Історія

Іменини провідної політичної системи. Як «Солідарність» відібрала у комуністів День праці

Один із незалежних фотографів після параду – вже почалася комендантська година – попросив... поліцію його підвезти. Міліціонери у машині зрозуміли, що у пасажира є фотоапарат, заглянули в його сумку, там були фотографії «незаконного зібрання».

1 травня стало Днем праці у 1890 році, оголосив його Другий Соціалістичний Інтернаціонал, на пам’ять про демонстрації в Чикаго, що відбулися на рік раніше і де поліція розстріляла протестувальників. Перші першотравневі демонстрації були боротьбою за права робітників, особливо за 8-годинний робочий день.

У Польській Народній Республіці ні за що не боролися, а дякували владі за те, що вона виконала вимоги трудящих, і сподівалися на більше. Перед почесою трибуною з чиновниками проходили представники усіх професій та соціальних груп. Це було поєднання процесії з відпустом, а візантійський розмах святкування імпортовали з Радянського Союзу. 1 травня було, крім 22 липня, найважливішим святом у державі, що будує соціалізм. У цей день у системі були іменини, а в липні — день народження. Участь у параді була доказом лояльності та своєрідною феодальною даниною. Ідеш, підтримуєш і таким чином демонструєш слухняність.    

У Варшаві всі десять років правління Едварда Ґєрека вулицею Маршалковською від вулиці Крулевської до сьогоднішнього кільця Дмовського з десятої до другої години йшли натовпи один біля другого, з невеликими перервами. Прапори, переважно червоного кольору, транспаранти на честь досягнень режиму і – у меншій кількості – портрети Леніна, Маркса та Енгельса.

За часів Болеслава Бєрута кількість портретів була незліченною, звісно, зі Сталіним і самим явно меншим Бєрутом. Спортивна молодь виконувала піраміди перед трибуною або на вантажівках. На платформах також крутилися макети верстатів та інших машин, а робітники демонстрували гордість за свої професії, ідучи у випраному робочому одязі, сталевари в окулярах, будівельники з кирками, по-військовому несучи на плечах лопати і молотки. Були картонні макети виробів різних фабрик, наприклад, гігантська плитка шоколаду.

Світська сакралізація фізичної праці йшла пліч-о-пліч з політичною пильністю по відношенню до ослабленого Заходу, де все ще пили кров робітників. Хто бачив, нехай навіть у записі, не забуде, як цирк «Труманілло» представив карикатурні постаті лідерів капіталістичного світу та відомих американських генералів, де військова форма була стилізована під нацистську. Після цирку «Труманільо» їхала вантажівка з «врятованими корейськими дітьми».

Всупереч класику, класова боротьба не загострилася з прогресом соціалізму, а паради часів Едварда Ґерека були менш помпезними і войовничими, вони представляли «спонтанний» зв'язок між партією та нацією і радісний настрій. Чим вони дійсно запам’яталися, – це лицемірство.
Працівники кіно на офіційному першотравневому параді 1983 року. На передньому плані режисери Чеслав Петельський (ліворуч) та Єжи Гофман. Фото PAP-CAF D. Kwiatkowski
У 1980-х, після придушення «Солідарності» воєнним станом, час удавання минув і офіційний варшавський парад став меншим, а щоб не був надто помітним – змінив маршрут. Під час воєнного стану підпільна влада «Солідарності» щойно повстала, а отже, заволодіння Днем праці (можна сказати, трудящими, але цей термін був скомпрометований за десятиліття реального соціалізму), опозиційними колами було стихійне і походило від низин.

Активісти незалежної спілки «Солідарність» не видавали чітких розпоряджень членам профспілки, діяльність якої була призупинена, але в багатьох містах, найчастіше після служби в костелі, демонстрації проходили незалежно від офіційних. Дві речі були очевидні для більшості людей: не йти на урядову процесію, зірвати її або організувати власну.

У Варшаві після Святої Меси в соборі св. Яна щораз більший натовп людей попрямував вулицею Сенаторською до Мьодової. Відокремлений кордонами міліції від площі Пілсудського (тоді площа Перемоги), через площу Красінського, пішов він до Віслостради і там розійшовся. За підрахунками істориків, у ньому взяли участь 4 тис. осіб, за підрахунками учасників – 8 або навіть 12 тис.

Люди, що розгорнули біля собору державні прапори та транспаранти, мали відчуття, що цю демонстрацію міліція не розжене. У бік перехожих та міліцейських кордонів люди скандували: «Ходімо з нами, сьогодні не б’ють!». І насправді, того дня не били. Народній владі не хотілося жорстоко реагувати на першотравневий марш, це мало б фатальний пропагандистський відтінок. Міністр внутрішніх справ генерал Чеслав Кіщак видав розпорядження, що свято має проходити у «пристойній атмосфері».

У Гданську все було схоже на те, що відбулося у Варшаві та багатьох інших містах. Гданськ відрізняла масштабність події. Після меси в соборі – а 1 травня це свято святого Йосифа, теслі – віряни не розійшлися і з національними прапорами, які почали розвиватися ще в костелі, пішли до Пам’ятника загиблим робітникам судноверфі біля головних воріт Гданської судноверфі. Багато перехожих приєдналися до процесії, і натовп, що постійно зростав, пішов до будинку Леха Валенси в районі Заспа. Учасники кажуть, що у Вжещі їх було вже 100 тисяч. Більш обережні історики подають цифру 60 тисяч учасників.

Як у Варшаві, також скандували: «йдіть з нами, сьогодні не б’ють». Гданські місцеві патріоти «Солідарності» кажуть, що гасла «Звільнити Леха, посадити Войцеха» та «зима ваша, весна наша» були лише у них. Якщо ж не тільки у них, то, звичайно, при такому натовпі було голосніше. Тоді в Гданську відбулася найбільша демонстрація проти режиму воєнного стану і 1980-х років. З тих же причин, що й у столиці, поліція не відреагувала. Процесія закінчилася біля будинку, де жив тоді інтернований Лех Валенса. Тисячі людей відреагували на місяці принижень після введення воєнного стану 13 грудня 1981 року.

Демонстрація у Ґданську була чудово організована, хоча її не очолив жоден із представників підпільної «Солідарності». Активісти переховувались і будували структури для тривалої боротьби, переказуючи декларації для підтримки духу опору. Процесію організував і очолив працівник газзаводу Едвард Янус.

Великдень у неволі та у вигнанні. 1940-1945 рр.

Запаси, нагромаджені за місяць, дочекалися свого дня. Душить невимовний сум, навіщо це все?

побачити більше
Янус інстинктивно зайняв місце біля вівтаря, звідки він міг бачити, як вірні входять до костела. Побачивши прапори, він одним із перших покинув костел і сформував колону демонстрантів. Я не думаю, що він віддав наказ іти до пам’ятника робітникам судноверфі – це було очевидно для всіх. Протягом усієї процесії Янус задавав темп, тримав колону, а за потреби, дбав про відстань. Під час маршу він добирав однодумців, які дбали про порядок усередині величезної процесії.

Едвард Янус не зумів ефективно сховатися, наприкінці травня його заарештували і засудили до 9 місяців як «головного розпорядника» незаконного зібрання. Невдовзі після звільнення він отримав паспорт на вимушену еміграцію і виїхав до США.

Також було заарештовано кількох інших учасників маршу та наступної демонстрації 3 травня, яких сфотографовано як активніших демонстрантів. Фотографувала, ймовірно, Служба безпеки, але як доказ був використаний зовсім інший архів.

Невдовзі після параду, після початку комендантської години один з незалежних фотографів попросив міліцію його підвезти. У машині офіцери зрозуміли, що у пасажира є фотоапарат, заглянули в його сумку, а там фотграфії «незаконного зібрання». Обшук у квартирі мав більший ефект, адже цей фотограф збирав фотографії, зроблені теж іншими фотографами 1 і 3 травня 1982 року. Фотографії, зроблені з найкращими намірами, були використані для того, щоб розпізнати та засудити кількох людей до ув’язнення, а у випадку Едварда Януса – до еміграції.

Під час воєнного стану більш винахідливі громадяни, якщо застала їх в місті комендантська година, намагалися, іноді з хорошими результатами, використовувати транспортні засоби ZOMO як таксі. Як співав Яцек Качмарський у пісні «Свідоцтво»:

ZOMO дешево продається
Телепні готові допомогти
За два королі
[банкноти з королем Болеславом Хоробрим], тобто «цваї»
Самі везуть у лігво.


Напевно додому теж довозили, але у тих, кого зустрів фотограф, почуття обов’язку мабуть переважало над бажанням наживи.
1 травня 1989 року, демонстрація, організована у Варшаві «Солідарністю», за місяць до виборів 4 червня. Фото PAP / Cezary Słomiński
У ПНР було заборонено святкувати річниці Конституції 3 травня, які гучно відзначалися в Другій Польській Республіці. Влада не могла допустити патріотичної конкуренції у випадку комуністичного свята 1 травня. Усі прапори, вивішені 1 травня, зникали 2 травня, а часом уже вночі.

У дні офіційної «Солідарності» влада дозволила відзначати незручні ювілеї не лише 3 травня, а й 11 листопада. Після введення воєнного стану і в 1980-х все повернулося до комуністичної норми, але люди не забули, що – хоча й недовго – нещодавно було інакше.

Коли в кількох містах, зокрема у Варшаві та Ґданську, після Служби Божої люди намагалися організувати паради, реакція була вже зовсім іншою, ніж двома днями раніше. Зібраних жорстоко розігнали, а у Старому місті Ґданська та у Варшаві біля Шльонсько-Домбровського мосту дійшло до багатогодинних сутичок з поліцією. Було багато затриманих, побитих і засуджених.

Едварда Януса, який переховувався, попросили у Ґданську очолити наступний марш 3 травня – мабуть, залишилося добре враження від того, як він упорався з першим. Янус відмовився, він знав, що потрапив на фотографії і незабаром його б заарештували, чого він так і не уникнув.

Едвард Янус освіжив спогади про Ґданськ, коли в Інтернеті через багато років побачив фотографії маршу 1982 року. Пізніше Ґданська філія Інституту національної пам’яті організувала виставку фотографій – тих, які не потрапили до рук СБ через необережного фотографа – до 35-ї річниці подій. Янус приїхав із США до Польщі на святкування ювілею, викликав інтерес у ЗМІ, а історія «Солідарності» повернула собі забутого героя.

– Кшиштоф Зволінськi
– Переклала: Аліна Возіян


TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

Основна світлина: 1 травня 1982 року, незаконний першотравневий парад Солідарності у Варшаві. Фото Janusz Fila/Forum
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.