Громадянка-модель. Розкіш у масштабах соціалізму
15.06.2022
Цей одяг творить історію, чи швидше схожий на неї. Він був розроблений Ґражиною Гасе, людиною, відомою багатьма професіями й однією з найколоритніших особистостей Польської Народної Республіка (1952-1989 рр., абревіатура пол. PRL), додавши колориту тодішньому стилю еліт. Вона була у різний спосіб пов’язана з модою. Її професійна діяльність, а також особиста доля представлені на виставці «Завжди в моді».
– Я виснажена, – каже мені Ґражина. – І не хочу вкотре повторювати те, що я перейшла від модельної справи до проєктування.
Я власне розмовляла з нею: той самий трохи хрипкий голос, та ж упертість робити щось нове, та ж стриманість і культура.
Знаменитості „Made in PRL”
Нетипове місце для таких подій: Музей Варшави. Таку назву це місце отримало у 2014 році, замінивши Історичний музей столичного міста Варшави. Вигідне розташування для відвідувачів: Площа Ринок старого міста, кілька з’єднаних між собою кам’яниць з тісними приміщеннями, що знаходяться на кількох поверхах. Відповідно до назви закладу, тут зібрані переважно експонати, які стосуються Варшави.
Аж зовсім несподівано – одяг, пов'язаний не лише зі столицею. Але дизайнер – так. Насправді Ґражина Гасе мешкає по сусідству з музеєм, що, безумовно, полегшило їй контроль за організацією виставки. Додам, що в цьому випадку уважність і точність – це перевага, без цих якостей немає хорошого дизайнера. br>
Я пишу про це впевнено, адже знаю Ґражину вже багато років, хоча доля нас звела зовсім не у справах моди.
Отже, у біографії Гасе знайдемо досить довгий період керування приватною галереєю. Вона знаходилася на вул. Маршалковській 6, неподалік Площі Люблінської унії, і розпочала свою роботу в 1980 році. З огляду на те, що місце мало неофіційний характер, під час воєнного стану воно не підлягало остракізму, а навпаки об’єднувало людей з мистецької індустрії, ворожих комуністичній владі.
Я була відвідувачем цього специфічного місця, де мистецтво, наче попри професію свого власника, не стояло на підборах чи на подіумі, а функціонувало на основі співіснування з тими, кому подобалася її присутність.
Ґражина вміла створити атмосферу невимушеності, але не без легкого снобізму. Що ж, „варшав’янка” має свої незмінні правила: не кожен може належати до неї, але прийняття було й залишається своєрідною нобілітацією. Проте, якщо сьогодні визнання пов’язане з фінансовим аспектом, то в реаліях Польської Народної Республіки значення мали не статки. Однак високо оцінювалася фантазія, оригінальність і ... те, що було в голові. Простота тут не проходила.
Гості Галереї Ґражини Гасе мусили репрезентувати певен рівень, як і вона сама. Також її чоловік Вово Беліцький, любов її всього життя. Зрозуміло окрім моди.
Подорож у минуле
Я мала неодноразово нагоду відвідувати закордонні виставки присвячені великим дизайнерам, відомим постатям чи так званим іконам стилю. Це завжди було «по-багатому», з величезними фінансовими внесками. І завжди було багато глядачів. Нічого дивного, адже це була подія для кожного, яка зазвичай прочиняла двері до приватного життя героїв. І завжди найскладнішим було «оживити» одяг. Хоча мало хто замислюється над тим, що вбрання на манекені завмирають, стають статичні, а тому іноді втрачають велику частину свого шарму, змісту та творчого внеску автора. Мода існує тільки на людині.
Виконує своє призначення або ні, у русі, в різноманітних ситуаціях, позах і позиціях. Покази мод – це цілий театр, який активізує творчу діяльність десятків спеціалістів і змушує до вбивчої роботи всіх, хто бере участь у цих шоу (окрім майстрів, їхніх кравчинь і моделей) – починаючи від сценографів і світлооператорів, закінчуючи хореографами і композиторами. br>
Щоб зрозуміти мультидисциплінарність цієї, здавалося б, однорідної та закритої індустрії моди, достатньо згадати (або вперше подивитися) такі фільми, як «Висока мода» Альтмана, біографію Александра Макквіна або трохи пристарілу комедію «Забавне личко» з Одрі Гепберн у ролі моделі.
Польща може тільки мріями про такий розмах. Навіть сьогодні, а що ж тоді говорити про часи Польської Народної Республіки!
Ґражина Гасе і Барбара Гофф були піонерками, які порушили конвенції класичної елегантності. Парадоксально, але цьому посприяли часи, жахливе забезпечення товаром у магазинах одягу та бідність суспільства. Фактично все, що мало трохи західний «look», продавалося миттєво.
