Увечері за п'ять днів до того рядовий Стефан Дорна разом з чотирма своїми товаришами по службі вислизнув з військової частини. Чоловіки вже були напідпитку, а алкоголь, за даними рапорту, отримали від чехів. Вони дійшли до Їчина, і на одному з перехресть між ними виникла сварка. Дорна не хотів повертатися в частину, а у відповідь на заклики товаришів перезарядив гвинтівку. Розлючений на всіх, він націлився на молодих людей, які саме поверталися з вечірнього сеансу у кінотеатрі. І вистрілив. Коли решта солдатів кинулися на допомогу чехам, він випустив автоматну чергу з в бік товаришів. Двох важко поранив, а інші двоє втекли, щоб викликати підмогу.

Чоловік стріляв у всіх

Тим часом рядовий продовжував лютувати: перша черга пострілів влучила у ноги 24-річного Ярослава Веселого, поруч впали дві його подруги – Богуна Брумліхова та Яна Єнчкова. Четвертому з групи молодих чехів, Вітезславу Клімешу, який йшов позаду компанії, вдалося відбігти назад і сховатися. Налякана наближенням нападника Богуна намагалася заспокоїти пораненого друга, що стогнав від болю, а Яна спробувала прикинутись мертвою. За словами свідків, рядовий підійшов до молодих людей, відібрав у дівчат каблучки та годинники, а потім його роздратувало страждання пораненого чоловіка, тож Дорна випустив у нього автоматну чергу, аж поки не вистріляв усі набої. Коли він міняв магазин, Яна, яка до цього нерухомо лежала поблизу, почала тікати.

Зарядивши карабін, рядовий почав стріляти по всьому, що рухалося. Нападник поранив в голову Яну, яка намагалася втекти, не оминув і автівки, що проїжджали поблизу, черга куль потрапила в будинки. У цей момент із сусіднього дому вибігли батьки Вітезслава. Навіжений солдат з близької відстані випустив в них чергу із перезарядженого магазину. 56-річна Здена Клімешова загинула на місці, її важкопоранений чоловік дивом вижив.

Підписуйтесь на наш фейсбук Врешті-решт п’яного 21-річного стрільця нейтралізували солдати польського патруля, яких викликали на допомогу товариші рядового.

Радіо «Влтава»: банду контрреволюціонерів розгромлено

12 вересня на похорон Ярослава Веселого та Здени Клімешової прийшли тисячі людей. З їхнього боку це було актом мужності. Хоча місцева влада й погодилася на урочистий похорон, у справу одразу втрутилися чехословацькі служби, які почали розслідування із того, що встановили стеження за родинами жертв.

Проти урочистого поховання виступало також Народне Військо Польське. «Вони просто боялися, що це приведе до подальших маніфестацій та заворушень», – зізнався в інтерв’ю Тижневику TVP доктор Гжегож Майхшак, історик з Інституту національної пам’яті.

З іншого боку, командування польської військової частини хотіло виплатити велику компенсацію сім'ям загиблих і поранених. Та цього не сталося, адже чехословацька служба безпеки заявила, що залагодить питання сама. «Польське Військо, навіть оте Народне, пропонувало відшкодування у багатьох ситуаціях, більшість матеріальних збитків, спричинених переміщенням підрозділів, вони хотіли залагодити мирним шляхом, сплативши компенсацію», – каже у розмові з Тижневиком TVP доктор Павел Пйотровський з Військового історичного бюро та Академії військової справи у Варшаві.

Через багато років у розмові з журналістами «Gazeta Wyborcza» члени сімей загиблих зізналися, що поляки відчували себе винними і хотіли взяти усю відповідальність на себе. Вони обіцяли мільйонні компенсації, але чехословацька влада виступила проти, повідомивши, що сама з усім розбереться. Зрештою, страхова компанія оцінила трагедію в Їчині як звичайну ДТП і виплатила скромні суми.

А оскільки всі мешканці були тоді дуже налякані, ніхто не добивався обіцяного відшкодування. Тим більше, що місцеві служби разом із пропагандистським апаратом, який працював на Москву, почали описувати цю справу зовсім в іншому світлі. Пропаганда лунала, зокрема, на хвилях радіо «Влтава», яке про всяк випадок вело трансляцію з-поза території окупованої країни.

Під час вторгнення військ Варшавського договору, солдати НДР, незважаючи на оголошення, не перетинали кордон із Чехословаччиною організовано та у великій кількості, оскільки вирішили, що німецькі війська, які повторно входять на територію своїх сусідів, незалежно від кольору їхньої уніформи, викликали б однозначні асоціації. Одним із внесків німців у «братню допомогу» була вже згадана радіостанція. Повідомлення, які вона транслювала ламаною чеською мовою, викликали більше жалю, ніж розуміння, але лише завдяки ним можна було офіційно дізнатися, що 7 вересня 1968 року в Їчині щось сталося.

