3 грудня 1961 року служби Польської Народної Республіки вдруге за менш ніж 2,5 роки були приведені в стан підвищеної готовності. Знову хтось організував і здійснив замах на лідера соціалістичної держави. Першого разу нападник перехитрив міліцію та агентуру, бо хоча дістатися партійних босів йому не вдалося, то принаймні не попався.

Бомба на дереві

27 лютого 1961 року, після понад року і трьох місяців кропіткого розслідування, слідчі змушені були визнати свою поразку. Їм не вдалося знайти вбивцю, який напередодні святкування 15-ї річниці проголошення маніфесту Польського комітету національного визволення (символічного установчого документа Народної Польщі) намагався вбити лідерів ПНР Владислава Ґомулку і братнього народу СРСР Микиту Хрущова, а також місцевого секретаря, а в майбутньому лідера соціалістичної Польщі Едварда Ґєрека.

Підписуйтесь на наш фейсбук Сам візит радянського генсека був подією делікатного характеру. Лідери братніх країн не любили один одного, тому питання безпеки гостя з Москви набуло додаткового значення. Операція під кодовою назвою «Дружба», яка мала забезпечити візит, включала спеціальне спостереження по всьому маршруту. Всі т.зв. елементи, на які впала хоча б тінь підозри у ворожості до народної влади, були під додатковою «опікою». Якщо у когось була мисливська зброя, той мав здати її на зберігання до управління Громадянської міліції. Сапери забезпечили та неодноразово перевіряли дороги та мости, якими мала їхати колона та супроводжуючі, а маршрут посилено охороняли агенти у цивільному.

Незважаючи на це, 15 липня 1959 року о 14:30 у Заґужі, на тодішній околиці Сосновця, вибухнула бомба, захована в кроні дерева на вулиці Армії Червоної. У той час, як повідомляє місцеве щоденне видання «Trybuna Robotnicza», повз мала проїздити колона партійних високопоставлених осіб. Оскільки кавалькада лімузинів трохи запізнилася, вибухівка вибухнула, коли перша машина колони була ще на безпечній відстані. І в ній не не було важливих гостей.

Хоча бомба викликала більше шуму, ніж шкоди, пляма на честі господарів була явною. Мало того, що замах стався у братній Польщі, але тим більше у робітничому Сосновці, де Едвард Ґєрек виріс і де проживала його родина.

Розлюченого Хрущова якось заспокоїли, а в дію пішла машина служб безпеки, яка розшукувала підривника. Проте операція під кодовою назвою «Підпільний» просувалася з перешкодами. Затримали робітників, які ремонтували фасади будинків, уздовж яких проїздила колона VIP-персон, але про те, що сталося, ніхто з них нічого не знав. Слідчий пес привів співробітників спецслужби на якесь подвір’я, але виявилося, що собака побіг за жінкою, яка кликала на допомогу, бо злякалася вівчарки, яка за нею бігла. На вулиці, на місці замаху, знайшли корпус годинника, який мав запускати часовий механізм заряду – тож зв’язалися з усіма місцевими годинникарями. Швидко з’ясувалося, що це був хибний слід, а зловмисник годинник підклав навмисно.

Подальші дії у бурлячому від пліток гірничому регіоні теж закінчилися нічим, а єдиним результатом стеження за мешканцями була торба доносів, у яких вказувалося, хто краде, а хто організовує алкогольні дебоші.

Після перевірки понад шести тисяч підозрюваних диверсанта так і не спіймали. Розслідування було вирішено припинити через відсутність прогресу, і наприкінці лютого 1961 року все повернулося на круги своя. Ненадовго.

Свідчення електрика

На початку грудня того ж року Владислав Ґомулка знову був у тих місцях. Цього разу без іноземного гостя. Мав взяти участь в урочистостях на одній із шахт. Охоронці, мабуть, вважали, що двічі нічого не трапляється, і хоч перевіряли територію, де мав перебувати товариш «Вєслав», зробили це недбало і неякісно.

Тим часом диверсант приготувався дуже ретельно. Цього разу він не зміг заховати бомбу в лисі у цю пору року крони дерев, тому замурував її у придорожньому стовпчику на вул. Краківській, якою мала проїхати партійна колона. Однак він знову втратив самовладання і підірвав вибухівку до прибуття лімузина з першим секретарем.

