Спершу через кожні 5-8 метрів йшла колона солдатів, за нею наступна, а за ними важка техніка з артилерією. Менш ніж за два тижні, у липні 1945 року, було затримано 7049 осіб, у тому числі 1675 литовців.

Через кілька днів було звільнено 5115 мешканців околиць Августовської пущі, серед яких 1171 литовців. Підозрілих литовців передали органам безпеки Литви. Поляків депортували на Схід або, як тоді казали, невідомо куди. Від них не залишилося й сліду. Про людей, переданих Литві, нічого не відомо, а серед них могли бути поляки.

Слабка народна влада

В околицях Августовської пущі силою незалежницького підпілля були патріотичні настрої населення, а наприкінці Другої світової війни традиційний патріотизм зміцнила свіжа пам’ять про зґвалтування та пограбування, які вчинили червоноармійці. Тим паче, що на цій території процвітала діяльність тилових підрозділів, які арештовували підозрюваних в антикомунізмі та грабували населення.

На зламі 1944-1945 рр. незалежницьке підпілля у Білостоцькому воєводстві зазнало численних втрат. До того, як Східний фронт пронісся цими землями, частини Армії Крайової співпрацювали з радянськими партизанами, особливо під час акції «Буря». Тож коли прийшла Червона армія, органи НКВД точно знали, кого арештовувати. Було затримано близько тисячі осіб. З відходом Червоної армії на Захід підрозділи, що діяли у лісах, незважаючи на втрати, відновили інтенсивну діяльність.

Підписуйтесь на наш фейсбук Армія Крайова, а після наказу про її розпуск 19 січня 1945 р. Громадянська Армія Крайова ліквідовувала пости Громадянської міліції та інформаторів, які співпрацювали з новою владою. У 1945 році з 14 комуністичних влад ґмін у Сувальському повіті працювали дві, решта були ліквідовані партизанами, тому народної влади на цій території практично не було.

Під прицілом підпільників також були радянські солдати та службовці. Під час «перших совітів» (1939-1941) і навесні 1945 року партизани Армії Крайової ліквідували від двадцяти до п’ятдесяти радянських солдатів і функціонерів.

Тим часом у липні 1945 року генералісимус Йосип Сталін саме через Білосточчину повинен був їхати на конференцію в Потсдам поблизу Берліна. Безпека вождя світового пролетаріату була вирішальною. Хоча й інші причини призвели до Августівської облави.

Це була територія, що межувала з уже радянськими Білоруссю та Литвою, а також з щойно анексованою совітами частиною Пруссії, яку пізніше назвали Калінінградською областю. Дорога з Пруссії в глиб Радянського Союзу вела через північну Білосточчину. Нею червоноармійці перевозили награбоване, в тому числі гнали величезні стада худоби, які іноді перехоплювали «лісники» з Армії Крайової.

Поки тривала війна з Німеччиною, радянська армія не могла належним чином підтримувати владу польських комуністів, про що постійно просили діячі Польської робітничої партії. Ситуація змінилася після війни, коли 50-та армія 3-го Білоруського фронту поверталася додому і могла бути використана для пацифікації в районі Августова.

Ліквідувати всіх

Августівська облава почалася 12 липня 1945 року. Вже 11 липня в прикордонних землях радянської Литви гвардійський танковий корпус 3-го Білоруського фронту почав дії на південно-західному напрямку. Наступного дня були оточені села навколо Августівської пущі і сам ліс.

Російські штабні офіцери розраховували на опір восьмитисячної партизанської армії, оснащеної навіть танками і артилерією..., тому не дивно, що в акції було задіяно близько 50 тисяч осіб. Звідки росіяни взяли інформацію про чисельність «лісників» в Августівській пущі, до сьогодні невідомо. Фактично в лісі було близько 150 партизанів і ще кілька сотень селян, які склали присягу.

Під час облави прочесано 388 сіл і селищ. Арештованих перевіряли у тимчасових фільтраційних таборах, які функціонували при штаб-квартирі повітового управління громадської безпеки в Августові, а також в інших місцях, навіть у сільських будівлях, які для цього відбирали у господарів.

«Перевірка» – це кількаденні тортури, протягом яких слідчі намагалися якомога більше дізнатися про незалежницьке підпілля. Було три кола таборів. Тих, кого не звільнили через кілька-кільканадцять днів, перевели в інше місце. Тих, кого не звільнили після другого етапу фільтрації, перемістили в третє місце. Перше і друге місця були відомі в околицях, останнє ж трималося в таємниці, туди ніхто з родин не мав доступу ні з харчами, ні з ліками.

Августівська облава – це операція Червоної армії за керівної ролі контррозвідки СМЕРШ (скорочення від «Смерть шпіонам»), проведена в нібито суверенній державі, де вже майже місяць правив Тимчасовий уряд національної єдності, визнаний західними союзниками. Національна єдність уряду полягала в тому, що віце-прем’єром був Станіслав Міколайчик, політик, який прибув із Лондона, а його партія, Польська селянська партія, на той час ще була легальною.

Коли Станіслав Миколайчик перебував у Москві і вів переговори зі Сталіним про участь в уряді, встановленому СРСР в Польщі, у тій же Москві відбувся суд над шістнадцятьма високого рангу представниками Армії Крайової та влади Польської підпільної держави. Зважаючи на це, не дивно, що Червона армія в Августівському та Сувальському повітах, а також у литовських прикордонних районах почувалася як удома і боролася з контрреволюцією по-своєму.

Начальник військової контррозвідки СМЕРШ Віктор Абакумов у шифрограмі міністру безпеки СРСР Лаврентію Берії, оприлюдненій завдяки зусиллям заступника голови товариства «Меморіал» Нікіти Петрова, заявив, що: «кількість заарештованих 21 липня ц.р. становить лише 592 людини». Явне розчарування.

Ці 592 «бандити» (як їх називали в номенклатурі радянської НКВС) так і не повернулися додому, і не тільки вони. Абакумов у тій же шифрограмі пише, що перевіряються наступні кілька сотень осіб. Він також повідомляє, що має намір робити: «Всі викриті бандити, у кількості 592, будуть ліквідовані. Решту 828 затриманих осіб протягом п’яти днів буде перевірено та всіх виявлених бандитів таким же чином ліквідовано».

Августівська облава не була ані першою, ані єдиною акцією такого роду на північно-східних теренах ІІ Речі Посполитої, але була найбільшою. Вони хотіли залякати якнайбільше поляків, про що свідчать арешти жінок і підлітків, майже дітей. Серед постраждалих було 27 жінок, троє з них вагітні, та 15 неповнолітніх.

Території Литовської РСР і Білоруської РСР, звідки, швидше за все, вирушили в останню путь жертви Августівської облави, з лютого 1945 року, тобто з Ялтинської конференції, для світу були вже радянськими. А совіти – і там, і в Польщі, боролися проти тієї ж ІІ РП.

Політична опікунка

Операція на території формально суверенної держави була проведена, про що вже було вище, радянською владою. «Польські» сили відігравали роль політичного супроводу. Зі спогадів вояків-учасників Августівської облави та поляків, примусово залучених до лав Червоної армії, відомо, що армії сказано, що буде брати участь у ліквідації банд німців, гестапо та фольксдойчів.

У «перевірці» брала участь посилена рота 1-го Празького піхотного полку чисельністю до 160 вояків. Ними командував 25-річний лейтенант Максиміліан Шнепф.

Його кар’єра була певною мірою типовою: він народився в єврейській сім’ї в Дрогобичі, спочатку приєднався до Червоної армії, потім до Дивізії ім. Тадеуша Костюшко. Брав участь у боях за Сталінград, Леніно, варшавську Прагу (під час Варшавського повстання), навіть за Берлін. Потім служив у польській Армії Людовій, був офіцером Другого управління Генерального штабу (військова розвідка). Багато хто з випускників Варшавського університету, мабуть, пам’ятають його з пізніших років, адже він керував Військовою підготовкою. Він також, як підкреслює Вікіпедія, був директором Єврейського історичного інституту. Але про що Вікіпедія вже не згадує – був також комендантом одного з ізоляторів для інтернованих у грудні 1981 року.

В Августівській облаві його підрозділ має на совісті розстріл принаймні одного з тих, хто не хотів здаватися, хоча прокурор Білостоцького інституту національної пам’яті Збігнєв Куліковський збільшує цю цифру до сімнадцяти вояків Армії Крайової. Декілька людей, яких Празький піхотний полк передав до УБ і СМЕРШ, так і не повернулися додому і сьогодні вважаються жертвами Августівської облави.

Підрозділи, що складалися з поляків і брали участь в облаві, включали кілька десятків офіцерів повітового управління громадської безпеки та Громадянської міліції в Августові та Сувалках. Вони вказували червоноармійцям, де і кого арештовувати, хоча совіти теж мали своїх інформаторів і свої списки людей, які підлягали арешту. Польські органи безпеки не мали доступу до їх інформації і результатів розслідування. Їхнє розчарування можна знайти в документах. У звітах скаржилися, що не знають, кого шукати, а кого вже не треба.

Місцеві органи безпеки мало вписалися в пізнішу історію Народної Республіки Польща, за одним винятком.

У 1944 році до радянського СМЕРШ записався 16-річний Мірослав Мілевський. Через рік, під час Августівської облави, він уже офіцер Августівської служби безпеки. Відтоді його життєвий шлях стисло пов’язаний з цими органами. Швидко просувається в структурах Міністерства громадської безпеки, згодом у МВС у підрозділі Служби безпеки, доходить до звання генерал-майора Громадянської міліції. У 1980-1981 роках був міністром внутрішніх справ, потім членом Політбюро і секретарем ЦК Польської об’єднаної робітничої партії – це було найвище коло влади в ПНР. Його пов’язують зі смертю отця Єжи Попелушка та скандальною справою «Желязо», після чого відправлений на пенсію в 1985 році.

Не знає, не пам’ятає

Як писав Ярослав Василевський в одній із публікацій Інституту національної пам’яті («З совітами проти поляків»): «Навіть у вільній Польщі вояки та функціонери колишніх комуністичних служб не хотіли допомагати в пізнанні правди. Допитаний прокурором у 1994 році Максиміліан Шнепф нічого не пам’ятав зі своєї служби в 1-му Празькому полку під час Августівської облави. Він заперечував, що проводив будь-які дії проти польського підпілля, свідчив, що навіть не знав, де знаходяться місцевості, які його вояки пацифікували».

Те саме і з колишніми функціонерами Управління безпеки, але неспростовні докази є в архівах ФСБ Росії і, можливо, в білоруських архівах. Швидше за все, саме в Білорусі поховані ті, хто не повернувся додому після облави. І, мабуть, дуже близько від кордону з Польщею.

Практично одразу після облави між Білоруською РСР і Республікою Польща відбулося невелике коригування кордонів. Усе вказує на те, що совіти засвоїли урок Катині – юридично звинуватити у вбивстві можна лише тоді, коли знайдено труп.

– Кшиштоф Зволінський

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян