Щодня у світі видобувається 16 мільярдів літрів нафти. Це все ще джерело багатства для країн із родовищами. Це перепустка до розпусти еліти чи візантійських розваг. Нафтодолари з’являються без особливого гальмування. Візьмемо останній приклад, мода футбольних клубів у Саудівській Аравії (країна № 2 у списку експортерів нафти) купувати найвидатніших зірок футболу. На береги Перської затоки потрапили Кріштіану Роналду та Каріма Бензема, а масштаби витрат цієї ліги досягли пів мільярда доларів. Шалено багаті саудівці можуть дозволити собі не лише спортивні примхи, але й масштабні інвестиції, як-от футуристичний саудівський мегаполіс Неом, який планують побудувати за 500 мільярдів доларів. Він повністю живитиметься енергією з відновлюваних джерел, матиме пляжі з піском, що світиться в темряві, і штучний місяць, який освітлюватиме місто вночі. Коли є нафта – можна все.

Зрештою, не потрібно шукати так далеко. Без мінеральних ресурсів Росія не була б небезпечним агресором. «Це велика заправка, яка прикидається країною», – так сказав про країну Путіна сенатор США Джон Маккейн. Москва досі займає 3 місце у світовому списку видобувачів – попри війну в Україні та санкції (а може через це, бо ціни на нафту й газ через агресію значно зросли) у 2022 році зафіксовано доходи від продажу сировини на рівні 218 млрд дол. Уже на межі ХІХ і ХХ століть, із зародженням автомобільної промисловості та патентуванням дизельного двигуна в 1893 році Рудольфом Дізелем, нафта почала розвивати економіку багатьох країн. Вона здійснила революцію в транспорті не лише як паливо для автомобілів, а і як сировина, що використовується для будівництва доріг (асфальт), виробництва штучних сировин, компонент мийних засобів, а останнім часом також елемент т. зв. чистих джерел енергії, як-от вітряки або фотоелектричні панелі.

Запланована заборона на реєстрацію автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння, яка має бути запроваджена в Європейському Союзі з 2035 року, є радше мрією, ніж реальною можливістю, екологічного хизування Брюсселя. Економічні прогнози свідчать, що у 2050 році у світі буде 3 мільярди автомобілів (вдвічі більше, ніж сьогодні), половина з яких все ще працюватиме на нафтових похідних. «Нафта є джерелом життя сучасного світу, і залежність людства від нафти зберігатиметься ще десятиліттями», – пише проф. Вацлав Сміл, дослідник історії цивілізації.

Після століть темряви й кімнат, освітлених димними й смердючими лойними й парафіновими свічками, а згодом масляними лампами, раптом після настання темряви стало можливим освітлювати кімнати за допомогою пристрою, який дав полум’я яскравіше за 20 свічок (еквівалентно 20-ватному світлу). У лампі, винайденій Лукасевичем, горів дистилят сирої нафти, тобто гас – рідина, яка горить відносно довго, не димить і дає досить яскраве полум’я.

Невипадково винахід зроблено в Галичині. Було там багато природних розливів т. зв. кам'яної нафти, яку селяни збирали з поверхні озер і ставків.

Багато хто пробував дистилювати нафту, але м’якуш, яку розігрівали на плиті, залишалася. Тим часом Лукасевич і його колега по аптеці Ян Зех змогли прокип’ятити нафту так, щоб не підірвати свою лабораторію. Вони нагрівали сировину і поступово додавали сірчану кислоту. Петролейний ефір відокремили від шламу, а пізніше — бензин, який розглядався лише як побічний ефект процесу, надто небезпечний для спалювання, проте використовувався як засіб для очищення. Тоді ніхто не знав, як його використовуватимуть через кілька десятиліть.

Коли температура сягала 300 градусів, можна було відокремити нафту. Була створена речовина, яка горить довго, і при цьому світиться яскравим і чистим полум'ям. Цей процес, винайдений 170 років тому у Львові, зараз реалізується у великих масштабах на понад 820 нафтопереробних заводах по всьому світу.

Варто згадати, що першим творцем методу дистиляції був канадець Абрахам Геснер, але він отримав продукт з вугілля. Першу дистиляцію нафти в Сполучених Штатах здійснив у 1855 році вчений Єльського університету Бенджамін Силліман – через два роки після розробки рецептури Лукасевича. У багатьох англомовних описах історії нафтової промисловості поляка не згадують, оскільки він не опублікував своє відкриття. Патентувати саму гасову лампу львів’янин також не був зацікавлений. Коли разом з бляхарем Адамом Братковським він розробив відповідний пристрій, то не запатентував винахід.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Винахід гасової лампи не був таким тривіальним, як може здатися сьогодні. Гас у традиційній масляній лампі може вибухнути, це може спричинити пожежу. Нова лампа повинна була мати іншу конструкцію, інший тип посудини для палива, подачі повітря, ажурний пальник і спеціальний димохід. Однак найважливішим був правильний гніт, який забезпечував рівномірне горіння. На жаль, жодна із перших ламп, створених у той час у Львові, не збереглася до наших днів, а бізнес-історія Братковського не склалася – незабаром масове виробництво розпочала віденська фабрика Карла Рудольфа Діттмара.

Звістка про львівський винахід швидко поширилася в Австро-Угорській монархії. Першою рекламою нового джерела світла стала сама аптека, де було розміщено щось небачене на ті часи: вітрина підсвічувалася в темряві. Незабаром до власника аптеки з Моравії Пйотра Міколаша звернулося керівництво львівської лікарні, оскільки освітлення вночі дозволяло оперувати пацієнтів, не чекаючи світанку. І саме 31 липня 1853 року у Львові хірург доктор Заорський (його ім’я в джерелах не вказано) під гасовими лампами прооперував апендикс своєму пацієнту Владиславу Холецькому. Це була перша операція такого типу в світі. Аптекарі досягли неймовірного успіху, але лише Лукасевич мав настільки сильну бізнес-інтуїцію, щоб зрозуміти, що наступним кроком має бути не домашнє очищення та продаж ламп. Його метою став видобуток нафти, що призвело до створення басейну, який незабаром став найбільшим у Європі.

Перша у світі шахта з видобутку сирої нафти була відкрити у Бубрці поблизу Коросно. Протягом кількох років у Галичині виникало все більше і більше шахт, а в 1856 році в Улашовицях поблизу Ясла була заснована перша промислова дистиляція нафти. Видобуток цієї сировини підприємствами Лукасевича становив близько 5 т на добу. Невдовзі винахідник почав представляти на виставках не лише гас, а й інші продукти, отримані з нафти: природне мастило, машинне мастило, мастило для осей возів чи асфальт. А вже в 1858 році правління австрійської Північної залізниці вирішило запровадити гасове освітлення на вокзалах і в поїздах.

Досягнення Лукасевича та його партнерів під Коросно випередили лихоманку чорного золота, яка мала спалахнути в Сполучених Штатах. Розробка родовищ Пенсільванії повністю змінила економічну історію світу, адже незабаром нафта мала стати не лише джерелом освітлення, а й приводом для автомобілів. Найбільші статки почали заробляти за кордоном, у тому числі Джон Девісон Рокфеллер, який у віці лише 26 років купив свій перший нафтопереробний завод у Клівленді в 1865 році.

Пізніше до Коросно приїхала делегація американських нафтовиків з його компанії. Деякі кажуть, що серед гостей мав бути сам Рокфеллер, який згодом став найбагатшою людиною світу. Однак жодна біографія американського багатія не підтверджує цю інформацію. Польські дослідники історії Ігнатія Лукасевича, однак, неодноразово описували візит американців, пишучи, що польський король гасу дозволив їм усе побачити, зробити ескізи обладнання та відмовився брати за це гроші.

Через 25 років після заснування першої шахти в Бубрці глибина свердловин сягала вже 250 метрів. Нафту в Галичині видобували у 160 місцях. Лукасевич міг дозволити собі придбати маєток Чорковка біля Бубрки та побудувати ще один рафінадний завод. Польський промисловець ХІХ століття був провидцем не лише економіки, а й соціальних рішень, які він запровадив у своїх фірмах. Ще до того, як було створено знамените прусське соціальне страхування Бісмарка, Лукасевич уже в 60-х роках ХІХ ст. створював каси допомоги, страхування від нещасних випадків і систему допомоги для робітників, які не можуть продовжувати працювати на його підприємствах. У 1873 році Папа Пій IX за благодійну діяльність нагородив його титулом папського камергера й орденом св. Григорія.

Ігнатій Лукасевич помер у віці 60 років у 1882 році від запалення легенів, не залишивши спадкоємців – його єдина дочка від шлюбу з дружиною Гоноратою померла в ранньому дитинстві. Усього через десять років, коли Дізель розробив свій знаменитий двигун, нафтова промисловість отримала новий поштовх.

Варто додати, що у світову історію нафти зробили свій внесок також інші поляки, як-от Вітольд Згленіцький і Павел Потоцький, які розробляли нафтовий басейн на Апшеронському півострові в Азербайджані. Родовища на Кавказі, які належать Росії, згодом стали одними з найбагатших у світі. Народжений поблизу Кутна, Згленицький, учень Дмитра Менделєєва, також започаткував метод видобутку нафти з-під морського дна, і завдяки цьому він став неймовірно багатим. У поляка були нафтові родовища площею 1000 га на суші та близько 220 га на морі. Доходи зі свого маєтку він наказав перерахувати Касі ім. Юзефа Мяновського у Варшаві, яка фінансувала премії науковцям. Серед переможців були Оскар Кольберг і Марія Склодовська-Кюрі.



У 1904 році в районі Тустаниць на Львівщині (нині Бориславський район України) було відкрито найбільше родовище нафти, пізніше назване Oil City. У Галичині спалахнула друга «лихоманка чорного золота». У 1909 році видобуток досяг 2 млн тонн з глибини понад 1000 м. Однак через три тижні після буріння стовбурів Oil City загорівся від удару блискавки, і пожежу гасили аж 40 днів.

Однак нафтова промисловість у Польщі не могла розвиватися, оскільки ресурси виявилися невеликими, а витрати на видобуток, порівняно з іншими нафтовими районами світу, занадто високими. Сьогодні в Польщі є 86 задокументованих родовищ нафти та природного газу. Вони розташовані в Карпатах і передгір'ї, на Польській низовині та в польській економічній зоні Балтійського моря. Їхні загальні ресурси оцінюються приблизно в 150 тис. тонн нафти і 230 млн кубометрів газу. Для порівняння: природні ресурси Близького Сходу оцінюються в десятки мільйонів тонн нафти.

До речі, варто нагадати, що Ігнатій Лукасевич винайшов прототип гасової лампи у 1853 році. Через рік Генріх Ґобель, німецький оптик з околиць Ганновера, винайшов у США електричну лампочку.

– Цезари Корицький

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклала Олена Ковалевська