Діалоги

Диявол, який наживається на кожному з нас

Найбільше природне багатство Польщі – це... історія. Протягом сотень років західні та східні сусіди нашої країни дбали про те, щоб наша історія була багатою, різноманітною, складною, трагічною та шокуючою, – каже режисер фільму «Фігурант» Роберта Ґліньского.

Тижневик TVP: Сценарій «Фігуранта» був написаний 20 років тому Анджеєм Ґолдою, і, мабуть, було раніше кілька спроб зняти цей матеріал, але лише вам вдалося зняти фільм. Як це сталося і що ви побачили в цьому сценарії, чого, можливо, не побачили інші?

Роберт Ґліньскі
: Я виріс у часи ПНР. У мене великий сентимент до цієї епохи. Вона сформувала мене. Польська Народна Республіка була сповнена таємниць. Сірі та важкі будні. І чудовий, неповторний розквіт культури і мистецтва. Надзвичайні театральні вистави, захоплюючі фільми, зворушливі пісні, чудові виставки у галереї «Захента». Чудова література! Я шалено любив поезію: Бялошевскі, Герберт, Мілош, Ґроховяк, Ліпска. І десь за цим чудовим світом мистецтва ховалися таємничі інтриги спецслужб. Була Церква, до якої в той час зліталися всі – справа, зліва, з центру... У сценарії «Фігуранта» дуже чітко описана атмосфера тих часів.

Отримавши текст, я шукав ідею, як це зобразити, як показати на екрані. Я знав, що хочу зняти краківський фільм, у якому міцно показати епоху ПНР. Але я не знав, як це зробити, як побудувати розповідь, яку умовність вибрати, який образ створити, яким повинен бути ритм розповіді, яка музика? Було багато відкритих питань, і коли через кілька років я знайшов відповіді на ці питання, ми з продюсером, тобто Студією документальних і художніх фільмів, почали шукати фінансування. Це також тривало довго і нелегко.

Як ви зробили світ, який хотіли показати, справжнім для глядача? Чи важко було втілити цю реальність?

Концепція представлення тієї епохи у фільмі базувалася на поєднанні старих архівних матеріалів із художніми фільмами, знятими сьогодні. Створено своєрідний наративний приспів, тобто сцени, складені зі старих кінохронік непомітно переходять у творчу розповідь. Ці сцени з’являються у фільмі кожні десять-п’ятнадцять хвилин.

Наприклад – перший запис у серії кабаре «Piwnica pod Baranami». На початку ми бачимо документальний кадр з вистави кабаре 1960-х років, потім бачимо другий кадр – глядачів, які дивляться кабаре (також архівний кадр). Далі маємо продовження вистави, але це вже зараз знято, з документальними кадрами глядачів 1960-х років. І раптом ми бачимо кадр, на якому герой фільму сидить у залі – це, звичайно, сучасна зйомка. Сценографія, костюми, світло, контрастність і зернистість зображення на сучасних кадрах такі ж, як і на старих архівних. Врешті решт глядач губиться і вже не знає, що є архівним матеріалом, а що ні, і це було в моїх планах.

Ви любите звертатися до історичних тем. Згадаймо такі фільми, як «Niedzielne graszki» (Недільні забави, 1983), «Rośliny trujące» (Отруйні рослини, 1985), «Wszystko co najważniejsze» (Усе найголовніше, 1992), а також «Kamienie na szaniec» (Каміння для шанця, 2014) і недавній «Zieja» (Зєя, 2020). А також вистави Телевізійного театру, такі як «Майн Кампф» (1993) і «Марія Стюарт» (1994). Усі ці постановки показують, що ви прагнете повернутися в минуле. Яка найбільша перевага костюма? І чому багато польських режисерів бояться історії?

Найбільшим природним багатством Польщі є... історія. Протягом сотень років західні та східні сусіди нашої країни дбали про те, щоб наша історія була багатою, різноманітною, складною, трагічною та приголомшливою. Польщі, яка перебуває між молотом і ковадлом, тобто між Німеччиною та Росією, було важко, ми так і не стали багатою країною.

Бідна економіка є предметом глузувань наших західних сусідів – термін «PolnischeWirtschaft» роками там має іронічно-глузливий відтінок [буквально означає «польське господарювання», «польський менеджмент» – стереотипний, принизливий термін, який використовується в Німеччині щодо польського суспільства. «Polnische Wirtschaft» – це синонім «неймовірного безладу», це означає надзвичайну екстравагантність, нехтування реаліями, відсутність планування та доброго виховання – М.М.]. Відстале сільське господарство століттями стогне від неефективності.
Режисер Роберт Ґліньскі під час прем’єри свого фільму «Фігурант». Фото TVP/Arsen Petrovych
Природна золота жила, вугілля, замість того, щоб створити державу вічного процвітання, стала джерелом проблем. Туризм, сфера з величезним потенціалом, не розвивався нібито через погані дороги та відсутність готелів, а насправді через польську недбалість. Тому ми не пережили економічного дива Німеччини, аграрного буму Франції, не стали іншою Норвегією чи Португалією. Замість чудових заводів, прибуткових шахт, гарних будівель у нас... багаті кладовища.

У відповідь на «багаті кладовища» не так давно було сформульоване популярне гасло «обераймо майбутнє». А виявляється, минуле, яке ніколи не балувало нас, може стати ідеальним рецептом для цікавого, доброго фільму...

Звичайно, може, але не обов’язково. Все залежить від того, чи буде у когось хороша ідея, і чи фільм знайдеться у своєму часі і буде зрозумілий. А як відомо, буває по-різному. Проте, треба чесно сказати, для кінорежисера скарбниця історії – справжній рай. Війни, окупації, повстання – все, що дали нам сусіди за останні століття – чудовий матеріал для фільму. Тому що найцікавіший герой фільму – це звичайна людина, вплутана в трагічну низку подій, людина з сильними конфліктами, яка стоїть перед складним вибором. І велика історія не обходила нас, поляків, такими ситуаціями. Як казав Алєксандер Ват, «історія – це диявол, який наживається на простих людях, на кожному з нас».

Головний герой «Фігуранта» – молодий офіцер спецслужб Броніслав Будни (Матеуш Венцлавек), який дуже віддано стежить за Каролем Войтилою (Мацєй Міколайчик, голос: Матеуш Ґридлік). Саме з його точки зору ми знайомимося зі священиком за багато років до початку його понтифікату. Мабуть, вперше після відомої ролі Франца Маурера, яку зіграв Богуслав Лінда у «Псах» (1992), маємо такого героя в польському кіно. А навіть, як і у фільмах Владислава Пасіковського, цей герой може подобатися – от тільки від Маурера його відрізняє те, що він такий собі Мефістофель. Що було ключовим для цього персонажа?

Бронек Будни – молодий симпатичний хлопець. Закохується, хоче сім’ю, дітей, квартиру. Він дуже сумлінний, тому повністю віддається своїй роботі. Він стежить за єпископом Войтилою, записує, фотографує, розставляє пастки. Він за будь-яку ціну хоче знайти матеріали, що компрометують єпископа. Він йде до мети по трупах, раптом ми бачимо, що всередині цього симпатичного хлопця живе диявол. Його життя починає руйнуватися, дружина і дитина залишають його. Коли самотній герой досяг морального дна, з’являється «світло в кінці тунелю», шанс для блудного сина повернутися до батька. Чи зміниться герой? Мене цікавить мотивація молодого спецслужбіста, оскільки його завдання «знайти гачок» на Войтилу виходить далеко за рамки звичайного виконання його обов’язків. Більше того, саме це суперництво стане для нього одержимою ідеєю, яка, як ви сказали, зруйнує його особисте життя. Однак ми не знаємо джерел цієї одержимості, ми не знаємо, чому Будни так цікавиться Войтилою?

Войтила – це хтось. Він розумний. У нього авторитет і харизма, його люблять і йому довіряють. Будни під враженням, хоча сам у цьому не зізнається. Може, він йому заздрить? У Безпеці це Будни є фігурантом. Маріонеткою, якою маніпулюють. Він ніхто, повний нуль. Тому він хоче вполювати видатного та розумного єпископа і знищити його. Може це помста за невдале життя?

Ви підкреслюєте, що Будни в основному «чисте зло», але в той же час він ніжний і люблячий чоловік. Ви не боялися звинувачення в тому, що мимохідь вибіляєте комуністичний апарат насильства?

На початку фільму Будни ніжний і люблячий. Потім він забуває про свою дружину. Він за будь-яку ціну хоче дискредитувати єпископа Войтилу. Це сенс його життя. З Будного виходить чудовисько. Безжалісна, холодна сволота. Людина без почуттів. Це бачимо, наприклад, у сцені, коли Будни знімає трупи після боїв у Новій Гуті. Або коли погрожує дружині: «Похрестиш дитину – повернешся до божевільні».

Польського уряду не існує, тому немає польських дипломатів

Лише після втручання німецького посла польські дипломати змогли виїхати з Радянського Союзу.

побачити більше
Войтила у «Фігуранті» не є самостійним персонажем, а лише мішенню для Служби безпеки. Тому із сюжету фільму важко зрозуміти, чому новий краківський митрополит є таким унікальним персонажем, що його вважають небезпечнішим за Примаса Вишинського. У вас не було спокуси хоча б трохи показати нам у фільмі самого Войтилу? Наприклад, на прикладі будівництва костелу в Новій Гуті?

