Якщо відпустка, то краще в якомусь спокійному місці, що рекламується як прекрасне місце для сімей з дітьми. Це повинно означати, що так представлене місце не буде нагадувати острів Ібіса, там немає відважних молодих британців, що стрибають з високих поверхів готелю до басейну, дискотек та криків до ранку. Таке місце можна досить легко знайти, наприклад, в Греції. Один з «пальців» Халкідіки, Сітонія, рекламується як спокійніший від сусідньої Касандри. Google Maps показує, що курорти розташовані там віддалено, особливо в кінці півострова, в кедрових лісах. Якщо Сітонія - то там може бути рай.

Мій готель - це розташовані мальовничо бунгало, ніяких багатоповерхових будинків, багато простору та зелені: пальми, кущі троянд, оливок та пінії. Поблизу пляжу басейн, зрозуміло, що нерегулярний з острівцем. Біля басейну - бар. Не можна дійти до пляжу, не минаючи бар, а так насправді розгалуженого барного комплексу з лежаками, столиками, диванами. Тут практично виприскує райська благодать.

Від 10:00 до 23:00 бар «грає» - дозвольте назвати це так - музику, дуже голосно. Щось, що має мелодію та гармонію у мене зупиняється на Led Zeppelin, у мого знайомого, котрий назвав мене старим дідуганом, на музиці гурту Nirvana. Твори, вигадані пізніше - метал, хіп-хоп, реп, індустріальна музика, клубна музика на мою думку були створені на замовлення тюремної служби та поліції різних країн. Як дисциплінарне покарання в закладах покарання та слідства з метою отримання показань, звісно, трохи поза законом.

На концерти деяких жанрів фани йдуть не для того, щоб послухати, а щоб витримати, і тоді вони відчувають задоволення від того, що їм вдалося це зробити. Без перебільшення, його не вмикали в нашому готельному барі - і водночас барі біля басейну, бо був один – індустріал, метал, пригнічуючі приклади клубної музики, сприйняття якої потребує змін у хімії організму, або зміни того, що грає гурт Rammstein, але протягом тринадцяти годин, дуже голосно, то навіть заспокійливий Андреа Бочеллі став би інструментом тортур.

Але все ж було багато швидких змінних ритмів, штучної динаміки, досягнутої на синтезаторах, ударних автоматах та семплерах, дратуючих вокалізм, зловживаючи високими реєстрами та перехідними в звуки, більше фізіологічні, ніж музичні.. Це було біля басейну, бо - треба визнати - у сусідній зоні ресторанів було спокійно. Чіл-аут, показовий джаз і загалом музон, тобто музика, що не відволікає, вигадана спеціально для магазину і для ліфта.

На терасі ресторану все це змішувалося, але немає обов’язку обідати на терасі, можна всередині, тільки з музоном. У визначені години дня аніматори з обох боків бару і посередині зони займалися дітьми. Чи треба додавати, що вони звідкись витягували свої звукові колонки?

Поруч з баром доводилося не лише проходити, а часом стати біля нього в черзі. При температурі понад тридцять градусів важко і не рекомендується не пити. Якщо потрібен туалет, найближчий від пляжу знаходиться, звісно ж, біля бару. Після опорожнення пластикових склянок на пляжі, потрібно повернутися до бару за наступними. Від бару до пляжу веде райська алея, висаджена деревами і кущами, що квітнуть, але вона також вимощена звуковими колонками. Останні, щасливо, закінчувалися на такій відстані, що на пляжі не було нічого чути, лише шум моря і цикади.

Після приходу на пляж є відчуття полегшення від того, що музичні колонки на деякий час залишилися позаду. Діти - як діти: галасують, батьки їх критикують, але по-сербськи, тобто можна читати. В читанні мені заважають якісь знайомі мови або принаймні на слуху - англійська, російська, німецька. Коли я зовсім нічого не розумію, ніщо не відволікає моєї уваги. До речі, з мого попереднього досвіду найкраща мова - це голландська, головне - щоб не занадто голосно.

Невелика група людей перебуває як на пляжі, так і в басейні. Більшість поділяється на рішучо пляжних та ортодоксально басейнових. При цьому, що тих, хто ходить лише на басейн, є трохи більше. У перший тиждень перебування там було дуже голосно, на другий тиждень - голосно.

Одну з офіціанток замінив бармен, ймовірно це вона була відповідальною за цю гупанину, мабуть, так їй подобається, але ніхто з відвідувачів барної зони не протестував. Більше того, я чітко чув, наскільки це було можливо, як один з гостей, дізнавшись, що саме вона створила плейлист, з ентузіазмом похвалив дівчину. Що є зрозумілим, йому також мусив сподобатися рівень звуку. У перший тиждень замовляючи щось у бармена треба було підвищити голос, а лада взагалі не була широка. На другий тиждень - вже не обов’язково.

Туристи біля басейну грали в настільні ігри і на екранах з дітьми, розмовляли по телефону, навіть читали і виглядали розслабленими. Страждань на обличчях і в поведінці я не бачив. Басейн і пляж - це були різні планети, з принципово різними мешканцями. Що б сталося, якби в басейні перестала грати музика - ймовірно, плач і скрегіт зубів. А може, коли затихають звукові колонки, прокидаються привиди і їх треба заглушити, бо раптово немає щоденних обов’язків.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    «Звичайні тортури можна перетерпіти. Але не музику. Я зізнавався у всьому, що вимагали від мене. Що я знаю Бін Ладена і Мулу Омара. Що я знаю про те, що вони планують. Все. Аби тільки це закінчилося», – так згадував тортури музикою один із в’язнів американської військової бази в Гуантанамо. Захоплених ісламістів катували хеві-металом, хард-роком і спорідненими важкими стилями. Але не тільки. Був і саундтрек телешоу «Вулиця Сезам», рекламні джингли Bee Gees, таких зірок як Крістіна Агілера, Брітні Спірс. Разом з Металікою і Мериліном Менсоном вмикали більш класичного рокового Брюса Спрінгстіна.

Так, щоб було дуже голосно і дуже довго в незручній позі. У випадку в’язнів армії США і ЦРУ - від 12 до 16 годин. У басейні на Сітонії - 13 годин з перервами на обід, тобто на музон і в зручній позі. Десь тут лежить межа між відпочином і мучеництвом.

Після кількох годин «слухання» Dr. Dre (такий репер) я також би зізнався, що знаю Бін Ладена, хоча, можливо, для поляка вони ввімкнули б диско-поло з таким же – у моєму випадку - результатом. Перші записані сумніви щодо цінності показань, отриманих тортурами, вже сформулювала Свята Інквізиція. До Пентагону не дійшли, до описаного басейну – не мусили, оскільки це - зона задоволення під час відпустки. Моє задоволення - це плавання і спокій для читання та відпочинку після плавання у лагідно хвилюючій та приємній теплій воді. Я плаваю вперед і вправо. Вліво не можна. На лівому - з точки зору пляжу - плечі затоки розташувались кемпінг і бар, який весь день передає якимось вуфером басові монотонні звуки, які не створюють жодної мелодії. Вони несуться по воді і треба від них тікати.

Все має свої позитивні та негативні сторони, і навіть басейн має свої позитиви. Я плаваю далеко від берега, це стримує мене від того, щоб почати день з бренді-кола або текіла санрайз - просто від страху - я хочу бути впевненим у своїй фізичній спроможності. Басейн не створює таких обмежень, у найглибшому місці він має 1,40 см. В цій зоні абсолютно тверезі тільки діти, це до певної міри пояснює прихильність відвідувачів басейну до галасу.

Ввечері, зате, можна собі дозволити куди більше. І ось тут видно позитив. Замовляючи алкоголь, потрібно витримати гупанину, а потім якнайшвидше піти зі склянками в номер. Наш будинок був у кінці, ми просили про тихий будинок, і з балкона фактично нічого не було чути. Функціонування зони басейнів протидіє алкоголізму, оскільки для того, щоб піти за наступним алкогольним напоєм – доволі далеко, це одне – треба вийти зі зони тиші і знову в гупанину. З цього приводу принесений напій п’ється так довго, як тільки це є можливим. За той час бар зачинять і пора спати.

Боротьба за тишу та спокій проти усюдисущого галасу - це як боротьба карнавалу з постом - ніщо назавжди не виграє. У сімдесятих роках пляжі в Польській Народній Республіці були переповнені молодими людьми з портативними радіоприймачами. Радіо з телескопічними антенами зникли в епоху портативних аудіоплеєрів і на цей момент їх не видно. Але перемога спокою була обмежена в часі. Форпости та загони гупанини з’являються тут і там дедалі частіше.

У торговельних галереях згідно з ідеєю музону якщо мелодія не відволікає, то клієнти більше купують, кожен бутик мав свій музон, а спільний простір - свій. Це мішалося, створюючи какофонію в спільному просторі. Стало краще, оскільки в бутиках стало тихо, а в спільному просторі, мабуть, (давно не був) нічого не грає.

Вже у часи навушників у вухах і на вухах виявилося, що напад - за межами торгових центів - може прийти з різних несподіваних боків. Наприклад, у Польському радіо на вулиці Мальчевського почали грати пісуари. Можливо, вже не грають, і потрібно без «Ламбади» - я був там тільки раз. Мета, що робить життя приємнішим – зрозуміла: нас не залишать самих з тишею, аби природними звуками. Достатньо подзвонити до будь-якої установи та зачекати на відповідь, або переключення на інший номер. Як вони грають!

Також вони грають на телебаченні. Щораз частіше другий звуковий ряд монологу героя у репортажі або документальному фільмі, а також в інформаційних програмах -це якийсь музон. Буває, що музон такий голосний, як слова героя.

Це все-таки дрібниці, до того часу, поки можна відпочити біля моря, але боротьба звичаїв з навиками, схоже, посилюється. На описаному пляжі не грає музика, точніше не грає музика готелю. Одного дня з’явилися два чоловіки та прикріпили дві колонки - рідкість, вони мали свій намет - з електронною музикою. На мою просьбу вимкнути, вони відповіли коротко - „no”. З дороги до рецепції мене відвернула дружина, котра, як вона сказала, загрожувала їм поліцією. Магічне слово виявилося дієвим. Схоже, вони не подумали, звідки поліція в готелі посеред нічого, і чи було б це для них справою. На разі таким як вони не вистачає впевненості в собі. Наступним джентльменам у золотих ланцюжках вистачив зрозумілий міжнародний жест, який дружина зробила спонтанно рукою на чолі, перш ніж я встиг відреагувати вербально. Це цього року, а як буде через рік?

– Кшиштоф Зволінський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

  – Переклад Олеся Ґераль