13 жовтня 1983 року стався військовий переворот на невеликому карибському острові Гренада, що утворює разом з ще меншими Гренадінами, відомими як Малі Антили, державу Гренада. Державні перевороти, особливо військові, - це щоденність у тому регіоні світу і не було б чого згадувати, якби не факт, що відразу після цього, 25 жовтня, США здійснили збройний напад.

Власне не потрібно додавати, що це спричинило загальне осудження міжнародного співтовариства з ООН на чолі, не включаючи союзників, таких як Велика Британія. Щодо табору сил поступу, тобто країн, які перебувають у різній мірі залежності від Радянського Союзу, все було передбачуване, але засоби масової інформації в Сполучених Штатах та академічні кола не припиняли навіть протягом багатьох наступних років доводити злочинний характер інтервенції. Вороги Америки непотрібно писали свої тексти, що засуджували адміністрацію президента Рональда Рейгана, коли вистачило перекладати з англійської мови. Нещадна потужна держава в ім‘я своїх інтересів не дозволяла маленькій країні обирати свій власний шлях розвитку... І це було насправді.

Кубинська-радянська загроза

Гренада знаходиться 200 кілометрів по прямій лінії від Венесуели, основного тодішнього постачальника нафти до США. Дивлячись на північ, зовсім недалеко знаходиться Пуерто-Рико (американська територія), і що найважливіше - Куба.

Куба тоді була залучена у всі або майже всі марксистські партизанські рухи в Африці (Ангола) та Південній Америці. Вона підтримувала сандиністів у Нікарагуа та в Гренаді, наступаючі марінес застали 700 будівельників та інженерів, котрими керував, мабуть, слід сказати, керував, полковник Кубинської армії. Тільки більше п’ятдесяти будівельників привезли з Куби необхідні до роботи автоматами AK-47. При необхідності склади стрілецької зброї на самій Гренаді могли забезпечити у десять разів більше сил, ніж місцева армія та міліція.

За Кубою, як завжди в ті часи, стояв Радянський Союз і американці боялися повстання на Гренаді, дуже близько до своїх порогів, радянської військової бази та аеропорту для стратегічних бомбардувальників. Росіяни, хоча й розташовувались на Кубі, проте множення таких місць було небезпечним, особливо згадуючи кубинську кризу в часи Джона Кеннеді. У жовтні 1962 року радянська спроба встановити на Кубі ракети з ядерними боєголовками поставила світ на межу глобального ядерного конфлікту.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Обраний на посаду президента у 1981 році Рональд Рейган кинув виклик радянській імперії. У березні 1983 року назвав Радянський Союз «імперією зла», яку хотів перемогти за допомогою «зоряних війн». Посилання на популярний фільм мало допомогти світові зрозуміти суть стратегічних збройних систем з використанням космосу. Коротше кажучи, СРСР дізнався, що його можливий ядерний удар на Сполучені Штати не досягне цілі - ракети будуть знищені в дорозі. Такої техніки ще не мав ніхто, і СРСР, щоб відповісти на цей виклик - при своєму технологічному відставанні - зброївся до смерті.

США за часів Рейгана, на відміну від США за Джиммі Картера, реагували рішуче скрізь, де з’являлася загроза комуністичного домінування. Вони розмістили тактичну ядерну зброю в Західній Європі в відповідь на радянські установки ракет SS-20 і засуджували воєнний стан у Польщі. В Південній Америці вони боролися з сандиністами та комуністичними партизанами, підтримуючи - слід чесно сказати - злочинні диктатури, які мали єдиний плюс - антикомунізм.

Політична поляризація Південної Америки не залишала вибору: або диктатура, або комуністична диктатура, але з пропагандою свободи. Маючи на щодень перед очима приклад кубинський, США могли чекати аналогії з цією ситуацією між Південною Америкою та Флоридою.

Переворот за переворотом

Гренада здобула незалежність від Великої Британії у 1974 році. Першим прем’єр-міністром був Ерік Гейрі, діяч поміркованої групи лівого спрямування. У нього були хороші стосунки з Сполученими Штатами та Великою Британією - країна залишалася у Британській Співдружності, а главою держави була Єлизавета II. Гейрі швидко здобув погану репутацію як диктатор та корупціонер. Міжнародній спільноті він був відомий як лобіст в ООН досліджень НЛО та будь-якої позаземної діяльності. Дипломатична кореспонденція цього часу характеризує його як «сертифікованого божевільного», що можна перекласти на «дурень, яких мало» або «повний ідіот».

Стагнація держави за часів правління Гейрі спричинила державний переворот у 1979 році. Гейрі, котрого якраз не було країні, отримав повідомлення, щоб не повертався. Переворот був без кровопролиття, що могло свідчити про те, що за Ериком Гейрі ніхто не плакав.

Новий прем’єр-міністр Моріс Бішоп став лідером руху New JEWEL Movement. В назві не йшлося про коштовний камінь. JEWEL - це абревіатура від Joint Endeavor for Welfare, Education, and Liberation. Бішоп пообіцяв реформи у дусі лівих, демократію та нові вибори, які мали підтвердити його владу. Спочатку він сподобався всім, навіть численним на той момент растафаріанцям на острові, які відмовилися від його руху лише тоді, коли він не погодився на дреди (традиційна зачіска) у школі та торгівлю марихуаною.

Вибори не відбулися, Бішоп заборонив всі партії, крім своєї, позакривав газети та визнавав, що для нього зразок - це Куба. Прихильні голоси світової лівиці пояснювали, що йдеться про загальну освіту, медичну службу, а також націоналізацію та аграрну реформу.

Рух JEWEL мав дві фракції. Бернард Коард, віце-прем’єр-міністр в уряді Бішопа, їздив до Москви та обіцяв бази для радянських бомбардувальників. Сам Бішоп намагався вести переговори про економічну допомогу у США, але його не сприймали серйозно, що не дивно з огляду на Коарда.

Занепокоєння Сполучених Штатів викликало розширення аеропорту у Порт-Салінасі, зокрема подовження злітно-посадкової смуги, офіційно для збільшення туристичного руху. А насправді великі пасажирські літаки потребують довгих злітних смуг, так само як стратегічні бомбардувальники. Аеропорт будували кубинці.

. Коли 13 жовтня відбувся військовий переворот під керівництвом Бернарда Коарда і генерала Говарда Остіна, чорношкірого з Карибських островів, незважаючи на англосаксонське прізвище, у Білому Домі вирішили відреагувати мілітарно. Коард був більш радикальним, на відміну від Бішопа, і саме він їздив до Москви. Кубинсько-радянська загроза не була вигаданою. Пересилання нафти з Венесуели могло бути під загрозою, і могла з’явитися нова – за межами Куби - база для експорту революції в Карибському басейні та всій Південній Америці.

Три дні і кінець

Для адміністрації Рональда Рейгана пропагованим приводом для втручання була доля 800 американських студентів медицини в університеті в столиці Гренади. Не дивно, після компрометації адміністрації Картера під час звільнення американських заручників у Тегерані, краще було бути пильним, хоча кампуси зі студентами були лише оточені військовими патрулями, і ніхто їм не завдавав шкоди. США безуспішно вели перемови з новим урядом Гренади щодо мирної евакуації американців з острова. Крім того, губернатор острова від імені Єлизавети II sir Пол Скун перебував під домашнім арештом. Якщо людина не має здатності пересуватися, то чи вона – заручник, чи ні? Ліві, оцінюючи потім напад на Гренаду, схильні були вважати, що ні і студенти та Скун були приводом для американського імперіалізму.

