Зв'язок між тваринним і людським світом лежить в основі багатьох казок і байок. Там тварини розмовляють людською мовою (що також регулярно трапляється напередодні Різдва в нашій країні, чи не так?), а люди, особливо обрані, знають мову тварин. Чи зміг би Ян дістався до скляної гори, вбив дракона і звільнив принцесу, якби йому не допомогли вовк і ведмідь, яким він врятував життя [йдеться про польську народну казку «Скляна гора» – прим. перекл.]? Як би інший Ян став принцом, якби не зрозумів мову свого кота, якому для гідного життя потрібні були черевики та капелюх [йдеться про казку «Кіт у чоботях» – прим. перекл.]? Прикладів, звичайно, можна навести тисячі.

Ці казки підживлюються потаємною мрією людини скористатися скарбницею мудрості тварин і вміти ними маніпулювати. Адже ніщо так не полегшує маніпуляцію, як спілкування, де один партнер розумніший за іншого. Своєю чергою, ми вважаємо себе унікально розумними тваринами, адже ми вміємо розмовляти, а вони ні. О диво дивне.

До речі, справжня комунікація – це коли обидві сторони розуміють одна одну. Чи шукаємо ми також способи, за допомогою яких тварини могли б розуміти нас, але це не було б дресуванням? Звичайно, маючи органи чуття, часто гостріші за наші, вони зчитують наші сигнали, про які ми навіть не здогадуємося, наприклад, запах чи температуру тіла, на які впливає рівень людського стресу. Все це ілюструє складність цього питання, над яким працює наука.

Саме тому чотири ноги добре, а дві – погано

Відтоді, як перший приручений собака помахав нам хвостом, ми переконані, що ці домашні улюбленці хочуть щось нам сказати, але вони також спілкуються між собою. Не можна все зводити до інстинкту, адже деякі речі (наприклад, я зараз висиджую яйця, а ти летиш за їжею, а потім навпаки) повинні регулюватися на повсякденній основі. Тому не дивно, що наука всерйоз і протягом багатьох років займається мовами тварин та намагається їх зрозуміти. Сьогодні цей інтерес пояснюється головним чином необхідністю дбати про збереження зникаючих видів та забезпечити тваринам умови, наближені до їхнього добробуту.

Принаймні, так пояснюють це на сторінках нового номеру журналу «Science» фахівці з Університету Сент-Ендрюса в Шотландії, які працюють під керівництвом Крістіана Рутца. Ідея, пишуть вони, полягає в тому, щоб «ініціювати культурний зсув, який призведе до більшої поваги до багатьох видів, з якими ми ділимо планету Земля».

Таке мислення, звісно, можна критикувати за те, що більшість із нас під поняттям добробут уявляє необмежений доступ до того, що «або відгодовує, або іншим чином нездорове та шкідливе для навколишнього середовища». Однак через брак спілкування ми не можемо визначити, чи тварини є мудрими, чи прагнуть вони добра та краси, а не просто задоволення своїх інстинктів, чи схожі вони на нас. А тому припускаємо, оскільки більшість з нас зростала на книжці Г'ю Лофтінга «Доктор Доліттл та його тварини» (а ті, хто цього не читав, повинен це зробити, тому що це вартісна література), що тварини добрі, мудрі та корисні. Навіть більше, ніж більшість з нас. Тому ми не тримаємо зла на доброго лікаря за те, що він перестав лікувати людей і почав лікувати чотирилапих. Саме тому, чотири ноги добре, а дві – погано.

Наш мозок, завдяки певній формі аналізу частоти звукових хвиль у реальному часі, відразу і безпомилково визначає, з чим має справу: а) звуками природи (шумом вітру, а також співом птахів, тупотом копит, гавкотом, виттям, нявканням, муканням і т.д.), б) людською мовою або в) музикою. Перші два типи звуків досить швидко набридають мозку та відходять на задній план, якщо тільки ви не спостерігаєте за птахами, розрізняючи їх види за високими частотами, або якщо це не рик лева, що викликає сильний стрес. Людське мовлення аналізується зовсім по-іншому й в зовсім іншій ділянці кори головного мозку. Тому наш мозок не особливо готовий обробляти як мову сигнали, що надходять від тварин.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Спілкування – це не лише слова, але й інтонація, «мелодія» та вся невербальна сфера: жести, міміка, мова тіла, «танець», тобто ритмічні рухи й навіть запахи. Припускаємо, і віддавна це вивчаємо, що спілкування тварин значною мірою невербальне.

