Протягом кількох останніх тижнів з перших сторінок французьких мас-медіа не сходить тема операції поліцейсько – військової операції «Wuambushu» (у місцевому діалекті слово «maore» означає «Врятування») тобто ліквідація нетрищ на Майотті. Нетрищ? Але ж Майотта, що знаходиться в Індійському океані між Африкою та Мадагаскаром має краєвиди як з листівки. Острів, контури якого нагадують з пташиного льоту форму морського коника, знаний своїми гарними пляжами, кораловими рифами, тропікальним лісом і багатством природи, що приваблює туристів з усього світу.

Проте аркада пляжів, джунглів, екзотики, історичних мечетей, колоритних народних костюмів і екзотичних тварин, ніби на живо взята з мультфільму «Мадагаскар», буквально за одне десятиліття перетворилася на пекло, викликаючи образу, гнів і бунт у зазвичай спокійних місцевих мешканців. Як це сталося?

Спочатку дуже короткий географічний та історичний огляд, скоріше корисний, враховуючи, що навіть більшість французів не може знайти 101 департамент на карті та не знає, як він взагалі з’явився у Франції.

Цей невеликий острів з Коморського архіпелагу площею 374 км₂ знаходиться в Індійському океані на північний захід від Мадагаскару – трохи менший острову Узнам і трохи більший, ніж острів Волін, - належить до зони африканського ісламу території суахілі. У 19 столітті Коморські острови називали «островами войовничих султанів» і протягом століть вони були ареною різноманітних локальних конфліктів.

У 1841 р. Андріантсолі, останній султан Майотти, дійшов висновку, що він більше не в змозі протистояти своїм суперникам з Мохелі, Анжуану чи Великих Коморських островів, і вирішив шукати протектора. Оскільки Коморський і Малагасійський султанати користувалися підтримкою англійців, він попросив протекції у останніх, присутніх у регіоні, тобто французів. Липнева монархія Луї Філіппа дуже радісно скористалася нагодою відкупити острів. Ціна не була надмірною, лише тисяча піастрів, а трансакцію здійснив від імені Франції П’єр Пассо, морський офіцер, що мав тільки звання капітана.

Франція запровадила на острові свій порядок, що полягав головним чином у скасуванні рабства (половина населення була звільнена за компенсацією), введенні плантацій цукрової тростини, направленні кількох адміністраторів і будівництві кількох кілометрів асфальтованої дороги. На цьому її символічна участь тимчасово закінчилася.

Однак, з іншого боку, це було справжнє кохання з першого погляду, і до цього дня бажання триматися Франції не ослабло серед народу Махорі ні на йоту. Чи є такий другий приклад в історії? Можливо, Пуерто-Ріко, яке претендує на приєднання до Сполучених Штатів? Можливо, Союз Ящірки шляхти Пруссії віддає перевагу Польщі, а не Тевтонському ордену?

Зрештою на Майотті ніколи не було жодного руху за незалежність, сепаратизму чи деколонізації. Навпаки: під час референдуму у грудні 1974 року на Коморському архіпелазі більшість жителів Майотти проголосували за те, щоб залишитися під владою Франції (63,8%), тоді як на інших островах архіпелагу, колонізованих півстоліттям пізніше, 95 % виборців проголосували за незалежність.

Перспектива відокремлення від Метрополії налякала жителів: профранцузьке лобіювання та антикоморська мобілізація призвели до результату 99,4% на наступному референдумі в лютому 1976.

Треба визнати, що в часи антизахідної ейфорії деколонізації, яку після Другої світової війни турбували і підтримували Радянський Союз, американці, різноманітні міжнародні інституції та весь прогресивний світ, таке ставлення було унікальним. Генеральна Асамблея ООН, де більшість була на боці колишніх європейських колоній, неодноразово засуджувала Францію, а Майотта до цього часу знаходиться в чорному списку територій Комісії з питань Деколонізації ООН. Звичайно, патерналістський добрий бвана з Москви, Вашингтону чи Женеви краще знати, що добре для бідної чорношкірої людини.

Кілька наступних десятиліть — це суцільна політична боротьба махорійських еліт за зміцнення зв’язків з Метрополією, при величезному нерозумінні та байдужості з боку більшості французького політичного класу, а особливо за надання статусу департаменту на такому рівні, як решта сто департаментів. Статус TOM, тобто заморської території, хоч і є більш сприятливим з економічної точки зору (в тому числі відсутність абсурдних брюссельських норм, які б гальмували розвиток), сприймався Махорі як підозрілий, оскільки це був крок до небажаної незалежності. Це вдалося в 2011 році, коли Майотта стала одним із п’яти заморських департаментів Франції.

