На самому початку осені 2011 року, так само, як і зараз, у Польщі була в розпалі парламентська виборча кампанія. Столична газета «Метро», яку випускало видавництво «Агора» (часопису давно вже немає в паперовому вигляді), натрапила на одну аферу. Активістка однієї з правих партій, яка претендувала на депутатський мандат у Сеймі, взяла участь у фотосесії, під час якої позувала з книгою скандального змісту. Принаймні, так про той випадок тоді писало видання «Метро».

Книгою, яка потрапила під приціл, виявився знаменитий роман «Табір святих» французького прозаїка Жана Распая. Спочатку журналісти «Метро» не знали, із чим мають справу. Тому вони провели опитування серед експертів із французької літератури для того, щоб дізнатися щось про «Табір святих».

Із трьох опитаних експертів лише одна людина була знайома з іменем автора цієї книги. Вона охарактеризувала його так: «Це представник крайніх правих, антидемократ, монархіст і націоналіст-ксенофоб». Цей політичний образ письменника був підсумований цією особою такими словами: «Звісно, демократія є для того, аби всі потвори могли говорити». Що ж стосується «Табору святих», то з «Метро» можна було дізнатися те, що в цій книзі автор «критикує імміграційну політику Франції, чим він заслужив звинувачення в розпалюванні расової ненависті».         Підписуйтесь на наш фейсбук     Мушу зізнатися, що коли я побачив драматичні кадри з Лампедузи, яку зараз масово заполоняють мігранти з Африки, перед моїми очима також промайнули образи з роману Распая. І я припускаю, що можу бути не оригінальним щодо цього.

Цьогоріч минає 50 років від першого видання «Табору святих». Польською мовою книга вийшла значно пізніше – у 2005 році. Тоді в нас її рекламували як похмуре пророцтво, що справдилося. Тож зрештою, про що ж цей роман Распая?

Отож з Індії вирушає ціла флотилія кораблів, каюти та палуби яких переповнені місцевою біднотою. Страждаючи від хвороб і голоду, їхні пасажири прагнуть дістатися до Старого континенту, аби заселити його й жирувати на його достатку. Ця гігантська хвиля новоприбулих викликає неабияку паніку серед корінних європейців. Однак саме провідні авторитети Заходу, зокрема й прогресивні ієрархи Католицької Церкви на чолі з Папою Римським, починають вихваляти азійців. Вони закликають проявити ласкавість та гостинність до прибульців, аргументуючи це гуманними міркуваннями. У підсумку більшість європейців схиляються до капітуляції перед чужинцями. Такому поступливому ставленню протистоїть лише жменька людей, готових захищати Європу від екзотичного ворога.

Тож чи справедливими є звинувачення в расизмі у випадку аналізу «Табору святих»? У жодному разі! У романі Распая з’являється Хамадура. Він індус, проте він на боці Заходу. Чоловік намагається донести до французів, що може статися в тому випадку, якщо їхня батьківщина опиниться в руках його співвітчизників. Принагідно зауважмо, що індійці, як, зрештою, і араби, із наукової точки зору належать до білої раси.

Однак це не означає, що Распаю по дорозі з апологетами антирасизму. Письменник вказував на те, що західна цивілізація є вищою за інші цивілізації, і виступав проти того, щоб ставити між ними знак рівності. Така позиція, утім, аж ніяк не є расизмом, адже можна бути темношкірим африканцем і водночас ідентифікувати себе з тим, на чому побудований Захід, а саме із філософією Давньої Греції, основами давньоримського права, Старим і Новим Заповітами.

Тільки антирасистський дискурс – це радше не про правду, а про підбір ефективних інструментів переконування. Саме тому раси ототожнюються з цивілізаціями. Суть антирасизму полягає не в боротьбі з расовими упередженнями, а в ідеологічному табуюванні проблем, які виникають через відмінності поміж способами життя, культурами та релігіями. Оскільки в сучасному світі расизм вважається злочином, то на кожного, хто відважується порушити різноманітні табу, установлені антирасистами, одразу вішають ярлик расиста. І саме через це були напади на Распая.

Що ж стосується літературних якостей «Табору святих», то, звісно, до цієї книги можна мати зауваження. У деяких місцях надто буквальна та патетична манера доносити до читача саме те, що хотів сказати автор, вражає. Водночас роман Распая парадоксальним чином вигідно вирізняється в тому жанрі, яким він по суті не є. Деякі діалоги – це просто чудова публіцистика. У той час як у книзі негативні персонажі здаються неймовірними або ж перебільшеними, із вуст позитивних героїв лунають слушні думки, які заслуговують на те, аби бути висловленими майстерними колумністами, що беруть участь у суперечках щодо політкоректності чи мультикультуралізму.

Проте важко собі уявити, що навіть найбільш чутливі до недолі людей із третього світу європейці змогли б повірити якомусь такому типові, який зображений у «Таборі святих» ватажком азійського натовпу. У романі Распая західні прихильники гостинності піддаються харизмі людини, про яку ми читаємо: «За професією прибиральник коров’ячого лайна, місильник тваринних екскрементів, формувальник брикетів із гною, копрофаг у моменти голоду».

Реальність не така чорно-біла, як її змальовує Распай. У цьому сенсі виникають сумніви, чи є «Табір святих» пророчою книгою.

Так, у Європі не бракує фанатиків, які поширюють утопічне бачення вигод від культурного «збагачення» Заходу. Вони беруть участь у різних соціальних кампаніях, ба навіть бувають видними чиновниками. Проте зовсім не вони приймають ключові політичні рішення у своїх країнах.

Лідери країн Старого континенту є далекоглядними гравцями, які добре усвідомлюють загрози, про які в літературній, перебільшеній манері сигналізує текст «Табору святих». І навіть якщо деякі з цих політиків використовують риторику гуманізму, то лише для того, щоб завдати удару у відповідь своїм конкурентам саме на європейській арені.

Моральна аргументація, зрештою, іноді може бути ефективним інструментом політичного тиску. Саме тому прогресивні інтелектуали, які закликають до прийому мігрантів, опинилися в ролі не тих, хто започатковує та утримує тренди європейської політики, а в ролі «корисних ідіотів» на службі в лідерів європейських держав.

– Філіп Мемхес

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад українською Оксани Усатенко