Коли я переглядала цю нинішню монографію Ґражини Гасе, тобто виставку «Завжди в моді», мене знову вразили скромні засоби, якими розпоряджалася дизайнерка, і наскільки неймовірно вдалими були її досягнення (як і Барбари Гофф) у контексті місця та епоха.
Виставка, про яку йде мова, не вражає своїми експозиційними рішеннями. Чесно кажучи? Візуально це нагадує минуле.
Ані простору, ані виставкового блиску, ані використання електроніки. Але, можливо, саме ця скромність і тіснота дозволяють відчути ті часи.
Принаймні я відчувала себе, наче потрапила в машину часу. Що ж, не лише люди старшого віку відвідують Музей Варшави та досягнення Ґражини Гасе. На виставці було багато молоді, для якої представлені експонати та фотографії могли здатися екзотикою. Однак молоді люди не можуть уявити масштаби жертв, які в епоху соціалізму вимагало бажання бути «завжди в моді».
З розмахом
А однак! Гасе, мінімалістична у дизайні, інколи любила повипендрюватися. Згадаймо хоча б бали, які ініціювала й організовувала «там, де й належить». Після скасування воєнного стану Ґражина придумала бал під назвою «Випендрьож». Фотозвіт з цієї події був показаний у її галереї, що звичайно забезпечило гарантованих відвідувачів: усіх особисто зацікавлених і всіх цікавих. А кого там не було, нехай перший кине камінь... br>
У музеї старого міста важко віднайти сліди атмосфери тих, зрештою, зіркових зустрічей. Проте сама дизайнерка постає у всій красі на багатьох фотограмах. Адже її кар'єра в світі моди почалася з моделі.
А навіть ще раніше – з обкладинок. Гарна дівчина, підліток, була вдячною «здобиччю» для об’єктивів відомих фотографів, які співпрацюють з популярними журналами. Редакційний рівень більшості періодичних видань був таким же трагічним, як і ресурси друкарні, проте для рятування ситуації частували гарними обличчями. «Przekrój» («Пшекруй» – популярний польський тижневик, який видається з1945 р.) мав свою рубрику з «кошенятком», де багато дівчат дебютували в ролі декорацій кросвордів. Обкладинки найпопулярніших тижневиків кишіли «кошенятами», не кажучи вже про фахові журнали на кшталт «Świat Mody» (перекл. «Світ моди»). Уявляєте, що журнал «Przyjaciółka» (перекл. «Подруга» – польський двотижневик для жінок, який видавався в 1948-2009 рр.) мав понад два мільйони накладів?
Сила впливу схожа на сучасні інтернет-форуми.
Ґражина мала в собі витонченість і природність. Це забезпечувало їй постійну роботу. Не кажучи вже про культ дівчат, які дефілюють на показах мод, навіть іноді за межами Польщі.
Ядвіґа Ґрабовська, перша післявоєнна директорка підприємства «Moda Polska» (перекл. «Польська мода» – державне підприємство функціювало у 1958-1998 рр.), помітила переваги Гасе, в результаті чого було підписано контракт, написаний не на коров'ячій шкірі чи пергаменті, а на пожовклому аркуші паперу на друкарській машинці (офіційний лист, надрукований у кількох примірниках).
У документі йдеться: «Moda Polska працевлаштовує Громадянку на тримісячний випробувальний термін, а потім на невизначений термін на посаду моделі у проєктному бюро на 1/2 ставки. Заробітна плата Громадянки становить 800 злотих (вісімсот злотих) брутто, що будуть виплачуватися щомісяця, плюс премія згідно з чинним законодавством про преміювання для офісних працівників».
І дата: 25 серпня 1962 р. Їй двадцять два роки і для неї відкритий світ.
Цей сигнал повинен розпалити уяву та бажання особин одного й того ж виду, хоча, як правило, не однієї статі.
побачити більше
Овва!
Тим часом «громадянка-модель» проходила різні етапи буремного кохання. Зокрема, перший, невдалий шлюб з угорським співаком Палом Сечі, який закінчився розлученням у 1966 році. Через рік вона знову стала на весільний рушник уже з режисером Вово Беліцьким. Він одягнений у смокінг від Єжи Ґруза, вона одягнена в сукню його власного дизайну (її можна побачити в Музеї Варшави).
Ніжно-рожева (оригінальний на той час колір) сукня-міні витонченого крою. До неї пальто інтенсивнішого рожевого відтінку – подарунок мадам Ядвіґи Ґрабовської.
У жовтні того ж року після успішної здачі іспитів Гасе стає студенткою Академії мистецтв у Варшаві. Спочатку вона навчається на факультеті архітектури інтер’єру, а потім на графічному факультеті. І проєктує тепер не тільки для власних потреб.
