ТИЖНЕВИК ТВП: Герой Вашої книжки був підданий цензурі і в ІІІ Речі Посполитій...

ПШЕМИСЛАВ СЛОВІНСЬКИЙ: На жаль. Впливи сумнозвісної ПНР у ІІІ Речі Посполитій залишаються дуже сильними. У 2004 році прихильники творчості видатного письменника вирішили вшанувати місце проживання Оссендовського у Варшаві і розмістити на будинку на вулиці Груєцькій, 27 такий напис: «У цьому будинку під час ІІ світової війни жив Антоній Фердинанд Оссендовський – письменник-мандрівник, антикомуніст, 1876-1945». Коли меморіальна дошка була вже готова і чекала на урочисте встановлення з нагоди 60-річчя від дня смерті письменника, мешканці будинку запротестували (може, варто простежити їхню генеалогію?) Їм не сподобалося слово «антикомуніст» на табличці. Протести та суперечки, що тривали багато місяців, призвели до того, що дошку переробили, але вже без згаданого слова.

Підписуйтесь на наш фейсбук Творчість Оссендовського у Народній Польщі замовчувалася завдяки зусиллям Леніна?

Так, але не тільки. У біографії Леніна він відобразив правдивий образ більшовицької революції та її лідера. Це зруйнувало міф про «благородного вождя» чи «кришталевого ідеаліста», яким Володимир Ілліч Ульянов на прізвисько Ленін хотів, щоб його бачили. Він показав, що начебто благородні мотиви комунізму (які все ще пропагуються лівими) є міражем і брехнею водночас. Поляки були якщо не першими, то точно одними із перших, хто наважився вдарити по ідолах мільйонів отупілих від голоду і злиднів бідолах з усього світу. Багато людей на Заході тоді купилися на пропагандистський меседж Кремля, в якому Ленін виступав як рятівник людства. У своїй книзі Оссендовський спростував цей образ і викрив методи, якими користувалися більшовики для того, щоб ошукувати іноземців. Він також був автором спогадів з Росії 1917-1920 рр., в яких описував піонерські злочини більшовиків: «Тінь понурого Сходу: за кулісами російського життя» (опубліковано 1923 р.) і «Найвищий політ» (1928).

До витіснення Оссендовського з читацької свідомості доклав руку Антоній Слонімський!?

Прикро, але це – факт. Після ІІ світової війни влада ПНР прирекла Оссендовського на забуття. Усі його твори, заборонені цензурою, з 1951 року підлягали негайному усуненню з бібліотек і вивезенню на макулатуру або спаленню в котельнях. А вилучення творів забороненого письменника очолив Слонімський, тодішній голова Спілки польських письменників, наш видатний поет і завзятий фейлетоніст.

У міжвоєнний період книги «Принца пригод» поступалися у кількості перекладів лише творам Генрика Сенкевича...

Твори Оссендовського були перекладені майже на 30 мов і вийшли у понад 80 мільйонах примірників! Іноземні рецензенти порівнювали їх із доробком Редьярда Кіплінга, Моріса Метерлінка, Курціо Малапарте та Джозефа Конрада. Лондонська газета Times порівнювала його з Джеком Лондоном.

Звідки він походив? Ким був за освітою і де навчався?

Він народився 27 травня 1878 року в Луцині (Лудзи) в Латвії в католицькій сім’ї лікаря Марціна Оссендовського та Вікторії, уродженої Борткевич. Предки по батьковій лінії були прямими нащадками Кароля Оссендовського гербу Лис з Польської корони, який у 1636 році придбав в Лівонії розташований там маєток Гумельмуйжі. За давніми джерелами, родина Оссендовських «служила війську в московському поході і рясно поповнювала ряди лісовчиків», як тоді називали підрозділи незрівнянної польської кавалерії, сформованої в 1607 році Александром Юзефом Лісовським.

Сам Антоній Фердинанд Оссендовський закінчив факультет математико-природничих наук Петербурзького університету, де став асистентом відомого натураліста проф. Щепана Залеського. Потім він став доцентом Технічного університету в Томську.

У нього були дві дружини?

Першою дружиною Фердинанда Антонія була росіянка Анна Миколаївна Боголюбська, донька таємного придворного радника, начальника гірничого управління в Томську. Її дядьки та брати керували золотими копальнями в Сибіру. Після втечі з охопленої кривавою революцією Росії Оссендовський витратив багато років на те, щоб вивезти свою другу половинку з країни, владу в якій встановили більшовики. Після багатьох зусиль він нарешті досяг мети, але, мабуть, запізнився на кілька тижнів, бо тим часом зустрів своє давнє кохання, майже чвертьстолітньої давності, – Зоф’ю Івановську, по чоловікові – Зоф’ю Плошко, яка нещодавно овдовіла. Вона стала його другою дружиною.