Вибух був настільки сильним, що якби диверсант проявив терпіння, життя Ґомулки було б у серйозній небезпеці. Осколки пошкодили розташовані поруч автомобілі та будинки, поранення отримали двоє людей. Щоправда, не відомо, чи Ґомулка насправді був у цій колоні, бо місцевий комендант пізніше хвалився, що завбачливо відправив урядові лімузини відомим маршрутом, а машини найважливіших гостей повів бічними вулицями.

Але відомо, що коли Ґомулка дізнався про черговий замах на його життя в такий короткий проміжок часу і майже в тому самому місці, він розлютився. Тож було розпочато ще більш жорстке розслідування, і цього разу слідчі були мудрішими на основі досвіду попереднього розслідування.

Проривом стало виявлення слідів від обценьків на електричному кабелі бомби. Було відібрано 70 осіб, у яких могли бути інструменти, необхідні для виготовлення вибухівки. На світанку до квартир всіх підозрюваних увійшли міліціонери та співробітники СБ. Майже в останню хвилину до списку тих, хто перебуває під наглядом, потрапив електрик Станіслав Ярош, який на той час ніде не працював, і саме це привернуло увагу слідчих.

До його камери підсадили агента СБ, освічену людину, яка видавала себе за прихильника боротьби з комунізмом і спонукала його чесно зізнатися у своїй провині. І цей скромний електрик, самотник і ненависник комунізму піддався на вмовляння. Він зізнався в обох замахах, хоча заявив, що не хотів вбивати першого секретаря чи його гостей, а лише висловити спротив владі і водночас осмішити співробітників спецслужб. Він також зізнався у дрібніших диверсіях.

Його засудили до страти. Державна рада не скористалася правом помилування. Станіслава Яроша повісили 5 січня 1963 року. Про диверсії до кінця існування Польської Народної Республіки в ЗМІ ніхто не згадував.

Владислав Ґомулка правив до 1970 року. Він був одним із відповідальних за силове придушення Грудневого робітничого бунту того ж року. Тоді міліція і військо розстріляли людей, які протестували проти підвищення цін на продукти. Понад 40 осіб загинули, понад тисячу отримали поранення. Ґомулка, усунутий від влади, не мав у чому себе дорікати. Свої дії він пояснив так: «Для забезпечення громадського порядку влада повинна застосовувати в таких випадках насильницькі засоби, в тому числі із застосуванням вогнепальної зброї. Це цілком виправдано і законно». Помер у вересні 1982 року і похований з почестями.

Смерть двійника?

Замахи на Ґомулку не були винятком. Однією з найзагадковіших була спроба вбивства товариша Болєслава Бєрута, виконуючого обов’язки президента Польщі, а пізніше лідера Польської Народної Республіки.

У лютому 1945 року, як пише Марцін Шиманяк у своїй книзі «Польські замахи», чоловік, одягнений у форму офіцера НКВД, увійшов до готелю «Француський» у Кракові, де затримався Бєрут. Це не привернуло нічиєї уваги, адже на той час таке видовище не було чимось незвичним. Офіцер недбало помахав посвідченням і спокійно пройшов повз агентів, що охороняли вхід, у коридор, де знаходився номер найголовнішого комуніста Польщі того часу.

Фіктивний офіцер у радянській формі зник за поворотом коридору і, непомітний для охоронців, відчинив двері в номер. З-за столу підняв голову чоловік із характерними вусами. Офіцер вистрілив, потрапивши чоловікові в голову. Після короткої втечі вбивця потрапив до рук силовиків. Так і не було виявлено, ким він був насправді, хоча, виходячи з його рішучих дій, можна припустити, що був вояком польського руху опору.

Убитий, швидше за все, був двійником Бєрута. З іншого боку, як зазначає автор згаданої книги, у партійному середовищі, незважаючи на сувору секретність усієї справи, тривалий час ходили чутки, що під час нападу загинув справжній Бєрут, а найвищі посади в державі згодом зайняв двійник.

Болєслав Бєрут керував фальсифікаціями виборів до Сейму в січні 1947 року, на яких він базував свою владу. Він старанно розширював і скрупульозно контролював апарат репресій у Польщі. Саме за його правління мільйони людей були ув’язнені, були страчені тисячі солдатів, які воювали проти окупантів. Бєрут помер у Москві в березні 1956 року, де перебував на запрошення XX з’їзду Комуністичної Партії Радянського Союзу, через два дні після того, як Микита Хрущов виступив із доповіддю про сталінські злочини.

Ладою в Гонекера

Комунізм, як відомо, мав багато противників і в інших країнах так званої народної демократії. У 2014 році колишній охоронець Еріха Гонекера, комуністичного лідера Німецької Демократичної Республіки, видав книгу, в якій описав секрети свого шефа, його слабкості, незграбність, але також небезпечні моменти в його кар’єрі.

Серед спогадів Бернда Брюкнера є опис візиту Гонекера на Урал, де він взяв участь у концерті, організованому на відкритому повітрі. Охороні голови компартії НДР довелося швидко евакуювати його, оскільки п’яні росіяни почали кидати у нього пляшками з-під горілки. Здивований Гонекер не міг зрозуміти, як така образа могла статися з ним у Країні Рад, якій він завжди був вірним.

Справжня небезпека виникла на святкуванні Нового 1982 року. Як завжди, кожні кілька десятків метрів вздовж маршруту автомобільної колони стояли агенти Штазі. Однак у колону в’їхав водій, який на своїй ладі спробував зупинити машину Гонекера. Ідея виявилася надто сміливою: водій, не досягнувши генсека, убив одного з поліцейських і покінчив життя самогубством.

Еріх Гонекер відповідальний за розширення в неймовірних масштабах мережі служб, які шпигували за власними громадянами. Він був відомий своєю пристрастю до розкоші, любив дорогі автомобілі, хоча ніколи не мав водійських прав. У судовому процесі, розпочатому проти нього після возз’єднання Німеччини, його звинуватили, серед іншого, у корупції та злочинах, скоєних під час холодної війни, включаючи смерть понад 170 людей, застрілених під час спроби втекти з НДР на Захід.

Гонекер до кінця переконував: «Я не відповідаю за смерть втікачів, застрілених на кордоні, я не розкрадав і не збагачувався за рахунок нації, я не жив у розкоші, у мене немає рахунку у швейцарському банку. Я переконаний, що історія підтвердить мою правоту». Помер, не дочекавшись суду, в травні 1994 року в Чилі.

Постріли в космонавтів

Майже два десятиліття біля керма Радянського Союзу, та й усього Східного блоку стояв Леонід Брежнєв. 22 січня 1969 року не він повинен був бути зіркою параду, що проходив біля Кремля. Найбільшими зірками були космонавти, які повернулися з польотів. Трансляцію оглядали мільйони людей по всьому Радянському Союзу.

У першому, неброньованому лімузині їхали командири космічних кораблів «Союз»: Георгій Береговий, Олексій Єлісєєв, Володимир Шаталов і Євген Хрунов. У другій машині з куленепробивним кузовом і вікнами вирушив Брежнєв, а в третій – космонавти Андріян Ніколаєв і його дружина Валентина Терешкова-Ніколаєва, перша жінка-космонавт.

У якийсь момент з радісного натовпу вискочив 21-річний молодший лейтенант Віктор Ільїн, одягнений у міліцейську шинель. Він витяг з кишені пальта два пістолети і почав стріляти по машинах. Йому вдалося випустити одинадцять куль, які влучили в першу машину. Диверсант, переконаний, що за кермом був ненависний сатрап, убив водія і поранив двох космонавтів. Зачепив також одного з мотоциклістів з почесного кортежу.

Він без бою здався агентам, вважаючи, що досяг мети. Коли дізнався, що вбив і поранив невинних людей, як повідомляється, впав в істерику.

Вождь Країни Рад залишився неушкодженим і наказав космонавтам нікому не розповідати про те, що бачили. Телевізійна трансляція була перервана, а про все це можна було прочитати через багато років.

Леонід Брежнєв, який усував навіть потенційних конкурентів до влади, у Кремлі панував неподільно. Любитель швидких машин, смачної їжі та напоїв, він помер у листопаді 1982 року. Протягом останніх кількох років життя, у хворобі та деменції, по суті лише грав роль лідера. Однак у свої найкращі роки він не дозволяв про себе забувати й за межами своєї імперії. Після вторгнення в Чехословаччину в 1968 р. з’явилася т.зв. доктрина Брежнєва, згідно з якою СРСР мав право втручатися в справи будь-якої країни Східного блоку, якщо під загрозою була основа соціалістичної системи.

– Славомір Цедзиньскі

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян

Автор – журналіст порталу i.pl