Після запровадження воєнного стану Збігнєв і Зоф’я Ромашевські, особливо після першої радіопередачі (12 квітня 1982 р.) організованого ними підпільного радіо «Солідарність», були одними з тих, кого найактивніше розшукувала Громадянська міліція та Служба безпеки. Кілька місяців пошуки були безрезультатними, але сорок років тому – 5 липня 1982 року – парі не пощастило і вона потрапили до рук співробітників спецслужб. Проте успіх останніх був неповним.

Як було сказано в ефірі радіо Вільна Європа: «Начальник служби безпеки потирає руки. Орден витає в повітрі. Чоловіка зловити не вдалося, але принаймні дружина у нього в руках». Диктори, не без сарказму, коментували: «Це небезпечна сім'я. Вона загрожує імперії, що простягається від Владивостока до Ерфурта, озброєній ядерною зброєю, ракетами, танками, сотнями дивізій. Збігнєву Ромашевському та його дружині Зоф’ї, двом патріотам, відданим справі свободи та демократії, варшавське відділення радянського КДБ відвело почесне місце у списках осіб, що перебувають у розшуку».

Зрештою, у цьому не було нічого дивного, адже їх «провина» аж ніяк не обмежувалася похмурим періодом воєнного стану. Кілька років тому вони вже брали участь у «змові» проти соціалізму в Комітеті захисту робітників, головним чином у складі Бюро втручання, яким вони керували. Ось що про них говорило усе те ж радіо Вільна Європа: «Молодий фізик Збігнєв Ромашевський скоїв злочин [...] разом зі своєю дружиною, після судово-поліцейської розправи над робітниками Радома, він наважився заснувати Бюро втручання – такий собі додаток до КЗР, що став на захист переслідуваних та заарештованих. Ця зневага змушує мститися».

Підписуйтесь на наш фейсбук Хтось запитає: а звідки взявся інтерес до них з боку радянських спецслужб – КДБ? Ромашевський не обмежувався у своїй опозиційній діяльності територією Польської Народної Республіки – у січні 1979 року він зустрівся в Москві з провідним радянським дисидентом Андрієм Сахаровим, що не могло пройти повз увагу спецслужб. Як іронічно прокоментувало Радіо Вільна Європа, «вони, мабуть, затіяли щось проти миру у всьому світі. Хтозна, чи не хотіли вони продати Радянський Союз китайцям».

Очевидно, що після повстання Солідарності у вересні 1981 року подружжя занурилося в її діяльність. Збігнєв був, зокрема, учасником історичного Першого Крайового з’їзду делегатів НСПС «Солідарність», під час якого (у жовтні 1981 р.) був обраний до Крайової комісії.

У зв'язку з введенням в ніч з 12 на 13 грудня 1981 воєнного стану Збігнєв і Зоф’я Ромашевські мали бути інтерновані. На щастя, обом вдалося уникнути цього сумнівного задоволення. Збігнєв перебував у Ґданську, де брав участь у засіданні Крайової комісії Солідарності, що відбулося 11-12 грудня 1981 року і закінчилося перед північчю. Там його планували затримати, але в останній момент він вирішив не ночувати в Тримісті, а повернутися до столиці. Якби не це, він розділив би (в рамках операції під кодовою назвою "Чайка") долю інших активістів комісії, інтернованих у готелях Гданська та Сопота. Про введення воєнного стану він дізнався від профспілкових радників, з якими познайомився в поїзді до Варшави, тому вирішив сховатися і перевести свою діяльність у підпілля.

Офіцери прийшли також за Зоф’єю Ромашевською, але не застали її у помешканні, тому замість неї вирішили інтернувати їхню доньку (Агнєшку), яка в свою чергу була активісткою Незалежного об’єднання студентів ... Тим часом Зоф’я переховувалась, як і її чоловік, з яким вона швидко встановила зв'язок, а разом вони приступили до організації підпільного Радіо «Солідарність», диктором якого вона стала.

До рук служби безпеки вони потрапили швидше за все випадково, внаслідок нещасливого збігу обставин кілька місяців по тому. Усе почалося з арешту Яцека Бонка та Даріуша Рутковського 6 червня 1982 року після чергової підпільної радіопередачі – всупереч конспіративних правил безпеки вони вирішили забрати передавач і натрапили з ним на міліцейський патруль. На жаль, під час допитів вони «розкололися», завдяки чому служба безпеки отримала цінну інформацію, у тому числі про місце мовлення або розташування навчальних пунктів, а також особисті дані інших осіб, які брали участь у незалежному радіомовленні в столиці.

Функціонери звернули особливу увагу на одну з озвучених ними адрес. Це була квартира, якою в травні 1982 року користувався керівник групи, що здійснювала радіотрансляцію. Він приховував свою особу під псевдонімом «Теофіл», звали його Януш Клековський, та його прізвища Бонк і Рутковський, на щастя, не знали.

Менш ніж через місяць, 5 липня, в цій квартирі був проведений обшук, який, здавалося б, закінчився безрезультатно, оскільки жодних матеріалів, що вказували б на протиправну діяльність, у ній не було виявлено. Проте співробітники служб знайшли брата власника Єжи Кобилінського – Збігнєва, який доглядав за квартирою у зв’язку з від’їздом його брата до Австрії.

Це сталося невипадково, адже було обрано день, коли хтось повинен був бути в квартирі через ремонтні роботи у будинку. Окрім Збігнєва Кобилінського, там знайшли ще двох людей – жінок, які туди прийшли – Беату Снєцінську та її матір. Оскільки перша з них була зареєстрована у цій квартирі, її затримали.

Більше того, незважаючи на пізній час (минула вже 22 година) функціонери вирішили провести обшук як у квартирі матері Беати Смєцінської та в квартирі Збігнєва Кобилінського. Прикро було те, що, всупереч правилам конспіративної безпеки в останній (на Алеї Сполучених Штатів) окрім Збігнєва і Зоф’ї Ромашевських за нещасливим збігом обставин перебувала ще Йоанна Щенсна, яка переховувалася, як і вони. У той день подружжя святкувало річницю весілля та запросило її на чарку коньяку. Як яскраво описав через багато років журналіст Влодзімєж Каліцький, «на столі – букет прекрасних троянд, поруч пляшка коньяку та розставлені келихи. Ромашевський [...] запрошує на чарку. За коньяком спочатку обговорюються ділові питання […] Потім розмова переходить у світське русло».

Що ще гірше, коли в двері подзвонили, Збігнєв Ромашевський був упевнений, що це його колега Анна Овчарська разом із громадянином Бельгії Рожером Ноелем «Бабаром» (анархістом, який з 1970-х років займався незалежним радіо у своїй країні, а після 13 грудня підтримував поляків та опозиційних активістів) з передавачем для Радіо Солідарність. Бельгієць перевіз його контрабандою разом із черговою (п’ятою чи шостою) партією ліків і медичного обладнання для польських лікарень. Техніку мали передати в іншій квартирі, але сталась халепа – бабуся власника приходила підлити квіти і зачинила помешкання ключем, який зазвичай не використовувався, тож відчинити двері не вдалося, бо активісти підпілля його просто не мали. У цій ситуації Ромашевський домовився з ними про зустріч у Кобилінського, де переховувався з дружиною.

На жаль, виявилося, що квартиру Збіґнєва Кобилінського відвідали не просто непрохані гості, а їхні вороги – старший інспектор Слідчого відділу Столичної комендатури Громадянської міліції Тадеуш Целевський та ще один офіцер (по-цивільному – міліціянт) – Єжи Юрек. Багато років потому Ромашевський розповідав: «Я чую голоси перед дверима. Розмовляють польською, що мене дивує, бо ми чекаємо на бельгійця, який не знає мови. Але я впізнаю Кобилінського. Відчиняю.

Кобилінський намагається зачинити двері ззовні, але йому це не вдається. Тож він заходить із двома убеками [працівниками польських комуністичних спецслужб, УБ - «Управління Безпеки» - прим.пер.]. Лише двоє, тому що до обшуку за місцем реєстрації поставилися як до формальності, до того ж у той час тривав матч [Чемпіонату світу з футболу в Іспанії – ГМ] Польща – Італія. Я бачу, що ні мене, ні Зосю не впізнали».

Офіцери, явно заспокоєні виглядом дружньої компанії перед телевізором, ввічливо попросили присутніх у приміщенні осіб пред'явити свої паспорти. Збігнєв Ромашевський відреагував спокійно – він попрямував до вішалки в передпокої, щоб нібито вийняти з одягу документи. Однак пройшов повз неї і, на подив непроханих гостей, вибіг на сходову клітку.