Щоб укласти новий шлюб, Оссендовський мусив змінити своє віросповідання на євангельсько-реформістське. За місяць до того православна консисторія оголосила про розлучення Антонія та Анни.

Яка була причина його фінансових проблем?

Він чудово заробляв на своїх книгах, але в 1930-х роках у нього виникли тимчасові фінансові труднощі. Він вів досить розкішний спосіб життя, а після розлучення був змушений платити колишній дружині високі аліменти у розмірі трьох мільйонів марок на місяць (до валютної реформи). Його також торкнулася світова економічна криза, а ще – шведський географ і мандрівник Свен Гедін, який публічно звинуватив Оссендовського не лише в тому, що географічні, природничі та етнографічні описи у флагманській книзі «Звірі, люди, боги» не відповідають правді, а фрагмент із неї є плагіатом, а й у тому, що автор підписався вченим званням, на яке не мав права. Скандал, що тривав кілька років, призвів до того, що Оссендовський був змушений залишити роботу в кількох польських університетах, яка також приносила йому значний дохід.

Він не заробляв виключно письменницькою працею?

Він «підзаробляв» публічними науково-популярними лекціями, пропонував свої послуги екскурсовода польської туристичної агенції «Орбіс», був автором сценаріїв перших польських екзотичних фільмів. За мотивами роману Оссендовського «Сокіл пустелі» Студія озвучених фільмів B.W.B (Бодо, Вашинський, Бродзіш) зняла в Алжирі художній фільм «Голос пустелі», для якого автор літературного оригіналу також написав сценарій (виплачений у розстрочку) за шість тисяч злотих. Також брав участь у рекламних кампаніях. Покупці, які купували дві плитки темного або молочного шоколаду «Atri» фабрики Адама П’ясецького (після націоналізації в Народній Польщі - «Вавель»), одночасно отримували ваучер, який давав право «безкоштовно отримати останній екзотичний роман А. Ф. Оссендовського «Перстень з крвавником». Невідомо, кому прийшла в голову ідея поєднати продаж шоколаду з книгою, у всякому разі акція була дуже популярною серед читачів (чи любителів солодкого?). І виробник, і автор чимало на цьому заробили.

Оссендовський подорожував також Польщею.

Причому чимало, пишучи публіцистичні тексти для періодичних видань, а також довші подорожні репортажі. Таким чином він поширював знання про територію Республіки Польща, маючи тверде переконання, що краєзнавчі книги дозволяють будувати зв’язки у спільноті і таким чином готують ґрунт для прийняття польської культури, ієрархії цінностей, образу історії та політичних ідей, особливо серед людей, які мають проблеми з власною національною ідентифікацією. Адже польська держава відродилася після 123 років неволі. Лише кілька років тому вона відновила свій суверенітет і незалежність. А загарбники, які залишали нашу країну, дуже старалися залишити Польщу якомога біднішою. Щоб через багато років вона знову стала для них легкою здобиччю.

Результатом його праці в цій сфері стали чотири томи, видані Рудольфом Веґнером у престижній серії «Дива Польщі» („Cuda Polski”). Першим у 1934 році вийшло «Полісся», потім «Гуцульщина: Горгани і Чорногора», «Польські пущі» та «Карпати і Підкарпаття». Головною метою циклу було створити цілісний образ усіх тодішніх польських території, показати їх історію, географію та природу, а також перспективи майбутнього з метою пробудження почуття національної єдності та розповсюдження патріотичних ідеалів.

Він також написав передмову до книги літератора-початківця.

Йдеться про «Бунт боліт» („Bunt rojstów”) Юзефа Мацкевича, збірку «кресових» репортажів, раніше надруковану у скороченому вигляді на шпальтах вільнюської щоденної газети «Слово», яку редагував брат автора Станіслав Цат-Мацкевич. Оссендовський високо оцінив книгу, передрікаючи її творцеві письменницьке майбутнє. Він мав рацію! Водночас він висміював імперські фантазії та наддержавну риторику санації. У результаті за публікацію передмови Оссендовського до «Бунту боліт» за розпорядженням віленського воєводи Людвіка Боцянського було конфісковано тираж «Слова» від 27 грудня 1938 року!

Чи можна назвати Антонія Фердинанда головним селебриті ІІ Речі Посполитої?

Напевно, так, хоча цього терміну на той час не існувало. Елегантність у будь-яких умовах, нестримна уява, здатність вигадувати історії на задані теми, чому сприяли всебічні знання майже з усіх сфер, а також рефлекси мисливця в поєднанні з вільним володінням багатьма іноземними мовами та природною харизмою зробили його людиною, яка могла дати собі раду за будь-яких обставин. Він був зіркою варшавських салонів.

