TYGODNIK TVP: Ви порахували всі авторські втілення Станіслава Бареї?

МАРІУШ ЧЕШЛІК: Так, їх було аж 22. Хоча вже після закінчення реалізації фільму я розмовляв з сином режисера, Яном, і казав мені, що чув про ще одну роль батька. Один з його знайомих стверджує, що Станіслав з’являється як танкіст у певному фільмі з кінця 50-х років минулого століття. Нам треба це перевірити. Акторські виступи – це найменш відома частина доробку Бареї, але кількісно найбільша. Ці всі ролі глядач може, звичайно у фрагментах, побачити у моєму документальному фільмі.

Звідки взялася ця любов режисера ставати перед об’єктивом камери?

Перша причина - банальна, оскільки це фінансова причина. Молодим кінематографістам у Польській Народній Республіці було важко, набагато гірше, ніж зараз. Станіслав Барея спочатку жив у робітничому готелі, а після весілля - у кімнаті з сусідом. Ганна Котковська-Барея навіть каже, що тільки завдяки акторським гонорарам її чоловіка змогли організувати весілля для друзів із Варшави. Але друга причина має принциповий характер. Як каже вдова режисера – і я поділяю цю думку – знімаючись у своїх фільмах, він хотів увічнити себе в реальності, яку створював у кіно. Це має фундаментальне значення для пам’яті про Станіслава Барею. Найпопулярніший режисер свого часу не дав жодного телевізійного інтерв’ю. Він лише раз був гостем на радіо, і фрагмент цієї розмови з Яцеком Федоровичем закінчує мій фільм. Тільки завдяки його ролям ми знаємо, як змінювався Барея.



Виступав не тільки у власних фільмах?

Звичайно, хоча саме у своїх фільмах він створив найкращі ролі. Він неперевершений у ролі Яна, власника польської крамниці в Лондоні. Того, що дістав камінчик з міста Єленя-Гура і хотів отримати з Ясної Ґури. Як на мене у цій ролі — велика правда про польських емігрантів комуністичної доби. Вони прагнули країни, якої вже не було, і не сприймали тієї, що була. Дві комедійні ролі, які він створив у своїх серіалах, також чудові. Особливо міліціонера Париса в «Альтернативи 4», який добре відображає природу тієї системи. Він може і на вигляд добродушний, але це він контролює наглядача Аньола. Смішний він і в ролі Крокодилового, перебільшеного наркоторговця з «Замінників».

З інших його ролей я б відзначив Яся Мінцеля із серіалу «Лялька» Ришарда Бера. Лише через багато років, дивлячись цей фільм зі своїми дітьми, я виявив, що в ньому знявся Барея. У картині він — справжнє втілення життєвої сили, як і його герой. Інші ролі – це скоріше епізоди чи комічні етюди. Варто звернути увагу, що Барея грав в основному у фільмах своїх друзів з університету. Завдяки цьому ми зустрінемо його в серіалі «Дом» Яна Ломніцького, в «Ероїці» Анджея Мунка або в «Гангстерах і філантропах» Єжи Гофмана та Едварда Скужевського. Це була свого роду самодопомога. Коли хтось із моїх колег не мав роботи і був на цензурі, що в ті часи було досить поширеним явищем, то його працевлаштовували, щоб він що-небудь заробив. У фільмі Бареї «Немає троянди без вогню» чудову роль грає Генрик Клуба — епізод сусіда з прізвищем Поґанек, який планує організувати оргії.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  На екрані бачимо також родину Станіслава Бареї, за винятком його дружини…

Це наслідок ідеї, щоб трактувати свої фільми як свого роду щоденник. Режисер кілька разів залучав до зйомок в епізодах своїх дітей і матір. Для мене найсмішніший фрагмент — це епізод Яна Бареї в фільмі «Плюшевий ведмедик» — коли хлопець рахує людей у ​​черзі до аптеки. Саме він каже до Сували (Броніслав Павлік): «Пане, я вже порахував, у черзі стоїть 126 осіб. Чувай!» Дружина, Ганна Котковська-Барея, не хотіла з’являтися у фільмах чоловіка, незважаючи на кілька пропозицій. Це парадоксально, адже вони познайомилися на зйомках «Ескізів вугіллям» Антонія Боґдзевича, де вона була статисткою. Сьогодні вона каже, що шкодує про це рішення, проте в ті часи вважала, що просто не підходить до зйомок в фільмах.

Барея був вірний своїм акторам, чи також шукав нові обличчя?

