ТИЖНЕВИК TVP: Американська біотехнологічна компанія в співпраці з ученими з Університету Мельбурна планує «воскресити» тасманійського тигра. Перш ніж говорити, чому й для чого, ми розповімо, що це була за тварина.

ТОМАШ СУЛЕЙ: Назва «тасманійський тигр» є дещо суперечливою. По-польськи (й українською – О.У.) ми його назвали б «сумчастим вовком». «Сумчастим», тому що це була сумчаста тварина, хоч і хижа. Тварина була трохи схожа на сучасного собаку, середніх розмірів, але зі смугами, як у тигра. Звідси й англійська назва «тигр». По-польськи ми називали б його «сумчастим вовком», а тепер називаємо «тасманійським вовком». Це справді була досить незвичайна тварина, тому що, як я вже сказав, хоча вона була сумчаста, але це ще й був хижак. Варто також зазначити, що цей вид еволюціонував досить незалежно, як окрема гілка, яка дуже рано відділилася від інших хижих плацентарних ссавців. Це дуже цікавий та чудовий приклад того, як еволюція різними шляхами призводить майже до одного й того ж.

Якщо він був такий дивовижний, то чому цей вид вимер?

Сьогодні ця тварина дійсно вимерла. На жаль, ми, люди, зробили свій внесок у викорінення цього виду. Це відбувалося переважно в Австралії, де індивіди тварини траплялися й жили. Останні особини були бачили в Тасманії, звідси й прикметник «тасманійський».

Тилацина, тобто сумчастого вовка,звинуватили в полюванні на овець і курей, тому перші поселенці в Тасманії, а також по всій Австралії винищили його, вважаючи чотирилапого шкідником. Утім, останні екземпляри все ще залишалися в зоопарках, і робилися деякі спроби, аби врятувати їх від вимирання. На жаль, остання тварина померла в 1936 році, а потім цей вид вимер назавжди.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  У Польщі впродовж деякого часу в Музеї еволюції Інституту палеобіології Польської академії наук ми теж мали один екземпляр опудала тасманійського тигра. Це доводить, що польський внесок у вимирання цього виду також був. Проте тоді ніхто не здогадувався, що ця тварина так швидко зникне, а, вбиваючи її, люди сприяють її знищенню.

.

Ми говорили про те, що вовк убивав здебільшого овець і курей, але якщо він існував, то, можливо, природі це було потрібно?

Може, не він тих овець і курей убивав... Так казали люди, а яка була правда, ми точно не знаємо. Безумовно, сумчастий вовк був хижаком, а вони дуже потрібні в будь-якому середовищі, тому що знищують хворих і слабких особин. Певним чином вони гарантують те, що популяція травоїдних тварин знаходиться в добрій формі. За відсутності хижаків і мисливців особини, хворі на інфекційні захворювання мають в організмі паразитів та,перебуваючи в популяції, лише заражають здорових особин. А коли хижак активний, то він ловить слабших, хворих і вносить у природу якусь рівновагу. Безумовно, тилацин відігравав саме таку роль у диких місцях Тасманії. Крім того, тепер ми знаємо, що різноманітність екосистем надзвичайно потрібна. Середовище з багатьма різними видами тварин і рослин є набагато стабільнішим і стійкішим до загроз. Ось чому варто піклуватися про види, які збереглися, і ті, які перебувають під загрозою зникнення, але тому також треба намагатися відтворити вимерлі види.

Можна сказати, що зараз сумчастий вовк має свій зірковий час через ініціативу американських та австралійських науковців. Чому саме вони зайнялися спробами відтворення цього виду?

Група вчених з Австралії, а точніше з Мельбурна, порозумілася з американськими вченими, тому що в них є досвіду спробах відтворити мамонта. Тому разом вони планують спробувати повернути тилацина в навколишнє середовище. Вони використали генетичний матеріал, який зберігався в цуценяті, яке було заспиртоване більше ста років тому. Так була отримана майже повна ДНК сумчастого вовка. Тепер учені оголосили, що вони спробують відтворити його, тобто в якогось іншого сумчастого вони змінять ДНК так, щоб у ті місця, де гени цієї сумчастої тварини відрізняються від генів тасманійського тигра, їм вдалося вставити його гени. Напевно, відмінностей не так багато. Обмін ДНК в ембріоні змусить сумчасту тварину народити першого «нового» сумчастого вовка.

Чи вистачить двох-трьох нововідтворених особин?

Я думаю, що навіть поодинокі зразки сумчастого вовка не будуть надто нещасними. Із мамонтами дещо інакше: із ними виникла певна проблема, бо вони були стадними тваринами, як і сучасні слони, яким для життя потрібне стадо, міжвидові стосунки, вони дуже погано переносять самотність. Можливо, через це так багато знаків питання щодо того, чи можна їх реконструювати. Із тасманійськими тиграми їх точно менше.

Але чи то гарна ідея? Адже точно буде багто противників такого втручання в справи природи...

Це дуже цікава ідея з наукової точки зору. Здається, що з відтворенням мамонта ще буде багато клопоту. Учені давно оголосили, що вони відтворять його, проте їм все ще не вдається цього зробити. На це може бути кілька причин. По-перше, ми не маємо такої повної ДНК, як у випадку з «тасманійським тигром». Друга, набагато серйозніша проблема – це дуже тривалий період вагітності в слонів. Пам'ятаємо, що сьогодні мамонт народився б від самки слона. А вагітність у них триває близько двох років, тому для того, аби утримувати в животі самки слона інший вид,знадобилося б багато часу. Уявіть і велику кількість пов'язаних із цим перешкод.

Інший вигляд має справа із сумчастими. Тут вагітність завжди дуже коротка. Приблизно через два тижні ембріон на дуже ранній стадії розвитку залишає матку й потрапляє в мішок, де відбувається його подальший розвиток. Отже, час, який сумчастий вовк проведе в лоні матері іншого виду, буде дуже коротким. Тому шансів, що цей експеримент вдасться, набагато більше.

Звичайно, як Ви зазначили, багато людей матимуть сумніви етичного характеру, відчуття маніпуляції генами. Однак я вважаю, що великої проблеми в цьому немає. На мою думку, розвиваючи таку техніку, ми навчимося лікувати генетичні захворювання людини. Зараз ми боремося з багатьма недугами, пов'язаними з ураженням одного гена. Кожен із батьків хотів би, щоб його дитина була здорово. Можливо, завдяки саме таким методам лікування та прогресу науки ми навчимося лікувати різні захворювання, пов'язані з дисфункцією генів.

Варто пам’ятати, що техніка модифікації ДНК (грубо кажучи, – маніпуляції генами) використовується вже давно: візьмемо, наприклад, коров’яче молоко, якщо ми хочемо, щоб у ньому був інсулін. Так можна виготовити багато ліків. Часто бактеріальні клітини змушені виробляти якусь потрібну нам речовину. Тому я радше прихильник таких методів. Звичайно, є також думка, що оскільки ми беремося за таке, то незабаром хтось спробує зманіпулювати людськими генами. На щастя, наукова спільнота настільки одностайна в цьому питанні, що будь-яка спроба зробити це буде швидко припинена. Одна справа — відтворення вимерлих видів, до знищення яких причетна людина, а геть інша — зловживати людською ДНК.

Чи за останні роки були відтворені якісь види?

Це вдалося з видами, які тільки нещодавно вимерли. Їх досить швидко вдалося відновити в екосистемі. Прикро, проте, у випадку з мамонтами – як я вже сказав – або з іншими тваринами, які вимерли кілька сотень років тому, це, на жаль, досі не вдалося. Якби так сталося, це мало б шалений успіх. Можливо, біологія готує нам сюрпризи, про які ми ще не здогадуємося, а грати роль Бога може виявитися не так просто, як нам здається.

Звичайно, є види тварин, такі, як канчиль («мишоолень» або Tragulusjavanicus), які вижили, хоча здавалося, що вони вимерли. Можна пожартувати, що з тилацином подібна ситуація, бо раз по раз чути, що його хтось десь бачив. Щоправда, документально це не підтверджено, проте час від часу така інформація з’являється. Важко повірити, що з всюдисущими камерами така тварина або кілька її особин залишалися б непоміченими.

Власники собак клонують своїх домашніх улюбленців. У Кореї працює інститут, куди з’їжджаються люди з усього світу з останками своїх мертвих домашніх тварин й отримують копії своїх улюбленців. Звичайно, усе залежить від виду. Варто пам’ятати, що для відтворення виду потрібна мати плоду, і, як я вже сказав раніше, із великими тваринами це набагато складніше.

І чи справді варто пробувати?

Це надалі залишається складним питанням, яке виникає під час таких експериментів: чи призначати кошти на охорону навколишнього середовища, чи на відновлення видів. Думаю, було б ідеально, якби в нас були гроші й на те, і на те. Коли з’являються такі виклики, а вчені їх полюблять, то хтось все одно спробує реалізувати цю амбітну ціль. Я переконаний, що,отримавши таку можливість,наука, як і лікування людей, буде рухатися вперед, а ми всі від цього лише виграємо.

– розмовляла Марта Кавчинська

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклад Оксана Усатенко

Доктор хабілітований Томаш Сулей, надзвичайний професор Інституту палебіології Польської академії наук, біолог і палеонтолог. Він спеціалізується на вивченні еволюції базальних архозаврів і земноводних із групи темноспондилів та палеонтології тріасового періоду. .