Чому в такому разі замість ідилічної картинки, як з листівки туристичної агенції, по телебаченню транслюють кадри, що показують поліційні кордони та бульдозери в акції? Чому острів, який порівняно з сусідами має всі можливі переваги, перетворився на пекло на землі?

Не можна заперечити, що за десятиліття чи два життя на Майотті стало набагато менш ідилічним: гігантська злочинність, відсутність елементарної безпеки, руйнування інфраструктури в усіх сферах життя – усе це паралізує нормальне життя.

Коли запитати пересічного махорійця як виглядає його щоденний кошмар, про який його співгромадяни з Мегаполісу зазвичай не здогадуються, волосся на голові стає дибки, а очі витріщаються від здивування.

Махоріанин починає день з перевірки, чи з крана тече вода. Це, здавалося б, базове благо, в яке Франція забезпечила всі свої заморські території, стає дедалі дефіцитнішим. Після ранкової молитви — майже все населення острова, окрім жменьки мзунгу (білих), які прибули з Європи і сповідують мусульманство — Махоріанин регулярно перевіряє в Інтернеті, чи безпечно їхати на роботу або завезти дітей в школу.

На острові ходять групи підлітків, майже завжди неповнолітніх, а іноді навіть дітей, озброєні мачете, палицями та камінням. Вони нападають на проїжджають водіїв, кидають каміння в їхні машини, влаштовують засідки, наприклад, встановлюючи на поворотах барикади зі зрубаних дерев. Для водіїв існують спеціальні застосунки на смартфон, котрі замість сигналів про затори та радари повідомляють, де по дорозі знаходяться засідки.

Окрім водіїв, під приціл також потрапляють фермери, власники сільськогосподарських угідь та підприємці, які часто під їх натиском просто залишають свої фірми. Часто цей вид насильства географічно зосереджений у конкретних регіонах. Коли ті, кого місцеві мешканці називають «терористами», залякують і виганяють господарів, на покинутих територіях виникають табори кочівників, а потім нетрі, які стають зонами беззаконня, недоступною для поліції базою організованої злочинності. Адже нетрі, які зараз зносять бульдозери у світлі камер, виникли ж не на нічийній землі.

Це більше, ніж «класична» злочинність, що виникла через бідність і навіть більше, ніж діяльність мафії. Це насильство еволюціонувало від дрібної крадіжки заради виживання до варварського зґвалтування, включаючи акти катування. Найчастіше, окрім звичайного пограбування, тут доходить аспект варварства: жертв рубають мачете, відрубують кінцівки, жахливо калічать і залишають на узбіччі у всіх на очах, начебто для залякування. «Це вже не злочинність, це варварство», — каже незалежний депутат від острова Естель Юссуффа, уточнюючи, що «практично кожна родина тут у жалобі», тому що в них є хтось, хто став жертвою насильства.

Картезіанському європейцю важко зрозуміти сенс таких дій, доки вони не будуть поставлені в ширший, політичний контекст, про який за хвилину.

На скільки відсутність елементарної безпеки, безперечно, становить основну проблему для повсякденного існування мешканців, то друга, не менш обтяжлива, - це повне перевантаження інфраструктури, такої як дороги, системи водопостачання та каналізації, енергетичні мережі тощо, які не встигають з розвитком, незважаючи на мільярди, які пакує в неї Метрополія.

Подібна ситуація у сфері надання державних послуг. Охорона здоров’я, освіта, соціальна допомога, правосуддя та забезпечення житлом мають величезні труднощі з обслуговуванням населення, що росте рекордними темпами і знаходяться на межі імплозії, а це призводить до соціальної напруги, як загальний страйк, який паралізував острів у 2018 р.

Краєвид як у країні третього світу, що була віддана на паству післявоєнної анархії, хоча жодної війни тут не було... Всі ці негативні явища мають в основному одну причину: це нелегальна масова імміграція зіпсувала океанський рай і перетворила його на пекло мешканців.

Теорія змови? Ані трохи. Так це сприймає місцеве населення, яке звикло до багатьох незручностей і терпляче чекає на інвестиції мегаполісу, але не може терпіти єдину незручність. Імміграція -це як цунамі, що затоплює та руйнує все. Якщо хтось вважає, що це пропагандистське перебільшення, йому варто ознайомитися з достовірними даними та фактами.