І так, і ні. З Бареєю, якого ми зараз вважаємо культовим режисером, було зовсім інакше, ніж з молодим режисером після університету. Спочатку, як і кожен артист, він шукав свій шлях і пробував тоді різні жанри. Це важливе слово: «жанр». Барея займався жанровим кіно в той час, коли в Польщі його зневажали. Зняв чорний кримінальний фільм, комедію, музичну комедію, типовий мюзикл, а також перший польський серіал-сенсацію «Капітан Сова іде по сліду». У цей період він підбирав виконавців ролей відповідно до жанру, хоча й тут були винятки. Наприклад із Броніславом Павліком він працював від його першого повнометражного фільму до кінця кар’єри. І впевнено можна сказати, що це був «актор Бареї». Однак, коли в 1970-х роках ХХ ст. він виробив власну манеру «письма», яка бере початок від прем’єри фільму «Розшукуваний, розшукувана», він вибрав групу виконавців із схожим почуттям гумору і тримався її до кінця. Найважливішими були його співсценаристи і актори одночасно, спочатку Яцек Федоровіч, потім Станіслав Тим, але тих артистів було набагато більше. Наприклад, Божена Дикель, Станіслава Целінська, Галіна Ковальська, Яніна Трачикувна, Анджей Федоровіч, Єжи Добровольскі, Войцех Покора, В’єслав Ґолас, Ян Кобушевскі, Мєчислав Чеховіч, Тадеуш Плучінські, Казімеж Качор, Войцех Семіон, Маріан Лонч або Кшиштоф Ковалевскі.

Дозволяв виконавцям імпровізувати?

Однозначно так. Акторам дуже подобалося з ним працювати. Це згадується в кожному інтерв’ю, яке я брав, і в моєму фільмі була велика група його улюблених зірок, від Богдана Лазуки до Єви Блащик. Всі стверджують, що давав їм багато свободи, брав від них крилаті фрази та ідеї до ґеґів. Культову цитату: «Я не знаю, я не знаюся, я не орієнтуюся, я запрацьований» — придумав, наприклад, Анджей Федоровіч. Водночас, на відміну від багатьох своїх колег, він не мучив акторів сотнями дублів. Віддав перевагу свіжості. До того ж він їх любив і шанував. Сьогодні багато хто вважає, що свої найкращі ролі зіграли в Бареї.

З чого виникало в оточення упередження до творчості Бареї?

З його відмінних уподобань, а також із заздрості. Барея любив кіно Голлівуду, розумів його і вмів деякі зразки прищепити на наш ґрунт. Це вплинуло на те, що кожна його стрічка була дуже популярною. Оскільки Барея знав, що люди в кіно взагалі не хочуть дивитися на себе самих. Хочуть побачити кращу версію нашого світу. Його колеги, які займалися авторським кіно чи теж мистецьким кіно, вважали інакше. Це їх фільми, в яких показували складні справи і які експериментували з формою, отримували нагороди на фестивалях. Але премії від публіки збирав Барея. Глядачі голосували ногами, купуючи квитки на його фільми. Колеги заздрили йому і стверджували, що він знижує планку аби сподобатися публіці. Але правда була зовсім іншою. Барея любив таке кіно. Він вмів і любив робити такі комедії, кримінальні фільми чи мюзикли. І сам їх із задоволенням дивився.

Величезне значення у знеціненні його досягнень зробив його близький друг з кіношколи?

На жаль. Під час навчання у вищому навчальному закладі Казімеж Куц, бо про нього йдеться, також належав до т. зв. колективу. Це була група товаришів, яка трималася разом протягом усього періоду навчання. До її складу входили також Ян Ломніцкі і Януш «Куба» Моргенштерн, з якими він дружив до кінця життя. Вони разом гуляли, разом навчалися, а потім разом працювали. Їхні шляхи перетиналися протягом багатьох років. Ломніцкі і Моргенштерн дуже підтримували Барею, коли його торкнулися проблеми з цензурою і не було з чого жити. Куц з цього виламався. На партійній нараді кінематографістів він вжив термін «бареїзм» для означення мотлоху, продукції найнижчого льоту.

Підступність полягала в тому, що раніше у «колективі» так власне називали щось, що сьогодні і ми називаємо «бареїзмом». Тобто абсурдний жарт, з якого нам відомий творець фільму «Плюшевий ведмедик». Барея це важко сприйняв і розірвав стосунки з Куцом, зрештою інші колеги теж на нього образилися. Важко сказати, якою була мотивація давного приятеля, коли він допустив до цієї атаки. Ймовірно, йому йшлося про те, що він сам створює мистецтво з великої літери «М», тому на таку публіку, як розважальне кіно Бареї, розраховувати не може. У всякому разі, тоді Куц зняв комедію «Жара», яка виявилася повною невдачею, тому заздрість була виправданою.

Низку сценаріїв творця, що були написані в тандемі з Яцеком Федоровичем і Станіславом Тимом, затримала цензура. Але останній – «Золото з неба» - керівництво знімальної групи Тор…

Це парадокс, але найбільше з фільмами Бареї боролася не цензура. Їхній антикомуністичний потенціал був виявлений відносно пізно. Найбільше Бареї протистояли колеги та різні чиновники середнього рівня. Якби Бареї дозволили реалізовувати хороші ідеї, він зняв би принаймні вдвічі більше фільмів. Його сценарії та повісті відхиляли на стадії знімальних груп чи комісій. Цензура знищувала лише ті зроблені, у «Плюшевому ведмедику» вимагали, наприклад, 38 виправлень — якби їх внесли, цю сатиру не можна було б дивитися. Фільм «Що зі мною зробиш, якщо мене впіймаєш» має деяку сюжетну нелогічність через втручання цензури. Наприкінці свого життя Барея взагалі не міг зняти жодного фільму, тому обрав телебачення. Парадоксально, але комуністичне телебачення TVP дало йому більше творчої свободи, ніж антикомуністичні кіногрупи, де домінували прихильники опозиції. Завдяки цьому створено шедевр польських серіалів «Альтернативи 4» і культовий серіал «Змінники».

Перманентний стрес, який супроводжував Барею на роботі, вплинув на проблеми зі здоров’ям?

О, так. Звичайно, в ті часи людей регулярно переслідували. Також у мистецькому середовищі. Барея не сидів у в'язниці, його не тортурували, але він кілька разів ставав об’єктом гоніння. Комісійний перегляд вже згаданої стрічки «Що мені зробиш, якщо мене впіймаєш» був лінчуванням. Сигнал дав тодішній заступник міністра культури Януш Вільгельмі, який щиро ненавидів Барею. Але колеги охоче долучалися і не лише те, пов’язані з владою, як-от Богдан Поремба. Також світовою людиною вважався відомий письменник Анджей Кусневич, який - як виявилося кілька років пізніше - був агентом Служби Безпеки. Через кілька днів у Бареї стався серцевий напад.

В інтерв’ю з Яцеком Федоровичем він гірко жартував, що за кожен фільм розплачується однією хворобою. І все одно вважає, що воно того варте. У професійному плані у нього було справді важке життя. Другий інфаркт у нього стався після введення воєнного стану, коли затримали зйомки серіалу «Альтернативи 4», і помер він у віці тільки 58 років, тобто у повному розквіті творчої сили. Він тоді вже був дуже хворий. За іронією долі, лист із рішенням реалізувати його останній проект прийшов після смерті автора. Команда на чолі з Кшиштофом Зануссі дуже довго вагалася, чи знімати цей фільм. Занадто довго, як виявилося.

Коли і за яких обставин режисер залучився в опозиційну діяльність?

У другій половині 70-х років, як тільки з’явився Комітет Оборони Робітників, він почав контрабанду книг для цієї організації. На початок з Парижа, від Єжи Ґедройця, бо він тоді мав зйомки у Франції. Пізніше познайомився з людьми з підпільного видавництва NOWA на чолі з Мирославом Хоєцьким і почав контрабандою переправляти для них обладнання із Заходу. Як режисер, він час від часу подорожував і сам пропонував допомогу. Варто додати, що за щось таке можна були піти у в’язницю на багато років. Так само, як і за контрабанду зброї чи вибухівки. Тим часом Барея зовсім не боявся. Йшов далі і приблизно в той же час почав влаштовувати на роботу на зйомках фільмів опозиціонерів, яких звільняли з роботи. Завдяки йому вони отримували якісь доходи та штампи в посвідченнях, тому у міліції було менше приводів аби їх зачіпати. Майже десять років сім’я Бареї позичала свій підвал підпільній друкарні. У їх сегменті на вулиці Ґжегожа Фітельберга у столичному районі Мокотув виготовляли матриці, з яких друкували нелегальні книжки та газети. Один із таких часописів під назвою «Страхи на лахи» певний час редагували Барея і Тим.

На разі створено документальний фільм про режисера «Плюшевого ведмедика», але в його біографії також бачу потенціал художнього фільму…

Це правда. Більше того. Перш ніж почати знімати документальний фільм, я написав сценарій художнього фільму. Ми навіть отримали фінансування від Польського Інституту Кіномистецтва. На жаль, через організаційні проблеми продюсера проект призупинено майже три роки. Я сподіваюся, що врешті-решт його розблокую. Барея, безумовно, заслуговує на це.

– розмовляв Томаш Збіґнєв Заперт  

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклад Олеся Ґераль

Маріуш Чешлік – публіцист, письменник, сценарист і режисер. На телеканалі TVP Культура вів програми «Коло пера» та «Це не виріжуть». Він опублікував збірку оповідань «Смішні коханці», роман «Свято Успіння», «Як я став прем’єр-міністром» (разом з Робертом Ґурським) та біографію «Ярузельський. Парадоксальне життя» (з Павлом Ковалем). Як драматург співпрацює з Театром Польського Радіо (вистави «В ім’я батька й сина», «Цілковитий Барея» та «Сімнадцятий», яких був також режисером). Був сценаристом і другим режисером «Концерту для Незалежної» (до сторіччя відновлення незалежності Польщі), який показували на телеканалі TVP 1, Polsat і TVN. Автор сценарію серіалів «Юристи» (TVP 1), «Ангел Охоронець» (TVN) та «Свекор і свекруха» (Polsat). У 2023 році заплановано розпочати зйомки до художнього біографічного фільму Бруно Шульца, до якого написав сценарій.

Прем’єра фільму «Всі ролі Станіслава Бареї» відбудеться 29 грудня 2022 р. о год. 21:55 на телеканалі TVP 2.