ТИЖНЕВИК TVP: Кажуть, що якби людина покинула міста і великі агломерації, природі знадобилося б лише три роки, щоб захопити цей простір. Чи погоджуєтесь ви з цим?

МІХАЛ КСЬОНЖЕК: Місто – це ліс, але вирубаний; це луг, але знищений. Немає нічого дивного у тому, що вони – ліс і луг – намагаються повернутись і будуть повертатися. Німецький біолог Інго Коварік назвав природу, яка повертається до міст, четвертою природою. Перша – це залишки природних лісів, які вирубує Держліс, друга – це господарські ліси, алеї, чагарники посеред полів. Третя – міська природа, наприклад, парки, газони, клумби, а четверта – це та, про яку ви запитуєте. Природа міських пустирів, автостоянок, газонів, пустищ і руїн, яку ми бачимо у Чорнобилі, Детройті або на стадіоні «Скри» у Варшаві [зачинений футбольно-легкоатлетичний стадіон варшавського клубу «Skra», - прим. перекл.]

Я вже рік живу у новобудові і, на моє здивування, у деревах, які ростуть біля мого будинку, при чому вони зовсім не старі, не розлогі чи високі, увесь травень і половину червня вночі або під ранок галасують якісь пташки.

Мене не дивує той факт, що птахи живуть у кронах дерев. Більшість місцевих видів у той чи інший спосіб використовують дерева. Вони або гніздяться там, або шукають поживу, або ховаються. Їм не потрібні для цього якісь особливо великі дерева. Дерева примножують біологічне різноманіття та інші соціальні блага.

Ці птахи щебетали і вели бесіди. У мене склалося враження, що це був шлюбний період, але я не впевнена. Чи означає це, що птахи дуже швидко заселяють доступні зелені території, що вони можуть швидко досягати симбіозу зі світом людини?

На жаль, ми не перебуваємо з ними у симбіозі. Радше у конфлікті. Люди вирубують дерева, кущі, знищуючи таким чином кладки пташиних яєць. Ми настільки погано їх знаємо, що нам про це навіть не відомо. Наприклад, більшість будівельних ремонтів у Варшаві припадає на період розмноження. Ми замуровуємо тисячі стрижів, горобців, синиць, перетворюючи наші багатоквартирні будинки у могили. Тут не лише ідилія, а ще й боротьба. Про що добре знають натуралісти, які намагаються зупинити ремонтні роботи або захистити птахів, яким загрожує замурування.

Щодо птахів. Їх ми бачимо переважно на вулицях і вони нам дуже не подобаються. Мова йде, звісно ж, про голубів. Куби поділися горобці, яких раніше можна було зустріти у великій кількості і яких зараз майже не видно?

Багатьом подобаються голуби. Особисто я не знаю таких людей, яким вони не подобаються або які б відверто у цьому зізнавалися. Просто ті, кому голуби не подобаються, гучно про це заявляють, що загалом є рисою біофобів. Голубів не було б так багато, якби не наша поведінка: ми залишаємо рештки їжі або нераціонально їх підгодовуємо. Гадаю, що там, де не було б голубів, які доїдають за нами, було б більше щурів. Підписуйтесь на наш фейсбук Чисельність горобців різко зменшилася, і однією з причин є те, що люди намагаються будувати ідеальні, герметичні і стерильні будинки. Сучасна архітектура не сприяє життю птахів. Їм просто бракує дірок і щілин у конструкціях з металу і скла. Свою справу робить і зменшення кількості зелені у центральній частині міст. На таких щільних поверхнях, як бетон та асфальт, важко знайти якусь поживу. Дослідження професорки Марти Шулькін з Інституту новітніх технологій Варшавського університету показує, що достатньо збільшити щільну поверхню у зоні гніздування синиці на 20 відсотків, щоб вбити одне дитинча. Тобто, достатньо лише вимостити один тротуар.

Де і яких птахів можна зустріти в столиці та інших великих містах Польщі? Які неочевидні місця вони займають?

Сокіл-боривітер може гніздуватися на карнизі будівлі або у віконній ніші. Існує ймовірність, що недалеко оселиться також галка або скельний голуб, точніше його нащадок – міський голуб. Голуб гніздиться на багатоповерхівці, бо вона нагадує йому велику скелю, гору. А ось за стічною ринвою можемо знайти горобців, а ще маленьку пташку – підкоришника короткопалого. Упродовж мільйонів років він вчився будувати гнізда за відстовбурченою корою дерев, а нині труба у нього, мабуть, асоціюється з тим, про що йому відомо з лісу чи парку.

За ліхтарем може звити гніздо горихвістка чорна, у заглибленні від крану або дірці після якогось кріплення – горихвістка звичайна. Дірками у штукатурці скористається блакитна і звичайна синиця або польовий горобець. Що цікаво: трійка останніх ховається у такі дірки зимовими ночами. Птахи сплять за нашою стіною. Так роблять також дятли, які своїм стукотом розбудили, мабуть, не одного з нас.

Як ці птахи живуть у великому місті? Що їдять? Що п’ють і коли?

Окрім тих, які я назвав, з нами живуть ще кропив’яники: прудка, чорноголова, сіра, також є ластівки: міська і сільська. Зустрічається і берестянка, вільшанка, дрізд, повзик, дятел сирійський, шпаки і сірі ворони. У західній частині країни можна також зустріти посмітюху і чорну ворону.

У місті птахи нерідко потерпають від голоду та спраги. Більшість птахів, наприклад, годує своїх дитинчат комахами, що забезпечує їх необхідною рідиною. Якщо замість комах вони приносять хліб або піцу, пташенята страждають. Дорослі горобці потерпають від стану, який можна назвати переддіабетним, бо з’їдають занадто багато вуглеводів: булок, кебабів і, власне, огризків піци. Тому, зокрема, міські птахи часто приводять менше потомства, ніж лісові. Також вони менші за розміром. Є дослідження, які свідчать про великий вміст важких металів у пір’ї синицевих птахів. Також ми знаємо, що у них бідна кишкова мікрофлора, тому у птахів бувають проблеми з травленням. У них просто болять животи.

Яких ще тварин можна зустріти у місті? Комах чи, може, черв’яків? Адже останніх точно не бракує, хоча й щілин залишається все менше.

Недоцільно називати черв’яків комахами. Черв’яки – це давній тип безхребетних, до яких належали первиннополосні та плоскі черви, тобто стрічкові черв’яки, гострики, аскариди та інші. Найбільше враження на мене справляють бджоли, але не «медоносні», а одиночні. Більшість серед 20 тисяч видів бджіл у світі – це одиночні бджоли. Ми не усвідомлюємо, наскільки багатий світ форм, кольорів та еволюційних поворотів. Або інші комахи з роду перетинчастокрилих, до якого належать бджоли. Скажімо, дорожні оси, які подібні до звичайних ос. Вони викрадають павуків, відривають їм лапи і відкладають на них яйця. Справжнісінький фільм жахів серед білого дня, у центрі міста!

Уже декілька років існує мода на бджіл – готелі, Палац культури і інші будівлі мають свої вулики і вихваляються ними, але чи існують десь бджоли, які обрали життя на свій власний лад? Не у вуликових готелях? Чи це добре, що ми хочемо цими вуликами допомагати природі і бджолам?

У центрі Варшави, а точніше – у Середмісті, є вже близько 12 мільйонів медових бджіл, приблизно 200 сімей. Це схоже на загрозу «бджолиного перебору». Така густота комах може привести до захворювань бджіл, а також негативно впливати на біорізноманіття: свійська бджола може забирати поживу в інших, диких запилювачів, наприклад, одиночних бджіл, повисюхових мух, джмелів, ос. Дикі запилювачі запилюють ефективніше, ніж свійські, бо часто роблять це всім тілом, також вони сідають на більшу кількість видів рослин, ніж свійські. Але люди хочуть меду, тому ми ставимо вулики всюди, де є вільне місце. Парадоксально, але міський мед не містить сільськогосподарських хімікатів, які, буває, потрапляють у сільський мед.

Ви згадали про флору. Окрім міських тварин існує, очевидно, чимало рослин, які ростуть серед нас і про які ми не маємо поняття. Які це рослини і де можна спробувати їх знайти? Які з них стали для вас найбільшим відкриттям і несподіванкою?

Найбільшою несподіванкою були, мабуть, помідори у щілині висотки на Мокотові. А, може, гикавка, польова придорожня рослина, на оглядовому майданчику на тридцятому поверсі Палацу культури і науки? Хтось приніс туди насінину на взутті, а вона проросла. Мені також подобається злинка, яку ще називають пушняком. Це перша рослина, яка розвинула імунітет до гліфосату, сильного гербіциду.

Окрім малих рослин у місті є ще дерева, через які вже кілька, якщо не кільканадцять років триває велика суперечка. Старі дерева зрізають, часто без потреби, а на їхньому місці з’являються платани, які, на думку архітекторів, ідеально вписуються у спроєктовані ними площі, сквери, всуціль залиті бетоном, і ці дерева ростуть просто вмуровані у землю. Що можна сказати про них? Чи виконують вони якусь корисну для нас функцію, наприклад, забезпечують киснем, очищують повітря, чи, можливо, навпаки?

Користь від присутності старих дерев у сусідстві з людиною є величезною. Те, що ми постійно мусимо про них нагадувати, доводить, що кліматична криза є також кризою знань.

Як працює міська екосистема? Звідки вона бере воду, що їй потрібно для зеленого життя, якщо цих дірок і щілин, які ви згадуєте у заголовку вашої книжки, є так мало?

Місто дуже легко нагрівається і повільно охолоджується, у середмістях виникають так звані острівці тепла. У найбільших мегаполісах світу ці острівці можуть бути навіть на 12 градусів теплішими, ніж передмістя. Наслідком цього є, зокрема, хвиля захворювань і зростання смертності серед літніх людей. Як ми можемо охолодити середмістя або як не нагрівати? Вправно жонглюючи трьома типами поверхні: водною, зеленою і бетонно-асфальтною. Різниця температур між цими трьома типами поверхні призводить до руху повітря, тобто вітру, який нас охолоджує. Але передусім, я вважаю, у центрі ми повинні мати змогу вирішувати усі справи в затінку. Ми маємо право на тінь!

Що у такому разі ми повинні робити і чого не робити по відношенню до міської фауни і флори? Як їй допомагати і як їй не заважати?

Не зрізати дерев, якщо вони не становлять загрози, не косити трави, окрім необхідних випадків, не поспішати зливати дощову воду у каналізацію, а збирати у бочках і резервуарах, як це робить Йоанна Райсс, згадана у моїй книзі, не загромаджувати усе опале листя, не покривати поверхню міста бетонною бруківкою і асфальтом. Ну і прочитати у моєму «Атласі дірок і щілин» про те, як можна хитромудро підливати старі дерева.

– розмовляла Марта Кавчиньска

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук

Міхал Ксьонжек – поет, репортер, культуролог, інженер-лісівник та орнітолог. Лауреат багатьох нагород, зокрема, літературної премії Гдиня (2016), премії Магеллана (2016) та вроцлавської поетичної премії Сілезіус (2015). Номінант на літературну премію Ніке (2015). Автор репортажів «Якутськ. Словник місця» [Jakuck. Słownik miejsca] (2013), «Дрога 816» [Droga 816] (2015) та збірки поезії «Наука про птахів» [Nauka o ptakach] (2014) і «Північний схід» [Północny wschód] (2017). Його свіжа книга – «Атлас дірок і щілин» [Atlas Dziur i Szczelin].