Безпрецедентна міграційна криза, в якій опинилася Майотта, найбільш показова в цифрах. INSEE, тобто Центральне статистичне управління Франції подає, що населення острова становить 387 тис. мешканців, з яких аж половина – це іноземці, 95% з яких нелегальні іммігранти з Коморських островів. Це так якби в Польщі було 15-20 мільйонів іноземців!

Проте насправді все виглядає ще гірше, а офіційні дані абсолютно занижені. Підраховуючи імпорт рису чи споживання води, можна зрозуміти, що населення перевищило півмільйона. Під час карантину префект острова забув прикусити собі язик, коли заявив, що надав 450 мільйонів масок «по одній для кожного дорослого». Зваживши, що половина населення молодше 20 років, може виявитися, що точніший підрахунок дав би більш вражаючий результат, оскільки нелегальних іммігрантів без жодного адміністративного статусу буде принаймні на 150 тис. більше, ніж вважається загалом.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Враховуючи той факт, що Франція переймала острів, на якому проживали 3 тисячі мешканців, половина з яких були рабами, і тільки 40 тисяч, коли незалежність була відкинута, то масштаб демографічного вибуху вражає. Ще більш вражаючим є той факт, що це наслідки старань не тільки автохтонного населення, але передусім нелегальної імміграції.

Сам механізм зрозуміти не складно: це як магніт і ошурки, сильний магніт і багато ошурків. Заморський департамент Франції, навіть бідніший, ніж Метрополія, має набагато вищий рівень життя, ніж сусіди. На Майотті, незважаючи на пануючу кризу, місцеві мешканці мають кращий доступ до освіти, охорони здоров’я, інфраструктури та можливостей працевлаштування, що приваблює іммігрантів, які шукають кращого життя.

Фатум Майотти – це її географічне положення. Один із чотирьох островів архіпелагу живе в тіні трьох інших островів, які разом становлять державу, теперішня назва якої — Союз Коморських Островів.

Коморські Острови — це одна з найбідніших країн світу, яку протягом півстоліття знищували державні перевороти, путчі та відокремлення то одного острова, то іншого, якою маніпулювали західні найманці та південноафриканський режим, на яку вторглася Організація Африканської Єдності, що змінює уряд так часто, як офіційну назву та прапор. Його ВВП гротескний, а чверть національного доходу - це грошові перекази від діаспори.

Цілком можливо, що загальна кількість мешканців Коморських Островів, що перебуває Майотті, на французькому острові Реюньйон і в Марселі, перевищує мільйон населення країни. До цього треба додати системну корупцію у вищих ешелонах влади, масову торгівлю паспортами, «зручний прапор» тощо. і маємо майже взірець з Севр країн, які Дональд Трамп грубо назвав «смердючими дірками»

З огляду на близькість Майотти та Коморських островів, що становить лише 70 кілометрів, перетин кордону тут відносно легкий: вам потрібен тільки човен і трохи удачі в рідко патрулюваних територіальних водах. Контрабанда нелегальних іммігрантів є важливою галуззю економіки: на човнах званих «квас квас» від 60 до 80 коморців щодня прибувають до французького раю.

Що відрізняє нелегальну імміграцію з Коморських островів на Майотту від її європейського аналога з Канарських островів, Лампедузи чи Егейського моря, - це більша кількість жінок, значна частина з них на пізніх термінах вагітності. Коморські жінки приїжджають сюди… народжувати. Не лише через санітарні умови, які дозволяють не померти під час пологів, а й тому, що дитина, народжена на Майотті, — це просто паспорт на краще життя.

У Франції діє закон jus solis, тобто право землі. Громадянство набувається не тільки у спадок, але й за фактом народження на території Франції.

Після серії обмежень у 90-х роках ХХ століття, виглядає так, що дитина у віці 13 років може вибрати громадянство. До того часу вона живе у правовому вакуумі, разом з нею її мати і батько, які, як нелегальні іммігранти, не мають права на проживання, і в той же час, не можуть бути депортовані як батьки потенційного француза.

Абсурд чи відсутність юридичного закону? У будь-якому випадку достатньо, щоб паралізувати міграційну систему та заблокувати депортацію.

Це стосується не тільки новонароджених, але й дітей трохи старшого віку, які визнані громадянами Франції чи Коморських островів з легальним перебуванням. Батьківство у Франції просто декларується в офіційних установах, без жодних тестів. Деякі «батьки» мають десятки таких «дітей», від багатьох жінок

Більше того, велику частину таких дітей залишають після народження, коли мати чи батько вже отримали омріяний статус «недепортованих». За приблизними підрахунками, їх нараховується від шести до восьми тисяч. Більшість із них живуть у нетрях, ростуть без жодного дотримування цивілізаційних та етичних норм, а в старшому віці стають гарматним м’ясом для варварських банд, які тероризують острів.

Коефіцієнт народжуваності на Майотті становить 4,16, а серед коморських жінок перевищує 5,0. Їхня висока народжуваність – поряд з імміграцією дорослих – це один із факторів демографічної модифікації мешканців. Від потоку «легальних нелегальних» іммігрантів з Коморських островів, а також з Мадагаскару та континентальної Африки, а нещодавно навіть з Ємену, Франція намагається врятуватися, встановивши карту проживання територіального характеру, яка дає новоприбулим право залишатися тільки на Майотті, а не в Метрополісі. Однак це перев’язка на протезі, а наслідок масової інвазії – це вищезгаданий параліч інфраструктур.

Великий приплив іммігрантів означає більше обтяження для системи охорони здоров’я, яка змушена мати справу з більшою кількістю пацієнтів. Відсутність достатніх ресурсів та медичного персоналу обмежує доступ до необхідних медичних послуг для місцевої громади. Єдина лікарня на Майотті – це de facto одне величезне пологове відділення, яке паразитує на інших видах медицини. Іноземки можуть народжувати в комфортних умовах, а от місцеві мешканці Майотти літають до окуліста літаком.

Така ж ситуація у житловому комплексі: зростання кількості іммігрантів вимагає додаткового житла та поселення, а їх відсутність призводить до перенаселення та необхідності шукати альтернативні рішення, такі як нелегальні кочові табори та нетрі, зони беззаконня, вогнища хвороб та осередки бандитизму .

На невеликому острові місцеві жителі втрачають засоби до існування, оскільки їхні поля перетворюються на нетрі, а місцеві органи влади не мають місця для будівництва соціального житла, що призводить до зростання цін на нерухомість. Тропічний ліс, що знаходиться під охороною, неможливо просто вирубати. Звісно, ​​іммігрантам байдужі такі заборони: на незаконно створених у джунглях ділянках і на полях, силою відібраних у місцевих фермерів, процвітають плантації, які постачають чорний ринок і становлять прибуткове джерело доходу для мафії.

Подібно катастрофічною є масова імміграція для освіти. Школи мусять справлятися зі збільшенням кількості іммігрантів шкільного віку, в тому числі народженим на місці, що означає потребу працевлаштування додаткових вчителів, забезпечення відповідної кількості клас і дидактичних матеріалів. 80% учнів походять з Коморських островів. Місцеві урядовці підрахували, що через масову імміграцію та стрімку демографію новоприбулих нову школу доведеться відкривати щотижня.

Висока переповненість класів негативно впливає на якість викладання. Усі школи змушені працювати у кілька змін, що дезорганізує життя родини. Варто додати, що учні, які приїжджають з Коморських островів - часто їх відправляють сім'ї, для яких це єдиний спосіб забезпечити своїм дітям мінімум освіти – цілком неписьменні. Нерідкі випадки, коли до початкової школи, окрім махорійських дітей у віці десяти років, приходять коморці з бородою на обличчі, т. зв. бородаті діти.

Зіткнувшись із такою кризою, багато мешканців острова вважають кращим відправляти своїх дітей до шкіл до Реюньйоні або до Метрополіса. Там, принаймні, вони не наражаються на щоденні акти насильства в дорозі до школи, і на регулярні напади озброєних мачете банд, які організують облогу в середніх школах. Тут щоденний вид поліцейського перед входом до школи нікого не дивує.

Згадаймо тільки параліч системи правосуддя, через що Махорців важко відстоювати свої права, оскільки суди потопають у потопі справ про надання притулку та проживання, які порушують ліві юристи від імені нелегальних іммігрантів. Навіть у в’язницях 80% ув’язнених – мешканці Коморських островів.

Багато місцевих політиків зазначають, що нелегальна імміграція та викликаний нею хаос – це результат не лише спонтанних процесів, але й цілеспрямованих політичних дій. Чиїх? Неважко здогадатися: в регіоні є одна країна, яка має інтерес, мотив і засоби – це вже згадані Коморські острови.

У будь-якому разі немає потреби відгадувати, тому що це офіційна розповідь коморського політичного класу. Президент Азалі Ассумані, прийнятий з почестями в Єлисейському палаці, відкрито говорить, що Майотта — це територія Коморських островів, окупована Францією.

Мета масової імміграції - не тільки помститися від заздрості за те, що залишилися у Франції, але й змінити результат можливого референдуму про приналежність Майотти. Коморські Острови сподіваються здобути демографічну перевагу та захищають демографічні показники, щоб досягти те, чого їм не вдалося зробити на міжнародному рівні чи шляхом голосування.

«Нелегальна імміграція — це організований насильницький акт, спрямований на дестабілізацію території, і основним інструментом цього насильства є міграційна зброя, яку використовують наші сусіди, Коморські Острови, які претендують на Майотту», — говорить без перебільшення цитована депутат парламенту Естель Юссуффа. Аналогія з гібридною війною, яку ведуть Ердоган чи Лукашенко, напрошується сама - «Насильство та наплив іммігрантів на нашу територію - це інструменти зовнішньої політики президента Азалі, як і президента Туреччини чи президента Білорусі».

Як і Ердогану, відкрита ворожнеча не заважає владі Коморських островів отримувати щедре фінансування від Франції (нещодавно 150 мільйонів євро з Фонду розвитку), а коморським політикам дренувати французьку соціальну систему. Місцевий міністр закордонних справ виманив шахрайством понад чверть мільйона євро.

Розповіді про вкрадену деколонізацію створені коморцями, але пропагуються також деякими французькими політиками, зрозуміло, що лівими. Тут можна знайти цілу низку фобій і мотивацій, від антирасистської ойкофобії до марксистського революціонізму.

Дехто лікує колоніальні комплекси, згідно з якими чорношкірі люди – це завжди жертви колонізації. Інші шукають на Майотті прецедент для мегаполісу, використовуючи гостру кризу для еволюційної модифікації законодавства про надання притулку та міграцію.

Французькі ліві від Жан-Люка Меланшона навіть доходять до легітимізації тихого захоплення Майотти Коморськими островами, цитуючи етнологів, що стверджують, що населення архіпелагу утворює одну націю зі спільною мовою, культурою та звичаями, а це означає, що нелегальні іммігранти з Коморських островів на Майотті знаходяться у себе.

Цікаво, що ті ж ліві стверджують, що французький народ чи французька культура не існує. Як бачимо, етнологічні критерії – расистські у Франції, але прогресивні в Африці.

Ліві протестують не тільки в Метрополісі, організовуючи «антиколоніальні» демонстрації, де білі студенти протестують проти операції Wuambush, яку на 100% підтримують чорношкірі мешканці острова. Ліві також діють проти Франції, використовуючи свої улюблені методи, такі як зловживання судовим правом. На самому початку операції з очищення нетрів суддя від лівих Кетрін Ванньє видала наказ припинити цю операцію з гуманітарних міркувань.

Мешканці острова не сліпі на той факт, що політики, неурядові організації та суди використовують закон проти них самих в рамках опції для третіх. Орди варварів-гангстерів, які тероризують острів, місцеві жителі називають «дітьми судді».

Чому нас мають цікавити екзотичні проблеми віддаленого острова? Може тому, що вони не екзотичні і не далекі? Навпаки, пароксизм міграційної кризи, від якого потерпає Майотта, дуже нагадує лабораторію Європи, навіть якщо пропорції та цифри не в цій шкалі.

Але ж масова імміграція колоніального типу в Європі — це toutes proportions gardées таке ж явище, як і на Майотті, спричинене переважно тими самими причинами: комбінування натуральних процесів, таких як неприборкана демографія та природний порив популяції Третього світу за комфортом та безпекою з планомірною дією іноземних факторів, слабкістю влади, відсутністю волі з боку еліт, ідеологія псевдогуманітаризму, що зав’язує руки, тощо.

Такі ж причини, що й на екзотичному острові, спричиняють такі ж наслідки в Європі: «смердючість», бруталізацію соціального життя, повсюдне насильство, перевантаження соціальних систем та інфраструктури... Варто було б подумати чи Франція та Європа не заслуговують на операції Wuambush у континентальному масштабі.

– Адам Ґвязда

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Олеся Ґераль