Звісно, чехословаки нічого не почули про вбивства, скоєні польським рядовим. Замість цього, як пишуть чеські ЗМІ, вони отримали інформацію про знешкодження контрреволюційної групи в місті та ліквідацію її лідера... Ярослава Веселого. Після операції братнього війська, проведеної проти контрреволюціонерів, було знайдено зброю та вибухівку, – повідомляла радіостанція. Чехословацька влада навіть намагалася вилучити цю дезінформацію з ефіру, але безуспішно.

Суд: смертна кара

Поміж тим польського солдата заарештували і вже наступного дня вивезли до Польщі. Спочатку військова прокуратура була схильна підтримати вимоги чехословацької влади, яка хотіла, щоб вбивця почув вирок у тій країні, у якій було скоєно злочин. Однак незабаром від цієї ідеї відмовилися. «Рішення не судити його на місці прийняв особисто Войцех Ярузельський. Можна сказати, що таким чином він врятував життя Дорни. Інформацію про це я знайшов у матеріалах Генеральної прокуратури ПНР», – розповідає доктор Гжегож Майхшак.

Трохи більше, як через місяць після цих подій відбувся суд над рядовим, якому висунуто звинувачення у вбивстві, 13 замахах на вбивство та пограбуванні. Суд не мав жодних сумнівів. Вирок: смертна кара. «Ця справа дуже збурила суспільство, тому що з самого початку були чіткі накази щодо поведінки: заборонялося вживати алкоголь і навіть зривати будь-які фрукти в садах, щоб не накликати звинувачення у мародерстві, а в цьому випадку просто стався злочин», – розповідає доктор Пйотровський.

У поясненні суд зазначив, що «обвинувачений скоїв кільканадцять злочинів проти громадян дружньої держави на території цієї держави (...), він орієнтувався у настроях невеликої частини чехословацького суспільства і повністю усвідомлював, що кожен недружній жест польського солдата, спрямований проти інтересів громадян цієї держави, може бути використаний як нечисленними місцевими ворожими елементами, так і іноземними пропагандистськими центрами проти інтересів Польської Держави».

Здавалося б, питання вирішене. І солдати з його частини, і зацікавлені чехи були переконані, що вирок виконано. Тому мешканці Їчина оніміли від подиву, коли у 1994 році побачили знятий для чеського телебачення документальний фільм під назвою «Дорога до перехрестя». Серед інших персонажів у фільмі з’явився Стефан Дорна власною персоною. Сивуватий чоловік середніх років палко розповідає, що пам’ятає загалом лише те, як зробив перший постріл. Він взагалі не пам'ятає, як стріляв у молодого чеха. «Можливо, він застрелився сам», — кидає він між реченнями. У всякому разі, про саму подію він пам'ятає мало, бо «втратив тяму».

Яким чином він уникнув розстрілу? «Найімовірніше, він не сам придумав вихід із цієї ситуації, хтось зробив це за нього, знаючи, що саме вплине на Ярузельського», – вважає доктор Майхшак.

Лист до Ярузельського

Дорна розчулив генерала листом з проханням про помилування. Виявилося, що хоча рядовий мало що пригадує з того, що він зробив, він чітко пам'ятає причини своїх дій, і саме цими спогадами він поділився з генералом.

«Мене виховали в ненависті до класового ворога», – писав Дорна Войцеху Ярузельському. Тому безпосередньою причиною його реакції стали «образливі слова, сказані чеськими громадянами на адресу Польського Війська, Партії та Уряду Польської Народної Республіки». Далі Дорна переказав генералу свою ідеологічно правильну біографію. Похвалився, між іншим, що був членом Союзу соціалістичної молоді, кандидатом до Польської об’єднаної робітничої партії та політичним агітатором у взводі. Не забув згадати і про сімейні заслуги: «Я син робітника і матері робітниці, мої батьки були співтворцями Народної Влади у 1944-1948 роках. Батько, колишній офіцер МО, брав активну участь у боротьбі з реакційним підпіллям, бандами. Мене виховали в ненависті до класового ворога, а поведінка чеських гр. щодо мене як солдата Війська Польського на території ЧСР містила ознаки ворожості».

Генерал Ярузельський не міг залишитися байдужим до таких аргументів. У якості акту милосердя смертний вирок було замінено на довічне ув’язнення, а після зміни правової системи довічне ув’язнення було замінено на 25 років. Стефан Дорна вийшов на волю через 15 років за зразкову поведінку і повернувся до свого села, де донині живе й займається фермерським господарством.

Тільки шаленство Брежнєва

За словами істориків, інциденти за участю польських солдатів траплялися й пізніше, але таких драматичних подій більше не було. Мешканці Їчина досі згадують польських вояків з НВП крізь призму тієї трагедії, хоча спочатку не ставилися до поляків як до смертельних ворогів. Багато з них тверезо оцінювали ситуацію, припускаючи, що польські солдати не надто добре знають, чому вони опинилися в танках поза межами своєї країни.

«У тому ж Їчині за два тижні до трагедії місцева радіостанція, яка виступила на підтримку змін у комуністичній партії Чехословаччини, розсилала полякам заклики не брати участі в вторгненні. Із подібними заявами виступили також працівники органу цієї партії – журналу «Głos Ludu». Представниця газети змогла навіть зв’язатися з головнокомандувачем польського контингенту генералом Флоріаном Сівіцьким, щоб передати йому випуск журналу, присвячений польським військовим. Сівіцький навіть поводився чемно, прийняв журнал і поцілував жінці руку, але це, звісно, нічого не змінило», – нагадує доктор Майхшак.

Самих чехів та словаків вторгнення застало зненацька, оскільки, на відміну від поляків, значною мірою вони вірили в комунізм і мали довіру, що справу вдасться якось вирішити, тим паче, що значна частина їх пояснювала ситуацію божевіллям кремлівського лідера. Саме звідси походить одне з найпопулярніших гасел: «Леніне, прокинься! Брежнєв збожеволів!»

Застрелений Ярослав Веселий теж був молодим комуністичним активістом.

Черги від страху

Історики підтверджують, що переважна більшість польських солдатів не горіла бажанням завоювати Чехословаччину. У рапортах Внутрішньої військової служби було знайдено навіть повідомлення про солдатів, які хотіли там залишитися і створити сім’ю, бо закохалися в чешок.

Проте також відомі випадки, коли польські патрулі застосовували бойові патрони без причини. Не до всіх доходили чехословацькі рукописні листівки із закликами до мирного вирішення справи. Хоча польські солдати знали, що в сусідній країні їх не зустрінуть з холодним пивом і галушками, про всяк випадок вони заздалегідь проходили вишкіл. «Їм втовкмачували, що вони їдуть туди боротися зі збройними силами із Заходу, головним чином з німцями, які напали на Чехословаччину. Польські вояки справді не знали, що з ними трапиться на місці», – пояснює доктор Майхшак.

Найменш стійкими до напруги, створеної пропагандою та дезінформацією, були переважно загони молодих військовослужбовців. Польські патрулі, попереджені про можливий напад у найменш очікуваний момент, випускали цілі автоматні черги у все, що здавалося їм хоч трохи підозрілим. Гжегож Майхшак згадує один із випадків: «Підрозділ став табором у полі. Увечері десь вдалині почали мерехтіти якісь вогники. Недовго думаючи, вони почали стріляти в тому напрямку. Як виявилося, ген за полем був крутий поворот дороги, а нетиповий рух вогнів – то були фари автомобілів, що їхали цією дорогою».

Бійня НВП: на тверезу голову і за наказом

Мешканцям інших регіонів Чехії та Словаччини більше закарбувалася у пам’яті «братня допомога» Червоної Армії. «У порівнянні з нею поляки сприймалися однозначно краще. Я навіть нещодавно спілкувався з істориками в Празі та Братиславі, які це підтверджують», – запевняє доктор Майхшак.

Серед жертв з боку ЧССР було понад 100 загиблих і близько 500 поранених. Громадяни Чехословаччини гинули не лише внаслідок активного протистояння загарбникам. Багато з них втратили життя в автомобільних катастрофах за участю бронетехніки червоноармійців, які керувалися правилом: перевагу має той, у кого товстіша броня.

Більшість солдатів (понад 80) також загинули внаслідок дій, які не були безпосередньо пов'язані з війною. Таким чином загинуло 10 польських солдатів (це число не включає випадків самогубств). Одним із них був командир танка, який у місті Мезіместі, намагаючись уникнути наїзду на перехожого, різко повернув і впав з віадука.

Вторгнення в Чехословаччину було найбільшим тактичним і пропагандистським викликом для Народного Війська Польського після Другої світової війни. Наступний прийшов вже через кільканадцять місяців. У грудні 1970 року НВП перебило протестуючих робітників верфі на Узбережжі. Того разу стріляв не п'яний божевільний, порушуючи всі можливі накази. Народна армія стріляла в робітників, виконуючи наказ, і робила це на тверезу голову.

Владі навіть не було потрібне радіо «Влтава» з братньої НДР. Бійню на Узбережжі описав сам генерал Войцех Ярузельський у своєму відгуку, порівнюючи обидві події: «У нас повинно бути відчуття, що наш солдат діяв гідно і не зробив нічого, що могло б поглибити масштаб цього конфлікту. Адже подібні речі відбувалися під час подій у Чехословаччині, де, незважаючи на численні простацькі провокації, як ви, товариші, пам’ятаєте, була збережена велика поміркованість, яка в результаті стала великим політичним капіталом як для нас, так і для соціалізму в цілому».

– Славомір Цедзиньскі

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук