Фонд національної оборони (ФНО) був заснований декретом Президента Республіки Польща Іґнація Мосціцького від 9 квітня 1936 року. Ідея полягала в тому, щоб зібрати додаткові кошти через соціальні внески для оснащення армії перед обличчям загрози з боку нацистської Німеччини. Ідея не вирізнялася особливою унікальністю – варто нагадати, що тоді весь народ включився в розбудову ІІ Речі Посполитої. Віце-прем’єр-міністр Євґеніуш Квятковський ініціював чотирирічний план економічного розвитку, розпочато будівництво порту в Ґдині та Центрального промислового району.

Вся Польща збирає на військо

ФНО був «попаданням в яблучко». Участь в акції вважалася справою престижу – до Фонду долучилися державні установи та приватні особи: високоповажні персони, зірки театру та кіно, скаути та сільські голови. Вдова письменника Адама Струґа, Неллі, чиновниця міністерства закордонних справ, модниця в перлах і сукнях в стилі ар-деко, передала сімейну біжутерію. Один з аристократів – фамільні коштовності з діамантами, нумізмати – найкраще зі своїх колекцій. Легкоатлет Януш Кусоціньскі подарував золоту каблучку з печаткою, лучниця Яніна Курковска-Спихайова – вісім срібних кубків. Робітники вплачували царські «свинки», тобто золоті п’ятирублівки, прибережені на чорний день, молодь – золоті обручки. Організовувалися спортивні змагання, футбольні та боксерські поєдинки, кошти від яких були сплачені до ФНО. За підрахунками, до початку Другої світової війни фонд накопичив близько 1 млрд. злотих, з яких вартість внесків і пожертвувань від населення до травня 1939 р. становила близько 37,7 млн. злотих.

Гроші пішли до бюджету Міністерства військових справ, яким керував генерал Тадеуш Каспшицкі. На них купували зброю та обладнання для збройових заводів. Серед іншого фінансувалося будівництво підводного човна «ORP Orzeł». Пожертви зберігалися в підвалах Генерального штабу. У вересні 1939 р. вони були евакуйовані через Люблін, Львів, Тернопіль і Городенку до Румунії, їх ретельно переписали в польському посольстві в Бухаресті та розділили на «срібну» і «золоту» частини. Срібло було вивезено до Марселя, а після капітуляції Франції потрапило до банку в Тулузі. У Польську Народну Республіку воно повернулося в 1976 році. Золото пережило війну в Судані і лише в 1944 році потрапило до Лондона. Тут воно було віддане на збереження до готелю Рубенс.

У квітні 1944 року на виклик головнокомандувача генерала Казімєжа Соснковського до Лондона вилетів генерал Станіслав Татар – ідеолог операції «Буря», пропагандист ідеї компромісу з совітами, людина нестримних амбіцій, дуже самовпевнений. Офіційною метою поїздки була доповідь про бойову підготовку країни. Неофіційно командування Армії Крайової просто хотіло позбутися його з країни. У Лондоні Татар був призначений заступником головнокомандувача у національних справах і визнаний експертом з Армії Крайової. Ймовірно, тому генерал Маріан Кукєль, міністр національної оборони в екзилі, у 1945 році передав йому нагляд за ФНО, думаючи, що фонд буде використаний для допомоги колишнім солдатам Армії Крайової та їхнім родинам. На той час золото зберігалося в одинадцяти артилерійських скринях. Їх вміст було ретельно вивчено та відсортовано.

Самогубство охоронця скарбу

За рішенням генерала Кукєля скарб було долучено до фонду «Драва», тобто 10 мільйонів доларів для Армії Крайової: кур’єрів, тихотемних, що боролися в підпіллі, самодопомоги... Цими коштами керував генерал Татар та його співпрацівники: підполковник Маріан Утнік і полковник Станіслав Новіцкі. Ця трійка отримала назву «Комітет трьох». Вищезгадані 10 мільйонів надійшли з гранту американського президента Франкліна Делано Рузвельта, який виграв прем’єр-міністр польського уряду в екзилі Станіслав Міколайчик. З них близько 2 мільйонів вирушили до Лондона, а близько 8 мільйонів – до Італії, до міста Латіано, де була розташована секретна база «Ельба», яка координувала десантування для Армії Крайової. Її начальником був підполковник Маріан Доротич-Малєвіч, псевд. Ришард Ганьча. До Польщі потрапила лише скромна частина гранту. Після поразки Варшавського повстання англійці припинили десанти на територію Польщі, останній був здійснений у ніч з 26 на 27 грудня 1944 року. Тим часом у розпорядженні Ганьчі було ще 8 мільйонів доларів. Це була приголомшлива сума, існував ризик, що британці захочуть її перейняти.

З цієї причини Комітет трьох вирішив сховати їх у Римській школі радіотехніки, яку очолив Ришард Ганьча. Трійця доручила йому перевести до Великобританії 5 мільйонів доларів. Три, що залишилися, мали бути прихованими. У цей момент розгорілася нещадна боротьба за гроші. У березні 1945 року президент Республіки Польща в екзилі Владислав Рачкєвіч наказав генералу Владиславу Андерсу, командувачу ІІ польського корпусу в Італії, перейняти долари АК. Генерал викликав Доротича-Малєвіча і вимагав їх повернення. Однак віддавати мільйони Татар не збирався. Він ініціював сатанинську інтригу, спрямовану на «усунення Андерса». Він переконав генерала Тадеуша Бор-Коморовського, щойно звільненого з офлагу, що II корпус буде виведено з Італії, а кошти Армії Крайової перейдуть до англійців. Він переконав його надіслати кошти з «Драви» до 1-ї бронетанкової дивізії генерала Станіслава Мачека, дислокованої в Німеччині. В цей же час він переконав Ганьчу сховати 1 мільйон у монастирі братів боніфратрів на острові Тібуртіна.

4 серпня 1945 року з Риму вирушили вантажівки, напхані спеціальними поясами тихотемних, наповненими банкнотами та монетами. Андерс тим часом тримав «охоронця» під наглядом. У вересні він заарештував його за дріб’язковим звинуваченням і відпустив. У жовтні розвідники II корпусу реквізували мільйон доларів, захованих у монастирі. 9 жовтня вони також увійшли в квартиру, де перебував Ганьча. Офіцер, побачивши їх, вистрелив собі у скроню... Генерал Бор-Коморовскі був шокований цією історією. Він навіть призначив комісію для розслідування смерті підполковника, але знайшов небагато.

Доларова інтрига

Тим часом по Лондону ширилися чутки про те, що Комітет трьох «сидить на грошах». Цим вирішив скористатися полковник Юзеф Куропєска, довоєнний офіцер, з жовтня 1945 року голова Польської військової місії в Лондоні, а з лютого 1946 р. військовий аташе при посольстві Республіки Польща. Він встановив контакти з Татаром, Утніком і Новіцким і переконував їх передати мільйони владі у Варшаві. Зберігся звіт, надісланий Куропєскою генералу Комару: «Татар і його люди мають суму близько трьох мільйонів доларів. Мені здається, я переконав його, що реалізація цієї суми та використання її в перший рік нашого трирічного плану принесе незмірно більшу користь нашому суспільству, ніж пізніше».

Ймовірно у травні 1947 року, після сфальсифікованих виборів до Сейму, Татар вирішив передати золото з ФНО польському посольству в Лондоні (всупереч волі польського уряду в екзилі). Звідти їх переслали на Окенцє – легенда каже, що як катафалк Люціяна Желіґовського, який саме тоді помер. Касети із золотом були надіслані на адресу 2-го відділу генерального штабу Збройних сил Польщі, тобто органу військової розвідки, який очолював генерал Владислав Комар. Це була людина з кількома біографіями, функціями, виконуюча багато таємних місій – він воював в інтернаціональних бригадах в Іспанії, забезпечував потреби грецьких комуністичних партизанів, а також мав організовувати розвідувальні мережі в країнах Західної Європи.

Незабаром генерал Татар вперше відвідав Польщу. А через кілька місяців гроші стали надходити з Лондона до Варшави регулярними траншами в рамках операції «Береза». Офіційно частину було передано Міністерству національної оборони, а 1,5 мільйона доларів на лабораторне обладнання для фізичних інститутів у Кракові та Варшаві, автобуси, медичне обладнання, ліки... Питання переказу грошей врегулював економіст Вацлав Яхімяк, заступник директора приморської торгової компанії «Унія і Гарпун». Гроші залишили в безмитній зоні, звідки їх забирали довірчі установи.

Крім того, комуністи заволоділи нерухомістю у Франції та Англії, а також службовими архівами та інформацією про людей, які зберігали гроші, призначені для допомоги солдатам Армії Крайової та родинам заарештованих (одним із них, швидше за все, був всесвітньо відомий дерматолог, Проф. Мар’ян Гжибовскі, арештований у 1949 р. у зв’язку із справою Татара, помер під час допиту). У липні 1948 р. Болєслав Бєрут нагородив генерала Татара Хрестом Ордена Відродження Польщі 4 класу, полк. Новіцького – хрестом Ордена Відродження Польщі 5 класу, а підполк. Новіцкі отримав звання полковника.

Переписка у Вронках

Через рік цих трьох офіцерів запросили до Варшави. Вони думали, що їх приймуть як героїв, які пожертвували статки на відбудову Польщі. Помилилися: їх заарештували за звинуваченням у змові, шпигунстві та диверсії – але не в розтраті ФНО... Вони постали перед військовим судом у сфальсифікованому процесі над генералами (разом з генералами Єжи Кірхмаєром, Стефаном Моссором, Францішеком Германом, полковником Маріаном Юрецьким, майором Владислав Романом і лейтенант-командером Щепаном Вацеком. На лаву підсудних також потрапив Юзеф Куропєска, якого зрештою засудили в іншому процесі). У серпні 1951 року генерал Татар був засуджений до довічного ув’язнення, втрати громадянських прав на 5 років і конфіскації майна; Утнік і Новіцкі – до 15 років ув’язнення, втрати громадянських прав і конфіскації майна.

Станіслав Татар відбував покарання у в’язниці у Вронках. Там він познайомився з Яхімяком (заступником директора, засудженим у 1949 році на 15 років за фальшивим звинуваченням у шпигунстві у справі, пов’язаній з Татаром), якому лише кілька років тому перераховував кошти з ФНО... До економіста генерал надіслав секретне повідомлення і запросив його на зустріч у тюремний туалет. Там він сказав, що за станом здоров’я швидше за все не виживе у в’язниці. Він також відкрив своєму колезі таємницю золота: він повернувся до Польщі за згодою Болєслава Бєрута та Юзефа Циранкєвіча, а обговорювали справу генерал Маріан Спихальскі, Евґеніуш Шир та Константи Домбровскі. Сказав, що саме вони забрали золотий ФНО. Тоді Яхім’як дізнався, що окрім доларів, до ПНР переправили також золото.

У 1956 році генерал був звільнений з ув’язнення і реабілітований, полковники також вийшли на свободу. Він намагався з’ясувати долю золотого скарбу та нерухомості за кордоном, зв’язувався з цього приводу з прем’єр-міністром Юзефом Циранкєвічем, але безуспішно. Розслідування Татара продовжив Вацлав Яхімяк. Він намагався зв’язатися з прем’єр-міністром Едвардом Ґєреком та редакцією «Трибуни Люду». Жодного ефекту. Намагався надати темі розголос у ЗМІ, але пробитися не зміг. У серпні 1980 року, тобто через 24 роки, йому вдалося зв’язатися із журналістом «Демократичного тижневика» («Tygodnik Demokratyczny») Анджеєм Буйніцким, а той – з тодішнім міністром фінансів Мар’яном Кшаком і президентом Національного банку Польщі Яном Корчаком. Чому так високо? Редактор Буйніцкі дізнався, що скарб, доставлений до Польщі в 11 артилерійських ящиках, на депозит був складений у 10 касетах!

Завдяки втручанню міністра Кшака було встановлено, що до 1948 р. золото ФНО зберігалося в Міністерстві національної оборони. У березні 1948 р. 10 запечатаних касет було передано на депозит Міністерства фінансів до Національного банку Польщі. У січні 1951 р. спеціальна комісія Міністерства національної оборони та Міністерства казначейства перевірила депозит та частково його ліквідувала. 122 кг золотих виробів і монет переплавили на металобрухт і передали до сховища НБП. Частина передбачалася «на цілі платіжного балансу держави, в тому числі на часткове погашення боргу, що випливає з міжнародних угод, укладених у міжвоєнний період. Залишилося 550 золотих годинників, 156 ювелірних виробів і 155 коштовностей, включно з дорогоцінним камінням. Ця частина була передана в розпорядження Цивільної канцелярії Президента Республіки Польща та Канцелярії Ради міністрів. Через п’ять років депозит виїхав зі скарбниці НБП. Три історичні речі потрапили до музеїв: золота медаль Наполеона Бонапарта, Золотий Хрест Заслуги XIX століття та грецька золота монета Філіпа Македонського XIV століття до нашої ери. Решту коштовностей реалізували через державні установи «Деса» та «Юбілер» (без документального підтвердження походження).

Питання без відповіді

У листопаді 1981 р. журнал «Wiadomości» («Відомості»), що виходив у Вроцлаві, опублікував репортаж під назвою «Таємниця золотого скарбу ФНО». Завершувала його серія питань, зокрема: чому справу зам’яли та на що пішли гроші від продажу срібла та золота? Що означає, що частина депозиту залишилася у розпорядженні Цивільної канцелярії президента та уряду? За якими правилами продавали ювелірні вироби в «Ювілері» і хто їх міг купити?

Після 1989 року було розпочато розслідування долі ФНО, але було припинено через відсутність доказів. Група прокурорів та інспекторів Верховної контрольної палати переглянула всі наявні у них документи щодо золота з Фонду та не знайшла жодних доказів, які б підтверджували гіпотезу про те, що скарби вкрали комуністичні сановники. Виходила вона з того, що до ПНР потрапило 208 кілограмів золота, а не 350 кг, як стверджував генерал Татар. Слідчі опитали багатьох свідків, у тому числі Евґеніуша Шира, який мало що пам’ятав і запевнив, що лише у 1980-х роках дізнався про підозри у крадіжці золота від ФНО. Комісія не розглядала документи щодо розподілу приблизно 2,5 млн доларів США з Фонду «Drawa», з яких частина – золотом. На що були спрямовані ці кошти, невідомо.

Підписуйтесь на наш фейсбук У 2006 році історія додала до цієї справи дивовижний епілог. Комісія з контролю за ліквідацією Військової інформаційної служби в одному із сейфів виявила цінні речі, в т.ч. ювелірні вироби з діамантами, золоті монети, золоті злитки та золоте перо. Виявилося, що в спецдепозиті операційного фонду знаходяться залишки довоєнного скарбу ФНО та афери «Желязо». Цю інформацію підтвердив Пьотр Бончек, речник ліквідатора ВІС та тодішнього заступника голови Міністерства національної оборони Антонія Мацєревича. Однак загадка золота досі не розгадана. Все ще постає питання: як були розподілені мільйони доларів з Фонду «Drawa»? А також що сталося з майном, конфіскованим в інших випадках, наприклад, під час афери «Золотоголових», тобто мережі, яка вивезла з ПНР сотні творів мистецтва, а привезла 16 тонн золота? Тоді було вилучено не лише твори мистецтва, передані музеям, Офісу Ради міністрів та Міністерству внутрішніх справ, а й значні обсяги золотих злитків та іноземної валюти?

– Малґожата Борковска

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян


Виставка «Не змарнуйте незалежності. Срібло Фонду національної оборони. Varsaviana» у Королівському замку у Варшаві відкрита до 10 вересня 2023 року.


Джерела тексту:
„Kto ukradł złoty FON” Helena Noskowicz-Bieroniowa
„Tajemnica złotego skarbu FON” Wiadomości, 12.11.81
„Afera w polskiej armii. To była walka o miliony dolarów” – Facet.wp.pl
„U źródeł afery TUN. Generał Stanisław Tatar, rozpad Komitetu Trzech i przekazanie komunistycznemu wywiadowi wojskowemu funduszu „Drawa” 1947–1949”, Daniel Koreś, Przegląd Historyczno-Wojskowy
„Skarb Tajniaków” – Wprost.pl
„Asy czy miernoty? Jacy naprawdę byli szpiedzy PRL-u?” – Newsweek.pl