Тим часом господар квартири встиг повідомити, що офіцерів там більше немає. Целевський намагався переслідувати керівника Радіо «Солідарність», але Збігнєв Кобилінський знову продемонстрував свою винахідливість і мужність, перегородивши тому шлях, що на мить зупинило переслідувача. Завдяки цьому Ромашевський, який втікав босоніж, бо залишив капці на сходах, отримав над ним значну перевагу. І незважаючи на грізні окрики «Стій, стрілятиму» від офіцера, який гнався за ним, він зник з поля зору між живоплотами.

Як він пізніше згадував: «Я задихаюсь. Починаю думати про те, щоб здатися. Але повертаю за гараж і бачу машину. Я лягаю позаду неї. Убек не помічає, біжить далі. Я чекаю хвилинку і біжу в інший бік. Добігаю до іншої квартири моїх знайомих з підпілля, в іншій частині Саської Кемпи. Нікого немає вдома. Я чекаю під дверима, гадаю, чи не прийде сюди служба безпеки, бо, може, це якась масштабна операція. Але врешті-решт приходять господарі».

На жаль, на цьому щастя опозиційних активістів закінчилося. Щенсна, яка також намагався втекти, була спіймана на сходах і заарештована разом з Клековським і Ромашевською, які, у свою чергу, поспіхом намагалися знищити докази підпільної діяльності, скориставшись метушнею.

Спочатку переслідувачі не знали, хто потрапив до їхніх рук – Йоанна Щенсна користувалася паспортом на ім’я Моніки Нєдзвецької-Грундланд, а її справжню особу було встановлено лише у столичному відділку Громадянської міліції. Але і це ще не все – за словами Тадеуша Целевського, буквально за три хвилини до квартири увійшла жінка з чоловіком, який ніс важку сумку, а саме Овчарська та Ноель.

У підсумку улов, незважаючи на втечу Збігнєва Ромашевського, виявився дуже щедрим. Не лише тому, що було затримано кількох активістів підпільної «Солідарності», у тому числі співорганізаторку підпільного радіо, а й тому, що з’явився привід дезавуювати їхню діяльність. Пропаганда Польської Народної Республіки використала, зокрема, затримання бельгійського анархіста з передавачем, щоб звинуватити опозицію у тому, що вона надихалася іноземними впливами.

Водночас робилися спроби висловити недовіру Католицькій Церкві, стверджуючи, що вона нібито намагається пожертвувати обладнання для підпільної діяльності костелу св. Мартина, який роками вважався дружньою організацією та прихистком для опозиції, а після 13 грудня 1981 року став центром іноземної медичної допомоги у столиці та установою, що підтримувала сім’ї інтернованих... Ця пропаганда згадувалася в коментарі однієї з передач Радіо Вільна Європа: «Ми розуміємо обурення «Солдата свободи» цими зловісними, небезпечними витівками ненормального подружжя. Через таких небезпечних конспіраторів, змовників і підбурювачів в минулому вже обурювалися Муравйов, Новосильцев і оберполіцмейстер Тагєєв, товариш Берія з Сєровим, начальник гестапо Мюллер і його Крюгер. Все вже було»…

На жаль, Збігнєв Ромашевський не надто довго насолоджувався свободою – менш ніж через два місяці (29 серпня 1982 р.) службі безпеки вдалося знову вийти на його слід і цього разу таки заарештувати. Тепер його невдача була уже не наслідком нещасливого збігу обставин, а результатом діяльності відомого (пізніше, звісно) таємного співробітника СБ Славоміра Мястовського у Міжзаводському комітеті робітничої солідарності. Ромашевський брав участь у засіданні комітету, на якому був присутній і Мястовський. Останній повідомив про цей факт своєму керівництвом зі служби безпеки, коли під приводом купівлі цигарок ненадовго залишив підпільні збори.

У результаті співробітники служби протаранили автомобіль, на якому керівника варшавського Радіо «Солідарність» везли із зібрання. Ймовірно, Ромашевський, як і водій Анджей Махальський, намагався втекти. Однак цього разу йому не пощастило – він спіткнувся і був затриманий. Та це не змінює того факту, що його попередня втеча в шкарпетках стала відомою, навіть легендарною, як і дві інші спроби втечі Еугеніуша Шумейки (по громовідводі з даху багатоповерхового будинку) чи Збігнєва Буяка, в результаті якої переслідувачі впіймали лише кожух.

– Гжегож Майхшак
– Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Автор є співробітником Бюро історичних досліджень Інституту національної пам’яті.