Вибрати свободу МіГом
25.05.2022
Початок 1950-х років у Польській Народній Республіці. Найважчий час сталінізму. Молоді польські льотчики навчилися від росіян керувати бочкоподібними літаками МіГ-15. Були серед них ті, хто на своїх літаках намагалися втекти на Захід. Кожного разу було це велике потрясіння для них самих, для їх колег і начальства, для їх сімей – і, звісно, для влади.
Про успішні втечі можна було почути у Радіо «Вільна Європа» від тих, кому це вдалося. Їх колеги про це говорили неохоче, якщо ж з ними взагалі хтось розмовляв, то це офіцери Управління військової інформації під час допитів.
Переліт через заметіль
Це було 5 березня 1953 року. Ще ніхто не знав, що пізно увечері помре Йосип Сталін, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу і прем’єр-міністр, а фактично одноосібний правитель СРСР. Життя йшло нормально, у Польщі також. – Ми стартували удвох, – розповідає полковник Ян Йонкала, тоді підпоручник. – Ми взяли курс на Кампіносський ліс, а потім на Кутно. Колега був ціллю, я мусив його поцілити. На жаль, опустилися хмари. Коли він завертав, я увійшов у хмари. Втратив його з поля зору. У районі Ловича я потрапив у жахливу заметіль. Летів, не бачив землі, а не мав досвіду польоту в хмарах. За планом завертати ми мали над Лодзю; я пішов униз, але знав, що не можу опуститися нижче 300 метрів, тому що була небезпека щось зачепити, наприклад, димар...
Молодий пілот щосили намагався знайти найближчий аеродром.
– Незважаючи на сніг, я нарешті зміг його побачити, – каже. – Я зробив захід на злітну смугу, з першого разу не вдалося і я змушений був піти на друге коло. Нарешті я вирішив приземлитися. Відпустив закрилки, пневматичні гальма і мені вдалося благополучно приземлитися, – сміється.
Однак тоді ж сталася подія, яка потрясла всю польську військову авіацію.
– Того ж дня приятель зі Слупська, підпоручик Францішек Ярецький, полетів разом з керуючим Юзефом Капутою. Коли був над Колобжегом, він змінив курс і полетів на Борнхольм, – згадує полковник Йонкала.
Його втеча на Борнхольм одразу мала наслідки для Яна Йонкали. – Вважалося, що я був у змові з Ярецьким, а перешкодила мені тільки заметіль, – каже він. – Мене відсторонили від польотів та помістили під варту. Щодня я писав своє резюме. На жаль, капітан Робак, начальник відділу кадрів 5-ї винищувальної авіаційної дивізії, виявив, що у мене є сім’я за кордоном. І це для мене виявилося фатальним...
Втеча на Борнхольм
Рішення Ярецького стало шоком для його колег. – Він був лідером у навчанні, про нього писали у стінгазетах. Багато хто думав, що до нього ставляться більш прихильно, навіть заздрили йому, – каже Ян Йонкала. – А тим часом він вирішив летіти до Борнхольма...
Втеча зайняла кільканадцять хвилин. Як він сам розповідав, в т.ч. на Радіо «Вільна Європа», під час польоту було похмуро. Він скористався цим і відірвався від керуючого. Скинув паливні баки, що обтяжували його літак, і спустився на невелику висоту.
– Утекти було відносно легко. Він летів на висоті сто метрів зі швидкістю 800-900 кілометрів на годину. Радари були ще недосконалі, тому ніхто його не виявив, – говорить полковник Йонкала.
Спочатку думали, що Ярецький розбився. Проте були знайдені скинуті паливні баки. За ним було відправлено вісім радянських МіГів, які патрулювали Балтійське море. Але було вже пізно.
– Ярецький сказав, що росіяни переслідували його, що не могло бути правдою – ніхто не перехопив його над Польщею, а тим більше над Борнхольмом, – стверджує Ян Йонкала.
Пілот думав, що на Борнхольмі є військовий аеродром, але в найбільшому місті острова, Ренне, був лише невеликий цивільний, огороджений дротяною огорожею. – Я швидко підняв літак, додав кілька обертів і перестрибнув через паркан. Я зробив це так, що відпустив ручку керування і брав на себе, щоб опустити літак, щоб тільки сісти на скрай аеродрому, бо він був страшенно малий, – розповідав він пізніше в ефірі Радіо «Вільна Європа».
Він сказав, що карти не мав, тому курс на Борнхольм розробив на основі пропагандистського малюнка в журналі «Sztandar Młodych». Після приземлення йому довелося, не знаючи мови, пояснити данцям, хто він такий. Допомогли слова «комунізм капут» і «притулок».
Для НАТО можливість ретельного дослідження МіГ-15 була дуже важливою. Вже 6 березня американські та британські експерти прибули на Борнхольм. Машину відправили на датську авіабазу Верлозе, де її повністю розібрали, а потім зібрали. Нарешті, 19 березня літак повернули до Польщі, відправивши його кораблем під наглядом польського офіцера.
