром єврейського населення. Звісно, ця новина була суцільною вигадкою, як і інша подібна інформація.

Повідомлення, опубліковані в німецькій пресі про нібито погроми в Польщі, мали політичні наслідки. Вони були використані на Паризькій конференції для дискредитації відродженої після поділів Польщі.

Польській делегації на Паризькій мирній конференції, яка завершилася підписанням Версальського мирного договору, довелося протистояти чимраз дужчій пропаганді, особливо з боку єврейських кіл у Сполучених Штатах. Вони зображували Польщу як країну погромів, ненависті та агресії. Тому було вигадано так званий Трактат про національні меншини, який становив додаток до Версальського мирного договору. Він не поширювався на всі держави, а стосувалася лише кількох країн Центральної Європи, в тому числі Польщі. У документі зазначалося, що за верховенством права в цих країнах, з точки зору дотримання норм автономії національних меншин, буде наглядати Ліга Націй. Всі польські партії під час дебатів про ратифікацію Версальського мирного договору на Законодавчому сеймі назвали цю акцію порушенням нашого суверенітету.

Повернімося до німецької медіапропаганди часів Веймарської республіки. Вона була доведена до абсурду. Я знайшов інформацію про те, що німецький Рейхсвер розцінив навчання з надання першої медичної допомоги, проведені в Козьмині Великопольському, як підтвердження підготовки Польщі до війни.

Так, це вписувалося в пропагандистський наратив про Польщу як країну, зосереджену виключно на агресії. Таких повідомлень було чимало. Німецькі радіостанції транслювали програми, схожі на відому радіоп'єсу зі Сполучених Штатів під назвою «Війна світів», про нібито вторгнення інопланетян на Землю, що викликало паніку серед американців. Подібні німецькі радіопередачі про польську агресію на прикордонні території були дуже популярними та викликали неабияке зацікавлення серед слухачів.

Після приходу до влади НСРПН і Адольфа Гітлера в 1933 році антипольську пропаганду тактично приглушили.

Дивлячись на початок націонал-соціалістичного руху в Німеччині, тобто 1920-ті роки, слід сказати, що він був антислов'янським і особливо антипольським від самого початку. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (далі – НСРПН) жодним чином не виходила з національного консенсусу. Після 30 січня 1933 року антипольська пропаганда була приглушена, оскільки Гітлер мав більш нагальні справи, ніж продовження холодної війни з Польщею з часів Веймарської республіки. Йому довелося консолідувати владу в Німеччині, вжити заходів щодо ремілітаризації Рейнської області, аншлюсу Австрії та чеських Судетів. Наступною на черзі була Польща. Але пропагандистський потенціал існував завжди, його просто на деякий час приглушили. Вже у квітні 1939 року на спеціальній нараді в Рейхсміністерстві пропаганди була дана чітка директива: ми розморожуємо пропаганду щодо Польщі.

Це відбулося тоді, коли стало зрозуміло, що Польща не допомагатиме Німеччині напасти на Радянський Союз?

В момент, коли Польща прийняла так звані британські гарантії, то одразу д-р Йозеф Геббельс, міністр пропаганди в уряді Адольфа Гітлера, наказав розморозити польські фобії. У пропаганді повернулися стереотипи Веймарської республіки – «Polnische Wirtschaft», тимчасова держава, а також наратив про польське насильство – нібито переслідування німецької меншини в Польщі.

На додаток до цих пропагандистських тем, існувало питання вільного міста Данциг і Польщі як найбільшого союзника одвічного ворога Німеччини – Франції.

Так, але ще більше експлуатувалася тема Польщі як союзника віроломного Альбіону [назва Британських островів, що використовувалася в давнину греками та римлянами – прим. прекл.].

А якою була німецька пропаганда після підписання пакту Молотова – Ріббентропа?

З 23 серпня 1939 року антирадянські повідомлення зникають. Радянську владу більше не називали єврейсько-більшовицькою, як це досі робила німецька преса. Говорили про давні традиції німецько-російської співпраці. Наводилися приклади Фрідріха II Великого та Отто фон Бісмарка, які разом з Росією гарантували мир у Центральній Європі. Типова пропаганда, яка мала підготувати ґрунт для спільного нападу на Польщу.

У радянській пресі від 7 вересня 1939 року з'явилася стаття, яку можна розглядати як медіапрелюдію до збройного нападу на Польщу. Політкомісар Микола Осипов писав, що перед Червоною Армією стоїть завдання відвернути напад агресорів на соціалістичну Батьківщину і виконати інтернаціоналістичні завдання.

А наступного дня московський Комінтерн опублікував декларацію, в якій йшлося, що міжнародний пролетаріат у війні, що триває, не може підтримувати Польщу, оскільки вона є фашистською державою, яка пригноблює інші народи та відкидає радянську допомогу. Це було наслідком розмови, яка відбулася того ж дня, між Йосипом Сталіним та Георгієм Димитровом, лідером Комінтерну і фігурантом, тому що фактично за все відповідав Йосип Сталін. Директиви Комінтерну були обов'язковими для Рад і комуністичних партій на Заході. У деяких країнах, наприклад, у Франції, вони мали сильну підтримку. Комуністи також мали значний вплив у Голлівуді. Директиви Комінтерну дотримувалися до 22 червня 1941 року, коли Адольф Гітлер напав на Радянський Союз.

Однак, це не призвело до пониження градуса пропаганди щодо Польщі як фашистської країни.

На жаль, ні. Якщо сьогодні ми чуємо з вуст деяких пропагандистів і наклепників, що Польща нібито була співучасницею Голокосту, то слід нагадати, що коріння такого способу мислення сягає щонайменше 1939 року. Саме тоді антипольська німецька пропаганда зустріла своє відображення у вигляді антипольської радянської пропаганди, яка експлуатувала схожі наративи. У радянській пресі з'явилися гасла: Польща – тюрма народів, Польща – псевдодержава. Це ще один доказ співпраці тоталітаризмів, які 23 серпня 1939 року підписали смертний вирок не лише Польщі, але й усій Центральній Європі. До виконання вироку вони приступили 1 вересня і 17 вересня 1939 року. Парадоксально, але, якщо опиратися на тоталітарній пропаганді, то можна дійти до висновку, що у вересні 1939 року Третій Рейх воював проти польських фашистів.

Як тема нападу на Польщу була представлена в західнонімецькій пресі після 1945 року?

Пояснювалося, що це була помилка, але підкреслювалося, що поляки також мають свої гріхи на совісті, особливо після 1926 р. Німецькі публіцисти стверджували, що авторитаризм правління Пілсудського був жорстоким щодо польських громадян і поляків німецького походження. Не було жодної спокути чи визнання того, що німці заблукали. Всю провину поклали на геббельсівську пропаганду.

Тобто нічого не сталося. Перефразовуючи слова німецького філософа та члена НСРПН Мартіна Гайдеґґера в його листі 1946 року про «гуманізм»: німецькі хлопці у Другій світовій війні вирушили на Схід з цивілізаційною місією, взятою на себе заради блага людства.

На жаль, подібна думка зароджувалася й в інших колах, не лише німецьких. Бразильський консервативний католицький письменник і публіцист д-р Плініо Корреа де Олівейра, автор глибокого аналізу нападів на християнство під назвою «Революція і контрреволюція», мав звичку розповідати байки про німців. Він назвав їх «іспанцями Сходу», які зробили великий внесок у християнізацію Центральної та Східної Європи. В цьому контексті він апологізував діяльність тевтонського ордену, яких один польський єпископ XV століття назвав «негідниками, що прикривалися хрестом», а блаженний кардинал Стефан Вишинський – «лицарями фальшивого християнства». З вдячністю читаєш роздуми цього бразильського письменника про причини та симптоми чергових революційних потрясінь. Волосся стає дибки, коли читаєш його бачення альтернативної історії, в якій німці без реформації християнізують Росію і доходять з цим до Індії та Китаю.

– Розмовляв Томаш Пласкота  

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук

Історик Ґжеґож Кухарчик є науковим співробітником Історичного інституту Польської академії наук та Інституту Пілецького. Нещодавно вийшла друком його книга під назвою «Третій Німецький Рейх. Сучасність і ненависть».