Її перша колекція «Kozak Look», створена для Варшавської швейної фабрики «Cora», здобуває успіх. Візуальний шок і не лише: вперше в Польщі колекція має окрему тему, назву та відповідальну за неї авторку. Сьогодні це очевидно, але в ті часи дизайнер створював марку, для якої працював і... все.
Навіть зараз «Kozak Look» вражає відвагою, з якою дизайнерка підійшла до кашкета та «піджака» з короткою спідницею, натхненною чоловічим костюмом. Крім того, «костюмний» матеріал: твідова шерсть – тканина однозначно нежіночна. Гасе також брала участь у показі сама: не як відомі дизайнери, що виходять на грандіозний фінал, а як модель на подіумі.
Також вона, Ґражина, ввела на подіум інновації, які позбавили їх колишньої формальності: собаки, мотоцикли, а передусім – музика. Тут її підтримав Вово Беліцький, який режисерував покази мод, як динамічні шоу. Сьогодні знову важко повірити, що раніше покази мод проходили в тиші, без підібраних мелодій. Адже звук задає темп кроків, активізує всю фігуру моделей.
Крім того, Гасе «ловить» нових дівчат, нові обличчя, молодіжний невимушений образ буття. Саме Ґражина побачила потенціал Малґожати Кшевінської, а згодом і Малґожати Немен, з якою я також працювала (був такий період у 1980-х, коли, уникаючи контактів із державними ЗМІ та галереями, я зайнялася аранжуванням модельних фотографій). Малґося вміло позувала для кожного фото, цьому вона навчилася під пильним оком Гасе-Беліцького.
Золоті роки з мистецтвом
70-ті роки минулого століття були золотою епохою Ґерека (перший секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії в 1970-1980 рр.), коли здавалося, що Польща наближається до Заходу – завдяки невеликому полегшенню в отриманні паспортів та валютних магазинів з «товарами» типу: найдешевший, але західний алкоголь, наприклад, такі ж креми, білизна та джинси!!!
Ґражина Гасе тоді працює на повну: в державних підприємствах стає занадто тісно. Тоді вона знаходить вихід: стає незалежна від держпідприємств, називаючи свою майстерню (і реєструючи її) не як комерційну діяльність, а... як картинну галерею.
Так була заснована Галерея сучасного мистецтва Ґражини Гасе. У найважчі роки звідти дихало «розкішшю». Звичайно, в масштабах соціалізму.
Чи те, що ми бачимо у Музеї Варшави, створює образ дівчини, яка зламала стандарти того часу? У неї була невичерпна винахідливість, вона вміла «йти, як танк» до обраної мети, хапалася за все, що здавалося потрібним для кінцевого результату.
Сьогодні є чимало спеціалістів: стилістів вій, нігтів, перукарів, спеціалістів від виходів на сцену та зі сцени. Тоді одна людина – творча – робила все. Можливо, це було трохи по-дилетантськи, але однозначно стилістично однорідніше.
Ґражина стежила за всім. А коли відкрила Галерею Ґражини Гасе (Galeria Grażyna Hase), то отримала ще й обов’язки куратора. І знову зробила по-своєму, не вказавши профіль салону. Було різноманітно, завжди цікаво та весело.
Я чудово пам’ятаю другий показ, головним героєм якого був Анджей Чечот (це було ще до його еміграції до США). Він запропонував публіці веселі, вишиті вручну гобелени, а також головні убори, які називаються чечотками: вовняні берети, максимально розтягнуті, згорнуті на чолі, з «антенками», які стирчать зверху. У чечотках з'явилася велика кількість гостей, які довели, що навіть робочий берет може мати мистецький «look».
Повірте, під час і після воєнного стану у Варшаві (та інших містах) вирувало мистецтво. Виставки організовувалися спонтанно і практично без грошей, у приватних будинках, у випадково знайдених місцях, у закинутих будівлях, місцях зовсім іншого профілю (наприклад, у Клубі лікаря), навіть на відкритому повітрі, біля багаття, на паркані та на мотузках для розвішування білизни.
Також у Ґражини виступав один із перших Театрів малювання Франка Старовейського – і хто пригадує ці заходи, напевно знає, що митець під час творчого процесу оголював торс і вибирав модель для позування оголеною. І жінки охоче зголошувалися грати роль роздягненої музи.
Динаміка подій остаточно перевищувала простір квартири на вул. Маршалковській і галерея перейшла в ще одне приміщення, на Староміській площі (це місце функціювало недовго – з огляду на політичну ситуацію орендна плата різко зросла); а потім, у 1997 році, знайшла ще одне приміщення на вул. Сенаторській. Але це вже інша історія.
