І з захопленням підкреслює, що за кожною таємницею функціонування людського мозку, яку розгадала наука, стоять інші, а за ними стоять ще інші великі таємниці.
У школі не приховують, що пишаються такою ученицею, і це дуже гарна новина. На фото в місцевих ЗМІ класний керівник із задоволенням показує диплом і наголошує, що Юлія надихає своїх однокласників.
А чому ця новина є хорошою? Бо зовсім не очевидним є те, що школи радіють таким учням! Саме сьогодні, коли я пишу цю статтю, я зустрілася за кавою з колишньою студенткою факультету журналістики, яка закінчив хорошу школу в місті – не обласному центрі – дуже далеко від столиці. У її групі навчалися двоє людей з цього ліцею, які дивували нас своєю начитаністю, культурою, ерудицією, вони безперечно виділялися на фоні групи, де було чимало молодих варшав’ян.
„У нашій школі ніхто не тиснув на учнів, щоб вони шукали нові виклики, не було акценту на розширення кругозору, хоча звісно, були олімпіади, але все було стандартно, без підтримки шалених ідей», – каже вона сьогодні, коли я розповідаю їй про вісімнадцятирічну школярку зі Слупська. Навіть вчителі тоді були здивовані, що вона їде вчитися до Варшави, так далеко, адже неподалік є кілька дуже хороших університетів, дві-три години дороги залізницею. І це було лише шість років тому, а не у якусь давню епоху.
Чого ми не знаємо?
Хлопець із Гарварду, який дронами доставляє ліки у віддалені райони Гамбії, Ян Крица, прямо каже, що талановиті учні з Польщі мають навчитися презентувати свої досягнення, ідеї та плани, бо вони не вміють цього робити:
«Коли ти подаєш документи до іноземного університету, – розповідає він у згаданій програмі, – тобі потрібно знайти хорошого ментора в ліцеї, який напише прекрасний рекомендаційний лист. Але справжній, а не такий, який ти сам напишеш, а він лише підпише, бо не вміє чи не хоче зробити це особисто. Він повинен написати, яку перевагу матиме університет, якщо прийме тебе на навчання. По-друге, ти мусиш показати свої успіхи в контексті: якщо ти виграв математичний конкурс, то опиши його, тому що в США ніхто не знає, що таке «кенгуру» – тож напишіть, де він відбувався, скільки людей брали участь, який масштаб цього конкурсу і рівень завдань, які необхідно було розв’язати. Тому що у нас є супервражаючі старшокласники, але немає таких, які вміють написати про себе і подати документи до Гарварду. Потрібно зацікавити собою, описати історію своїх зацікавлень, захоплень і успіхів так, щоб це зацікавило читача, тобто того, хто вирішує, чи запросити тебе на навчання. Ти повинен чітко написати, у чому полягає цінність твоєї ідеї та чому варто інвестувати саме у тебе».
Далі Ян Крица розповідає про семінар, який він відвідує у Гарварді, під час якого упродовж семестру студенти під керівництвом професора обмінюються досвідом компаній, якими вони намагаються керувати. Охочих взяти участь у семінарі є дуже багато, професор вибирає двадцять-тридцять осіб, і вони зустрічаються протягом семестру, щоб розмовляти. Двадцятирічний хлопець з Гарварду вважає, що це його найважливіший досвід, здобутий у цьому університеті!
Але наші студенти – в основній більшості – досі бояться таких міжнародних викликів. Більше того, вони навіть не беруться за місцеві, польські, щоб в рамках програм Most провчитися семестр у Кракові, а не лише три роки у Варшаві. Небагато наших випускників відгукуються на запрошення американських університетів продовжити там навчання та вступити в аспірантуру – попри те, що до американських університетів постійно приїжджають молоді люди з усього світу, не лише китайці, хоча останні приїжджають масово. Незважаючи на програми Erasmus, які змушують вправлятися у своїх знаннях та мовних навичках, наші студенти все одно віддають перевагу висидженим стільцям у відомому університеті й не хочуть дізнаватися, як було б в Університеті Пердью чи Єльському університеті. Чи нові випускники шкіл і вишів потечуть туди широкою рікою? Чи почнуть вчителі та викладачі нового покоління, які отримали іноземні стипендії та гранти, заохочувати молодь братися за невідомі виклики? Талантів і видатних умів зараз є точно не менше, ніж було раніше, а тепер у них є більше можливостей. Чи настане нарешті сприятлива погода для геніїв?
– Барбара Сулек-Ковальска
TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори
– переклала Марія Шевчук
Підписуйтесь на наш фейсбук