Значний вплив на біографію письменника мав один аристократ…

Під час громадянської війни в Росії Оссендовський активно співпрацював з командуванням білих, зокрема, був радником адмірала Олександра Колчака. Також він познайомився з таким собі Романом фон Унгерн-Штернбергом. Цей німецький дворянин, який народився в Австрії, але виріс в Естонії, офіцер царської армії, був містиком і суворим командиром. За жорстокі методи боротьби з більшовиками його називали «Кривавим Бароном». У Монголії, яку він ненадовго звільнив з рук більшовиків, його вважали героєм. Одні поклонялися йому, як Богові, інші боялися, як демона. Захоплюючись буддизмом і східною культурою, він хотів створити велику монгольську державу і очолити її, як Чингісхан. Оссендовський, який чудово знав географію та місцеві мови, став близьким радником і довіреною особою барона. Мабуть, саме йому Унгерн довірив загадковий, досі не знайдений скарб – білогвардійські гроші, передані адміралом Олександром Колчаком. Скрині із золотими монетами та добром, яке більшовики награбували у буддистських монастирях.

У міжвоєнний період Оссендовський дедалі більше зближувався з Національною демократією, то, можливо, тому маніакально антиендецький Слонімський надзвичайно жорстоко критикував його твори?

Хтозна... Тим не менш, спочатку ідеологічні позиції Оссендовського були дуже далекими від поглядів Націонал-демократичної партії. Він співпрацював з «Газетою Петербурзькою» майже від самого початку її створення, а з часом навіть став головним редактором. Орієнтація журналу відображалася в статтях, які рішуче ставили під сумнів слушність стратегії, обраної націонал-демократією. У період ІІ Речі Посполитої письменник розчарувався в Юзефі Пілсудському через його небажання співпрацювати з армією Білої Росії під час більшовицької війни та через травневий переворот. Погляди прозаїка еволюціонували, на їх остаточне оформлення вплинув період ІІ світової війни. До лав підпільної партії «Стронніцтво народове» він вступив лише в лютому 1943 року, де отримав числовий псевдонім «2029».

Смерть письменника оповита таємницею.

Монгольські лами навіщували йому, що він помре лише тоді, коли про нього запитає барон Унгерн. Оскільки «Кривавого барона» розстріляли більшовики ще в 1921 році, Оссендовський жартома стверджував, що він безсмертний. 2 січня 1945 року до палацу родини Вітачеків – відомих виробників шовку – у Жолвіні під Варшавою, де на той час жив письменник, прибув німецький офіцер. Він представився як фон Унгерн-Штернберг. Кілька годин він розмовляв з автором «Леніна» наодинці. Наступні кілька годин після візиту німця Оссендовський палив у каміні документи зі свого архіву. ODWIEDŹ I POLUB NAS
Про зміст цієї розмови він нікому не сказав ані слова. Згідно з однією з теорій, офіцер просив допомоги у пошуках зниклого скарбу Азіатської кінної дивізії. Інша теорія каже, що в умовах наближення Червоної армії це була невдала спроба завербувати відомого своїми антикомуністичними поглядами автора до участі в антирадянському союзі. Також невідомо, чи дійсно несподіваний гість носив таке ім'я і чи був він онуком «Кривавого барона». Є підстави вважати, що відвідувачем був зондерфюрер СС Доллерт. Відомо лише, що після візиту таємничого гостя з кімнати письменника зник примірник книги «Звірі, люди, боги», який мав особливу цінність – під корінцем було заховано мікрофільм із описом сенсаційного винаходу інженера Єжи Мікуліна, який розробив метод ефективного захисту металів від корозії.

Деякі дослідники стверджують, що 3 січня 1945 року в Жолвіні з'явився агент зловісного радянського «Смершу», якому було доручено ліквідувати письменника... Одне можна сказати точно, що наступного дня Оссендовський був мертвий. Чи помер він природним шляхом, чи його отруїв гість? Цього ми теж ніколи не дізнаємося. У будь-якому випадку збулося пророцтво буддійського лами: «Ти помреш, але не зараз. Тільки тоді, коли барон Унгерн запитає про Тебе…»

Через кільканадцять днів після похорону була проведена ексгумація…

17 січня 1945 року Варшава та її околиці були «визволені» радянськими військами. Пізніше того ж дня в палаці в Жолвіні з’явилися співробітники НКВД, які шукали письменника. Не бажаючи вірити, що він мертвий, вони наказали розкопати його могилу на цвинтарі в Міланувеку, щоб переконатися, що особистий ворог Леніна справді покинув цей світ.

Що з творчого доробку автора пройшло перевірку часом?

Багато його творів збереглися до наших днів. Не тільки біографія Леніна і реальна картина більшовицького терору. Наприклад, у книзі «Гаснучі вогні: подорож Палестиною, Сирією, Месопотамією» письменник одним із перших помітив небезпечні наслідки створення на території Палестини незалежної єврейської держави. Він попередив, що це може призвести до конфлікту глобального масштабу. І це був 1928 рік. Ізраїлю ще не існувало, а шість мільйонів європейських євреїв ще не перестали існувати…

– розмовляв Томаш Збігнєв Заперт
– переклад: Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори