Особливістю країн, на які навісили ярлик «комуністичних» і які колись називали «народними демократіями», було те, що фактична влада не обов'язково збігалася з формальною. Наприкінці 1981 року вирішальну роль у Польській Народній Республіці (далі – ПНР) відігравав перший секретар Центрального Комітету Польської об'єднаної робітничої партії (далі – ПОРП) та одночасно прем'єр-міністр – генерал Войцех Ярузельський. Але функції «колективного президента» виконувала Державна рада ПНР, яка налічувала аж 17 членів. Її голова Генрик Яблонський, колишній активіст Польської Соціалістичної Партії, вже не відігравав жодної ролі: він вже кілька місяців перебував поза межами ЦК ПОРП та її Політбюро. Більшість членів ради також втратили свої партійні посади під час так званого «карнавалу Солідарності», наприклад, Тадеуш Вітольд Млинчак з Демократичної партії (колишній голова) або Здіслав Томаль з Об'єднаної народної партії (колишній віцеголова). Найважливішою фігурою вважався Казімєж Барціковський, секретар ЦК ПОРП, формально лише член ради.

Але саме вони мали вирішити: ухвалювати укази про введення воєнного стану чи ні. Запроваджувати воєнний стан або зупинити такий крок.

13 грудня, північ

Ці сцени нам добре відомі завдяки численним описам. Все відбувалося посеред холодної, сніжної ночі. Стук у двері, які відчиняють сонні люди, а до їхніх квартир вриваються міліціонери. Наказують тим одягатися і йти з ними. Таким чином відбувається затримання активістів профспілки «Солідарність» та інших опозиційних структур, яких відвозять до відділків міліції та закривають в камерах...

Тут також спочатку все відбувалося аналогічно. Після опівночі хтось подзвонив у двері квартири Кристини Маршалек-Млиньчик. Ця активістка від Демократичної партії (далі – ДП) була другим членом Державної ради, поряд з Млинчаком. І, подібно до колишнього керівника ДП, у 1981 році вона втратила високу посаду в партії – до цього виконувала функцію секретаря Центрального Комітету. Вона відчинила двері. Увійшли два офіцери.

– Я була страшенно налякана, – згадувала вона пізніше. – Я була впевнена, що мене заарештують.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Але вони показали їй якогось листа і сказали, що вона повинна негайно піти з ними.

Аналогічною була ситуація з Ришардом Рейффом, президентом товариства «ПАКС», акредитованою урядом ПНР організації «католиків-мирян». Він описав ці події у своїх спогадах. До нього на чорній «Волзі» приїхали підполковник і майор. Одягнений у піжаму і халат, Рейфф відчинив їм двері.

Підполковник показав йому листа. Сказав, що не може віддати його йому, Рейфф повинен прочитати його у його присутності. Керівник «ПАКСу» пішов за окулярами та нарешті побачив принесений документ. Запропонував, що приїде на власній машині через пів години, але підполковник відмовився, сказавши, що можуть виникнути проблеми з добиранням. Тож Рейфф одягнувся і через деякий час вийшов з дому. Незабаром з'ясувалося, що метою його короткої нічної подорожі був Бельведер. Адже саме в Бельведері відбувалися засідання Державної ради.

Деяких членів Ради не було. До слова, був відсутній Млинчак. Однак прибули несподівані гості – аж чотири генерали, в тому числі Тадеуш Тучапський, секретар Комітету оборони країни й, як згодом з'ясувалося, один з головних авторів указу про воєнний стан. Також прибув заступник Міністра юстиції.

Серед присутніх виділялися три групи. Перша – це ті, хто прекрасно знав, що відбувається, оскільки сам був організатором цих подій: Барціковський, Тучапський і кілька інших, можливо, також Яблонський. Друга – невпливові члени ПОРП, які, незалежно від розвитку подій, були завжди готові беззастережно підтримувати рішення партійних органів. І третя група – члени ОНП, ДП, безпартійні, в тому числі так звані миряни-католики. Їх поведінка залишалася непередбачуваною і багато в чому залежала від того, наскільки першій групі вдасться їх налякати. Але вони й так були в меншості.

Після 1.00 ночі

Засідання розпочалося о першій годині ночі. На жаль, невідомо, чи збереглася десь стенограма, бо в протоколі міститься мало інформації, деяке світло на перебіг засідання проливають спогади Рейффа і Барціковського, також автору цієї статті ще вдалося поспілкуватися з Кристиною Маршалек-Млиньчик (померла у 2007 році). Завдяки цьому вдалося відтворити хід засідання, хоча, це не зовсім може відповідати тому, що відбувалося там насправді.

Яблонський розпочав, даючи слово Тучапському. Той говорив дуже різко. Він зазначив, що ситуація в країні є драматичною і що контрреволюційні сили піднімають голову. Зростає загроза нових страйків, спровокованих ворогом. Можуть виникнути масові заворушення посеред зими. Як наслідок, на його думку, мала відбутися повна дестабілізація держави. А в кінці Тучапський зробив висновок, що політики виявилися нездатними до врегулювання кризи. Саме тому військові вирішили взяти справу у свої руки. Генерал запропонував Раді ухвалити постанову про воєнний стан, а також ухвалити укази, які містять відповідні законодавчі акти. В тому числі найважливіший з них – указ про введення воєнного стану. Принагідно зазначимо, що проєкти цих документів вже лежали на столі перед членами Державної ради. Вони не мали часу навіть віддалено ознайомитися з ними.