Герой фільму – Бронек Будни. Войтила – драматургічний привід розповісти про молодого спецслужбіста. Я не хотів знімати фільм про Кароля Войтилу. Для мого покоління він був іконою правдивої Церкви, відкритої для всіх, де важливі правда, моральні цінності та любов до людей. Тоді Войтила, як Папа Іван Павло ІІ, вивів нашу країну з комунізму. Зараз мене дратують ті, хто використовує його велич і суперечить його системі цінностей. Один такий редемпторист із Торуня робить це і будує музей імені Івана Павла ІІ. При цьому по своєму радіо говорить жахливі нісенітниці, що свідчить про те, що він не читав жодної енцикліки Івана Павла ІІ.

Чи «Фігурант» – тільки історичний фільм? Для мене це ще й мораліте з універсальним посланням. У мене таке враження, що цією картиною ви в певному сенсі повертаєтеся до старого стилю «кіно моральної тривоги».

Що означає слово «фігурант» у повсякденній мові? [у номенклатурі спецслужб «фігурант» – це особа під наглядом – ред.]. Це той, хто займає високу посаду і думає, що має владу, а насправді він ніхто і нічого не означає. Фігурант – це персонаж, яким попихають, маріонетка, лялька. Ця характеристика підходить герою фільму – Бронеку Будному. Він самовпевнений, має почуття сили і нещадно йде до своєї мети, незважаючи на наслідки. Зло, добро, провина, совість – це категорії, яких для нього не існує. У цьому контексті ви маєте рацію – це сучасний фільм, тому що такі, як Будний, завжди були, є і будуть. Такі «Будни» колись були героями «кіно моральної тривоги», їх ми часто бачимо на екранах сьогодні. Я впевнений, що вони також будуть важливими персонажами у фільмах, які будуть зняті в майбутньому.

Наостанок хотілося б запитати про акторів. Дуже хороші ролі у «Фігуранті» виконують: Маріанна Зидек, Збіґнєв Стрий, чи Кшиштоф Щепаняк, якого бачимо в меншій ролі. Звичайно ж, Матеуш Венцлавек. Він у вас виступає вчетверте, а головну роль грає втретє поспіль. Це ваш улюблений актор молодого покоління? Яким був процес збирання акторського складу?

Це правда, Матеуш Венцлавек – мій улюблений актор молодого покоління. Однак у «Фігуранті» головну роль спочатку мав зіграти хтось інший. Я готував лише маленький епізод для Матеуша. У нас були пробні зйомки, Матеуш прийшов і сказав, що хотів би зіграти Будного, головного героя фільму. Ми відрепетирували перед камерою кілька сцен зі сценарію. Вийшло чудово. Будни у виконанні Матеуша – милий, теплий хлопець, і лише через деякий час під цією милою маскою ми починаємо бачити, що там ховається безжальний диявол.

Матеуш отримав головну роль. Тоді я підбирав до нього решту акторського складу. З Маріанною Зидек я познайомився раніше, коли вона навчалася на акторському факультеті в Лодзі. Я знав, що вона чудова актриса. Збіґнєв Стрий зіграв у моєму фільмі «Бенек», де створив чудовий образ брата Бенека, головного героя цього фільму. Кшиштофа Щепаняка я знав за його чудовими театральними ролями.

Побудова акторського складу – дуже важливий елемент у роботі режисера. Як казав Анджей Вайда, у роботі над фільмом є два найважливіші моменти, коли режисер має отримати спалах Божої ласки – коли він обирає сценарій і коли створює акторський склад. Решта – «різання фанери пилкою». Тобто нудна повсякденна робота.

– розмовляв Міколай Міровскі

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян
побачити більше
Діалоги випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Японці святкують Святвечір як День святого Валентина
Добре знають і люблять одну польську колядку: «Lulajże Jezuniu».
Діалоги випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Бетон червоного кольору
Гомулка радів, коли хтось написав на стіні: «ПРП – сволочі». Бо перед цим писали «ПРП - Оплачені Стовпчики Росії".
Діалоги випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Половина світу однаково називає мамів та татів
Чи існувала одна прамова для нас усіх, як один праотець Адам?
Діалоги випуск 24.11.2023 – 1.12.2023
У школі необхідно сповільнити темп
Фільми або ШІ – це хвіртка у сад знань. Але занадто мало учнів взагалі хоче вчитися.
Діалоги випуск 17.11.2023 – 24.11.2023
Власне, це й була столиця Третього Райху
Адольф Гітлер провів 836 днів у Вовчому Лігві, де у 200 залізобетонних об’єктах йому служило 2500 людей.