Якщо переворот без кровопролиття Моріса Бішопа мав на Гренаді соціальну підтримку, то переворот Коарда зустрівся з придушеним кров’ю опором. Люди Коарда, Народна Революційна Армія, розмістили Бішопа в домашньому арешті. Натовп людей визволив його 19 жовтня і помарширував до будинків уряду. Народна Революційна Армія розігнала демонстрацію вогнем з автоматів, загинуло до сотні осіб. Самого Бішопа та декількох його міністрів розстріляли.

Кровавий путч, вбивство прем’єра та тривога за заручників були достатніми причинами для пропагування необхідності втручання, хоча найважливішою причиною, схоже, була геополітична загроза комуністичного характеру в регіоні. Особливо тому, що це вже не були Сполучені Штати, що стримували поширення комунізму у світі, а активно з ним боролися.

25 жовтня зранку загони рейнджерів висадилися в районі аеропорту Порт-Салінас з завданням захопити об’єкт, щоб туди могли приземлитися marines. Було вже після сходу сонця і рейнджери втратили ефект несподіванки. Тільки близько 17:00 аеропорт міг приймати літаки з marines, бо кубинські „будівельники” відчайдушно стріляли навіть з броньованих автомобілів. Після трьох днів наступу все закінчилося. Народна Революційна Армія досить швидко розійшлася по своїх домівках, але довелося знищити окремі вогнища опору в складних, незнаних місцях.

Рейнджери та marines не мали військових карт, вони використовували туристичні, де не було вказано рельєф території. Три гелікоптери рейнджерів розбилися при посадці. Невеликий загін navy seals після посадки в одному з пунктів узбережжя був змушений повернутися на плотах на море, оскільки не було зв’язку з командуванням. Marines спілкувалися зі своїм командуванням по телефону в резиденції Пола Скоуна, котрого, звісно ж, звільнили.

В операції брали участь командоси, морська піхота, морський флот та авіація. Був повний колапс координації дій та зв’язку. Коли marines визволили студентське містечко із студентами, вони дізналися від них, що більше студентів знаходиться у другому студентському містечку, про що армія не знала. Розвідувальна підготовка операції була слабка, так само як співпраця видів військ.

Після Гренади армія США пройшла глибоку реорганізацію, що стало в нагоді під час подальших, значно більших операціях на Близькому Сході.

Американці, однак, перемогли, оскільки не мали права не виграти. Вони висадилися на острові, який захищали 1500 мало мотивованих бійців Народної Революційної Армії та 720 кубинців, 7300 військових армії США. Вони були краще оснащені важкою зброєю, якої на острові майже не було. Карабінів на складах - як вже було сказано - вистачило б на кілька Народних Революційних Армій, але народ не озброївся. Ставлення мешканців Гренади до нападу було байдужим, а навіть доброзичливим.

Втрати в загиблих були невеликі. Американці втратили 19 солдатів, з яких 9 загинули внаслідок власного обстрілу. Загинуло декілька десятків солдатів з Гренади та Куби. Понад 600 кубинців взяли в неволю. Бернард Коард та його найближчі співробітники провели понад 20 років в американських в’язницях.

У 1985 році американська армія покинула острів. Перед тим, як це сталося губернатор від корони Пол Скун перейняв реальну владу та підготував демократичні вибори. Фінансова допомога США в наступні роки значно покращила інфраструктуру і, відповідно, рівень життя на Гренаді. Це було знищено великими ураганами у 2003 та 2005 роках, але це вже інша історія.

Для США вторгнення на Гренаду мало велике значення як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Це показало американцям, що треба та можна визволитися від в’єтнамського комплексу, що був ще підсилений безкарним утриманням заручників у Тегерані. Зовнішньо показала таборам миру і соціалізму, тобто СРСР з прилеглими, що США – це зараз (за часів Рейгана) країна, яка діє ефективно, і чітко визначені наміри просто пере його узбережжям не пройдуть. Гренада була генеральною пробою перед подіями у великому театрі війни — Перській Затоці та Афганістані.

– Кшиштоф Зволінський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Олеся Ґераль