Потім слово взяв Ришард Рейфф. Опис цього виступу є в його мемуарах. Голова Товариства «Пакс» виступив проти відкидання можливості вирішення конфлікту політичним шляхом. Так само як домовленості, підписані у Гданську, були успіхом для обох сторін, воєнний стан буде провалом для обох сторін, переконував він. І стверджував, що соціальна енергія, яку проявляє робітничий клас, особливо молоде покоління, буде знищена воєнним станом. – Буде перекреслено найцінніший капітал, який у нас є, – громадянську активність, – сказав він, додавши, що соціалізм втратить свою соціальну базу, що неминуче має призвести до поглиблення відокремлення влади від суспільства. Рейфф також відзначив, що військові вчинили правильно, розпочавши інтервенційні дії на місцях наприкінці 1981 року. Саме коштом цього вони змогли побудувати свій авторитет. – На жаль, зараз, виступивши проти суспільства, вони його втратять, – підсумував він.

Після того, як Рейфф закінчив свій виступ, Тучапський досить несподівано визнав, що військові інтервенції на місцях – це, власне, й була підготовка до введення воєнного стану. Потім виступив Ян Щепанський, безпартійний, професор, соціолог і колишній віцепрезидент Польської академії наук. Він запропонував також розпустити ПОРП, на його думку, тоді був би шанс, щоб воєнний стан вдався. Але Тучапський заперечив, аргументуючи це конституційним положенням про керівну роль партії.

Виступили також кілька інших членів Ради. Колишній член Політбюро ЦК ПОРП Владислав Кручек закликав до одностайності, оскільки, на його думку, якщо хоча б один з присутніх проголосує проти, це означатиме, що воєнний стан вводиться насамперед для захисту влади. Але Рейфф знову апелював, стверджуючи, що введення воєнного стану перетворить шанс на перемогу на поразку. І зазначив, що за воєнний стан доведеться заплатити високу ціну. Зокрема, він висловив стурбованість розривом економічної співпраці із Заходом, що може перешкодити завершенню розпочатих у попередні роки інвестицій.

Серед доповідачів була й Евгенія Кемпара, активістка ПОРП та колишня голова Ліги жінок. Її виступ, виголошений у вкрай ідеологізованому тоні, був сповнений полум'яним захистом пропозиції про введення воєнного стану. Кемпара стверджувала, що той, хто виступає проти воєнного стану, стає на бік контрреволюції, на бік сил, ворожих «народній батьківщині». Вона підкреслювала, що саме партія і тільки партія є виразником волі робітничого класу. Тільки через партію робітничий клас здатен реалізувати свою енергію. Твердження про те, що соціалізм у Польщі втратить свою соціальну базу – це ні що інше, як контрреволюційна теза, підкреслила вона. А тому запровадження воєнного стану є, на її думку, просто правильним рішенням.

У подібному ключі, хоча і більш спокійно та конкретно, висловився і Барціковський. Він висловив жаль з приводу твердження, що політики не змогли запобігти драматичному конфлікту, в якому опинилася Польща. Тому, – заявив Барціковський, – він рішуче підтримує проєкт указу про введення воєнного стану, а також введення воєнного стану. І закликав всіх присутніх до одностайності.

Але тут слово знову взяв проф. Щепанський. Він повідомив, що члени Ради отримали проєкти надзвичайно важливих указів, які вони навіть не встигли прочитати, ознайомитися з ними. Він повідомив, що не зможе проголосувати «за». І якщо військові хочуть діяти, нехай діють, але без законних мандатів. – Нехай просто наводить порядок, – наголосив він.

На що Тучапський парирував, зазначивши, що армія вже працює, солдати взяли під контроль ключові установи, проводяться арешти тих, хто загрожує правопорядку, як з-поміж ворогів народної влади, так і тих, хто в минулому обіймав високі посади, але не впорався з поставленими перед ними завданнями. І, на його думку, тільки Державна рада повинна надати всім цим діям правову основу.

Також виступила Кристина Маршалек-Млиньчик. Вона сказала, що не знає, як їй голосувати, оскільки не має можливості зв'язатися з керівництвом своєї партії. Вона повідомила, що утримається від голосування. Це викликало різку реакцію Яблонського, який звернувся до неї «дитинко». Він заявив, що тут взагалі немає про що говорити та що їй взагалі не варто заперечувати. – Я просто злякалася, – згадувала вона пізніше.

Ще перед 2.00 ночі

Потім слово взяв головний військовий прокурор, ген. Юзеф Шевчик. Він представив проєкт ще одного Указу «Про особливе провадження у справах про злочини та кримінальні проступки в умовах воєнного стану», який запроваджував, серед іншого, спрощене кримінальне провадження. Інші проєкти указів стосувалися передачі окремих справ до військових судів та скасування окремих елементів складу злочину. Потім Генрик Яблонський оголосив голосування. Ришард Рейфф проголосував проти, Ян Щепанський утримався, Кристина Маршалек-Млиньчик проголосувала «за» разом з іншими членами. Так завершилося це найважливіше засідання в історії Державної Ради Польської Народної Республіки. Це все тривало не цілу годину.