Ярецький попросив притулку у Великобританії. Він поїхав до Мюнхена, де виступив у польській редакції Радіо «Вільна Європа» – Ян Новак-Єзьоранський взяв з ним довге інтерв’ю. У Лондоні генерал Владислав Андерс вручив йому Хрест Заслуги з Мечами (військовий варіант Хреста Заслуги). Потім він поїхав до Сполучених Штатів, де президент Дуайт Ейзенхауер надав йому американське громадянство (щоби можна було зробити це швидше, його усиновив один із конгресменів польського походження) і нагородив премією у розмірі 50 тис. доларів (у сьогоднішніх грошах це півмільйона доларів). У Польській Народній Республіці Францишка Ярецького заочно засудили до страти; він прибув до Польщі лише у 2005 р. і помер 24 жовтня 2010 р. Втеча мала фатальні наслідки для його родини – його матір жорстко допитували та жорстоко побили; вона перебувала в ув’язненні два роки.
Рішення генерала Туркеля
Поручника Капуту, що летів у парі із втікачем, заарештовано. Його, як і Йонкалу, допитували. Він повернувся до армії, навіть дослужився до звання полковника, помер у 2019 році. А яка ж була доля тодішнього підпоручника Йонкали?
– Після трьох тижнів ув’язнення мене викликав на співбесіду генерал-лейтенант Іван Туркель (українець, генерал-полковник ВПС Радянської Армії, відряджений до Війська Польського командувачем ВПС – ред.). Його офіс знаходився на вулиці Жвірки і Віґури у Варшаві. Мене впровадив начальник відділу кадрів. Туркель казав йому вийти і запитав, чи я теж хотів полетіти на Борнхольм. Я відповів, що ні. «Я вам вірю», – відповів він російською. І я зміг повернутися до частини, – розповідає полковник Йонкала.
Як виглядала польська авіація в 1950-х і пізніше? – Спочатку нас готували фронтові льотчики, росіяни, які літали на літаках Як-3 і Як-9, – розповідає полковник. – Це були прості хлопці без освіти, але вміли літати. Одного з росіян, старшого полковника, звали «Китаєць», оскільки він літав під час Корейської війни як «китайський доброволець», – каже він. – Першим літаком, на якому ми навчилися літати, був УТ-2. Потім з’явився Як-9 і, нарешті, МіГ-15...
У другій половині 1950-х років відбулися великі зміни. Російські льотчики повернулися до СРСР, а в авіацію прийшли, чи радше повернулися «англічани», тобто польські льотчики, які воювали в битві за Британію.
1 травня скандували: «Ходімо з нами, сьогодні не б’ють».
побачити більше
– Стефан Вітоженьць, який до війни був інструктором пілотажу, а в битві за Британію навіть був командиром 2-го польського винищувального крила, культурна й розумна людина, для нас був авторитетом, – каже Ян Йонкала. – Тадзьо Ґура, до війни у планеризмі, також літав в Англії. До армії повернувся, як і Вітоженьць, у 1957 році...
І відомий польський ас Станіслав Скальський. – У 1970 році я вступив до аероклубу і став підлеглим Скальського, – розповідає полк овник Йонкала. – Це дійсно був досвід.
Варто зазначити, що у 1956 році генерал Іван Туркель повернувся до СРСР, де згодом став заступником командувача ВПС. Його замінив генерал Ян Фрей-Бєлєцкий. До війни він був польським комуністом, а після війни працював, серед іншого, у спецслужбах – але саме він відновив на службі польських офіцерів, що повернулися з Великобританії. А потім, нібито під тиском совітів, був звільнений з посади.
Драматичні наслідки втеч
Під час служби Ян Йонкала чув про численні втечі польських льотчиків на Захід. – Двох друзів засудили до дванадцяти років ув’язнення, коли Язвінський втік... – розповідає.
Підпоручник Здзіслав Язвінський полетів на Борнхольм, як перед тим Ярецький. Однак він не знайшов аеродрому і спробував приземлитися в полі поблизу Ронне. Літак розбився, але Язвінський вижив. Як і його попередник, він був відправлений до США і отримав Хрест Заслуги з Мечами від генерала Андерса.
Його командир поручник Здзіслав Скшидловський про втечу дізнався увечері. Незабаром він був заарештований разом з поручником Казімєжом Лавнічаком і підпоручником Францішком Сосновським. Ці двоє були засуджені до довгих термінів ув’язнення, сам Скшидловський отримав чотири роки. Батьків Язьвінського засуджено до двох років таборів, в т.ч. за надання синові «активної допомоги та моральної підтримки».
– А в 1963 році до Берліна утік Ришард Обач. Він летів на літаку типу Bies і приземлився в аеропорту Темпельгоф, – розповідає Ян Йонкала. – А йому було з чим тікати, бо він фактично мав справу з ППО у Варшаві.
TS-8 Bies – навчальний літак. У той час як реактивний МіГ-15 міг розвинути швидкість понад тисячу кілометрів на годину, цей гвинтовий літак – лише 310 км/год. Майор Обач мав приземлитися на дорозі біля Ґоленьова під Щецином, але, пролетівши на висоті 50 метрів над землею, попрямував до Західного Берліна. Спочатку він не міг приземлитися, тому що злітно-посадкові смуги були заповнені, а на траві паслися вівці. Кінець кінцем, йому вдалося приземлитися, а зустріли його американці – комендант аеропорту і агент ЦРУ.