Тут повернімося до тексту з журналу «Science», який підсумовує останні кілька років досліджень, в яких людські зусилля почали супроводжуватися штучним інтелектом. Останнім часом ніщо не розвивалося так швидко, як ШІ, особливо так звані мовні моделі (іншими словами чат-боти). Вони доволі добре справляються з класифікацією стилів і створенням нових висловлювань відповідно до певного, часто унікального стилю. Вони можуть читати як між рядків, так і в переносному значенні (тільки в переносному значенні вони ще досить слабкі – але буквальний аналіз завжди є їхнім першочерговим вибором). Крім того, вони здатні швидко аналізувати важкі терабайти даних з усіх можливих точок зору. Однак цього недостатньо. Ще потрібен Розеттський камінь – крихта давньоєгипетського письма, відкриття якого стало революційним для зрозуміння ієрогліфів.

Відновлення культури ворон

Щоправда, якщо у тварин (які, повторюю, часто суттєво відрізняються від нас за своїм чуттєвим сприйняттям) зовсім інший світ сприйняття, ерго поняття, ерго повідомлення, то ніякий штучний інтелект нам тут не дуже допоможе. Навіть якщо він перекладе, ми не в змозі його зрозуміти. Як уникнути антропоцентризму в перекладі, ніхто не знає. Але припускаємо, що саме штучний інтелект скоріше буде нелюдським, аніж наш власний розум.

Отже, чи є шанс зрозуміти мову ворон і слонів, які вважаються мегарозумними, а також інших істот? Автори статті в журналі «Science» стверджують, що шанси доволі великі, й вже помітний швидкий прогрес. Як вони пишуть, створюється словник декодерів: «Певні типи сигналів можуть вироблятися лише за певних обставин, викликаючи специфічну поведінкову реакцію; класичним прикладом є саванний примат вервета (Chlorocebus pygerythrus), який видає звуковий сигнал тривоги, коли помічає хижака, змушуючи членів своєї групи шукати укриття. Встановлення таких кореляцій дає можливість сформулювати гіпотези про функцію сигналу, які потім можна перевірити експериментально (наприклад, за допомогою контрольованого відтворення)».

Так, але тут людина надиктовує алгоритму, що, на її думку, роблять тварини. А насправді ж вони можуть робити щось зовсім інше, ніж ми думаємо. Цю проблему покликані вирішити так звані самокеровані методи глибокого навчання. Вони не потребують анотованих наборів даних або заздалегідь визначених функцій, які потенційно можуть мати відношення до комунікації. Саме на їх основі будуються базові chаtGPT-подібні моделі. Замість того, щоб завантажувати її всією відомою літературою, текстами та ресурсами знань з інтернету, завантажуються всі спостереження та умови, при яких ті були записані. Без жодного перекладу ШІ, як видно на зображенні. Звісно, такий підхід надає перевагу видам, для яких ми маємо дані про все їхнє життя, зібрані на плівці, тобто популярним приматам і лабораторним гризунам. Трохи гірша ситуація з птахами, але вони все ще перебувають у привілейованому становищі. Втім, бувають й несподіванки для аудиторії щодо того, чого вчені не встигли зафіксувати за отримані кошти на дослідження.

Дійсно, як повідомляють шотландські автори, вже існують «основні спільні ініціативи в цій галузі, такі як: Earth Species Project; Комунікація та координація в різних масштабах; Вокальна інтерактивність між людьми, тваринами та роботами; Міжвидовий Інтернет та, нарешті, проєкт CETI (Cetacean Translation Initiative – Ініціатива перекладу китоподібних), який нещодавно представив детальний план дослідження комунікації кашалотів (Physeter macrocephalus) із застосуванням штучного інтелекту. Дослідницька група, яка опублікувала статтю в журналі «Science», працює над вивченням вокального репертуару вимерлої гавайської ворони (Corvus hawaiiensis). ШІ детально порівнює з історичними записами вокалізацію останніх особин, які знайшли притулок у San Diego Zoo Wildlife Alliance. Біологи прагнуть не лише відновити славу цього зникаючого виду, а й – у буквальному сенсі – «відновити його культуру», проявом якої мали б бути дані звуки.

Однак, як це іноді буває у випадку з навчанням ШІ, обсяг даних, необхідних для цього, є гігантський. «Великі обсяги аудіо- та відеоданих зберігаються в громадських архівах (наприклад, в Медіотеці Маколей або в xeno-canto), збираються за допомогою пасивних масивів запису або можуть бути завантажені з інтернету», – інформують автори публікації.

Подібно, як під час пошуків у космосі сигналів від розумних істот, так і тут – наука звертається по допомогу до аматорів. Якщо хочемо, щоб було як у казці, де люди розуміють мову тварин, тоді нам потрібно мобілізуватися та збирати дані. «Нам потрібні креативні рішення для збору даних про диких тварин», – відзначають вищезгадані вчені. На щастя, мініатюрні та навіть мікроскопічні GPS-реєстратори, мікрокамери з живленням від перовскітної сонячної батареї та інші подібні винаходи вже сьогодні можна купити в Інтернеті (напр. «на Аллегро»), а розробки в цій галузі обернено пропорційні розмірам цих пристроїв. Є надія, що ШІ виявить деталі та кореляції, які повністю вислизають від нас, як у нещодавньому дослідженні, опублікованому в «eLife», де аналізуються відмінності у вокалізації зеленого зяблика (Taeniopygia guttata), маленького птаха, що мешкає в Австралії.

Пташине радіо

Фахівці хотіли б, щоб спілкування тварин стало предметом генетичних експериментів (відкриття наборів генів, які його визначають) і розглянути його еволюційну природу. Це надзвичайно цікаво, адже у птахів, наприклад, здатність до навчання мови виникла незалежно в процесі еволюції у трьох тісно не пов'язаних між собою груп: колібрі, папуг і співочих птахів, які належать до ряду горобцеподібних.

«Якщо ми прагнемо розшифрувати мову тварин, то повинні знати, хто з ким розмовляє і в яких екологічних і соціальних умовах перебуває», – пояснює в журналі «Science» професор Соня Вернес, експерт з голосової комунікації кажанів, яка працює в Університеті Сент-Ендрюса та Інституті психолінгвістики Макса Планка. Чи напевно цього достатньо? Люди рідко розуміють людей, попри те, що мають здатність говорити. Якщо додати до цього, як часто наше спілкування використовується для того, щоб похвалитися своїм невіглаством, проголосити неправду або маніпулювати, то довіра до нього як до джерела знань не зростає. Зараз ми намагаємося зрозуміти мову тварин. А що буде, якщо виявиться, що вони теж не надто просвітлені, щоб відкривати нам невідомі таємниці, або ж прямолінійні – «що у них в голові, те й на язику»? Може використовуватимемо детектори брехні та факт-чекінг? Наукові досягнення в розумінні комунікації тварин підіймають етичні питання, такі як допустимість ініціювання розмов з дикими тваринами, підслуховування їх без їхнього відома тощо.

«Якщо нам вдасться ідентифікувати комунікаційні сигнали, які асоціюються зі стражданням або уникненням, то системи пасивного акустичного моніторингу можна буде використовувати для підслуховування того, наскільки „щасливі” або „нещасні” тварини в дикій природі", – розмірковує провідна авторка статті в журналі «Science». Можливо, не усвідомлюючи наскільки все це попахує Великим Братом, вона зосередилася на підтримці зусиль зі збереження природи та біорізноманіття. «А що це за казка? Будь-що може бути! Щоправда, я про це в казках розповім".

– Маґдалена Ковалец-Сегонд

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук